Матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів
Матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів (Вип. ІІІ).
Я все віддав тобі, Вкраїно
Від роду до роду
До істини іду як до причастя
Як ти сивину привітаєш, так і тебе в сивині глибокій будуть вітати
Гей на Івана, гей на Купала.
"Я все віддав тобі, Вкраїно"
(сценарій літературно – музичного вечора)
| Підготувала М Минай – бібліотекар філіалу с. Боднарів Калуської ЦБС. |
звучить пісня "Страждальна мати"
Слово бібліотекаря:
"Минуле пов’язане із сучасним – писав П. Куліш. Сучасне завтра стане історією та вічно житиме у живому серці нашого великого українського народу прикладом самопосвяти, віри і боротьби. Справжні вояки не вмирають – вони лише відходять."
Це стосується одного з визначних героїв українських національно- визвольних змагань, чия постать довгий час залишалася таємничою.
І зовсім недавно стало відомо, що „Гомін” і „Марко Боєслав” це літературне псевдо однієї і тієї самої людини – Михайла Дяченка, уродженця села Боднарів. 25 березня йому виповнилось би 93 роки. Палкому патріоту свого краю, авторитетному громадському діячу, який вийшов на ниву української культури, вкинувши в родючу землю зерна віри, надії, любові, зрошуючи їх власним потом і кров’ю.
Ім’я нашого односельчанина заслуговує на пам’ять, а творчість – на глибоке дослідження та широку популяризацію. Сьогодні ми помандруємо сторінками біографічного і творчого доробку Михайла Дяченка.
I читець
Всього було в нашій історії: і високого, і трагічного. Як ніякий інший народ, українці заплатили за своє право на волю мільйонами синів і дочок. Як ні один народ, навчилися мовчки вмирати за свою землю, віру, за майбутнє. Гинули по світах за ту ідею, без якої будь-який народ переставав бути народом Кожен крок нашою національно-визвольного руху скроплений кров’ю української молоді – цвіту нашої нації.
II читець
Історія, згадай, як ти стояла на колінах,
Та перед пам’яттю не значиться вини,
У всі віки за землю ту, що зветься Україна,
ішли в безсмертя дочки і сини.
Скажи, то хто ж так вмів тебе любити,
Не вимагаючи чинів та нагород,
Хто найдорожчу ціну міг платити
Життям своїм за волю, за народ?
То хто ж такі? А їх було чимало
Безвусих і старих, у зморшках на чолі
Та слава Богу, історія назвала
Усіх героїв української землі.
Землі розкутої І вільної від нині,
Хоч не судилась при життю їм світла мить,
Нехай реліквії героїв, як святині,
На пам’яті вівтар усе житія хранить.
звучить вірш "Яка іронія"
ст. 64
читає
(Малознана до тепер широкій громадськості, а сьогодні популярна серед українців пісня, слова до якої написав М.Боєслав, "Рости, рости, черемшино")
виконує хор.
III читець
Лети моя пісне, конем білогривим
На гори високі, в співучі ліси,
В степи, у безкраї заквітчані ниви,
І славу, мов сонце в майбутнє неси.
IV читець
Все, що мав у житті,
Він віддав для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
І читець
Сьогоднішній вечір ми присвячуємо саме йому – видатному політичному діячу національно-визвольної боротьби, крайовому провіднику карпатського краю "Гомін", підпільному поету, прозаїку, літературний псевдонім якого Марко Боєслав. Ми хочемо відкрити для вас не тільки світ його поезій, але й особистості постаті людської, світ думок, почуттів, великого болю його зраненої душі.
звучать вірші "Особисте" ст. 58
"Щасливий я" ст. 57
пісня „Давно відгриміли гармати"
виконує хор
І ведуча
Маю честь розповісти про цю велику людину. Маленька Батьківщина мальовниче село Боднарів, в якому він народився і виріс. Тут осягнув своїм серцем і розумом красу і велич рідної мови. З раннього дитинства ніби випробовувалися характер і воля селянського сина. Коли йому було два рочки померла мати Марія, а вже до десяти років залишився круглою сиротою
II ведуча
У 1930р. Михайло Дяченко закінчує Станіславську гімназію і вступає до Львівського університету на правничий факультет. Він член багатьох громадських товариств у рідному селі, читальні "Просвіта", "Рідної школи", "Сільського господаря" . Очолив місцеве товариство "Сокіл".
звучить вірш "Минулому синові Святославу" ст. 15
ІІІ ведуча
Передвоєнний період літературної діяльності Михайла Дяченка позначився продуктивною творчою смугою. Одна за одною виходять три поетичні збірки: "Іскри", „Юні дні", "Село". Збірка "Іскра" видана коштом читальні просвіти с.Бондарів, а виручені кошти від її реалізації передавались на побудову Народного дому в селі. В передмові до своєї книжки автор писав: Шановний читачу! Прийми цю книжку так радо, як я її тобі даю. Знай, що гроші отримані за неї – це жертва українській культурі".
IV ведуча
Марко Боєслав „Гомін” один із тих українських письменників, творчість яких написана кров’ю. Серце поета палало ненавистю до ворогів, кликало до непокори і боротьби.
звучать вірші: "За правду"
ст 19
"І довелось"
ст 29
"Україно моя"
ст 157
виконуються пісні: "Ой у лісі на полянці "
"Пішов син до війська"
Дуже любив Михайло свою дружину Марію і посвятив їй вірш "Не солов’їні".
звучить вірш "Не солов’їні"
II ведуча
Літературний псевдонім поета Марко Боєслав уособлював у загальному дух та героїку тих буремних років, протягом яких довелось йому жити, творити, боротися
Слово "Боєслав" — бойова слава, чи славити бої, що цілком відповідало потребам того часу.
Слово "Марко" за однією з версій може походити від латинського "мартос" – народжений в березні.
