Пошук

КОНЦЕПЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ НА ПЕРІОД ДО 2020 РОКУ

1.    Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма.

Розвиток української культури, конкурентоздатність країни у світі сьогодні безпосередньо залежать від рівня освіти населення, кількості висококваліфікованих фахівців у різних сферах діяльності. Необхідну базу для цього формує система освіти, науки, мережа інформаційних центрів, зокрема, бібліотеки. Тому до стратегічних пріоритетів у гуманітарній політиці держави має належати забезпечення широкого доступу населення до різноманітної інформації, її ефективного використання в процесі формування соціального капіталу. Однією із ключових передумов реалізації цього пріоритету є збереження накопичених бібліотечних фондів.
Відповідно до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», бібліотечний фонд – це упорядковане зібрання документів на паперових носіях, магнітних стрічках, у цифровій формі, що зберігаються в бібліотеці. Об’єктивною підставою для виникнення проблем збереження бібліотечних фондів є фізичний знос документів через вплив механічних і температурно-вологісних чинників, пошкодження при користуванні тощо. Так, за різними оцінками, у США під загрозою знищення перебувають близько 20% бібліотечних фондів, у Німеччині – 15%, в Російській Федерації – близько 30%, а в Україні, через причини, що будуть розкриті далі, цей показник, вочевидь, іще вищий.
Забезпечення збереження фондів належить до основних функцій будь-якої публічної бібліотеки. Для цього бібліотека потребує відповідно обладнаних книгосховищ, технічного устаткування, кваліфікованих кадрів, відповідного фінансування та нормативної бази.
Однак в Україні протягом багатьох років більшість із названих передумов належного збереження бібліотечних фондів були явно недостатніми, через що частка зношених документів у бібліотечних фондах постійно зростає, а поповнення новими виданнями є надто незначним; умови багатьох книгосховищ є невідповідними, бракує фахівців, обладнання, сучасних технологій збереження та реставрації бібліотечних документів.
Серед документів на паперових носіях особливе місце посідають книжкові пам’ятки, як важлива частка національно-культурної спадщини, тому їх збереження та реставрація є справою особливої ваги. Для документів, що не складають історико-культурної цінності, фізичний носій відіграє другорядну роль, а на перший план виходить збереження самої інформації. Натомість для пам’яток носій є підтвердженням автентичності, тому проблема збереження книжкових пам’яток не може бути вирішена лише шляхом перенесення інформації на інший (наприклад, цифровий) носій. На жаль, в Україні книжкові пам’ятки досі залишаються необлікованими (не створено відповідного державного реєстру, котрий має бути складовою частиною Державного реєстру національного культурного надбання).
Попередні спроби вирішити зазначені проблеми на державному рівні виявилися недостатніми. Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.99 № 1716 було затверджено Програму збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 рр., яка була профінансована лише на третину (за ці кошти для кількох провідних бібліотек було закуплене спеціальне обладнання для оцифровування документів). Інші завдання, передбачені зазначеною державною цільовою програмою не були реалізовані, тому проблеми збереження бібліотечних фондів не були вирішені.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 р. № 956 була затверджена Державна цільова національно-культурна програма створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека – ХХІ», розрахована на 2011-2015 роки. Ціэю Державною програмою, зокрема, передбачене «переведення в електронну форму документів, які зберігаються у Державному бібліотечному, Національному архівному та Музейному фондах», а також – створення «єдиного національного депозитарію електронних бібліотечних ресурсів» та облаштування «базових центрів переведення в елктронну форму документів, що зберігаються в бібілотечних, архівних та музейних фондах».
Однак конкретні завдання та заходи, передбачені зазначеню Програмою, визначають доволі невеликі обсяги оцифрування бібліотечних фондів. Зокрема, «кількість відсакнованих сторінок рукописної та книжкової спадщини України» за рахунок коштів Державного бюджету визначена в обсязі 8,9 тис. сторінок, із них 3,4 тис. сторінок визначено на 2011 рік, коли Програма ще не фінансувалася. На наступні роки сканування рукописної та книжкової спадщини визначине в обсягах 1,3 – 1,4 тис. сторінок на рік, чого явно недостатньо, враховуючи наведені вище оцінки кількості книжкових пам’яток у бібілотеках України.
Ще менші обсяги робіт з оцифрування (1200 стор. за 5 років) визначені для «сканування рідкісних та цінних видань». Завдання з оцифрування інших документів з подальши розміщення їх електронних копій у національному дипозитарії визначені Програмою в орієнтовному обсязі 10 млн. записів на п’ять років (із них 4 млн. – на 2011 рік, коли Програма ще не фінансувалася). У рамках цього завдання Міністерству культури України Програмою виділені кошти на оцифрування документів бібліотечного та музейного фондів у загальному обсязі 500 тис. грн на 5 років (з них 200 тис. грн. – на 2011 рік).
Таким чином, завдання з оцифрування бібліотечних фондів, у тому числі книжкової спадщини, передбачені Державною цільовою національно-культурною програмоюа створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека – ХХІ», не вирішують ані проблеми збереження книжкових пам’яток за допомогою їх оцифрування, ані проблеми збереження інших зношених та пошкоджених документів бібліотечних фондів.
Отже, дана Концепція, враховуючи сучасний стан розвитку бібліотечної справи в Україні та у світі, практичні проблеми, що постали за останні роки у сфері збереження бібліотечних фондів, а також досвід реалізації попередніх державних програм у цій галузі, пропонує концептуальну та правову основу для розроблення та здійснення Державної програми збереження бібліотечних фондів на період до 2020 року.

