Лисак Богдан
ЧЕКАЙ ЖЕ, КОХАНA
Заквітчана цвітом калини
Весна покидала гаї,
А в юному серці дівчини
Лишила кохання й жалі.
Чекай же, кохана, єдина!
Ти сльози втирай, не втирай.
Покликала нас Батьківщина
Ідем захищати свій край.
Ще двічі назад обернувся,
Щоб пам’ять її зберегла…
І гірко так, гірко всміхнувся…
На нього чекала війна.
Тут музику грали затвори,
Вогонь ми гасили вогнем.
Ми йшли наче діти до школи,
Щоби повернутись бійцем.
Ділили ми хліб і набої,
Між мінами йшли до мети.
Тут першими впали герої
Небесної сотні брати.
Горіли нам крила орлині.
І враз обривався політ…
І капали сльози вдовині
На бідні голівки сиріт…
Наш прапор не раз вже пробитий…
Нас мужньо веде в бій комбат…
Та згине наш ворог неситий…
Ми гордо підем на парад.
Не вір ти, дівчино, догадкам
І в долю трагічну мою…
А що ж ми залишим нащадкам,
Як втратимо землю свою?..
ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ
Ой, не раз я тут квіти збирала
Біля стежки, де ти проходив
Лиш одного на світі благала:
Щоб на мені ти погляд спинив.
От спинилася тінь наді мною
І ти щиро всміхнувся мені
В тебе був лиш рюкзак за спиною,
А думками вже був на війні.
Сядь, дівчино, рушник вишивати.
Як повернусь – постелиш його.
Йдемо землю батьків захищати
Від «голодного брата» свого.
А як впаду в недобру годину
Все одно я повернусь сюди.
Відшукаєш десь чорну хустину
І на цвинтар мене проведи.
А на сході вже гради орали,
Нас хотіли втопити в крові
Лиш потомки Кучума не знали,
Що в нас гени козацькі живі.
Одних вибухи в землю зарили,
Ще багато згоріли в броні
Та страхи тут не мали вже сили,
Як п`ять днів ти побув на війні.
Якщо куля свистить – це не твоя.
Хтось від тебе її відвернув.
Ту, що знає, де серце героя,
Ще ніхто у житті не почув.
Я у тиші думками з тобою,
Але де тут, ту тишу знайдеш,
Коли вибухи мін за спиною
Ще й орду з кулемета січеш.
Не кружляйте, лелеки, над нами,
Тут пощади нікому нема,
Ваші гнізда згоріли з хатами.
Тут давно не АТО, а війна…