III ведуча
В кожному слові поезій струмить заклик до мужності, самопожертви. Але іноді зявляється мимовільно надлюдська втома та сподівання ліпших часів.
До першої підпільної збірки ввійшло 23 вірші.
звучить вірш "Співаю дням"
ст. 22
IV ведуча
У 1946-1949рр. з-під пера М.Боєслава вийшло чимало віршів повстанської тематики, що ввійшли до збірок поезій: "Непокірні слова", "Вітчизна кличе", "В хоробру путь", "Із днів боротьби", "Хай слова луна".
звучить вірш "Співай, поете"
ст. 24
I ведуча
Та не лише ратним справам служить поетова муза. Вразлива душа митця, змучена від боїв і небезпек, лине у думках туди, де їй було добре – в дитинство, в рідні луки, поля, ліси під захист мами і матері Божої.
"О рожі Божі, ви життя моє,
Я віддихаю вашим ароматом.
Вітчизна й мати."
II ведуча
Більшість своїх віршів, нарисів, спогадів поет друкував на сторінках підпільного журналу "Чорний ліс", органу Станіславського відтинку УҐІА. За літературно-журналістську та пропагандистську діяльність поет Марко Боєслав нагороджений "Срібним хрестом заслуги".
звучить вірші: "Великому Кобзареві"
ст. 54
виконуються пісні "Моїй Україні”
"Ой у лузі при долині"
"Послухай кохана дівчино"
III ведуча
Вітай, Україно, орлів бистрокрилих,
Чи чуєш їх стукіт важкої ходи?
Погляньте борці і герої з могили,
Радійте, – їх лави ваш дух породив.
IV ведуча
Пів століття тому, поблизу с. Дзвиняча полягла смертю хоробрих
боївка крайового провідника карпатського краю "Гомона"
звучить вірш "Крути"
ст. 44
І ведуча
Герої не вмирають, герої відходять.
"Спіть, хлопці, спіть;
Про долю-волю тихо спіть,
Про долю-волю Вітчизни.
Чи можуть бути кращі сни?”
виконується пісня "Коли ви вмирали"
звучить вірш „Молитва до України”
Заключне слово бібліотекаря
звучить вірш "Червонуваті зерна"
виконується пісня „Єднаймось брати Галичани”
II ведуча
Вічна память Героям ! Слава Україні! Героям слава!
| Примітка. При складанні сценарю використано книгу: Дяченко М. ( Марко Боєслав) Я все віддав тобі Вкраїно …: Вибране. – Упоряд. І.Драгомирецька, М. Ринзак. Ред. І. Андрухів. – Івано-Франківськ, 1995. – 72 с. |
“Від роду до роду”
(сценарій родинного свята з нагоди відзначення Року сімї)
| Підготували: 3.ШВЕЦЬ – зав. Філією Долинської міської масової бібліотеки, О.Чапура – бібліотекар 1- ї категорії |
Різні в світі є країни,
Різні люди є на світі
Різні гори, полонини,
Різні трави, різні квіти.
Є з усіх одна країна,
Найрідніша нам усім,
То – прекрасна Україна,
Нашого народу дім.
Звучить пісня "Моя Україна – червона калина”.
Вітаємо Вас на нашому святі сімейних традицій. Хочеться, щоб було воно для вас цікавим, веселим.
Зазирнемо з вами в ті криниці, що б"є з них чиста, джерельна вода для наших спраглих душ, в джерело чистоти, доброти, духовності, моральності.
Будьмо сьогодні відвертими, щирими, бо поруч з нами – наші діти, наші кровинки, наші дзеркальця, що дивимося в них кожен день, і згадуємо своє дитинство і думаємо про їх майбутнє, бо ж вони -продовжувачі нашого народу, вони – ті листки на родинному дереві із глибочезним корінням, із міцним стовбуром, бо людина, як дерево, не може жити без правічного грунту.
Ми відтоді початки лічим,
Як муж з камінням і паліччям
На звіра кидався в вогонь
А жінка берегла вогонь.
Тож, не цуратися нам треба
Нашої родини,
А щоденно і щоночно,
як малу дитину,
Повивати, голубити, не знати спочину.
Роде наш красний,
Роде наш прекрасни,
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є.
Звучить пісня "Родина".
Мамина пісня, дідусева казка, бабусина колисанка, татусева іграшка та щедре слово вчительки – це ті промінці, під якими розквітне добра, щира душа української дитини. Тому в нас родинні свята проводяться часто.
І на сьогоднішньому вечорі сімейних традицій у нас присутні родини Соловій, Сніжииських, Голодишин, Валіхновських.
Дорогі наші бабусі і дідусі, мами і тати, любі діти, хай ваші щирі розповіді, взаємна довіра допоможуть розтопити лід скованості у залі, і кожен відчує себе у колі родини.
Родовідна пам"ять – явище унікальне. Очевидно, мало хто вже знає, що у давнину було за обов"язок знати поіменно свій родовід від п"ятого, чи навіть сьомого коліна. Цифра ця досить солідна, якщо врахувати, що в кожного з вас є по 2 дідусі, 2 бабусі, А за кожною такою особою стояли цікаві історії, реальні події.
Як же ж ви зберігаєте пам"ять про свій рід? Чи багато ви знаєте про своїх родичів?
– Як звали твою бабусю? твого дідуся?
– Чи знаєте, коли в них день народження?
– Де народились твої батьки?
– Де могила бабусі (дідуся)?
– Чи часто їх відвідуєш?
– Як по-батькові твоя бабуся? (дідусь, мама, тато)?
– Коли день народження мами? тата?
– Чи говорили тобі батьки, чому тобі дали саме таке ім"я?
Добра пам"ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завше переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей дорожити своєю поведінкою, зразковим прикладом чи вчинком, щоб увічнитися в родоводі.
