Фахівцю бібліосервісу

Настя, Роксолана, Хасекі, Хуррем, Місафір… Які різні і таємничі ці імена. Чому вони стоять поруч? Кому належали і хто вимовляв їх уночі чи ранком, під плескіт хвиль моря чи в осінню студінь?

Настя, Роксолана, Хасекі, Хуррем, Місафір… Ніби діаманти тримаєш на долонях, зачарований їх блиском.

Що то за жінка така, яка мала аж п’ять імен і чому не одне?

Що зробила вона прийшовши до нас і ставши відомою всьому світові?

Це Настя – Лісовська, єдина донька священика з маленького провінційного Рогатина, ступає до нас з 16-го століття, впродовж віків залишається невмирущою, нев’янучою квіткою. Жінка, яка майже 40 років потрясала безмежну і владну імперію Османів і всю Європу.

Найулюбленіша дружина грізного і всемогутнього турецького султана. Донька України, наша землячка.

У 1520 році під час нападу кримських татар на маленький Рогатин 15-ти літню Настю просто з-під вінця захопили в полон і продали в султанський гарем. Позбавлена з дитячих років рідної землі, вона пройшла усі поневіряння чужини, але невдовзі впала у відчай.

Ще в дорозі, як і інші бранці, Настуся плекала палку мрію про втечу, про таку до болю бажану зустріч із рідними. Але так не сталося, як бажалося. Коли опинилася над морем у Кафі на східному базарі, де торгують, як бидлом невільниками, зрозуміла, що повернення додому може й ніколи не відбутися.

Здібну до науки, вродливу юну бранку купили до спецшколи, яка готувала обслугу до гаремів. Після успішного завершення навчання її було продано як служницю в Стамбул до шахського гарему. Рабиню помітив могутній правитель Сулейман ІІ і взяв за дружину. То й не дивно: окрім квітучої зовнішньої, ніжної, лагідної натури, тепер уже не Настя, а Роксолана, з новим зручним для вимови ім’я Хуррем, швидко оволоділа кількома мовами, бездоганно засвоїла османські звичаї, етикет. Окрім того, напам’ять могла читати „Коран”.

Настя Лісовська мала великий авторитет у свого чоловіка, впливаючи на державну політику тоді уже сильної Турецької імперії, сприяла встановленню миру із сусідніми країнами. Характерно, що протягом півстоліття в той час турки жодного разу не наважились нападати на Україну і не плюндрували її міст і сіл.

Роксолана до останнього подиху не забувала про своїх єдинокровних братів, сестер і пам’ятаючи ласкаву й привітну стежину до своєї хати, стала вірною берегинею рідної землі.

Варто відзначити, що Роксолана була дуже відважною жінкою. Вона часто виїжджала на поле битви. Брала активну участь у державних справах імперії. За відсутності чоловіка правила країною. Їй по праву належить крісло „міністра культури” імперії. Сама вона відкрила безкоштовні будинки (притулки) і їдальні для перестарілих, школи-медресе і бібліотеки для молоді, будувала лікарні тощо.

Проживши велике життя, будучи прекрасною і коханою дружиною, вона у віці понад 50 літ помирає на руках у Сулеймана. Похована в усипальниці на території вибудованої нею мечеті-джамі Сулеймана Великого.

Сьогодні, через півтисячі років від свого народження, Роксолана знову повертається на Україну, у рідне місто в камені і бронзі.

Її образ надихає усіх, хто береться у віршованих рядках, піснях, прозі віддати данину пам’яті землячці, відомій усьому світу. Видано до сорока книг, створено понад два десятки пісень, написано чимало картин.

З поміж творів художнього змісту XVII-XX ст. про Роксолану видруковано роман німецького письменника Й. Тральова „Роксолана”, драма француза М. Белена „Мустафа і Зеангір”, роман ірландця Айлін Кравні „Наречена Сулеймана”.

З українських видань – твори Осипа Назарука, за якими знято 26-ти серійний телефільм „Роксолана”, Павла Загребельного, Омеляна Левицького, Сергія Плачинди, Любові Забашти та інших.

П’ятсотлітній ювілей відзначається повсюдно українською громадськістю. Широкою буде палітра святкових заходів на теренах області.

Рекомендуємо бібліотекам активно долучитися до розмаїття заходів, присвячених 500-річчю від дня народження Анастасії Лісовської (Роксолани).