2.    Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання шляхом розроблення і виконання програми.

Проблема збереження бібліотечних документів зумовлена об’єктивними чинниками, пов’язаними з фізико-хімічними характеристиками матеріального носія, особливостями його використання.
Збереження видань на паперових носіях та магнітних стрічках передбачає вирішення таких практичних проблем, як знос і пошкодження носіїв у процесі використання, недотримання режиму збереження тощо.
Збереження цифрових документів також пов’язане з проблемами технічного характеру, як-от: фізичне знищення і пошкодження носіїв файлів; пошкодження і знищення файлів вірусами; знищення або зміна контенту файлів унаслідок дій користувачів.
Окрему проблему становить збереження книжкових пам’яток та цінних і рідкісних видань, що в сучасній Україні пов’язане з такими невирішеними завданнями: створення державного реєстру книжкових пам’яток, як складової частини Державного реєстру національного культурного надбання; створення для пам’яток особливого режиму збереження (температурно-вологісний режим, недопущення ситуацій, що призводять до пошкодження пам’яток); та особливого режиму використання пам’яток; проведення фахової реставрації; створення страхових копій тощо.
В Україні книжкові пам’ятки досі не мають особливого юридичного статусу, залишаючись не зареєстрованими як пам’ятки (достеменно невідомо, яка кількість пам’яток зберігається у бібліотечних фондах;  приблизна оцінка – 2 млн. примірників). Недостатнім є кадрове забезпечення бібліотек в частині кваліфікованих науковців – спеціалістів із книжкових пам’яток. Експертиза книжкових пам’яток потребує науково-методологічних розробок із їх виявлення та опрацювання. Технологічна сторона збереження книжкових пам’яток також вимагає їх оцифрування за допомогою особливих технічних засобів, для чого потрібен відповідно навчений  персонал та програмне забезпечення.
Накопичення та загострення усіх наведених проблем збереження бібліотечних фондів у сучасній Україні обумовлене недоліками державної підримки, що виразилося: у хронічно недостатньому фінансуванні публічних бібліотек, передусім у частині видатків розвитку і, як наслідок, у технологічній відсталості більшості бібліотек, у дефіциті кваліфікованих кадрів, зокрема – фахівців з книжкових пам’яток та з оцифрування бібліотечних фондів.
Якщо підтримка розвитку бібліотек з боку держави та органів місцевого самоврядування, зокрема, у сфері збереження бібліотечних фондів, не буде істотно посилена, то роль бібліотек як просвітницьких, інформаційних та наукових осередків буде підірвана, відбудеться падіння рівня освіченості, кваліфікованості населення, що не має доступу до інформації, зростатиме соціальне напруження, пов’язане з неможливістю задоволення духовних потреб.
Проблема збереження бібліотечних фондів потребує особливих зусиль на державному рівні, що мають втілитися в розроблення і здійснення окремої державної цільової програми.
Ще в 1986 році Генеральною конференцією ЮНЕСКО було прийнято «Директиви можливих міжнародних дій зі збереження бібліотечних матеріалів», які передбачали створення в кожній країні національної програми збереження бібліотечних фондів. Такі програми успішно реалізуються в багатьох країнах.
Отже, проблеми, пов’язані із збереженням бібліотечних фондів, що існують в сучасній Україні, доцільно вирішувати шляхом розроблення і виконання Державної програми збереження бібліотечних фондів на період до 2020 року.

3.    Визначення мети програми.

Державна програма збереження бібліотечних фондів спрямована на вирішення проблеми належного збереження фондів публічних бібліотек, у тому числі книжкових пам’яток та цінних і рідкісних видань, шляхом забезпечення належних організаційних, нормативно-правових, фінансових, кадрових та матеріально-технічних передумов для вирішення основних складників цієї проблеми, а саме:
- виявлення, наукового опису, реєстрації та фізичного збереження книжкових пам’яток;
- фізичного збереження найважливішої частини масиву зношених документів на паперових носіях;
- збереження інформаційного змісту найважливішої частини бібліотечних фондів шляхом їх оцифрування.

4.    Визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів розв’язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта.

Одним із можливих підходів до розв’язання проблем збереження бібліотечних фондів є орієнтація на вирішення зазначених проблем переважно силами самих бібліотек, при збереженні нинішнього рівня їх фінансування, кадрового та технічного забезпечення. Реалізація такого варіанту пов’язана з такими обмеженнями та перепонами: у більшості бібліотек відповідна матеріально-технічна база є відсталою і недостатньою; залучення самих лише працівників бібліотеки до реєстрації пам’яток, до оцифрування знизить ефективність роботи бібліотеки за іншими напрямами; у більшості бібліотек бракує спеціалістів з книжкових пам’яток, їх наукового опрацювання; нескоординоване оцифрування кожною бібліотекою власних фондів призведе до небажаного дублювання та неефективного використання ресурсів.
Загалом – завдання збереження бібліотечних фондів, особливо в частині книжкових пам’яток, за такого інерційного підходу вирішуватимуться надто повільно, несистемно, в недостатніх обсягах та, імовірно, на недостатньому науковому і технічному рівні.
Іншим варіантом може бути спроба радикально вирішити всі описані складники проблеми збереження бібліотечних фондів (виявлення, реєстрація та реставрація всіх книжкових пам’яток; їх технічне збереження або репринтна заміна зношених видань, що не є пам’ятками;  оцифрування основної частини бібліотечних фондів) у часових та організаційно-правових рамках єдиної Державної програми, за рахунок фінансування з державного бюджету.
Реалізація цього варіанту пов’язана  зі значними труднощами, а саме:
- надто великим масштабом робіт з оцифрування документів, виявлення, реєстрації, реставрації книжкових пам’яток, для чого потрібно на порядок більшої кількості кваліфікованих кадрів та спеціальної техніки, аніж це може забезпечити сучасна бібліотечна мережа України;
- значними обсягами бюджетного фінансування, яких реально не може виділити держава в умовах економічної кризи (для порівняння: на оцифрування 8,9 тис. стор. рукописної та книжкової спадщини Програмою «Бібліотека ХХІ» передбачалося 10,3 млн. грн.).
Отже, такий радикальний підхід до проблеми збереження бібліотечних фондів сьогодні слід визнати нереалістичним.
Третій і, на наш погляд, оптимальний підхід до вирішення описаних проблем полягає у визначенні кількох стратегічно пріоритетних завдань зі збереження бібліотечних фондів та в наданні потужного імпульсу до їх повного вирішення, спільними зусиллями держави, органів місцевого самоврядування та самих бібліотек. До стратегічних пріоритетів пропонується віднести:
- розгортання процесу паспортизації книжкових пам’яток та формування їх реєстру як складової частини Державного реєстру національного культурного надбання;
- заходи з технічної модернізації провідних бібліотек України з метою істотного поліпшення стану збереження їхніх фондів;
- розгортання системних, скоординованих заходів з оцифрування найціннішої та найбільш загроженої частини бібліотечних фондів (у координації з виконанням завдань Державної цільової національно-культурної програми створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека – ХХІ»).
Реалізація пропонованих завдань потребує не лише фінансових ресурсів та оновлення матеріально-технічної бази, але й нормотворчих, інституційних та освітніх заходів, зокрема:
- удосконалення нормативної бази бібліотечної та пам’яткоохоронної справи в частині, що стосується виявлення, реєстрації та збереження книжкових пам’яток;
- створення науково-методичного центру книжкових пам’яток, як провідної дослідницької та методичної установи у сфері вивчення та реставрації книжкових пам’яток;
- організації підготовки спеціалістів з книжкових пам’яток та з оцифрування документів (зокрема, через перепідготовку бібліотечних  працівників).

5.    Оцінка очікуваних результатів виконання програми, зокрема економічних, соціальних, екологічних, та визначення її ефективності.

Очікувані економічні результати програми полягатимуть у забезпеченні ширшого і повнішого доступу до інформації та знань, що містяться у фондах бібліотек, для всіх верств населення. Це дозволить піднести культурний та освітній рівень суспільства, сприятиме розвитку економіки знань, поліпшенню економічної ситуації в країні.
Здійснення оцифрування бібліотечних фондів, окрім того, зробить непотрібними значні видатки, пов’язані з підготовкою репринтних видань на паперових носіях.
Очікувані соціальні результати програми полягатимуть у тому, що:
- прискорення розвитку цифрових технологій у бібліотечній справі  змінює соціокультурну роль бібліотек та зміст професії бібліотекаря;
- оцифрування книжкових пам’яток та створення їх електронного реєстру стануть важливим кроком у формуванні масиву цифрової спадщини України, що в свою чергу, зробить цю спадщину доступною для широкого загалу, збагатить культурний світ наших громадян і пожвавить наукові дослідження.

6.    Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми.

Фінансування виконання Державної цільової програми збереження бібліотечних фондів здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів України (згідно із законами України про Державний бюджет на відповідні роки), а також коштів приватних інвесторів, меценатів та благодійників.

Джерело: mincult.kmu.gov.ua

Коментарі виключені.