Родинний альбом кожної родини.
Пам"ять про своїх пращурів – не забаганка і, тим паче, не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії як традиції, та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам"яттю, зневажливо називали "людина без роду-племені".
Ось так, зроду-віку, співіснував тісний взаємозв’язок і батьки не тільки намагалися передати в спадок своїм дітям варті уваги навички до праці, та поведінки, а й залишити про самих себе добру пам"ять. Діти ж мали за обов"язок дотримуватись й далі розвивати родовідні звичаї. Крім того, в кожній родині, сім"ї існують свої правила, яких дотримуються з роду в рід.
Я б хотіла почути від вас, яких правил дотримуються у ваших сім"ях?
– Що вам відомо з історії свого роду?
– Чи збереглися у вашій сім"ї перекази та легенди про представників роду (пращури з героїв-козаків, гайдамак, богатирів, чумаків)?
– Чи пам"ятають у сім"ї кумедні, чудернацькі історії, що траплялися в родині і передаються з уст в уста?
Яке походження вашого прізвища? Які легенди і перекази з ним пов"язані?.
Батьки і діти, діти і батьки!
Нерозділиме і довічне коло
Ми засіваємо житейське поле
І не на день майбутній – на віки.
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок,тісно змотаний в родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрак-тикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру славу.
Одним із основних засобів виховання любові до свого народу з давніх давен вважають пісню. Вона єднає рід, зв"язує покоління, дає людині опору в усвідомленні того, якого ти роду-племені. Пісня батьків – мовби стержень, без якого важко на землі триматися, важко укріпитися в переконаннях, принципах, совісті своїй. Врешті, рідна пісня – це й рідна мова.
І ось перед вами сім"я Валіхновських.
"З родини йде життя людини", "Без сім"ї нема щастя на землі" -говорять на Україні.
Сім"я – святиня людського духу, благородних людських почуттів: кохання, любові, вірності, піклування. Це невсипуща хранителька національних звичаїв і традицій, пам"яті предків, плекальниця найвищої цінності людства – дітей, майбутнього нашої держави. Людина є смертною, але рід, родина, народ – безсмертні.
Ці слова великою мірою стосуються і родини, яку я хочу вам зараз представити. Основу сім"ї склали дві сильні, творчі натури. Незважаючи на труднощі та перешкоди, ці ентузіасти живуть багатим духовним життям. Це сім"я Сніжинських.
Мама, Лідія Іванівна, закохана в літературу, чудово читає поетичні та прозові твори. До того ж вона стала актором Вигодського драматичного театру, де виконала головну роль Марусі Чурай.
Батько, Ярослав Михайлович, людина сильної волі із золотими руками, в чому можете переконатися самі. Ці роботи зроблено його руками.
А тепер хай вони самі розкажуть про свої захоплення.
Сухомлинський говорив "Дідусеві і бабусі – почесне місце в домі. Якщо вирішується якась нелегка і непроста справа – перше слово нехай належить дідусеві й бабусі. Не соромся і не бійся поділитися з ними своїми радощами або горем. Вони уміють освітлювати людську радість мудрістю життя, і радість зробить вас подвійно щасливим".
Була б неповною розповідь про цю сім"ю, якщо я не познайомлю вас із їх чудовою бабусею.
Бабуся, бабусенька, невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплиною води поділиться. Кажуть, що бабусі більше люблять онуків ніж власних дітей. Вони з любов"ю передають їм свої уміння. Від бабусь навчились онучата прясти, ткати, шити, вишивати і бавити немовлят, виконувати домашню роботу. "Хто бабусю має, той потіху знає".
І щасливо той жиє
В кого бабця люба є
Той біди вже не зазнає
Бо бабусенька скрізь дбає.
Виступ бабусі.
До вас, дорога бабусю, звертаються ваші онуки
Вдвічі щасливіші діти, коли в них є ще й дідусь. І дай Боже всім таких дідусів. Він любить онуків, і вони його люблять та поважають. Він також у нас в гостях. Отож, їм і слово. Виступ дідуся.
Ігор Іванович, ми щиро дякуємо Вам за все, що зробили для нас.
А в оце родинне свято
Гараздом вітаю.
без журби та у здоров"ї,
Жити дай вам Боже!
А віддячить дідусеві
Бог мені поможе.
Даруємо вам пісню "Козацькому роду – нема перевод".
Українська мати – продовжувачка українського роду, народу, нації. Мати – скарб і серце родини, її душа – добра, тепла, берегиня домашнього вогнища, злагоди і затишку.
Звучить пісня "Мама".
Хочу представити вам сім"ю Голодишин, у якій це почуття матері-берегині привилося ще з дитинства, як і багато інших добрих якостей. У цих батьків чудові діти. І це не дивно. Мене просто вразив один епізод із розповіді Ліди про свою сім"ю. І я хочу, щоб вона ще раз повторила її вам.
– Розкажіть, будь ласка, які традиції ще збереглися у вас.
Треба берегти коріння роду. Хто ж стане його берегинею? В першу чергу мама.
Хор виконує пісню "Мама".
Любов до матері – прекрасне почуття. І діти дякують своїм матерям за ласку, недоспані ночі, щирість та доброту. Діти пишуть своїм мамам вірші.
Вірш "Матері".
Великим скарбом для нашого міста і для всього народу є творчість та мистецькі надбання родини Соловій. Зокрема, Соловія Юрія Богдановича. Це людина непересічного таланту. Його хор був гордістю не тільки району, а й області.
Своїми спогадами поділиться учасник його хору Рудько Л.Т.
Ми не можемо забувати таких людей, бо саме вони е нашим цвітом, нашою гордістю, нашою окрасою. На районному будинку культури висить меморіальна дошка, присвячена Юрію Богдановичу.
