Фахівцю бібліосервісу

9 листопада 2007 року українська громадськість відзначатиме 135-річчя від дня народження видатного українського письменника й літературознавця, художника, видавця і педагога, дійсного члена Наукового Товариства ім. Т.Шевченка – Богдана Лепкого (1872-1941).

                З нагоди ювілею митця висвітлимо сторінки його життєпису та творчої біографії.

                Богдан (у хрещенні – Теодор-(Нестор) народився 9 листопада 1872 року у с.Крегулець Гусятинського повіту на Тернопільщині в родині священика. Незабаром родина переїхала до Жукова, де й виховувався майбутній письменник.

                По закінченні Бережанської гімназії навчався у Віденському та Львівському університетах, після яких повернувся вчителем у рідну гімназію. Та незабаром Лепкий відчув, що Бережани вже стали затісні для реалізації його багатогранних літературних зацікавлень.

                У 1899 р. Лепкого запрошують до Кракова викладати в Ягеллонському університеті українську мову й літературу. З цим центром польської науки і культури  відтоді було пов’язане все творче життя поета. Живучи в Кракові, Б.Лепкий не почував себе відірваним від українського культурного життя. В оселі Лепких збиралися відомі українські громадські діячі, художники, письменники: Василь Стефаник, Кирило Студинський, Михайло Бойчук, Вячеслав Липинський. До його господи заглядали Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Вовк та ін.

                Широту творчих інтересів та виняткову працездатність Богдана Лепкого представляє  його творчий доробок. Лепкий – автор 80 поем, 75 оповідань, 15 томів повістей, 10 збірок поезій, керівник 20-ти літературознавчих розвідок; упорядник, редактор і видавець 60 томів українських письменників. У щоденній праці він, як  І.Франко, Б.Грінченко не жив, а „орав”. Його  твори перекладалися багатьма європейськими мовами.

                1911 року Лепкий, сповнений ностальгії за рідним краєм, пише вірш „Видиш (чуєш), брате мій…”, який особливо уподобали заокеанські українці. Він був покладений на музику, а журавлі, що летять з вирію в Україну, стали своєрідним символом і емблемою всесвітніх форумів українців.

                З початком Першої світової війни родина Лепких опиняється в Угорщині, потім в Австрії, Німеччині. Тут  письменник  веде культосвітню роботу в таборі для військовополонених, серед яких було десять тисяч українців. Події війни знайшли відображення у багатьох поетичних і прозових творах письменника.

                1925 р. Богдан Лепкий повертається  до Кракова, де знову викладає в університеті, багато пише.

                Щоліта приїздить до села Черче на Івано-Франківщині, що за п’ять кілометрів від Рогатина. Тут сільська громада збудувала для нього будинок, який назвали „Богданівкою”. На жаль, ця будівля до наших днів не збереглася.        У 1992 році на місці „Богданівки” за кошти громади Рогатинського району письменнику споруджено і освячено пам’ятний знак.

                У 1932 році громадськість відсвяткувала шістдесятиріччя від дня народження Богдана Лепкого. Тоді ж його було іменовано університетським професором. Життя набирало спокійного ритму, було достатньо часу на літературну роботу, на написання історичних повістей.

                І знову війна…

                Її митець не пережив.

               

Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 року після окупації Польщі німецькими військами і похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. У 1972 р. на його могилі було встановлено барельєф.

                В останні роки життя Лепкого молодий Б.-І.Антонич привітав поета віршем, що закінчується рядками:

                Похилився поет над минулим,

                Доторкнувся до споминів струн.

                Аж раптово над ним промайнуло

                Старосвітське:  „Не ввесь я умру”.

 

Завдання бібліотечних працівників у ювілейний рік письменника ще раз доторкнутися до його творчого надбання. З метою його популяризації серед широкого кола читачів бажано використати різноманітні наочні та усні форми бібліотечної роботи. Підготовку та проведення заходів варто робити  спільно з громадськими організаціями, культурно-освітніми установами, закладами освіти.

                В бібліотеках можна організувати літературні експозиції, відкриті перегляди літератури, бібліографічні огляди, літературні читання, цикли бесід, літературно-музичні вечори тощо.

                У широкому розмаїтті просвітницьких заходів бібліотечним працівникам належить відкрити  краянам творчість непересічної постаті кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Богдана Лепкого, який зробив вагомий внесок в історію рідної культури як поет, прозаїк, учений, перекладач, літературознавець.