Нижче подаємо методичні поради та сценарій вечора пам’яті „Балада тернового імені” – додаток №1.

У кожній бібліотеці є можливість відкрити ювілейний історико-літературний календар „Земля моя – колиска Роксолани”.

Тут варто представити Роксолану в історичному аспекті, як славну українку. Відбір публіцистичних матеріалів та художніх творів розкриє її постать у світовій та українській літературі. Доповненням будуть видання краєзнавчого характеру та ілюстративні матеріали.

Літературу вміщену на поличці календаря, слід постійно доповнювати новинками. В рамках відзначення ювілею ефективними формами будуть проведені поетична година „Її ім’я – це краю рідного окраса”, бібліографічний огляд „Особистість Роксолани в і історії Прикарпаття”…

В рамках історичної мандрівки „Життєвими шляхами Роксолани” кожна бібліотека має широко використати свій творчий потенціал і через різні форми відкрити відвідувачам історію жінки такої незвичної долі, що схожа на казку, життя, що нагадує собою бурхливі перетворення казок „Тисячі та однієї ночі”.

Рогатин на початку ХVI ст. Анастасія Лісовська. Єдина дочка отця Луки Лісовського, котрий служив парохом при церкві св. Духа в Рогатині.

Настя не повних п’ятнадцяти років від народження, літа, 1520 була зненацька схоплена кіннотою татарської орди, „гнана „чорним шляхом” разом з іншими полоненими босоніж, із збитими у кров ногами за тисячі кілометрів від рідного дому.

Позбавлена з дитячих років рідної землі, Настя Лісовська пройшла усі поневіряння чужини. Вона стала живим товаром невільницького ринку. Це була „відкрита книжка” найтяжчих людських страждань.

Та доля охороняла її. Не минуло й двох років, як невільниця продана на стамбульському ринку, не знатиме поразок, а матиме тільки владу, а згодом й право бути повноважним володарем Стамбула, султаншею великої Османської імперії.

Під час мандрівки, бібліотекарі зосередять увагу відвідувачів на землю Стамбула, яка зберегла пам’ять про турка Сулеймана і українку Роксолану. Доля двох цілком різних людей, які завдяки провидінню та збігу обставин, зустрілись у вихорі неминучих історичних подій, їхнього непересічного кохання, завжди викликала цікавість істориків та захоплення поетів. Така дивна, але невигадана історія. Пам’ятаймо її.

Хасекі – один з міських районів Стамбула, що й дотепер зберігає пам’ять про нашу землячку. Не зруйновані часом мечеті та лікарні, побудовані Роксоланою, височать на широких площах колишнього Авретмайдану, де гомоніли колись базари з невільниками.

Стамбульська земля зберегла пам’ять про Місафір – Роксолану – Хасекі. Рогатинку оспівують піснярі в піснях, присвячують вірші поети. І знову звучить її ім’я,– Золота рабиня. Наша рогатинська красуня залишилась навічно юною, такою, як її знала наша земля, по якій ходимо ми і на яку повернулась Настя Лісовська крізь віки , у рідне місто зійшовши босими ногами на високий постамент у самому центрі древнього Рогатина.

Серед форм популяризації літератури до ювілею виділяємо окремі:

– виставку – портрет „Славетна жінка – українка”;
– поетичний калейдоскоп „Ти йдеш до мене, Роксолано”;
– історичну годину „Найчарівніша квітка в садах падишаха”.
Для широкого кола читачів цікавим буде бліц-турнір „Велична красуня роду нашого”.

Орієнтовні питання:

– Коли народилась Роксолана?
– Звідки походить ім’я Роксолана: слово, назва?
– Як опинилась юна рогатинка у Стамбульському палаці?
– Коли прикарпатська бранка потрапила в гарем Сулеймана?
– Як виглядала Роксолана?
– Якими були зв’язки Хуррем з рідним краєм, Прикарпаттям, Україною, коли вона була султаншею?
– Що найбільше поєднувало Роксолану з рідною землею?
– Чому в Європі рогатинську красуню величали Роксоланою?

Історичний лекторій „Султанша двох держав”

1. Роксолана – національний символ України.

2. Велична красуня роду нашого.

3. Найчарівніша квітка в садах падишаха.

4. В пам’яті – назавжди.

5. Роксолана в літературі і мистецтві.

