Павло Загребельний – письменник, мислитель, громадянин
…Мені здається, що я багато сказав із того,
що хотів скзати у своєму житті. У своїх
книжках я досить відвертий.
П. Загребельний
Павло Архипович Загребельний – письменник, мислитель, громадянин. Присвячується 85-літтю від дня народження.
Методичні поради розраховані на бібліотечних працівників ЦБС області. Виданням можуть скористатися історики, освітяни та інші зацікавлені громадяни.
Підготувала: Г. Колотило – головний методист ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск: Л. Бабій
Тираж 30 пр.
Не стало Павла Загребельного…
Усього кілька місяців не дожив він до 85-ліття. З ним відійшла в історію ціла літературна епоха. Українська культура зазнала непоправної втрати.
Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 року в с. Солошиному Кобеляцького району на Полтавщині. Учасник Другої світової війни, нагороджений бойовими орденами та медалями. 1951 року закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету. Працював у обласній пресі, журналі „Вітчизна”, був головним редактором „Літературної України”. З 1964 року – секретар Спілки письменників України, з 1979 до 1987 року – Голова Комітету з Державних премій України ім. Т. Шевченка. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради Української РСР та Верховної Ради СРСР. Герой України. Удостоєний лауреата Державної премії СРСР, Національної премії ім. Т. Шевченка.
Павло Загребельний автор понад сорока романів. За сценаріями його творів на Київській кіностудії імені Довженка зняті художні фільми: „Ракети не повинні злетіти”, „Перевірено – мін немає”, „Лаври”, „Ярослав Мудрий”.
П. Загребельний дебютував у літературі книжками новел. Уже перший роман „Дума про невмирущого” (1957) приніс молодому авторові читацьке визнання. Згодом кожен його новий твір ставав неординарною подією в літературному житті, викликав широкий суспільний розголос, привертав увагу науковців і критиків. Він створив цілу бібліотеку високохудожньої, талановитої історичної та сучасної прози, яка справила великий вплив на суспільну свідомість і думку, рішуче виступала в обороні національних святинь, стала для мільйонів українців камертоном громадянської небайдужості, людської гідності, високої духовності. Це романи „Європа–45”, „Спека”, „Європа. Захід”, „День для прийдешнього”, „Шепіт”, „Добрий диявол”, „Диво”, „З погляду вічності”, „Переходимо до любові”, „Первоміст”, „Смерть у Києві”, „Намилена трава”, „Євпраксія”, „Розгін”, „Левине серце”, „Роксолана”, „Я, Богдан”, „Південний комфорт”, „Вигнання з раю”, „Безслідний Лукас”, „День шостий”, „Тисячолітній Миколай”, „Гола душа”, „Ангельська плоть”, „Попіл снів”, „Зона особливої охорони”, „Юлія або Запрошення до самовбивства”, „Брухт”, „Стовпотворіння”, книжка публіцистичних роздумів „Неложними устами”, п’єси, кіносценарії, літературні портрети сучасників, мистецтвознавчі, літературознавчі та критичні статті й розвідки. Вони активно сприймаються читачем, обговорюються критикою. Видання письменника останніх років було зібрано у збірник „Думки нарозхрист”.
Твори П. Загребельного перекладено мовами багатьох народів світу. Серед видань останніх років збірка публіцистичних статей „Український шлях”.
З ім’ям П. Загребельного пов’язані формування і творчий розквіт багатьох талановитих письменників, зокрема плеяди шістдесятників, молодої літературної хвилі минулого століття. Принциповий, безкомпромісний і безстрашний в обстоюванні істини, передової думки, національних інтересів, письменницької справи та кожного талановитого імені. Він давав високі
уроки громадянської мужності, людяності, порядності, відповідального ставлення до слова і діла. Це дійсно істинний класик в нашій літературі, найпотужніший український письменник сучасності. Його твори– це твори на виріст, які залишаються не тільки в українській, але й світовій літературі. Талановитий у всьому П. Загребельний являв яскравий взірець самовідданого служіння літературі, народові, Україні.
