Струтинська Ганна
ТАК, Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ
Який безмежний весь наш світ –
Париж, Канада, США, Мадрид,
Та в мене навіки Батьківщина одна –
Країна розташована на берегах Дніпра.
Тут поле пшениці золоте шелестить,
Під небом, що манить блакиттю,
Й здається, мов синьо-жовтий стяг майорить,
Готовий в даль поринути щомиті.
І манять величчю Карпатські гори,
Які немов наповнені життям.
Шумить, хвилюючись, тут Чорне море,
Яке нікому не віддам.
Тут трелі прекрасні звучать солов’я,
Що співає пісень на червоній калині.
Україно! Нетлінною є твоя краса;
До тебе любов моя палає в с середині.
І серце завмирає, пропускаючи удар,
Красу ж бо цю, не описать словами.
Підноситься душа моя до хмар,
Наповнена любов’ю й почуттями.
За що ж, ненько Україно,
Доля твоя така гірка й нещаслива?
Чом гірко страждаєш, моя Батьківщино?
Гублячи свою красу в руїнах?
Не раз, Україно, ти жалісно ридала,
Омиваючись кров’ю своїх синів,
Коли ворог нещадно їх життя забирав,
Не даючи тобі піднятися з колін.
Україно! Ненько єдина!
Наймиліша в світі, рідна й свята!
Настане ще та година,
І буде вільною наша земля.
Бо не здамось ми, матінко Вкраїно,
І не залишимось німі.
Ту волю, за яку боролись так сміливо –
Відстоїмо й підіймемо з колін.
Тоді вже стане мирним небо,
І завирує знов життя,
І всі дізнаються про України славу,
А ми поринемо у світле майбуття…