Я думаю, що краще хай вам розкаже про нього його дочка Оксана Юріївна
Із роду в рід передається ця любов до музики. І сьогодні онуки для вас заспівають пісню. Вони вчаться у музичній школі, де батьки працюють викладачами.
Звучить пісня "Любіть свою хатку".
Є скарби, заховані в землю, є такі, що розташовані на поверхні і передаються в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам"ять роду, його звичаї, традиції, мамина пісня, батьківська хата, бабусина вишивка, дідусева казка, пожовклий від часу лист-трикутник – все це наша родослівна пам"ять, наші символи, наша історія, може погана й сумна, але в основі своїй велична і всестверджуюча. Не вивітрити з пам"яті, зберегти ці символи людського духу від забуття і байдужості -наше головне завдання. Отож, і мета нашого свята – повернутися до нашої історії, звернутися до народної мудрості, вчитися на ній шанувати батьків своїх, що життя нам подарували, розповісти про свій родовід та традиції родини.
Ріка вмирає без джерел, Дерева сохнуть без коріння. У ріднім краї ти – орел, Твій родовід тут – покоління.
Дитина, не засвоївши таких родовідних цінностей, на все життя залишається Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси і зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. Отож, бережімо свій родовід, хай наші родовідні дерева будуть із глибоким корін-ням, із густою кроною.
“До істини іду як до причастя”
(духовні роздуми за мотивами творів Калини Ватаманюк)
| Підготувала М. Приймак – зав. філією с. Цуцилів Надвірнянської ЦБС. |
Годину духовних роздумів доцільно проводити під час Великого Посту. До тексту рекомендується використати духовні пісні та уривки з літургії, які виконує церковний хор.
Сцена вбрана вишиваними рушниками, іконами, квітами. У фоє виставка духовної літератури на тему заходу.
Читець
На грані двох епох, немов на терезах
Господь життя і долю нашу важить
Біль нездійсненності і гіркість, що в сльозах
І змагу шал на терези ті ляже.
Під його серпом – і колоски, й кукіль –
Із медом радощів чи з міддю скорби
Схиляються діла , і добрі і гидкі
І думи наші всі, і злі, і добрі.
Щоб потім із руки, що в жмені світ стиска
За задумом найвищим і за словом
Зерно очищене, мов золота ріка
Засяло сяйвом правди і любови.
Ведуча:
Ми живемо у дивовижний час. Наші житла стають більшими, а сім”ї меншими.У нас більше вигод, проте менше часу, у нас більше вчених, але менше смислу, більше експертів, але й більше проблем, більше медикаментів, але менше здоров"я, Ми говоримо надто багато, любимо надто мало, ненавидимо надто часто. Ми навчилися заробляти на життя, але не навчилися жити. Ми побували на Місяці, але нам важко переступили поріг і познайомитись з новим сусідом.
Ведуча:
ЖИТТЯ – безперервний |спит на добро і зло.Життя не ринок і не театр, де можна купити квитка до Царства Небесного. Його красою серця і каторжною працею дущі кожен, хто народився у цей світ, рано чії пізно починає серцем осягати і себе у ньому.
Знання високих таємниць це знання самого себе. Серцю легко жити, коли воно на правильному шляху. Кожна мить життя промовляє до нас несе нам істину і ставить перед вибором:добра чи зла. Христос в нашій душі або продається або воскресає. Щораз ми стаємо або його дітьми, або Іудиними. Як важливо не розминутися з тобою, Господи, як часто мучать нас сумніви – чи дійдемо до тебе.
Читець:
Мабуть, до тебе, не дійду я, Христе,
Такий важкий, такий болючий шлях
В далечині дрижить мереживо імлисте,
А на шляху скрізь терня болотисте.
І жах.
Я сам один – а тут чужі, о равві,
І чашу горя з власних рук я п"ю,
Манять вершки у сонячній заграві,
А я паду – паду щодня , о равві,
Тут, на шляху.
Яруги, скелі, рухи рук ловимі,
Що спинюють мій хід і душу тягнуть вниз,
І погляди очей жахливі, нездержимі,
І скарги, голоси, притишені, безримі
Без сліз.
І йду, бо мушу йти.
Твій голос чую, Христе.
На безпросвітньому далекому шляху
В очах дрижить мереживо імлисте…
А я іду й паду, й знова паду – о Христе,
Чи я дійду?
Ведуча:
Сумніви переможе молитва
Моя молитвонько, творителько чудес,
Ти хліб душі і мій порив до Бога,
Мій хресний шлях у невідомість,
де найвища святість і покута строга.
В тобі шукаю сили і покут,
Коли дорогу перейде знемога,
Коли маліє розум мій і слух,
А душу розшматовує тривога
Але чи завжди ми знаємо про що ми молимось, що просимо Господа. Ось як говорила про це мати Тереза:
– Я просила Бога забрати мою гординю і він відповів мені – ні. Він сказав, що гординю не забирають, від неї відмовляються.
– Я просила Бога зцілити мою приковану до ліжка дочку. Бог сказав мені – ні. Душа її в надійності, а тіло все одно помре.
- Я просила Бога подарувати мені щастя І Бог сказав мені – ні. Він сказав, що дає благословення, а чи буду я щаслива, чи ні залежить від мене.
– Я просила Бога вберегти мене від болю і Бог сказав – ні ! Він сказав, що страждання відвертають людину від мирських турбот і привертають до нього.
– Я просила Бога, щоб дух мій ріс і Бог сказав – ні! Він сказав, що дух повинен вирости сам.
– Я просила Бога навчити мене любити усіх людей, так як він любить мене. Нарешті – сказав Господь – ти зрозуміла чого треба просити.
– Я просила сил і Бог послав мені випробування, щоб загартувати мене.
– Я просила мудрості і Бог послав мені проблеми, над якими мені треба ламати голову.
– Я просила мужності і Бог послав мені небезпеки. Я просила любові і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги.