Поради працівникам бібліотек
На відзначення 85-річчя від дня народження Павла Загребельного бібліотечні установи повинні приділяти особливу увагу популяризації життєвого і творчого шляху письменника. Успіх цієї роботи залежить від того, наскільки об’ємно представлений його творчий доробок у бібліотечних фондах кожної конкретної книгозбірні. У зв’зку з цим, працівникам бібліотек необхідно систематично стежити за виходом у світ нових книг, публікацій у періодичній пресі, присвячених автору, перевиданнями його творів і домагатися своєчасного їх придбання. Бібліотеки-філії ЦБС можна забезпечити цією літературою шляхом організації тематичних добірок книг і періодичних видань з фондів ЦРБ.
Роботу бібліотек до дня уродин Павла Загребельного пропонуємо проводити в співдружності з освітніми закладами, Будинками культури, місцевими літераторами, товариствами ім. Т. Г. Шевченка „Просвіта”, громадськими організаціями. Рекомендуємо передбачити цикл заходів з широким висвітленням життєвого і творчого шляху письменника.
Серед наочних форм популяризації творів прозаїка можна оформити книжкові виставки, тематичні полиці на теми: „Павло Загребельний – письменник, воїн, громадянин”, „Письменник гідності і правди”, „Класик української літератури-наш сучасник”, „Таємниця творчості Павла Загребельного”, та ін. Тут слід представити літературу про життєвий і творчий шлях письменника, його повісті, романи, п’єси, кіносценарії.
Для широкого кола відвідувачів радимо підготувати вечори пам’яті на теми: „Біль непоправної втрати „Право власного імені”, „Великий майстер пера”, „З когорти велетів духа”, „Патріарх, що творив духовне Диво” тощо. До програми вечорів слід залучити літературознавців, вчителів української літератури. Емоційним підсиленням стануть читання уривків окремих творів прозаїка, виступи читачів, перегляд кінофільмів.
Творчий темперамент, невтомність пера письменника – Загребельного, приклад його одержимості розкриють документальні матеріали календаря „Історичний дивосвіт Павла Загребельного”, епіграфом до якого можуть бути слова самого автора:
Кращі наші книжки ще раз засвідчують те,
що для літератури немає полюсів неприсут-
ності, вона в змозі освоїти матеріали будь-
яких тем.
П. Загребельний
Питання, пов’язані з життям і творчістю письменника мають знайти належне відображення у тематиці літературних об’єднань, клубів за інтересами та літературно-мистецьких світлиць.
Окремим блоком буде цикл літературно-мистецьких заходів, які розкриють:
1. Основні дати життя і творчості письменника;
2. Роль Павла Загребельного в жанрі історичної прози;
3. Павло Загребельний на сторінках періодичної преси.
Серед камерних форм прислужаться бібліографічні огляди творів
письменника, літературні години та діалоги, вікторини, брейн-ринги, оглядові бесіди публіцистичних матеріалів та інше.
Ці та інші форми роботи дозволять розширити читацьку аудиторію, сприятимуть підвищенню ефективності ювілейних заходів.
Нижче подаємо окремі орієнтовні форми популяризації життєпису українського письменника-романіста П. Загребельного.
Оглянути та проаналізувати прозу П. Загребельного допоможуть дискусійні форми роботи . Зокрема, для учасників дискусійного діалогу можна запропонувати запитання щодо ролі і значення перших історичних романів.:
1. Як би Ви розташували перші історичні романи П. Загребельного в порядку їх ідейної та художньої вартості?
( „Я, Богдан”, „Євпраксія”, „Роксолана”)
2. А серед циклу про Київську Русь?
(Вершиною є початок „Диво”. Далі „ Смерть у Києві”, „Первоміст”).
3. Якими є головні художні ідеї і мета цих творів?
(„Диво” – це доля таланту, „Смерть у Києві” – доля державної ідеї. Боротьба Юрія Долгорукого за об’єднання всіх руських земель в єдину державу, „Первоміст” – ідея єдності, доля народної споруди, „Євпраксія” – доля жіночої особистості).
4. У найнеісторичнішому романі „Первоміст”, де історичних подій в літописі один рядок, а роман усе ж історичний. Як, і в чому виражена тут історія?
