Пошук

Пилипів Софія

пенсіонер с. Небилів

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Гнобили нас, карали, виселяли

Із рідної оселі назавжди,

Та душу українську не зламали

Оті московськії кати.

 

Ми були в тюрмах на важких роботах

На висилках зростала дітвора,

Та не злякали нас оті турботи,

Ми вірили, що прийде ще пора.

 

І ми повернемось іще додому

І нас зустріне українськая земля,

Почуємо ми рідну мову

І разом ізбереться вся рідня.

 

На жаль, не всім судилось повернутись,

Багато на чужині полягло,

Та ми не в праві і за них забути

Хай буде їм земля чужинська, як перо.

 

Народе мій, любімо Україну,

Квітучії сади, широкії поля

І нашу мову ніжну, солов’їну

Ніколи не міняймо на чужинськії слова.

 

Гордімося, що ми живемо в країні

Прославленій, оспіваній в піснях.

Щоб не згасала слава Україні

Й героям слава хай живе в віках.

 

ТЕМНА НІЧ

Настала темна ніч, заснули вже Карпати,

За обрій сонечко зайшло давно

Та не заснула там в хатині мати,

Зажурено вдивляється в вікно.

 

Вона чекає сина свого,

Стомилась, але сну нема.

Вже котру ніч чекає так на нього,

А сина все нема й нема.

 

Бо син її за неньку Україну

Вступив у визвольні ряди.

До матері всім серцем лине

Тож обіцяв ото в ночі прийти.

 

Але не знали ані син, ні мати,

Що зрадник про їх зустріч вже катів звістив,

Ні, ні, не знали ані син, ні мати

Що їх хатину ворог оточив.

 

І син спішить ось, ось уже хатина,

Скоріш би до вікна, де матінка одна

Вдивляється в пітьму, чекає сина,

З очей сплива непрошена сльоза.

 

Згадалися його важкі дитячі роки,

Бо рано батько відійшов у небуття.

То ж берегла його. Як ту зіницю ока.

Він все для неї, вся надія, ціль життя.

 

Та раптом постріл, другий біля хати

І метушня якась біля воріт,

Й почула голос сина мати:

«Прощайте мамо і простіть.

 

Простіть за те, що недогляну

Ваші старенькії літа,

Люблю вас, мамо, і Україну

Люблю сильніше за життя».

 

Здригнулася, опам’яталась,

Хутко віконце відчиня,

Нестямилась, як закричала:

«Синочку мій, кровиночко моя».

 

Та вже схопили ті кати червоні

Її дитину, всю надію, ціль життя.

І знову постріл – від болю стиснулась долоня

Упала мати вмить біля вікна.

 

Стікає кров тонесеньким струмочком

З спітнілого, кровавого чола…

Засохли губи, ледь та ледь шепочуть:

«Синочку мій, кровиночко моя».

 

Минула темна, ніч прокинулись зі сну Карпати,

Вже й сонце сходить золотим вінком,

В хатині ж під вікном заснула мати

Спокійним тихим непробудним сном.

Коментарі виключені.