Рибчук Артур
Слово «патріот» сьогодні в час доволі непростий
Значення набуло нове і нових набрало сил.
Багатьом здається нині в непросту таку годину,
Ті, що років кільканадцять в патріоти не годяться.
Нам боротися ще рано, тож сидять усі в екранах.
Звісно ні — це все помилка, бо людина тим велика,
Що не в рості чи у силі, а у праці та у вірі.
Справді, рано ще у бій, все ж стояти ти не смій.
Патріоти ставлять цілі не на слові, а на ділі.
Це усі, хто розум має і науки розвиває,
Це всі ті, що не мовчать та про себе не кричать,
Що на місці не стоять, щоб країну звеличать.
Патріоти – це герої, що не йдуть з передової.
Хочуть повернути волю й нам здобути кращу долю.
Щоб майбутнє збудувати треба зараз починати.
Якщо кожен буде вчитись, зі своєю лінню битись.
То почавши із малого, досягнути можна всього.
Всіх гімназія єднає, шлях у світ нам відкриває.
Через терен до зірок подає вона урок.
Дух і честь вона гартує, ще й в майбутнє йти готує.
Вчить з любов′ю в серці жити і добро усім робити.
Бо коли усіх ти любиш – Батьківщину не загубиш.
Тільки хто любити вміє, досягти чогось зуміє.
Якщо ти міцний у дружбі, будеш вірним і на службі.
Лише тих, хто вірний друг, поважатимуть навкруг.
Патріотом стати можна, хоч і знає це не кожний.
Та ми будем все робити, щоби це звання носити.
Будем гідними Вкраїни й звеличаємо її.
І у Всесвіті почують славу рідної землі.
НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ
Моя Вкраїно, світло ти для мене.
Ясний просвічуєш мені й далекий
шлях.
Але водночас рана незгоєна,
Бо не один твій син в бою поляг.
Моя Вкраїно, дивна ти, як чари.
Така незвідана, хоча віки ідуть.
Та моє серце полонили хмари,
Бо волю звідусіль твою крадуть.
Моя Вкраїно, матінко Вкраїно,
Лише одне посмію я просить –
Дозволь для тебе стати гідним
сином,
Щоб твоє небо й землю боронить.
Бо нащо ж ми тоді будемо жити,
Коли тебе посміли убивать.
Дозволь мені соколом полетіти,
На поле бою, де бійці стоять.
Моя країно, скарбе незліченний,
Для мене ти найбільша із скарбів.
Я злину в хмари, наче птах
огненний
І твою волю принесу тобі з степів.
ЛЕТІВ СОКІЛ
Летів сокіл, летів сокіл та понад
горами.
Бились хлопці, бились хлопці наші
з ворогами.
Бились хлопці, бились хлопці та за
Україну,
Не давали, не давали врагу землю
рідну.
Та й сів сокіл, та й сів сокіл на
мокре каміння.
Воювали, воювали хлопці
безупинно.
Враг здаватись не збирався, скільки
не вмовляти.
Довелося його хлопцям силой
виганяти.
Сяє сонце на обрії, світить на
дорогу.
Та нелегко дістається хлопцям
перемога.
Перемогу здобудете – вірить вся
країна,
Стане вільна від ворога наша
Україна.
Летить сокіл, летить сокіл та в
сторону сонця.
Оборону не здають наші смілі
хлопці.
Оборону не здають, не зрадять
країну,
Її волю відвоюють, врятують
єдину.
Ще повернуться додому нашії
герої,
Ще пролетить сизий сокіл та понад
горою.
НЕВІДОМИМ ЗАГОНАМ
Війна наступила таємно.
Як ніч небо хмарами вкрива,
Так землю укрила кривава
І люта безжальна війна.
І воїни першими впали –
Метал їх життя забира.
Країну вони боронили
Від лап крижаного врага.
Гарячі атаки металу,
Що хочуть життя забирать.
Багато в боях тоді впало,
Без страху ж ішли воювать.
Загін їх, стоявши за правду,
Цю правду таки захистив.
Коли залишивсь один воїн –
Не стало в тім краю врагів.
ПАТРІОТИ
Ще не зажили рани від мечів
І ворони не стихли ще кричати,
А ворог знов атаки захотів,
Йому надалі треба грабувати.
І виходу у воїнів немає -
Іти у бій, допоки є життя.
І кожен героїчно захищає,
Назад ніхто не бачить вороття.
І скільки треба битись – стільки будуть.
В них рани, та не буде ран в землі.
Ніколи свою землю не забудуть
В полоні на далекій чужині.
Про них вже не складатимуть легенди,
Ні пісні, ні балади не складуть,
Але не кожен зможе так стояти,
Не кожен пройде цей побитий путь.
