Молод Валентина
НАРОДЖЕНІ ЖИТИ
Я бачила сон, він був кольоровим.
Усе у яскравих і світлих тонах:
Блакитнеє небо здавалось прозорим
І дівчина йшла в вишиванці в житах.
Щаслива і горда, красива, мов квітка,
Вся сповнена мрій, сподівань і надій,
Пливла по житах. Мов по водах лебідка,
Дерева й лани, мов вклонялися їй.
Ішла до мети, аж до тої вершини,
Яка так манила її із даля.
Ту дівчину звали усі Україна
І світлим було, як вона це ім’я.
Та раптом з боків насунули хмари,
Неначе прокляття жорстоке якесь,
Неначе упала на неї зла кара,
Немов би той світ проти неї увесь.
І вмить стало чорним усе кольорове,
І затряслась, застогнала земля,
Побачивши в небі гидке, двоголове,
Відроджене з попелу орленя.
Летіло воно кігті ті розпустивши
Давно виглядаючи жертву свою,
Безжалісно в тіло дівоче встромившись,
Клювало красу, мов ту чорну ріллю.
На думці одне – щоб до серця дістатись,
Щоб вдосталь жадобу свою наситить.
«Матусю, вставай, пора прокидатись!»
«так-так… а про те, хто ж її захистить?»
І тут, увісні, я стаю отим житом,
Отим колоском невмирущим стаю.
«Вставай Україно, шепочу – бо жити
Тобі, а не вмерти у цьому бою!»
І з тих колосків, народжених жити,
Щоб знову і знову давати життя,
Ми всі змогли в воїнів перетворитись,
Що би змінити своє майбуття.
Бо в єдності лиш непоборна та сила,
Ми не загарбники – захисники.
І встане поранена монстром Вкраїна,
І житиме поки на світі віки.
І падали воїни знову долілиць.
Мов ті колоски до сирої землі,
Востаннє промовивши «Я українець…»
І дибом все пір’я було на орлі.
І там, де спинялося серце вояки,
Який захищав святу землю свою,
Умить зацвітали червонії маки.
Увічнивши славу солдата в бою.
То жито, то маки, то маки, то жито.
Їх всіх не забути, нас всіх не злічить.
Вставай, пробудись, ми народжені жити!
Повір, що настала сьогодні та мить.
ВКРАЇНСЬКІ ГЕРОЇ
Мого народу тернисті шляхи.
Від роду до роду лиш кров і страхи
І матері сльози, і втрата дитини,
І став мій народ, як ота сиротина.
А хто відповість чи признає провину
За знищений люд, за страждання країни?
Так, все скінчилось і все вже позаду,
Все легко списати на помилку влади.
Та ні, не скінчилось, бо житиме пам’ять,
І всі, хто загинув, в серцях разом з нами.
І з нами ще ті, хто те пекло червоне
Здолав й переміг, попри всі перепони.
І поки ви з нами, навчіть нас любити
Державу свою і як слід оцінити
Всіх тих, хто свободу приніс Україні,
Щоб ми перед ними не мали провини.
Чи ми оцінили?.. Напевно, ще ні,
Бо скільки їх вмерло на засланні,
Бо скільки скатовано в темних підвалах,
А скільки з боївок не повернулось?
А ті, чиє серце ще б’ється сьогодні,
Не мають упасти в забуту безодню.
Чи кожен отримав із них нагороду,
За те, що у спадок приніс нам свободу.
Славні ви наші, борці за Вкраїну,
Ті, що за неї ішли до загину,
Напевно, не має цінніш нагород.
Як нашу Вкраїну піднять до висот.
Я знаю, що прагнете цього найбільше,
Для вас Україна за все наймиліша.
Ніхто так не зможе прожити, як ви,
Страждати, як ви і любити, як ви.
А ми – українське нове покоління –
Не нехтуймо цим нашим скарбом безцінним,
Вони ж – джерело із водою живою –
Всі наші повстанці, вкраїнські герої.
Я, УКРАЇНО, НЕСТИМУ З ТОБОЮ ТВІЙ ХРЕСТ
Я, Україно, нестиму з тобою твій хрест.
Хоч і мій нелегкий, але твій ж бо найтяжчий у світі.
Й молитиму Бога, щоб дух твого люду воскрес,
Й чекатиму цього щодня, щогодини, щомиті.
Чекатиму, рідна, не просто в німому мовчанні,
А поки Господь мені сили на світі дає,
Хай голосу мого палке і нестримне звучання
Тобі піднесе те, що серце плекає моє.
Я бачу, стражденна, що муки твої є тяжкими.
Ти стільки зазнала ганьби через своїх дітей.
Але не бувають дороги до щастя легкими,
Я вірю: настане час правди і нових ідей.
Кожен з нас – то є крапля в великому морі життя.
І, здається, що може та крапля у морі змінити?
Та разом ми сила і в наших руках майбуття,
Й ради цього повинні на світі ми нашому жити.
ЯК ТУ ЗЕРНИНУ, ДОГЛЯДАЙМО СЛОВО
О слово, життєдайне джерело,
Що є ти першим над усім началом,
Бо ще нічого в світі не було,
Лиш тільки ти з Величних уст звучало.
І ти звучиш й сьогодні поміж нас
В молитві, в пісні, у віршах поетів
Ведеш по світі й напуваєш нас,
Й є цілющим ліком на планеті.
Ти, мов зерно те, вибране дбайливо,
Руками світлого, палкого сіяча,
Впади в поживний грунт й твори нам диво,
Не допусти, щоб нам всім замовчать.
Пливуть роки, ніяк не повернуть їх.
На зміну нам приходять люди знову.
Проте назавжди буде незабутнім,
Той ,хто у душах наших сіяв слово.
А сіячів нам слала щедро доля,
Їх імена засяяли, мов зорі.
Словами їхніми ми здобували волю,
Й немов мечем долали різне горе.
Шевченка слово істинне, пророче
Нам і сьогодні, мов дороговказ,
І Українки щирі, ясні очі
У кожній хаті дивляться на нас.
Каменярем Франковим дух піднявши
Ми здобували стільки перемог.
І стільки труднощів в свій час здолавши
Ми йшли за тими, кого слав нам Бог.
Сковорода – філософ і мислитель
Шукав ту істину цього буття,
І Гоголь намагався пояснити,
Як бачив світ він іншого життя.
І в слові Стуса дух непереможний,
І Симоненка палкість і любов
В наших серцях посіяв слово кожний,
Хто задля слова на цей світ прийшов.
Як ту зернину доглядаймо слово
І пронесім його від часу в час,
Бо лиш воно знайде безпомилково
Дорогу істини, омріяну для нас.