(Є Мостище, Козельск, битва з Батиєвими ординцями, є, нарешті міст, збудований за Володимира. Є сила, яка творила історію).
5. Як Ви поєднуєте Євпраксію історичну з Євпраксією літературною? Що тут визначає трактовку П. Загребельного?
(Людська біографія тут повниться голосами історії).
6. Яка різниця у трагічних історіях Євпраксії і Роксолани?
( Тут інша доля, інший час, інший перебіг подій в реальній дійсності, і, відповідно в романі).
7. Роман „ Я, Богдан” – найвище досягнення П. Загребельного в історичній прозі. Як би Ви визначили його основну позитивну рису?
( Сам факт – роман про одну з найвидатніших постатей – Богдана Хмельницького).
8. Що характерного в принципах творення образу в романі „Я, Богдан”?
( Це образ синтетичний, народжений на перехресті кількох образів. Один з них доносять літописи, інший – бронзова постать на коні з булавою біля Софії, як символ полководця і вождя українського народу).
ЛІТЕРАТУРНА ГОДИНА
„Класик української літератури – наш сучасник”
(Слово про письменника).
Твори Павла Загребельного – це думи й роздуми про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, втрачають або нівечать, творять його в муках і любові. Письменник веде діалог з історією, розмову з людиною, відчуває її голос, до якого можна доторкнутися.
Бібліотечний працівник зосередить увагу присутніх на особистості Метра української літератури, лауреата Національної премії ім. Т Шевченка, людини з голубиною душею, його неповторною сутністю.
В рамках літературної години можна розкрити творчість Загребельного за оцінкою письменників та літературних критиків – Романа Іваничука, Віталія Дончика, Михайла Слабошпицького, Володимира Панченка та ін.
У статті „ З погляду вічності” Роман Іваничук акцентує увагу на неповторній вартості роману „Я, Богдан”. Тема визвольної війни українського народу під проводом гетьмана, який постав на авансцені ХУІІ століття. П. Загребельний від першого свого історичного роману „Диво” через „Первоміст”, „Євпраксію” та „Роксолану” – йшов упевнено до Хмельницького. Автор роману ставить проблеми всіх часів, поки існуватимуть визвольні війни: вождь і влада, вождь і народ, вождь і справедливість, сила і безсмертя вождя.
Віталій Дончик у статті „ Завжди несподіваний, завжди цікавий” високо цінить українського митця, майстра слова, перу якого належить ціла бібліотека новаторських романів. Понад п’ятдесят років творчого неспокою, десятки романів, сотні книжок. Громадський і культурний діяч, який у свої 84 роки жив не лише літературою, а й болями нашої молодої держави.
Проходячи „школу Загребельного”, критики, які працювали в „Літературній Україні” формувалися з усвідомленням: ставитися до літератури слід як до „живого організму”.
Павло Загребельний був першим, хто сміливо вдався до стилю оригінального, новаторського для української прози. Про це свідчать його перші оповідання, повісті і об’ємні панорамні полотна – романи.
(Зосередити увагу на творах: „День для прийдешнього”, „Левине серце”, „Юля або Запрошення досамовбивства”, „Розгін” та ін.).
Михайло Слабошпицький у статтї „Інший Загребельний” зосереджує увагу на ролі письменника -класика – нашого сучасника.
Якщо шістдесяті-вісімдесяті роки – той період, коли Загребельний був законодавцем моди і погоди в історичному романі, де його „Диво”, „Євпраксія”, „Роксолана” та „Я, Богдан” побили всі рекорди популярності української книжки, то ось уже понад два десятиліття автор виписує сучасні сюжети ( від епатажної „Голої душі” чи напівдедективної „Зони особливої охорони” аж до недавнього „Брухту” та „Стовпотворіння”.
У „Брухті” продають не тільки металобрухт, заводи, людські душі. Там продають Україну. Мародери всіх калібрів і мастей цуплять все, що вчора називалося державним чи загальнонародним добром і заганяють оптом і вроздріб, громадячи суми на закордонних рахунках.