– Я не одержала нічого з того, що хотіла, я одержала все, що мені було потрібно! Бог почув мої молитви!
Читець:
Мені здається інколи життя
Потрібно мірять не роками
А тим,що ти зробив за дні буття
Своїми мудрими
Буває так, що хтось прожив життя
Коротке, як травнева злива
А дні земні, як ті стріли
Летять, а кажуть, що прожив щасливо.
Христос вказав для нас життя мету:
Шукайте неба та служіть Христу
А все земне, то там додасться.
Ведуча:
"Я єсьм" – я живу у миті, години наші, життя наше, вічність -теж у миті. Живімо у подиху, живемо у видиху, а ці миттєвості пронизані дивними надчуттєвими сигналами. Вони поклики вічності, поклики неба, бо саме там наша небесна Батьківщина, бо там наш Отець. Від нас нічого не залежить, ні народження наше, ані смерть. Ми ж маємо лише вибір, дар долі. І тільки віддатися на волю
Творця, тільки злитися з світлом свого серця з його світлом, тільки довірити йому свої плани, думки, життя – покласти на нього надію, тому що сили і можливості наші обмежені, бо сказав Творець: ,,Я Господь і воля моя на все і все життя ваше лежить у мене на долоні”. Тож поспішаймо удосконалювати себе.
Вірш Б.Ковалюк
Я на колінах з думками своїми
Гострими…
Перед очима Твоїми сумними,
Господи.
Я Євангеліє смутку читаю -
Час такий …
Серце своє на долоні тримаю
Чайкою.
Тягне додолу торба з гріхами
Давніми…
Сил до цієї життєвої драми
Дай мені.
Очі Твої лиш любов"ю і болем
СВІТЯТЬСЯ
Не покидай, мене, Боже ніколи в світі цім.
Ведучий 2:
То ж що ж таке щастя?
– Якщо в холодильнику у Вас є їжа, на тілі одяг, над головою дах, , то ви багатший ніж 65% жителів землі.
– Якщо сьогодні вранці ви почувалися швидше здоровим, ніж хворим, то ви більше благословенні, ніж той мільйон осіб, які не доживуть до наступного тижня
– Якщо ви не переживали небезпек війни, тюремної самотності, мук, катувань, страждань від голоду, то ви в кращому становищі ніж п"ятсот мільйонів страдників.
– Якщо ви можете потримати когось за руку, обняти, то ви щасливі тому, що можете подарувати ближньому дотик Господньої любові.
– Якщо ви справді вдячні Богові тому високо тримаєте голову і усміхаєтесь, то ви благословенні тому, що більшість людей могли так чинити, але не роблять цього.
Ведучий:
Відкриймо вікна наших сердець і впустім туди небо потоками світла і воно принесе нам радість і мир. Поспішаймо прочищати стежку до свого внутрішнього алтаря. Частіше кладім до нього добрі помисли і діла — і світ засвітиться для нас барвами веселки. І нам відкриється для чого небо послало нас на землю, для чого даються нам страждання, для чого радість і печаль. І чому так важливо без нарікань винести свій хрест долі, бо сказано "Хто не бере свій хрест і;не йде за мною, той мене не достойний"
Ведучий:
Життя біжить, поспішає не спинаючись ні на мить, і як шкода, що часто ми не усвідомлюючи що чинемо тратимо ці дорогоцінні миттєвості на пусті розмови, зведення рахунків, заздрощі, не помічаючи колоду в своєму оці і забуваючи, що відноситись до людей треба так, як хочещ щоб вони відносились до тебе, так вчив Ісус. Ми мислимо, будуємо, загадуємо далеко наперед, забуваючи, що за всім цим слідкує Всевишній і буде так, як його промисел, а не людський. Тож рочинаймо збирати скарби у своєму серці вже, бо завтра може й не встигнемо.
Читець
Мій Боже, славлю я тебе –
Що слабшим спрагу ти втолив
"Сильнішим силу дав терпіть
Перебороти слабість тіл.
Випроби витримати в день,
спокусу ночі обійти,
Терпінням вивищити дух,
Спасенну цілість віднайти
Свободу грішному подай
Спокутувати всі гріхи
Хай силу волі осягне,
Хай чистий серцем стане він.
Лихої думки не майне-
в його просвітленій главі
лихого слова не торкнуть
його неложнії уста.
Хай Божим тілом стане хліб насущним
святом стане Бог
і не пролється кров небес,
не скверниться Божа кров.
Ведуча:
(з запаленою свічкою)
Горить моя свіча. Горить, спалюючи все нечисте, перемагаючи зло. Скільки благодатної сили в цім вогнику. З цим очищаючим і спасаючим вогником ми народжуємось в Христі з ним стаємо на весільний рушник, з ним і вмираємо, бо він є першим і останнім світильником для душі, який дорогу до Отця освітлює.
Хай не впадемо. А як належить впасти, хай гідно піднімемося. Хай не змаліємо душею. Ми тоді сильні, коли силу нам посилає Всевишній, тоді все можемо, як він нам допомагає, тоді мудрі, як нас Господь благословить. Прости і перебудь, Господи, у храмах душ наших, а ми очищатимемо наші душі молитвою.
Читець:
Ангеле мій .., хоронителю
Ненаписаною молитвою -
Молюся до тебе відчаєм,
Бо незнаю свого кінця.
Спини мене перед прірвою,
Хай шепну століттям: "Вірую…",
Хай сумніви розколисані
Спадуть тінню з мого лиця.
Чого ж так на серці холодно?
Чого ж ми без стежки ходимо?
І, на суєті настояна,
Світить нам страхом тьма?
Десь там є шляхи неміряні,
Десь там є світи намріяні,
А вітер шипить з-під Місяця:
"Просто ти тут сама…"
Душа моя, мов із терну вся,
Хтось шепче мені, що вернуся,
Хтось шепче мені, що зникну я…
Ангеле мій, скажи…
Що того життя? В долоні – сніг,
На ліве плече насівся гріх,
Сумління болить у правому
Господи, поможи!
Ведуча:
20 століть промайнуло над світом з того часу, як у маленькій стаєнці народився хлопчик, над яким засвітила зірка. А коли він, молодий, красивий, не зіпсутий світлом, помирав трапилося сонячне затемнення і землетрус. Скільки за цей час народилося і пішло у вічність людей, а образ Ісуса вабить до себе. Як та Вифлеємська зірка світить він у душі людей, вселяє надію. Його царство не від цього світу. Це царство духа, доброти, смирення, прощення. І кожна людина сама визначає якому господеві служити, знаючи: що двом – неможливо. І поки існує можливість вибору, допоки місія Христа потрібна. І царство його Отця Небесного утверджується на землі добрими вчинками, щирою вірою в Бога, любовю до людей, бо найвищою наукою Ісуса є любов. Та любов, яка за словами Данте, рухає сонце і світила. Світові ідеали справедливості, братерства, самовідданого служіння, перемоги добра над злом – всі черпають живу воду з євангельського джерела.
Благословенний ти, Господи,
Отче, що єси на небесах,
бо в своєму безмежному милосерді
ти схилився над нужденною дюжиною
і дав нам Ісуса, твого сина.
нашого Спасителя і Друга, Брата
і Відкупителя, що народився від Невісти.
Ведуча:
"Христос воскрес – воскресне Україна" – ся свята заповідь українця зроджена в християнських муках нації, світить нам з небес у сяйливому сузір’ї’ десяти заповідей Божих. Ся одвічна молитва українця мов крапля крові із серця і божественне світло душі линула століттями з нашої землі до Всевишнього на крилах віри, надії І любові і цю молитву почуто на Верховині другого тисячоліття в ореолі воскресіння. Воістино – просіть і дасться Вам.
Ведуча:
Вірую в націю українську, яка воскресає у всього світу на виду як воскрес Христос і з сяйвом воскресіння на високому чолі встає на повний зріст у сузір"ї народів планети і ступає твердо і велично і перст Божий відчиняє перед нею золоту браму, як райські ворота у планетарному соборі і вона вільною входить у третє тисячоліття. Вірую в пресвятую трійцю – Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого і молюся до Бога Великого і Єдиного словами виспіваної у віках молитви, щоб хранив нам Україну, осінив її промінням волі і світла, а на люд звернув всі ласки і щедроти. Дав йому волю, дав долю і світло на многії літа.
"Боже, Великий, Єдиний"
Виконує хор
"Як ти сивину привітаєш, так і тебе в сивині глибокій будуть вітати"
(Сценарій години спілкування до Міжнародного дня людей похилого віку)
| Підготувала М. Гнатюк – зав. методичним відділом Коломийської ЦБС |
Ведуча:
Дорогі гості ! Сьогодні ми вітаємо Вас у нашій світлиці. Запросили ми Вас на годину спілкування , присвячену Міжнародному дню людей похилого віку. Сьогодні ми будемо говорити про найціннніше , вічний людський скарб доброту, людяність, милосердя. Добро… Усього кілька літер, а як багато вони важать…
Добро неможливе без любові до ближнього , до себе , до Життя. Допомогти іншому – це значить принести дрібку добра, шматочок сердечності, крапельку милосердя.
Ведучий:
Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу, Цілком природнім і закономірним вважалось допомагати знедоленому , нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого .
Ведуча:
Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність , уміння розділи- ти чужий біль, вчасно підтримати ц важку хвилину, розрадити в горі і біді- це в характері нашого народу.
Читець:
Не говори про доброту ,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду,
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово-
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти.
(О.Довгий)
Ведучий:
Доброта, милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди , навіть там, де гори спокійні, і твердь земна не хитається під ногами.
Ведуча :
Милосердя і доброта , як два крила , на яких тримається людство. Як же могло так статися , що милосердя втратило сьогодні цінність, а його зміст звівся сьогодні до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту з наших сердець, потрібні землетруси? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?
Ведучий :
У злигоднях живуть 5 тисяч і наших земляків. Близько 1 тисячі з них мешкають у напіврозвалених халупах . 7 тисяч тих, хто отримує мізерну пенсію . Є чимало і таких , які існують за межею бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це – правда життя.
Ведучий:
Важко уявити , що люди страждають не тільки від того , що щодня не мають свіжого хліба, а й через те, що часто не чують вкрай необхідного ,,Добрий день”.
(Звучить музика)
Читець:
Кажімо більше ніжних слів
Знайомим, друзям і коханим.
Нехай комусь тепліше стане
Від зливи наших почуттів.
Нехай тих слів солодкий мед
Чиюсь загоїть рану:
Чи перший біль, чи то останній-
Коли б то знати наперед!
Кажімо більше ніжнихї слів,
Комусь всміхаймось ненароком.
То не життя людське коротке-
Короткі в нас слова черстві.
Кажімо більше ніжних слів.
(Г.Вовк)
Ведучий:
Лікування добротою потребують не тільки хворі і самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого болю, несправедливості і горя. Лікування милосердям потрібне й тим , хто не бачить і не чує кривди і болю, несправедливості і горя. І з такими ,,сліпими” і ,,глухими” треба терпляче говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим. ,,Треба, щоб за дверима кожної задоволеної людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні ”,- так писав письменник-гуманіст А.П.Чехов.
Читець:
Не нарікай на глухість душ людських
І не гостри в злобі на них зубів.
А ти , що людям доброго зробив?
Що вимагаєш доброти від них.
Чого мовчиш, подумай і збагни,
Але уже з низької висоти,
І зваж, і переваж А хто є ти?
І , зваживши, нікого не вини,
А сам у свою душу ти заглянь,
Чи там хоч раз добром світила рать
І променем зорилася святим?
І ти збагнеш , що до твоїх страждань
Не відгукнеться власна глухомань,
А ти шукаєш в людях доброти.
(О.Когочун)
Ведуча:
Мудрі французи кажуть: ,,Як би то молодість знала, як би то старість могла …” Гей, гей старість не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба вона підкрадається несподівано, раптом впаде, як сніг , на скроні. І ти з печальною розсудливістю розумієш- усе краще уже було , все в минулому. А з тобою лише спогади, недуги, самота та немічність. Добре, коли ти до своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки. (дзвенить дитячий сміх.) А коли цього нема …
(Звучить музика Рахманінова)
Ведучий :
Будинок перестарілих – сумне видовище на схилі літ. Хоч там і непогано. Тут ми не бачимо людей у рваному одязі, тут готують досить пристойну їжу, показують фільми і т. д. Але чому старі радіють, коли їх забирають звідси? Чому просто на очах в’януть , почувши новину, що їх відправляють в цей будинок?
Читець: (На фоні музики К.Новицького ,,Бандура”)
То рано-раненько,
То не усі дзвони дзвонять,
То сини свою неньку ,
Удову стареньку,
Із свого подвір’я ізгоняють.
Де старший за руку веде,
Середній у плечі випихає,
А найменший ворота одчиняє ,
ЇЇ ,бідну, кляне –проклинає:
Ой іди ж ти , мати,
Куди-небудь собі проживати,
Бо ти нам невдобна,
Проти діла несподобна.
Отож тобі шлях-дорога
Широкая й довга!
(Українська народна дума
,,Бідна вдова і три сини”)
Читець :
В житті
Людина чуйна
Й пса не вижене з двору,
Коли він проживає
Десяток-другий літ,
Охороняючи садок його й комору.
Притулок дасть,
Поїсти дасть, як слід.
А зла –
І рідну матір виряджає,
Коли немає вже користі від неї.
Зате на людях
Розточа елею:
Він рідний син,
Вона ж чомусь – чужа …
(звучить мелодія Баха ,,Чакона”)
Ведуча:
Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин і пекучі такі … Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю , тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо? – почулося бабі Наталі. І вона, незважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини це на дворі гукають її”. Далеко залетіли сини ,-думає старенька, – а я так давно їх не бачила…”
Ведучий:
Одинокість сивим полотном цвіте попід вікнами баби Ярини. ,,Не доживу, а доживаю,- з гіркотою мовить вона,-ще хоч би раз подивитись на сина, то й помирати вже можна, бо важ- ко піти з цього світу, не попрощавшись з ним. А він все не йде”. Де ж ви , сини, де ж ви, соколята?- виглядають матері у вікно . Вже й очі видивились. А їх все нема…
Читець:
Шануйте матерів,
Мені болить, коли матуся,
Що має дочок і синів,
Живе одна, мов та бабуся,
На схилі посивілих днів.
Працює вдень, не спить ночами.,
І часто зрошує сльозами
Тверду подушку на зорі.
Скотину порає в дворі,
А вдень копає на городі.
Уста лепочуть: ,,Світе мій!
Як важко жить мені одній!”
Одна-однісінька та й годі!..
Цим віршем нагадать хотів:
Шануйте, друзі, матерів.
(К. Прохоренко)
Ведуча:
З давніх-давен дзвони окрім богослужіння повсюдно використовувались, як і набат для сповіщення про якесь лихо. Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.
Ведучий:
Друзі! Добродії! Поряд з нами живуть, а може доживають останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми: я, ви, наші сусіди або колеги. Зараз . Сьогодні. Бо завтра може бути пізно.
Люди будьмо милосердні!
То самі милосердя доступима.
Будьмо милосердні!
Бо суд немилосердний до того,
Хто не вчинив милосердя.
Милосердя бо ставиться вище за суд.
Ведуча:
Життя хай ваше буде світлим,
А серце щирим і привітним.
Здоров’я ж – ніби той граніт –
На цілу сотню й більше літ.
Хай буде все у вас в порядку,
Добра вам, щастя і достатку.
(На завершення дати пісню про маму З.Слободян, Н.Матвієнко, А. Кудлай)
Гей на Івана, гей на Купала.
(Сценарій Купальського свята)
| Підготувала Г. Калинчук – зав. філією с. Товмачик Коломийської ЦБС. |
На березі річки дівчата прикрашають вербове деревце – Марену .
Співають :
Ой вийдемо на вулицю
Та вберемо Купалицю,
Мареноньку зелененьку
Для дівчаточок молоденьких.
1-а дівчина
Вберем її квіточками
Барвистими cтрічечками
Аби гарно виглядала
Щоб Купайла нам почала.
Дівчата співають :
Кругом Мареноньки ходили дівоньки
Стороною дощик іде стороною та й на мою роженьку червону що на морі хвиля , а в долині роса стороною дощик іде стороною на наш барвіночок зелений.
2-а дівчина.
Правда гарна наша Маренонька, дівчата? Мабуть, краща буде, ніж хлопчачий Купайло .
3-а дівчина
Хто знає хлопці здатні на будь-які витівки.
4-а дівчина
Та куди тим хлопцям ! Он у нашої Марени скільки прикрас.
5-а дівчина
Ой дівчата, давайте віночки сплетемо, щоб дізнатися, яка доля буде. Пустимо їх на воду. Якщо попливе віночок – доля буде далеко, якщо до берега прибється – тут знайдеш її, а якщо потоне вінок то не доля.
(Плетуть віночки і співають пісню „Сплетемо віночки”) .
1-а дівчина
Посіяла барвіночок,
Густу руту, васильочок,
Пильно-пильно доглядала,
Леліяла , любувала .