                У творчій спадщині Б.Лепкого чільне місце займає поезія.

                Важко однозначно оцінити Лепкого-поета. Він тонкий лірик меланхолійного складу, проникливий співець природи, поет-пісняр і митець, який культивував класичні форми сонету, автор дитячих поем-казок. Саме поезія якнайповніше розкриває особливості вдачі письменника, допомагає глибше збагнути його літературні надбання.

                Поетична творчість Лепкого розвивалась поступово. Від збірки „Стрічки” (1901) з її  ліричними медитаціями, тужливої оповіді „Осінь”, „Листки падуть” (1902), проникливо-болючої „Книжки горя” (1903) до витонченої лірики збірок  „З глибин душі” (1905), „Над рікою” (1905), „З-над моря” (1913), віршів і поем, написаних під враженням трагедій Першої світової війни, патріотично-національного піднесення в період визвольної боротьби за свободу.

                На шляху літературної еволюції Б.Лепкого як поета помітним явищем була підсумкова збірка „З глибин душі”, яка утвердила його самобутність, тісний зв’язок з життям народу. Заспівним віршем „Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля” автор висловив поетичне кредо, декларував  нерозривність своєї долі з долею рідного краю, України. Цикл „В Розтоках” запрошує читача в чарівний світ Гуцульщини, а цикл ліричних віршів „За тобою” досягає свого апогею в поезії „Час рікою пливе”, яка стала народною піснею.

                Життєва дорога поета увінчана тяжким хрестом, вінком мучеництва. Але його покликання – служити людям, його мета – „добро велике, безконечне”. І найвиразніше це поет висловив у циклі  віршів „О пісне!”, який увійшов до збірки „З глибин душі”. Інші цикли збірки („Думки”, „Як сонце згасне”, „Село”, „Під святий вечір”, „ВТарасові роковини”, „На чужині: „Сповідь землі”) репрезентують кращі риси поезії Б.Лепкого. Митець вірить у краще майбутнє  українського народу, має надію на те, що „проснуться люди” – і

                …На людські ниви золоті,

                І на сади рясні веселі,

                І на їх сумирнії оселі

                Зійде небесний херувим

                З завітом вічного добра.

               

Улюбленою темою Б.Лепкого є осінні мотиви. Ми бачимо прекрасні зразки глибоко трагічної лірики, сповненої осіннього смутку, іноді крайнього відчаю. І водночас поет створив прекрасні ліричні вірші мажорного характеру, наповнені любов’ю до краси природи і людського життя.

                Пригадаймо „Журавлі” („Видиш брате мій”) – один з найтрагічніших ліричних віршів поета, навіяний мотивами осені, в якому стирається грань між життям і смертю.

                Багато років ця драматично-поетична мініатюра, озвучена 1915 р. братом поета Левом, безіменно жила як народна пісня. Важко назвати вірш  іншого українського поета кінця ХІХ-початку ХХ ст., який би так емоційно передавав почуття любові до рідного краю, біль розлуки з ним.

                Як багато почуттів вмістилося в кілька строф про осінній відліт журавлів.  І не дивно, що такими журавлями відчували себе ті українці, які покидали батьківщину в надії на кращу долю за океаном. І кожна людина, проводжаючи журавлині ключі у вирій, так само прощалася з весною і літом, з молодістю і життям.

                Безмежна трагедія людини, яка втрачає найдорожче – Батьківщину – досягають тут величезної сили:

                Чути: Кру! Кру! Кру!

                В чужині умру,

                Заки море перелечу,

                Крилонька зітру.

 

Патріотичне звучання цього твору бібліотекар зможе донести до краян під час проведення години поезії „Журавлиний переклик душі”, лейтмотивом якої будуть слова „Заповіту” Богдана Лепкого:

                …Розженіть кривавих круків…

                Журавлів летять шнурки.

                Одвезіть мене у Жуків:

                Там я житиму віки.

               

Вагоме місце у творчості Б.Лепкого займають поетичні присвяти визначним діячам української історії та культури – Б.Хмельницькому, І.Мазепі, І.Котляревському, Т.Шевченкові, І.Франкові, Ю.Федьковичу, О.Кобилянській, М.Лисенкові та багатьом іншим. Серед таких циклів помітне місце посідають збірки поезій „Задля ідеї” (1911), „Шевченко” (1914) та ін.

