Кирста Богдан
Ти болиш у мені. Проростаєш у тіло.
Ти Болиш у мені поміж стукотом серця.
Ти болиш відчайдушно, а не схмеліло.
Ти болиш у мені. І це не здається.
Ти болиш у мені обіцянками, зрадами.
Ти болиш у мені прапорами і гаслами.
Ти болиш у мені гулко Чорною Радою,
Спалахом вогнища, що не погасло і
криком болиш мені, криком в безодню,
криком кісток, що у землю приорані.
Болиш у мені ти і Яром Холодним,
І тінню хрестів між Карпатськими горами.
Ти болиш у мені Лемківщиною, Кримом,
Ти болиш у мені і Донецьком, і Холмом.
Ти болиш всеосяжно, болиш незборимо.
Саме тому пам’ятаю ще хто ми.
Саме тому всі слова, наче вістря-
Біль з роками точив їх у зброю.
Ти болиш у мені і любов’ю і злістю.
Я мщуся й живу завдяки цьому болю.
***
Рости, рідна, в мені, проростай.
Хай пагони твої здіймаються ввись.
Колись зернятком твоїм був. Нехай
будеш і ти – до мене тягнись.
Я плутав тебе з бур’яном і нищив,
та час розламався, от, я підріс.
Рости у мені, проростай все вище.
Пробач, що не помічав твоїх сліз,
що марно втрачав усі ці роки,
блукав по тобі, у собі незряче.
Мій шлях, як і твій, не був легким,
та от, я з тобою. Пробачиш?
Тепер відчуваю і біль твій, і втому.
Прошу, проростай у серце шалене.
Як і стрілецтву колись січовому,
як тим поетам, що були до мене,
як юнакам на станції Крути,
як козакам хоробрим й упертим -
дай і мені всю любов осягнути,
щоб жити для тебе й за тебе померти.
***
Хтось на небі
сидить і вигадує
імена нашим ранам.
От він тягне олівцем лінію вгору
чи то бою, чи болю,
ставить над нею крапку
(ми ж на це так чекали),
та замість кінця виходить “І”…
Далі пише «лов».
Може, ловить щось,
а, може, то про любов,
якої йому так бракує,
без якої й з’являються ці імена.
Натомість приходить злість,
тисне йому на руку і ламає олівця.
Папір кричить «ай» олівцевим голосом…
Болить? Не питай.
Кому ж не болить зараз?
Далі той, що на небі,
дописує «ськ», наче лається крізь зуби,
і йде собі кудись.
А на папері,
там, де зламався олівець, вже починає проступати кров.
Літери відтягують її до себе,
вбираються у неї,
важчають
і падають додолу,
щоб прорости у землі
разом із кров’ю,
щоб вирости у місто
із назвою “І-лов-ай-ськ”,
щоб прикликати, зрештою,
бійців
із кишеньками
у тілі
для куль.
***
ДЕРЕВА
Найважче, напевно, було деревам –
стільки побачити, стільки стерпіти.
Бачити, як держава древня
падає вниз, мов краплі на квіти.
Скільки бійців обійняти востаннє,
скільком зшелестіти передсмертну втому.
І душі придушені після повстання
із листям відправити в небо – ко’му?
Скільки перепадів влади стерпіли,
а скільки стерпіти ще доведеться?
Саме тому із них роблять стріли,
бо дерево б’є ударами серця.
Найважче, напевно, було деревам –
мати коріння, не маючи дому.
Саме тому у горлі дере нам,
в чужій країні згадавши хто ми.
***
РІЗДВО МОЄЇ ДУШІ…
Душа загубилась серед арт-обстрілів.
Ангели щодня відлітають до дому.
Їх зустрічає Ісус, який
має скоро показатись нам немовлям
і когось повертає на землю…
Бо незабаром же Різдво
й утрачені душі теж мають
його (і Його) зустріти.
А тим часом колядки переплелись у молитви.
Ті злилися із криком
та все це топиться в ехо вибухів.
І якийсь солдат ще помітить,
як на небі засіяє…
Але більше нічого не побачить,
бо то виявиться заряд із «Граду».
Та настане Різдво.
Возродиться Ісус у помираючому серці
І світлом своїм зіб’є
Чорні тіні з душ.
Й тікатиме зі зброєю нечиста сила.
Залишаться лишень сліди
Нікому не потрібної,
Нічого не «принесшої»,
Окрім страждань, війни.
***
Казка різдвяного ангела…
Не розпочалась.
Не той час, щоб писати.
Ангел змінив перо на автомат
І полетів до побратимів
Ламати крила в боротьбі зі злом,
Окропитись землею
Та кров’ю святою,
Стати схожим до чортів,
Але зберегти чисте серце.
Казка різдвяного ангела…
Могла б бути зовсім іншою.
Але не той час, щоб святкувати.
Ангел лежить у місцевій лікарні,
Отримує подарунки від смертних,
Розмовляє з Отцем частіше
І наслухає, що ж буде далі.
Але казка різдвяного ангела…
Таки написана –
Перо з його крила упало до поета.
Можливо, він теж мав піти,
Щоб боротися зі злом
Та стати ангелом…
Але хто ж тоді виконуватиме
Ангельську роботу на землі?
…Окроплюючись натхненням,
Спілкуючись зі святими та грішними,
Але зберігаючи чисте серце.