Настя Лісовська стала уособленням України, яка пройшла через усі поневіряння рабства, голодоморів, війн, не втративши найціннішого – непохитної віри в Бога і волю.

Пам’ять про славну землячку передавалась з покоління в покоління.

Сьогодні ми гордо кажемо: „Пам’ять про тебе, українська жінко – полонянко, житиме у віках, бо і в тяжкій неволі ти не втратила краси, мужності, любові до рідного народу, до рідної України. То ж нехай святиться ім’я твоє, велична красуне роду нашого, роки і віки”.

Додаток 1

Вечір пам’яті „БАЛАДА ТЕРНОВОГО ІМЕНІ”
(присв’ячений 500-й річниці від дня народження Роксолани)

ВЕДУЧА: Доля української жінки, як доля України: висока, горда і трагічна.

Від правіків української історії ридають вони на заборолах національного болю і смутку. Настя Чагрівна, Ярославна, Роксолана, Олена Степанівна, дівчина з Дем’янового лазу…

Вчитуючись в історичне минуле, особливо епоху Козаччини, ми бачимо не тільки відвагу, лицарство, але горе та сльози. Бо тисячами вели українських невільниць до кримських степів, щоб спродати їх мов річ… Але та доба народить світові Настю Лісовську (1505-1561), рогатинську дівчину, яка сорок літ рятуватиме свій народ від турецького нашестя і помандрує в безсмертя, з іменем РОКСОЛАНА.

Напевно небагатьом відомо, що „роксоланами” турки називали українських жінок за назвою кочового племені, яке жило в південних степах України на рубежі двох ер. Так, дуже мало ми знаємо. Ще й нині не відкрито чимало таємничих сторінок нашої історії, нашого трагічного і водночас славного минулого. Без минулого немає майбутнього. А коли мова заходить про українську жінку, про її трагічну долю, то тут чимало „білих плям”.

Довгий час ім’я цієї жінки було овіяне легендою. Навіщо воскрешати тіні минулого? Хіба щоб поповнити національну галерею українського народу ще й жіночим ім’ям? Мовляв, греки мали Таїс, римляни-Лукрецію, єгиптяни-Клеопатру, французи-Жанну д’Арк, а ми-Роксолану?

А може слід уже поєднати історію цієї жінки з історією її народу, з’єднати те, що так жорстоко і несправедливо було роз’єднано, бо зведена докупи доля окремої особи і цілого народу набуває нового виміру.

Хто ж така Роксолана-чи проста українська дівчина Настя, що стала султаншею на чужій для неї землі?..

(Звучить легка лірична мелодія. На її фоні виходить читець)

ЧИТЕЦЬ: Дитя селянське з царственним чолом,
Кохана жінка грізного султана,-
Коли тебе забрали у полон,
Хто дав тобі імення – РОКСОЛАНА?
А вслід тобі дивилася з ікони
Лиш божа матір, схожа на твою…
Дитя, сирітко глянь на ці руїни!
Згадай ту ніч, ту пустку, той вогонь,
Бо що тобі лишать від України,
Крім чорних літер імені твого?
Хто дав тобі імення – українка?
І долі цей страшний переворот?
Ти в рабство продана,
Ти продана на ринку,
В тобі стогнав і плакав весь народ.
Жона султана. Хто згадає-бранка?
І хто й коли дізнається про це,
як там в покоях плачеш ти до ранку,
в холодний шовк ховаючи лице?
Галера чорна. Хвилі за кормою,
Хтось там співає –холодно зіркам.
Твоє слов’янське личко під чалмою
І вишитий драконами рукав.
Отак живеш, душею прихистивши
В Страстний Четвер запалену свічу…
Твоє ім’я- як відсвіт пожарища
І як відлуння тихого плачу.
Вже тих подій і слід на світі стерся,
Той шовк забув тепло твоїх долонь.
І лиш ім’я – невидима фортеця
Душі, що не здалася у полон.
Гіркого поля сонячна тернинка,
Шляхетна віть в селянському гербі.
Хто дав тобі імення – УКРАЇНКА?
Щоб сотні років плакало в тобі.

(мелодія стихає. Розповідь про Роксолану продовжує ведуча)

ВЕДУЧА: Дитинство, юнацькі роки, життя Насті до часу її появлення в гаремі СУЛЕЙМАНА ПИШНОГО.