                Хвиля національно-визвольної боротьби захопила й Б.Лепкого. Слово поета-лірика ставало все мужнішим – справжньою зброєю. Слід наголосити на два аспекти  у поетичній творчості автора під час війни та міжвоєнного періоду. Гуманістично-загальнолюдський – осудження війни між Росією і Австро-Угорщиною як великого лиха для народів обох держав, і патріотично-національний – оспівування  боротьби  українців, зокрема Січового Стрілецтва.

                Перефразовуючи образ червоної калини – символа національно-визвольної боротьби, поет оспівує героїчну борню за волю України.

                Отсе тая червона калина,

                Що повік не зів’яне:

                Пригадає її Україна,

                Як із мертвих повстане.

               

Ідею вільної, незалежної України Б.Лепкий утверджує у вірші „Ми єсть народ!” з його основним акцентом  „Держави власної  наш люд бажа”.

                Творчості Б.Лепкого притаманна увага до духовності українського народу, його релігійно-культурних традицій. Народні свята для поета були одним із стимулів художньої творчості. Він написав цілі цикли поезій, пов’язаних з Різдвом („В різдв’яну ніч”, „Під різдво”, „З різдв’яних настроїв”) та Великоднем („В день Воскресення”, „Великодні дзвони”).

                Загалом поезія Б.Лепкого охоплює широке коло актуальних проблем, що ними жила громадськість на західноукраїнських землях. Кращі поетичні твори є цінним духовним надбанням, вони і донині не втратили своєї ідейно-художньої цінності.

                Пропонуємо тематику окремих форм розкриття поетичної творчості Б.Лепкого, якими можна скористатись під час підготовки та святкування пам’ятної дати письменника.

               

 

 

Книжково-ілюстративна виставка

 „Богдан Лепкий – письменник, учений, митець”

                                                   Цитата:         Похилився поет над минулим,

                   доторкнувся до споминів струн.

                                Аж раптово над ним промайнуло

                        старосвітське: „Не ввесь я умру”.

                                         Б.-І.Антонич

 

Розділ І  Поетична планета Богдана Лепкого

                        Розділ П           Літописець долі рідного  народу

                        Розділ Ш   Незгасне полум’яна зоря поета

У комплекс заходів до відзначення 135-річчя від дня народження поета доречно включити:

                – літературний вечір „Велич поета – до кожного серця” для широкого кола читачів. Його програму побудувати у формі пізнавальної розповіді, а саме:

1. Ознайомлення з головними етапами біографії Б.Лепкого.              

2. Виступи – повідомлення:

                а) Штрихи  до портрету поета;

                б) Державні ідеї і прагнення – суть писань і життя Лепкого;

                в) Народно-пісенні мотиви в поетичній творчості письменника;

                г) Intermezzo – сповідь і заповіт Б.Лепкого.

                – вечір поезії  „Осінь очима Богдана Лепкого”

                Мета: провести паралель між природою і станом людської душі. Розширити знання про  творчість Б.Лепкого.

                У вступному слові бібліотекар розповідає про цикл віршів „Осінь”,  присвячений найулюбленішій порі року поета. Бібліотекар заохочує читачів подивитися очима Б.Лепкого крізь призму осені на весну, молодість, передбачувану старість.

                Декламація віршів „Коли в саді”, „Листки падуть”, „Осінні мелодії” Б.Лепкого увінчують його  знамениті „Журавлі” – твір, який народ узяв до своєї безсмертної скарбниці.

                На фоні пісні „Журавлі” бібліотечний працівник оглядово аналізує цей твір, нагадує присутнім картини із зображенням осінніх пейзажів.

Читець декламує вірш Б.Лепкого „Бачиш”.

                Поезія „Видиш, брате мій…” – відображення святого почуття любові до рідного краю, болючі спогади й туга за втраченою Батьківщиною.

 

Далі бібліотекар розкриває наступні питання:

                                    1. Історія написання твору.

                                    2. Лев Лепкий – автор мелодії до вірша.

                                    3. „Видиш, брате мій…” – народна пісня.

                                    4. Зв’язок твору з сучасністю.