У романі кожне слово кипить політичною і соціальною реальністю та живими емоціями розпачу, зневіри, обурення. Ось характерний приклад: „Київські депутати разом з доблесними податківцями, визначаючи прожитковий мінімум для громадян незалежної України, оприлюднили так званий мінімум. Що повинна мати українська жінка щоб залишитися жінкою? Будь ласка: щедрість законодавців безмежна. Жінці дозволяється мати пальто зимове – одне, демісезонне – одне, плащ – один, а носити ці речі треба відповідно вісім, сім і п’ять років. Окрім того, два плаття, одна спідниця і халат на п’ять років, светр на три роки, два бюстгалтера і п’ять трусів на два роки. Є ще і купальник на чотири роки”. Оце і є ота нікчемна проза життя, яка відчутно впливає на стан духу людини і її ставлення до держави.
„Стовпотворіння” – це політична карикатура на те, що якихось п’ять-сім-десять років тому відбувалося з українцями та Україною.
„Розбудова держави” здійснюється за допомогою масових засобів дезінформації, які кожного переконають, що чорне – це біле, а біле – це чорне. Люди в „Стовпотворінні” впізнавані навіть на рівні пересічного читача. Під час читання цієї книжки не раз ловиш себе на відчутті, що ми всі дивимося в дзеркало. І не дуже криве.
Сучасність цілковито поглинула автора. І „Брухт” і „Стовпотворіння” сповнені сумного орвеллівського сміху.
У публікації Володимира Панченка „Стиль-це людина, а людина- загадка…” мова йде про гротескну лінію у творчості Павла Загребельного. Особливо виразно вона простежується у творах „Південний комфорт”, „Левине серце”, „Вигнання з раю”, „Гола душа”, „Первоміст” та „Розгін”.
Письменник завжди дбав про читаність своєї прози. Тому в його романах активно використовується пригодницько-детективний елемент.Це стосується історичних романів „Диво”, „Первоміст”, „Євпраксія”, „Роксолана” та ін.
Прозаїк часто занурюється в таємничу сферу підсвідомого. Згадаймо Богдана Хмельницького (роман „Я, Богдан”). Потрапивши в Стамбулі на невольничий ринок Богдан переживає напад гострої нестримної туги: „пойняла мене якась несамовитість і мало не занесла до погибелі”.
Ірраціональний чинник дуже суттєвий в тих людських історіях, що їх оповідає Павло Загребельний. Бо ж людина – це загадка, якій немає кінця.
Книги Павла Загребельного – це думи про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, і – найголовніше – творять його в муках і любові.
На стилі кожного твору прозаїка відбивається відображувана доба, її культура слова, соціально-психологічний типаж героїв, котрі надають тому чи іншому твору особливого звучання.
ЛІТЕРАТУРНО – КАЄЗНАВЧА СТУДІЯ
„Роксолана: погляд крізь століття”
(з варіантами)
1. У романі П. Загребельного „Роксолана” йдеться про:
а) про боротьбу українського народу проти Речі Посполитої;
б) заснування Запорізької Січі;
в) долю жінки-бранки.
2. Яке справжнє ім’я Роксолани?
а) Настя Повчанська; б) Анастасія Висовська; в) Настя Лісовська.
3. Де народилася Роксолана?
а) м. Рогатин; б) м. Санджар; в) м. Стамбул.
4. Скільки років було Насті, коли вона потрапила у полон?
а) 18; б) 15; в) 20.
5. Хто був батько Насті?
а) священик; б) поміщик; в) купець.
6. Яке ім’я дали Роксолані через те, що вона навіть у неволі не
переставала бути веселою?
а) Хуррем; б) Хасекі; в) Гюль-Хуррем.
7. Як звали Султана, дружиною якого стала Настя?
а) Гасан; б) Осман; в) Сулейман.
8. Яке офіційне ім’я дав Султан Настї?
а) Хасекі; б) Роксолана; в) Хуррем.
9. Що в перекладі означає ім’я Хасекі?
а) Радісна; б) Місячне сяйво; в) Найдорожча.
10. Як звали довірену особу – Роксолани з України?
а) Гасан; б) Стефан; в) Річі.
11. Що наповнила Роксолана золотом для відбудови м. Рогатина?
а) гаманець; б) сакви; в) кишені.
12. У якому році Павло Загребельний написав роман „Роксолана”?
а) 1979; б) 1924; в) 1880.
ДІАЛОГ — ВІКТОРИНА „ Її колиска – Рогатин”
( За романом „Роксолана” – розділ „Рогатин”)
1. Про який період життя Роксолани розповідається в розділі роману
„Рогатин”?
2.. В чому особливість композиції розділу „Рогатин”?
3. В яких умовах зростала Настя Лісовська, склад її характеру та розу-
му? ( Відповідь підтвердити словами тексту).
4 .Що Вам відомо про батька дівчини?
5. Як пережила Настя смерть матері?
6. Яким постає перед Вами образ яничар під час нападу татар на
на Рогатин?
7. Що відчувала Анастасія, коли її взяли в полон і продали як
рабиню? ( Відповідь слід довести словами тексту).
8. З чого видно, що Настя і через роки не переставала любити
Рогатин?
9. Як розкрито значення внутрішнього світу героїні в народних
піснях? ( Наведіть приклади народних пісень).
ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ
„Біль непоправної втрати”
В центрі сцени портрет П. Загребельного прикрашений кетягами калини, жовтими квітами з чорною стрічкою.
На столі представлено доробок письменника,
наявний у фондах бібліотеки.
Цитата: Головне в літературі – написати, але написати так,
щоб люди прочитали, поєднати людські серця,
примусити їх здригатися.
П. Загребельний
План вечора:
1. Вступне слово ведучого вечора;
2 .З когорти велетів духа. ( Слово літературознавця);
3. Виступи письменників краю;
4. Огляд літературного доробку письменника.
5. Художня частина:
а) виконання уривків прозових творів автора;
б) інсценізація окремих творів;
в) перегляд художнього кінофільму „Ярослав Мудрий”.
В програмі вечора вагомим буде слово бібліотечного працівника. Йому належить у лаконічній формі донести присутнім життєве і творче кредо письменника через штрихи до його портрету.
Про свій життєвий і творчий шлях він говорив коротко і по суті в багаточисельних інтерв’ю.
Таких, як Павло Архипович називають свідками століття, моральними авторитетами. Про нього кажуть: „Загребельний – це насамперед людяність, почуття міри і естетична сміливість. Він умів ставити складні запитання і без страху відповідати на них”.
„До 20-ти років я пережив сирітство, голод, війну, фронт, фашистські концтабори, безліч умирань і воскресінь”, – так сказав Павло Архипович через 35 років після Другої світової війни.
Книжок написав багато. Переважно – це історичні українські романи. Він кличе нас знати наше минуле, наші пракорені, Кожен твір–то роздумливий голос інтелектуала – голос закоханий, розчулений, іноді саркастичний. Всі його герої – незнищенні як особистості, як постаті.
Шановний читачу, давай вникнемо у відповідь своїм опонентам Патріарха українського красного письменства Павла Архиповича Загребельного.
* Мені докоряли, що я принижував Богдана Хмельницького. Я дотримуюсь зовсім іншої думки. Ті герої, які перебували тільки на вершинах, які ступали тільки по горах – це майже не люди. Чому? Бо до Бога вони не дійшли, а до людей не спустилися – це якісь холодні фантоми. Тому, коли я писав і про київських князів, і про нашу величну Роксолану, я керувався тільки цим. Я чув ці голоси людей з далеких століть, вони „наговорювали” мені те, що з ними відбувалося.
Для мене головне – реставрувати психологію, душу цих історичних героїв. Історик цього не може. Про що думав Ярослав Мудрий? Що відчував Володимир, коли приймав Християнство? Письменник це може домислити. Я вибирав великі душі, які сяють нам крізь тисячоліття. Це в першу чергу Ярослав Мудрий, його внучка Євпраксія, Богдан. Коли я писав Євпраксію, хотів дізнатися, якою була жінка ХІ столітті. Далі – через 500 років – Роксолана.
Третьою частиною триптиха був роман про жінку, нашу сучасницю „Юлія, або Запрошення до самовбивства”.
Вірю саме в літературу. Тільки вона, мені здається,виконує свою роль – дає людям надїю. Одне з великих джерел цієї надії – наша історія.
Я починав писати романи про Київську Русь тоді, коли їх ніхто не писав. А життя наше було таке – безвірницьке, атеїстичне, страшне і дуже тяжке. У мене був релігійний рід – ніколи не сідали за стіл, не помолившись. У нас була Біблія, і коли мені виповнилося 10 років почав читати її. Письменники не читали Святого Письма, то й були легкі, як пір’їни…
Я народився і виріс на Дніпрі… І це перейшло в мою душу. Там, де Дніпра нема – ніби й не Україна. Це наша головна ріка, ріка мого народу. І це ріка Шевченка, і Дніпро – це Україна.*
У творі „Думки нарозхрист”, Павло Загребельний дає такі картини буття, які ми ще не помітили чи не усвідомили за суєтою. А він, провидець, хотів достукатись до кожного – мислив масштабно, глибоко і тривожно. І це бачимо ми, читачі.
За останні роки духовний розвиток відкинуто на десятиліття, а то й на століття. Саме тому письменник сказав:
„ Коли мене сьогодні запитують, у що я маю вірити, відповідаю: тільки у свій народ. Спасіння тільки в цьому”.
Загребельний належав до когорти старих реалістів, великих стилістів, яких завжди було одиниці.
Невимовна гіркота втрати. Є одна втіха: твори Павлв Загребельного назавжди залишаться в українській і світовій літературі. Їх читатимуть і пам’ятатимуть. Як і незабутнього доброго і завжди уважного до людини Павла Архиповича. Нехай Матір Божа охороняє його душу.
ПРЕС – КАЛЕЙДОСКОП
Світлій пам’яті Павла Загребельного
„ У синяву вічності”
Відійшов за вічну межу Письменник Божою милістю і Людина харизматичного масштабу. П. Загребельний позначив небо українського буття ХХ століття своєю яскравою присутністю і полишив слід великого словотворця, добротворця, духотворця.
Своїми сміливими, нестандартними історичними романами він утверджував нашу українську присутність у часах і світах, а головнае – в часі теперішнім і тут, „на нашій несвоїй землі”, поневоленій однією з найостанніших імперій.
Тривалий час П. Загребельний тримав на собі Храм нашого письменства,
плекав молодих, яким заповідав цей Храм, безмежно любив юні таланти.
Павло Загребельний багато чого міг і умів. Не вмів тільки одного – жаліти і щадити себе. Каторжно працював і шанував таких же, як сам „трудоголіків”.
Людям залишається його пекельна і многотрудна праця –Книжка.
Працівникам бібліотек слід представити „СЛОВО НА СПОМИН ДУШІ”, висловлене з приводу скорботи і тяжкої втрати видатного українського письменника, Героя України – Національною спілкою письменників України, обласними організаціями НСПУ, колективами редакцій журналів „Київ”, „Вітчизна” та газет різного рівня, видатними діячами культури і мистецтва, писменниками України та з країн ближнього і далекого зарубіжжя, багаточисельними друзями та громадянами України. Павло Загребельний почив у Божій благодаті, відійшов у СИНЯВУ ВІЧНОСТІ.
Такі публікації вміщені в газеті „Літературна Україна” (№ 5, за 5-6 і № 6 за 12 лютого 2009 року), „Репортер” ( №6, 5 лютого 2009 року), обласних та районних часописах регіону.
Павло Архипович був давнім і вірним другом прикарпатських письменників. Він неодноразово перебував у нашому славному на культурні та літературні традиції Прикарпатті, навіть лікувався у народних цілителів. Приїжджав, щоб походити шляхами Івана Франка, Гната Хоткевича, Марка Черемшини, опришківськими стежками Олекси Довбуша. Глибокий знавець народних традицій і фольклору, він захоплювався гуцульськими піснями, приповідками і вишивками. Все це знайшло відображення у його романі „Роксолана”. Про життя прикарпатського краю він написав нарис „Похвала іманентності”, котрий друкував журнал „Перевал” № 1 1996 року.