(уривок з драматичної поеми Л.Забаштої„Роксолана (дівчина з Рогатина)”, частина 1, картина 3.
Роксолана стоїть на колінах в кутку кімнати і молиться Богу. Входить султан. Вона різко встає.

СУЛТАН ( до Роксолани), Ти хто така?

РОКСОЛАНА: Продана з ясиру
Я в палац твій, о царю всіх царів,
Пароха донька, я рабою стала.
Мій рідний край, який я так кохала,
Там за морями десь подаленів.
СУЛТАН: Я бачу тебе вперше. Звідки ти?

РОКСОЛАНА: Я з Підгір’я, з Русі Чевоної,
Де веселки цвітуть ясні,
За татарськими дикими конями
Білий світ потьмянів мені.

СУЛТАН: Бранка ти з Роксоланії…Значить,
Звись у нас Роксолана Хуррем…
А служниця вродлива одначе.
Може взять її в свій гарем?
Ти потрапила в палац сералю,
отже щастя своє збагни.

РОКСОЛАНА: Відьма птаха не схоче і раю,
Тільки землю своєї весни…
Відпусти мене, гойний пане,
На Вкраїну , у отчий дім,
Буду вдячна повік султану,
І онукам, й синам твоїм.
Відпусти, я роками брестиму
До матусі своєї в сльозах,
Покорителю Єрусалима,
І Дамаску, й Мекки гроза.

СУЛТАН: Добре вивчила мову османів
В медресе у Кафі ти однак.
Витрачався немало уртак,
Він потрапив на смак Сулейманів.
Ти гарненька я мушу сказати,
Бачиш, онде кйоск серед саду.
Там ти взнаєш, що значить кохати
І життя найсолодшу принаду.
Як до серця мені припадеш,
Буде добрий калим уртакові,
Прагну бачить тебе без одеж,
Хоч попереду слуги в шовкові
Тебе в шати зодягнуть…

РОКСОЛАНА: …Ні, ні..
Пожалій мене пане, благаю,
Є десь хлопець, якого кохаю,
Він за все найдорожчий мені…

СУЛТАН: Якщо ти вже не дівчина, знай:
Завтра втоплять тебе у Босфорі,
Будеш риб годувати у морі.
Отже, я чи він, вибирай!
( Роксолана в розпачі підходить до Сулеймана)

РОКСОЛАНА: О, дайте мені трохи помолитись,
Хай Бог почує голос Роксолани!

СУЛТАН: Я ждав тебе вже раз, ти не прийшла.
Так знай, тебе при всіх султан жадає,
При всіх дає фетель і ти не смієш ослухатись,
Бо силою до мене приведуть
Тебе слухняні євнухи гарему.

РОКСОЛАНА: Ні, ви не смієте! Коран забороняє
Насильство над рабою. Так учили
У Кафі нас. Виходить все брехня?!

СУЛТАН: Хустину цю ти маєш повернути
Мені сьогодні ж в ложниці моїй.
Я вчора ждав весь вечір Роксолану,
Ти ж не прийшла… що сталося з тобою?

РОКСОЛАНА: Вельможний пане, писанка Корану
Забороня насильство над рабою…

СУЛТАН: Ти вивчила Коран? Дива тай годі…
Повір мені, що я тебе люблю…
Погорджений султан… Що скажуть у народі?

РОКСОЛАНА: Володарю, простіть мене, молю.
І відпустіть. То хіть а не кохання,
А я молитись буду за ваш рід…

СУЛТАН: Ти надто гарна… Марні сподівання,
І я зірву твій найсолодший плід.
Ти станеш одаліскою султана.
(хоче обняти її, але Роксолана виймає із-за накидки подарованого їй
кінжала)

РОКСОЛАНА: Цього не буде, владико, я клянусь!
Вже краще втопиться в Босфорі Роксолана,
ніж зрадить рід свій і Червону Русь.

СУЛТАН: Ти владику доводиш до сказу…
А чи знає Вкраїни дочка,
Найбіліша красуня Кавказу
Терпеливо на мене чека?
Найяснішу зорю Стамбула
Міг би взяти до себе в гарем,
Тільки ти моє серце діткнула
Синьоокая Ель-Хуррем.

РОКСОЛАНА: О, володарю Заходу й Сходу!
Твоя мова вселяє жах…
Ти халіф мусульманських народів,
Ти османів грізний падишах.
Ну навіщо тобі українка,
Що не хоче зректися хреста?

СУЛТАН: Роксолана-то значить русинка,
Твоя мова і мудра й проста.
Твої очі-то синій туркус,
Талісман мого щастя й звитяг.
Вбереже він од чвар турків
І прикрасить моє життя.
Хочу я, щоб в османську породу
Ти влила свою лагідну кров,
За пісенність твою і вроду
Дам тобі я багатство й любов.
Русі коси горючим каменем
Уквітчаю в гаремі я,
Над усіх жінок дорога мені.
Ти і доля й зоря моя.

РОКСОЛАНА: Ну навіщо тобі русинка?
Мусульманку візьми собі,
Я лиш немічна, квола жінка,
Що помре в чужині в журбі.
Обіцяй же мені, султане,
За покірність і любов мою,
Що невільники християни
Теж пізнають щедрість твою.
Відпусти на Аврет-базарі
Тих невільниць, чий чуєш спів,
На Геляті і на Скутарі
Ти розкуй козаків-братів!
Лиш тоді не втоплюся в Босфорі
Стану туркові за жону.
У любові а чи в покорі
Падишаху дітей зачну.
Тільки знай, що повік незабуду
Я народу свого на землі,
Хоч тобі уклонятися будуть
Всі народи і королі.
Коли згоден ти, Сулеймане,
То веди мене до вінця,
І хай буде жона Роксолана,
А на пишній кошарі-вівця.

СУЛТАН: Я гукнув би рабині грізно:
„Ти смирнішою бути могла б”,-
Але вже відступати пізно,
Я невільниці вічний раб.
Я люблю, як ніколи зроду
У житті ще не вмів любить,
Твою тиху вкраїнську вроду
І бездонних очей блакить,
Твої білі тонкі зап’ястя
І твій гідний царівни стан.
Я збагнув: У любові щастя.
(стає на коліна)
Упокорився Сулейман.
О, любове, століттями жданна,
Я схиляюсь тобі до ніг.
Не раба – МІСАФІР жаданна
На султанський прийшла поріг.
( плескає в долоні, викликаючи всіх до себе)
Гей, ви там! Збирайтесь в дорогу,
Відмикайте темниці мої:
Всім рабам Золотого Рогу
І усім землякам її
Я сьогодні дарую свободу!
А на площі Стамбула мені
В честь моєї ханум, для народу
Розведіть велетенські вогні!
Голос із-за сцени:
Се здійснилось пророкування
І Корану священна глава…

СУЛТАН: Хто не вклониться Роксолані,
Із плечей злетить голова.
Ведуча веде розповідь про подальшу долю Насті Лісовської (особливу увагу приділяє боротьбі за владу між синами першої дружини султана і Роксолани).
(Звучать мелодії Сходу. Виходить читець)

ЧИТЕЦЬ: (на фоні мелодій):
Ступити крок у затінок дерев,
Свою любов ховати за словами,
І цілувати мертвими устами
На дні душі важкий холодний хрест.
І заклинати пам’яттю віків,
І голос крові кликати за свідка,
І не чекати помочі нізвідки,
І не чекати дружньої руки.
Чому в пустелі гине джерело?
Чому орел втрачає зір і силу?…
Я пам’ятаю-коли полум’я горіло,
І скаженіло, билось і цвіло,
І ніч росла- чорніла, наче креп,
І під ногами рвалися дороги…
Нема нікого… Євнухи, гарем
І одаліски, і… нема нікого.
Вже продали і зрадили мене,
Мою журбу поклали на коліна,
І навіть пісню, рідну, журавлину
арканом вітру вирвали з небес?
А дім палав і плакали дощі,
І дух живиці гіркнув на долонях,
І падав щит, чужий, багряний щит
на гострий крик, народжений в полоні.
Мої сліди, мої гіркі сліди,
ви поросли рожевою травою,
а брат один, чому мій брат один?-
Коли я залишаюся живою,
Коли в мені вирує джерело,
палає ватра вирваної пісні…
Хоча б на мить від серця відлягло-
о, як йому на цьому світі тісно!
У рідний край немає вороття,
І „цар царів” – султан мені за мужа,
шовковий шнур його синів задушить,
його візир віддасть мені життя,
бо я – Хуррем,
я – радісна. І знов
святкує сміх ступаючи по трупах,
бо то братів моїх убитих кров
через літа і долі переступить,
аби прийти і плітями журби
мене шмагати довгих сорок років…
О, Сулейман, люби мене, люби
за гордий сміх, прокляття і жорстокість.
О, Сулейман, люби мене, люби…
На чужині не прийметься калина
І тільки тінь незгасної журби
на Україну лине, Україну,
де ти братів беззахисних убив,
а нині п’єш краси моєї чари,
о, Сулейман, люби мене, люби,
щоб не ступили більше яничари
на Україну…Світе мій, чому
мені така гірка дісталась доля?
Я і на тебе руку підійму
Султане мій, від розпачу і болю.
О, скільки літ ще хрест мені нести,
щоб свого сина бачити на троні?
Прости мені, Вкраїнонько, прости,
що вільна духом, гину я в полоні.