                Для виступів-роздумів учасників вечора можна запропонувати запитання про історію пісні:

                - Хто є автором музики до вірша?

                - Який композитор на основі мелодії Б.Лепкого писав її на чотири голоси?

                - Назвіть виконавців цієї пісні.

                - Чи актуальна ця поезія сьогодні?

                - Символом чого виступають журавлі?

                Завершити вечір хочеться  віршем, який концентрує в собі все те, що є в циклі „Осінь”.

                Читець декламує вірш Б.Лепкого „Finale”.

 

                – літературно-музична композиція „Пісенний світ Богдана Лепкого”.

Пісенний світ поета формувався  під впливом фольклору рідного Поділля. Поетична канва його віршів гарно лягає  на музику. На слова  поета написано майже 140 сольних та хорових  пісень.

                В текстовому варіанті слід звернути увагу на солоспіви в поезіях Б.Лепкого, які створили композитори Д.Січинський, В.Барвінський, С.Людкевич, Б.Кудрик. Велику славу у всьому світі здобула пісня „Журавлі” („Видиш, брате мій”) на сл. Б.Лепкого, музику до якої написав його  молодший брат Лев Лепкий.

                Романси та пісні на слова поета були в репертуарі славетних західноукраїнських співаків С.Крушельницької, С.Зарицької, М.Голинського, Ф.Лопатинського, М.Менцинського, а також наших сучасників Д.Гнатюка і Й.Гошуляка.

                На слова поета і відомих композиторів бібліотечні працівники разом з клубними закладами можуть побудувати і провести оригінальну літературно-музичну композицію, в якій акцентуватимуть на тому, що в історії музичної культури твори Б.Лепкого займають почесне місце.

                В 20-30-ті роки Б.Лепкий виступає в жанрі прози: оповідання, новели, нариси, поезії в прозі.

                Значиму за обсягом, вагому за змістом частину прозової спадщини письменника займають повісті. Тематичний діапазон їх досить широкий. Від повісті „Зламані крила” (1897) до історичної оповіді „Крутіж” (1941), останнього виданого за життя Лепкого прозового твору, – лежить велика хронологічна відстань, що заповнена багатьма полотнами. У його доробку – повісті на історичну й сучасну авторові тематику, серед яких „Вадим”, „Крутіж”, „Мазепа”, „Під тихий вечір”, „Веселка над пустирем” тощо.

                До популярних свого часу творів письменника належить повість „Сотниківна” (1927) з однією головною героїнею – Олесею.

                Автор ліричних поезій, розважливий у виборі тем своїх творів – Лепкий „вибухає” циклом повістей-романів: „Мотря” (1926), „Не  вбивай” (1926), „Батурин” (1927), „Полтава” (1928-29).

                Як прозаїк, Богдан Лепкий у своєму розвитку пройшов повну еволюцію: від реалістично-побутового оповідання до соціально- психологічної новели. Від малих прозових жанрів – до великих (навіть роману), що є цінним надбанням української літератури.

                …Із чорноземного Поділля прийшов у рідну літературу талановитий поет і прозаїк, громадсько-культурний діяч, який своїм художнім зором охопив усю Україну, примножив її духовні цінності, чим заслужив глибоку пошану і повагу сучасників і наступних поколінь.

                В період підготовки та відзначення 135-х роковин від дня народження Б.Лепкого бібліотечним установам належить докласти всіх зусиль для донесення до громадськості широкого творчого діапазону митця.

                Нижче подаємо орієнтовні форми популяризації творчого надбання Богдана Лепкого.

                Ювілейний стенд „Б.Лепкий – видатний український письменник”, книжкові виставки „Повернення пам’яті: життя і творчість Б.Лепкого”, „Словом залишений слід”, які представляють відвідувачам його твори у повному обсязі, літературу про життя та  громадську діяльність письменника, газетні та журнальні публікацї.

                В рамках літературно-мистецьких читань радимо провести ювілейний вечір „Крізь терни  долі – до світового визнання”.

                Широким попитом серед читачів користуються історичні повісті „Крутіж”, „Вадим”, „Мотря”, „Не вбивай”, „Батурин”, трилогія „Мазепа”.

                Проблему історичної правди і зради, підняту в цих творах,  майстерність зображення письменником картин природи, відомості про період, пов’язаний з ім’ям гетьмана І.Мазепи допоможуть розкрити: