Пошук

Бойчук роман

Народився 30 березня 1984 року у м. Долина. Юрист за фахом, поет за покликанням та натхненний романтик за станом душі.
Друкувався в багатьох періодичних виданнях, в альманахах, в антології сучасної поезії. Вибрані вірші у авторському виконанні звучали в програмі «Поезія зі спеціями» на хвилі «ТРК «Вежа» (м. Івано-Франківськ). Деякі твори інсценізовані театром-студією «Талант» (м. Долина, Івано-Франківська обл.). Фіналіст конкурсу «КлюП – 2013» в рамках міжнародного фестивалю «Поетична ліга». Автор поетичної збірки «Шал у стані ейфорії». Переможець конкурсу-премії «Струни душі Прикарпатської» ім. Костянтини Малицької у грудні 2014 р. Лауреат поетичного конкурсу від Літпорталу «Проба пера» до 200-тя від Дня народження Т. Г. Шевченка (2014 р.). Дипломант в номінації «Поезія про кохання на українській мові». Разом із дружиною (теж письменницею) Ольгою Бреславською – засновник та організатор Всеукраїнського фестивалю любовної лірики та авторської пісні про кохання «МОВОЮ СЕРЦЯ» (м. Івано-Франківськ). 2016, 2017.

ПІВНІЧНО-СХІДНИЙ ВІТЕР

В обличчя дме північно-східний вітер:

Холодний запах пороху і крові…

Невже в тім краї більш не буде квітів?

Невже в тім краї більш не буде мови?!

 

А може це випробування долі?

Чи що не є з усіх найбільша кара?

Тризубець – наш одвічний символ волі,

А Трійця – символ віри і розрада…

 

Спустися, Боже, голубом над світом,

Чи скинь хоча б однісіньку пір`їну.

Несе південно-західний хай вітер

Її у всі куточки України.

ЗОРЯ ЖИТТЯ ВІЩУЄ СМЕРТЬ

Я так люблю.., любив колись –

Чекати сонця схід:

Дивитись, як палає контур неба…

Тепер ковтаю біль гіркий…

Мій погляд ледь сухий…

Роса – землі; сльоза – душі потреба.

 

Я бачу промені-ножі,

Їх омиває кров!

Вуста самі шепочуться в молитві

За душі всіх братів моїх

Тепер вже без оков

Тілесних мук, понесених у битві.

 

Небесна сотня не одна..,

Ви – наші хмари й грім,

Згасіть, сховайте сонця схід кривавий.

Гірким дощем, – грозою сліз,

Лукавий змийте грим

З обличь всіх тих, де Схід, «братів» так званих!

 

Я так ненавиджу тепер

Чекати сонця схід:

Дивитись, як палає контур неба…

Зоря життя віщує смерть

І дихає у слід…

Так мало бути… Сталося.. Так треба…

З МАЙБУТНЬОГО МІСТ

Із вірою в серці, з надією вічно живою

У помислах – нація наша міцніє щодень!

Вкарбована ВОЛЯ у тризубі над головою –

Зорею ясною вкраїнську свідомість веде.

Як неба блакить і земля горизонтами зшиті,

Вгорі майорить синьо-жовто, немов поводир,

Наш прапор, де жовте – надія колоситься в житі,

А синє – то віра у Бога і в завтрашній мир.

 

І гімн України щоразу відлунює в серці,

Коли, мов цілунок, словами торкається вуст…

Три символи віри й надії усіх українців

Одної любові в майбутнє й з майбутнього міст.

КАШТАНОВИЙ ЦВІТ НА МАЙДАНІ

Наче свічі – каштановий цвіт на Майдані для воїнів Сотні…

Гілля – руки немов, ну а листя, мов пальці зімкнуті в молитві.

То не вітру між віт шепотіння, а їх відголосся сьогодні.

Вічна пам`ять і слава тим воїнам світла, полеглим у битві.

 

Небо грозами плаче – то плачуть батьки у скорботі за дітьми.

То не роси, а осад печалі в чеканні прийдешнього світла.

Віра в серці іскриться, міць духу горить, нас виводячи з п́ітьми.

То не цвітом, а пір`ям крил Ангелів Сотні каштани розквітли.

 

…НА РІДНІЙ ЗЕМЛІ…

Світанок-митець розгорнув горизонти-пастелі,

Зірвавши із куполу неба нічне полотно.

На Сході кривавих відтінків його акварелі –

Торкаються погляду губ смертоносним вином.

У скронях, давно посивілих, землі-України –

Пульсуючий біль, а у серці одвічний вогонь.

На тризубі воля розіпнута… Доля в руїнах…

Свободи меча рукоять випікає долонь…

Вже звикла приймати на себе отруєні стріли

Від ворога-зрадника-змія на рідній землі…

Та тільки душа, вишиванкою, сповнена віри –

Загоює рани на тілі стражденнім її.

 

Коментарі виключені.