( мелодії стихають)

Ведуча вечора веде розповідь про останні роки життя Роксолани.
(уривок з драматичної поеми Л.Забаштої „Роксолана”)

РОКСОЛАНА: Оце і все… Тепер я можу вмерти.
Як довго я жила серед вовків,
Серед горгон за гратами гарему,
(крізь сльози)
Продали Сулейману Пишному
Ту русиночку молоду,
Продали українську вишеньку
На чужинську лиху біду…
О, як раба твоя тебе кохала
І як тебе ненавиділа я…
За те, що цілий світ залив ти кров’ю.
Як червоно в очах… Все кров і кров…
І голови застромлені тобою
На гострій вежі Баб- І- Гамаюн.
Он Байда, що конає на гаку…
Усе в крові… О вороже, прощай…
Твоя раба, твоя найменша служка
Все пам’ятає… й більше не прощає.

СУЛТАН: Троянда із Червоної Русі,
Тебе спалив сухий вогонь пустелі…
Поставлю усипальницю тобі
До зір високу біло-мармурову,
Смарагдовим камінням оздоблю,
Щодня журитимусь, і ні одна красуня
Тебе в моєму серці не заступть.

РОКСОЛАНА: Не треба вже нічого. Я вмираю…
Що Сулейман? Він вбив лиш двох синів
Та ще жону кохану – Роксолану.
Селім жорстокий задушив п’ятьох
Своїх синів… Убив своїх братів,
Розчистивши дорогу до престолу.
Ви Пишний та жорстокий як і він…
Я проклинаю вас… І не прощаю…

Додаток №2

Роксолана в літературі і мистецтві
(інформаційний огляд літератури)

В історичній та художній літературі про неї написано чимало. Цікаві спогади залишили про неї італійські посли П. Брагадіно та Д. Тревізано, історик П. Джовіо, литовський дипломат М. Литвин, француз де Сельва, бургундець Н. Моффан та багато інших.

З-поміж творів художнього змісту, написаних 18-20 ст. роман німецького письменника Й. Тральова „Роксолана”, драма француза М. Белена „Мустафа і Зеангір”, роман „Наречена Сулеймана” ірландця Айлін Кравні. „Останній сон Сулеймана” – французького письменника А. Паріса.

Присвячували їй свої твори й українські письменники, зокрема Павло Загребельний, Осип Назарук, Омелян Левицький, Сергій Плачинда, Любов Забашта, Людмила Черняхівська-Старицька, М. Лазорський.

Є музична опера Д. Січинського „Бранка Роксоляна” і намальований в кінці ХІІІ ст. Лукою Долинським портрет.

В 1994 році творча група при товаристві Україна – Туреччина вирішила створити триактну в семи частинах оперу, „Роксолана”.

Влітку 1997 року, мільйони українців мали можливість переглянути 26-серійний телевізійний художній фільм ”Роксолана”, створений студією „Укртелефільм” спільно з Ялтинською кіностудією за однойменною повістю О. Назарука. В фільмі знімались відомі талановиті актори Ольга Сумська, Анатолій Хостікоєв, Костянтин Степанков, Богдан Бенюк, Тетяна Назарова, Лесь Сердюк, Наталія Гончарова та ін. Картина викликала великий резонанс. І головна заслуга акторів фільму в тому, що вони перші зняли картину про долю легендарної жінки – Роксолани, чиє ім’я увійшло в історію.

Укладач Г. Колотило

У підготовці видання використано:

– літературу, представлену в рекомендаційному бібліографіч-ному покажчику „Славетна Галичанка. Роксолана в історії, літературі мистецтві”;
– архівні матеріали Рогатинської ЦБС.

Наверх

Коментарі виключені.