Аби зілля моє рясно
Виростало собі красно,
А у нічку на Купала
Гарний вінок виплітала.
2а дівчина
Плету вінок на голівку
На чорненькі коси,
Аби врода не зів’яла
Вмиюся у росах .
3а дівчина
На Івана, на Купала
Файні квіточки збирала
На легіників ( моргала ) гадала.
Перша квітка – любисточок
Друга квітка – барвіночок
Третя квітка – васильочок,
Барвіночок – на віночок,
Васильочок – коси мити,
Коси мити – в щасті жити.
4а дівчина
Барвіночок – тонкі гільця
Заплітаю вас у вінця
Кладу руту, кладу квіти
Кладу свічечку горіти.
Хай свічечка яра сяє,
Хай вінець мій направляє.
5а дівчина
Ось і готові віночки . Скоріше б уже вечір.
6а дівчина
Ой дівчата здається хлопці йдуть, Давайте їх зустрінемо піснею „Ой хто в тому лісі стукає, гупає”.
Хлопці :
Будьте здорові , дівчата ! З Купайлом!
Дівчата
Будьте й ви здорові ! А де ж ваш Купайло!
1й хлопець
Гей дівчата, не зівайте,
Купайлочку привітайте!
В нас Купайло солом’яне,
Живицею просмолене,
Буде жаром пломеніти
Чим же будемо гасити!
1а дівчина
Будеш решетом воду возити
Будем глеччиком носити
Щоб Купайло погасити.
2й хлопець
А чого це ваша Марена як курка варена ?
2а дівчина
Ви б краще сказали,
Де вашого Купайла пси покусали.
3а дівчина
Наша Марена з верби, з верби
А ти, Іване, прийди, прийди
Ваше Купайло із гілляки,
А ваші хлопці роззявляки.
Хлопці хочуть поламати Марену. Дівчата лупцюють і розганяють хлопців.
4а дівчина
Шануйте краще свого Купайла, щоб його собаки не вкрали.
5а дівчина
Оце хлопці, оце добре
Розпалить вогонь не годні.
3й хлопець
Де наш гонор, парубки,
Сором справді – бо ж який?
У купальську нічку синю
Ми вогонь не запалили.
(Запалюють вогнище.)
4й хлопець:
Уже горить, паленіє ,
На всі боки іскри сіє.
1й хлопець
Треба звичай шанувати,
Дрівця в ватру підкидати,
Бо вогонь в купальсуку ніч,
Зцілить тіло втішить душу,
Сльози на очах осушить.
Хто позбутись горя хоче,
Хай цей пломінь перескоче.
(Хлопці перестрибують через багаття, потім беруть дівчат за руки і стрибають)
1а дівчина:
Дівчата, а чи не час нам віночки пускати! Запалюйте свічки!
(йдуть до води дівчата пускати віночки)
2а дівчина
Пливи, віночку, по чистій хвилі.
До доріженьки де ходить милий.
3а дівчина:
Річко бистра дзюркотлива,
Візьми вінок, що я вила,
Що я вила, виплітала.
На миленького гадала.
4а дівчина
Неси вінок зелененький,
Там де ходить мій миленький.
Де він ходить виглядає,
На віночок мій чекає.
(миють руки)
1й хлопець
Купайло, Купайло, де ти зимувало?
Всі хлопці:
Зимувало в лісі ,
Ночувало в стрісі,
Зимувало в пірячку
Літувало в зіллячку.
(хлопці перестрибують через вогонь, підходять до води, миють руки, обливають дівчат)
5а дівчина
Ой, вигляни срібний, місяцю,
Із-за комороньки,
Бо повинна вийти з води
Сестра – русалонька.
Розпрощалася вона з світом,
моя мила
А сьогодні має вийти.
( з води випливає дівчина-русалка)
Русалка:
Ти послухай мене красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки
Як угадаєш – до батька пущу
Не вгадаєш – до себе візьму.
Ой , що росте без кореня ?
А, що біжить без провода?
А, що цвіте без цвіту ?
Дівчина:
Камінь росте без кореня ,
Вода біжить без провода ,
Папороть цвіте без цвіту.
1а дівчина
Сьогодні свято і ти, Русалочко, не поспішай у воду, побудь з нами.
(Русалочка іде до дівчат і разом ідуть до вогню).
1й хлопець :
Вільхову гілку нам треба спалити. З Купайлом виходять всі відьми.
2й хлопець:
На Купайла вогонь крешуть,
Нехай відьми на пень брешуть,
Нехай брешуть, нехай знають
Молока не відбирають.
3й хлопець:
Йшли дівчата градицею,
Зустріли відьму з дійницею,
Йшли дівчата мостом,
Зустріли відьму з хвостом.
4й хлопець:
Ой на Івана Купайлою
Ходила відьма нагайлою.
1а дівчина:
Як на дуба лізла – кору гризла,
Як з дуба впала, зілля копала,
Свої корови заправляла.
2а дівчина:
Як заправляла у вівторок,
То видоїла корів сорок,
А як заправляла у середу ,
То видоїла всю череду.
Відьма:
Чую-Чую про себе мову . Розвеселились тут . Ви ж знаєте, що я можу з вами зробити .
1й хлопець:
Та ідіть хлопці, смоли брати,
Відьмі очі заливати.
(відьма втікає)
2й хлопець:
Щоб по ночах не ходила,
Чужих корів не доїла,
Бо корівоньки старенькі,
В них телята молоденькі.
3й хлопець:
Допалимо та соломоньку,
Та ходімо ми додомоньку.
Лежи, лежи, та Купайлочку
В червоному та багаттячку.
( підгортають солому гілки на вогнищі, всі повільно йдуть і співають).
Ой на морі хвиля,
При долині роса .
Стороною дощик іде,
Стороною тай понад калиною.
Дощик іде.
