Пошук

Молод Валентина

домогосподарка
житель с. Пороги

НАРОДЖЕНІ ЖИТИ

Я бачила сон, він був кольоровим.

Усе у яскравих і світлих тонах:

Блакитнеє небо здавалось прозорим

І дівчина йшла в вишиванці в житах.

 

Щаслива і горда, красива, мов квітка,

Вся сповнена мрій, сподівань і надій,

Пливла по житах. Мов по водах лебідка,

Дерева й лани, мов вклонялися їй.

 

Ішла до мети, аж до тої вершини,

Яка так манила її із даля.

Ту дівчину звали усі Україна

І світлим було, як вона це ім’я.

 

Та раптом з боків насунули хмари,

Неначе прокляття жорстоке якесь,

Неначе упала на неї зла кара,

Немов би той світ проти неї увесь.

 

І вмить стало чорним усе кольорове,

І затряслась, застогнала земля,

Побачивши в небі гидке, двоголове,

Відроджене з попелу орленя.

 

Летіло воно кігті ті розпустивши

Давно виглядаючи жертву свою,

Безжалісно в тіло дівоче встромившись,

Клювало красу, мов ту чорну ріллю.

 

На думці одне – щоб до серця дістатись,

Щоб вдосталь жадобу свою наситить.

«Матусю, вставай, пора прокидатись!»

«так-так… а про те, хто ж її захистить?»

 

І тут, увісні, я стаю отим житом,

Отим колоском невмирущим стаю.

«Вставай Україно, шепочу – бо жити

Тобі, а не вмерти у цьому бою!»

 

І з тих колосків, народжених жити,

Щоб знову і знову давати життя,

Ми всі змогли в воїнів перетворитись,

Що би змінити своє майбуття.

 

Бо в єдності лиш непоборна та сила,

Ми не загарбники – захисники.

І встане поранена монстром Вкраїна,

І житиме поки на світі віки.

 

І падали воїни знову долілиць.

Мов ті колоски до сирої землі,

Востаннє промовивши «Я українець…»

І дибом все пір’я було на орлі.

 

І там, де спинялося серце вояки,

Який захищав святу землю свою,

Умить зацвітали червонії маки.

Увічнивши славу солдата в бою.

 

То жито, то маки, то маки, то жито.

Їх всіх не забути, нас всіх не злічить.

Вставай, пробудись, ми народжені жити!

Повір, що настала сьогодні та мить.

 

ВКРАЇНСЬКІ ГЕРОЇ

Мого народу тернисті шляхи.

Від роду до роду лиш кров і страхи

І матері сльози, і втрата дитини,

І став мій народ, як ота сиротина.

 

А хто відповість чи признає провину

За знищений люд, за страждання країни?

Так, все скінчилось і все вже позаду,

Все легко списати на помилку влади.

 

Та ні, не скінчилось, бо житиме пам’ять,

І всі, хто загинув, в серцях разом з нами.

І з нами ще ті, хто те пекло червоне

Здолав й переміг, попри всі перепони.

 

І поки ви з нами, навчіть нас любити

Державу свою і як слід оцінити

Всіх тих, хто свободу приніс Україні,

Щоб ми перед ними не мали провини.

 

Чи ми оцінили?.. Напевно, ще ні,

Бо скільки їх вмерло на засланні,

Бо скільки скатовано в темних підвалах,

А скільки з боївок не повернулось?

 

А ті, чиє серце ще б’ється сьогодні,

Не мають упасти в забуту безодню.

Чи кожен отримав із них нагороду,

За те, що у спадок приніс нам свободу.

 

Славні ви наші, борці за Вкраїну,

Ті, що за неї ішли до загину,

Напевно, не має цінніш нагород.

Як нашу Вкраїну піднять до висот.

 

Я знаю, що прагнете цього найбільше,

Для вас Україна за все наймиліша.

Ніхто так не зможе прожити, як ви,

Страждати, як ви і любити, як ви.

 

А ми – українське нове покоління –

Не нехтуймо цим нашим скарбом безцінним,

Вони ж – джерело із водою живою –

Всі наші повстанці, вкраїнські герої.

 

Я, УКРАЇНО, НЕСТИМУ З ТОБОЮ ТВІЙ ХРЕСТ

Я, Україно, нестиму з тобою твій хрест.

Хоч і мій нелегкий, але твій ж бо найтяжчий у світі.

Й молитиму Бога, щоб дух твого люду воскрес,

Й чекатиму цього щодня, щогодини, щомиті.

 

Чекатиму, рідна, не просто в німому мовчанні,

А поки Господь мені сили на світі дає,

Хай голосу мого палке і нестримне звучання

Тобі піднесе те, що серце плекає моє.

 

Я бачу, стражденна, що муки твої є тяжкими.

Ти стільки зазнала ганьби через своїх дітей.

Але не бувають дороги до щастя легкими,

Я вірю: настане час правди і нових ідей.

 

Кожен з нас – то є крапля в великому морі життя.

І, здається, що може та крапля у морі змінити?

Та разом ми сила і в наших руках майбуття,

Й ради цього повинні на світі ми нашому жити.

 

ЯК ТУ ЗЕРНИНУ, ДОГЛЯДАЙМО СЛОВО

О слово, життєдайне джерело,

Що є ти першим над усім началом,

Бо ще нічого в світі не було,

Лиш тільки ти з Величних уст звучало.

 

І ти звучиш й сьогодні поміж нас

В молитві, в пісні, у віршах поетів

Ведеш по світі й напуваєш нас,

Й є цілющим ліком на планеті.

 

Ти, мов зерно те, вибране дбайливо,

Руками світлого, палкого сіяча,

Впади в поживний грунт й твори нам диво,

Не допусти, щоб нам всім замовчать.

 

Пливуть роки, ніяк не повернуть їх.

На зміну нам приходять люди знову.

Проте назавжди буде незабутнім,

Той ,хто у душах наших сіяв слово.

 

А сіячів нам слала щедро доля,

Їх імена засяяли, мов зорі.

Словами їхніми ми здобували волю,

Й немов мечем долали різне горе.

 

Шевченка слово істинне, пророче

Нам і сьогодні, мов дороговказ,

І  Українки щирі, ясні очі

У кожній хаті дивляться на нас.

 

Каменярем Франковим дух піднявши

Ми здобували стільки перемог.

І стільки труднощів в свій час здолавши

Ми йшли за тими, кого слав нам Бог.

 

Сковорода – філософ і мислитель

Шукав ту істину цього буття,

І Гоголь намагався пояснити,

Як бачив світ він іншого життя.

 

І в слові Стуса дух непереможний,

І Симоненка палкість і любов

В наших серцях посіяв слово кожний,

Хто задля слова на цей світ прийшов.

 

Як ту зернину доглядаймо слово

І пронесім його від часу в час,

Бо лиш воно знайде безпомилково

Дорогу істини, омріяну для нас.

 

Коментарі виключені.