Фахівцю бібліосервісу

Несеться громом журавлиний плач.
Здригається земля, і в`януть квіти.
Кричить до неба все розтерзана земля,
І верби повпускали свої віти.

І квилить, мов малесеньке дитя,
Кровава, знищена катом, немов руїна,
Колись свята, тепер – дешевий крам,
Та все ж моя! Нещасна Україна.

Хіба то тільки плачуть журавлі?
То плаче вся земля, ридає тихо,
Бо бачить рай, напевне, лиш у сні.
Розплющить очі – знову всюди лихо.

Століттями триває боротьба
За ласий шмат землі, яку скропили
Не кров`ю, не водою, а слізьми
Ті матері, синів яких убили.

Кричали і молили мамині вуста:
«Синочку, не вмирай, вернись до хати!»
Не чули, простували всі вперед -
Прямо до раю, двері відмикати.

Вони ж хотіли жити, просто жити,
Тепер усі на небі – у раю.
Вони хотіли волі для Вкраїни,
Але загинули… Загинули в бою.

І всі вони у райські двері ті ідуть
Не гордо, просто так, не поспішають.
Там кожен білим ангелом стає.
Бо він герой – герої не вмирають!

І не забудеться жодне ім`я,
Всупереч катській лайці і побоям.
Слава тобі, Україно моя!
Слава українським героям!

Коментарі виключені.