Веприк Марія
МИ, ДІТИ БОЖІ, УКРАЇНЦІ Й РОСІЯНИ!
І небо і земля у нас одна
усі ми вірні і побожні християни,
Чому ж то брат на брата руку підійма?
Чи вже забули ми про заповіді Божі.
«Не вбий» – неначе з неба чути дзвін
І втрати біль серця людей тривожить
Ридання й сльози із обох сторін.
Чому душа, як камінь затверділа?
І розум прагне заподіяти зло.
Раніше хлібом щиро ми ділились
Куди ж поділося тепер оте добро?
Так тяжко матері втрачати свого сина,
Не повернувся дітям батько із війни.
І кожен з них героєм вже загинув,
Щоб ми усі щасливими були.
Усі братаймося, хай воля й мир настане.
Нехай закінчиться жорстокая війна.
Брат брата вже вбивати перестане
Щоб жодна мати більше сльози не лила.
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ВОЇНАМ АТО
За що ви хлопці полягли,
За що життя своє віддали?
Ви ж навіть ще і не жили,
Добра в житті ви не пізнали.
Хотіли світле майбуття
І кращу долю Україні?
Та де ж є правда та свята,
За що воюєте ви нині?
Ви патріоти молодці…
Та ваше діло хто цінує?
Покрили тіло вам рубці,
А ворог тішиться, радіє.
У когось діти і дружина,
Є батько, мати і сестра.
А дехто з вас вже сиротина
Нікого з рідних більш нема.
Душа болить і серце плаче
За ту неправду і обман.
А в вас солдати-кров гаряча
Не відчуваєте ви ран.
За перемогу йдете в бій
І не лякають вас гранати.
Ми розділяємо ваш біль
І вірим-УКРАЇНУ не здолати.
Ми Бога молимо щодня,
Щоб вас беріг в тяжкій годині.
Нехай вам буде честь хвала
І буде СЛАВА УКРАЇНІ!!
СПОВІДЬ ГЕРОЯ
Ти знаєш, мамо дорога,
Як не хотілося вмирати.
Та за Вкраїноньку прийшлось
Мені життя своє віддати.
Так було ще багато мрій
Навчання і палке кохання.
Та все пропало, як туман.
Уже не збудуться бажання.
Ти знаєш, тату рідний мій,
Гордився я завжди тобою.
За кращу долю йшов у бій,
Щоб потім ти гордився мною.
Понад життя я вас любив
Любив і рідну Україну
Про себе пам’ять вічну залишив.
Тепер героєм в небо я полину.
ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ МАЙДАНУ!
Догора восковая свіча,
Котяться сльози рікою
В небо відходить душа молода:
Де немає ні мук, ані болю.
Синку, татусю, рідний ти наш
На кого ти нас покидаєш?
Рано пішов ти навіки від нас.
Серденько плаче й ридає.
Плаче вже небо і стогне земля.
Приймаючи тіла героїв.
Вже «сотня небесна» у вічність пішла
За нас полягли вони в бою.
Пам’ять про них збережемо в серцях,
Народ свій вони захищали.
Ті хлопці життя віддали за всіх нас.
Хай буде їм ВІЧНАЯ СЛАВА!!!
МОЯ УКРАЇНА
Мальовничі гаї і широкі поля.
Зелен-ліс, куди оком не кинеш
Це усе найдорожча країна моя,
Рідна ненька – моя Україна.
Повноводні річки і озера, й моря,
Сині гори, круті аж до неба.
Зберегла для нас все, наша рідна земля,
Хіба більшого щастя нам треба?
Як згадаю історію наших дідів
Потом, кров’ю свій край захищали.
І від цього так гордо стає на душі,
Свою землю вони не віддали.
Відправляли людей у далекій Сибір,
Голодами морили страшними,
Але мужній народ лиш мовчав і терпів,
Віра в краще жила поміж ними.
Руйнувала Вкраїну татарська орда
І людей у полон забирали,
Всі домівки вогнем попалили дотла.
Та з вогню Вона знову вставала.
І зробилась могутня держава у нас,
Вже не буде ні сліз, а ні горя.
Миру й злагоди зараз прийшов уже час
Бог послав добру долю народу.
Стала вільною, рідна наша земля
Не заплаче матуся за сином,
Більш не буде війни, ні вогнів на полях
І ніхто за дарма не загине.
В цілім світі найкраща Вкраїна моя!
Наче мати, що нас народила.
Рідна мова вкраїнська – дзвінка й чарівна,
Якої нас ненька навчила.
І куди б у житті не потрапила я
З-за морів, океанів вернуся
І скажу: «Добрий день, Україно моя!»,
І низенько землі поклонюся.
ЄДНАЙМОСЬ, БРАТТЯ-УКРАЇНЦІ!
Україно, люба моя нене,
Ворогом плюндрована віками.
Світом гнана, наче сиротина
В чорну землю втоптана ногами.
Рідні мої браття-українці,
Скільки горя й болю ви терпіли
Сибіри і Соловки вас не зломили,
Ви єднались, повставали із руїни.
Скільки вас загинуло в неволі,
Скільки сліз пролили матері.
Але ви не зрадили народу
Були вірні ви своїй землі.
І тепер вже вільна Україна…
Але знову під загрозою війни.
Тож єднаймось, браття мої милі,
Щоб нас більше не зломили вороги!!!
