Данів Оксана
МАТЕРИНСЬКИЙ СОН
Відкрийте, матусю, віконце у хату,
Щоб міг я прилинуть на рідний поріг,
Бо вам розказати так маю багато
Про все, що тут бачив, про друзів своїх.
Відкрийте, матусю, у хату віконце,
Щоб злинув я тихо у наш рідний дім,
Щоб знову у ньому засяяло сонце,
Щоб були щасливі усі, хто у нім.
Бо тут, моя рідна,під залпи гармати
Не можем чекати ми слів співчуття,
Ми мусимо разом за волю стояти,
Щоб там, де ви зараз, буяло життя.
Щоб ви прокидались щоранку у мирі,
Щоб усмішка грала на вашім лиці,
Щоб були здорові, веселі, щасливі,
Щоб сльози гіркі не текли по щоці.
Я друзів тут вірних знайшов, побратимів,
Ми ділимо з ними і хліб, і бліндаж,
Та жаль – не усі будуть дома живими.
От навіть учора загинув друг наш…
І всі ми тут віримо, знаємо, напевно,
Що ось перемога, ми все це пройдемо.
Ці знищені душі усі недаремно,
І ми на цім світі не марно живемо.
Ми тут за батьків, які нас народили,
Які нас ростили, і нас берегли,
За нас хвилювались, давали нам сили,
Але від війни вберегти не змогли.
Ми тут за дітей – їхні очі нам сняться,
На руки беремо, пригортаємо в сні.
Нехай вони більше уже не бояться –
За їхнє майбутнє ми тут, на війні.
Ми тут за велике і щире кохання,
За дружбу, за єдність, за віру й любов.
За землю свою віддаємо останнє
І в бій цей нерівний вступаємо знов.
Ми дякуємо, мамо, за ваші молитви,
Линуть до Бога «великі» слова,
Тому я і досі продовжую жити,
Тому моя віра і досі жива.
Від мене вітання усім передайте,
Усе буде добре – усім так і скажіть.
І скоро усіх нас додому чекайте,
А поки що з Богом в молитві живіть…
Прокинулась мати – пітьма у кімнаті,
І наче, здається, що тиша дзвенить.
Піднялась, віконце пішла відкривати,
Бо зараз у нього синок «залетить».
Так тихо надворі, лиш місяць сіяє,
І зорі яскраві сіяють із ним,
А біля вікна мати сина чекає,
І вірить – він прийде додому живим.
*****
