Пошук

Глуханюк Василь

художник-оформлювач
житель с.Кривець

 

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

О, Господи, помилуй і прости

За той нестримний розрух і руїну,

Допоможи нам єдність зберегти

І врятувати рідну Україну.

 

І наш нестерпний біль перенести…

Не призведи минуле повторити,

Не дай нам знову шляхом тим пройти,

Що кров’ю і сльозами був политий.

 

Це тут Небесна сотня полягла,

І без вагання, й не заради слави,

А на Майдан їх мужність привела

І віра в розквіт вільної держави.

 

Небесна сотня!.. Стільки в цих словах

Скорботи й смутку, горя і розпуки,

Бо обірвався їх життєвий шлях –

Прийшла пора довічної розлуки.

 

То України дочки і сини –

Вони вели і звали за собою.

І свій народ не зрадили вони –

Загинули в борні на полі бою.

 

Хай Бог простить – ми їх не вберегли,

І люди ще зневірені страждають,

І на могилах тих, що полягли,

Дружини, діти, матері ридають.

 

Ще серце мліє від болючих ран,

Що ятрять душу і не заживають…

Вклонімось тим, хто пережив Майдан,

Безсмертя й слава тим, що спочивають.

 

Небесна сотня!.. Хоч спливає час,

Їх імена й тепер нас надихають,

Вони назавжди будуть серед нас,

 

Вони живі – Герої не вмирають!

 

ЗРОНИЛА ЛИСТЯ ПІД ВІКНОМ КАЛИНА

Зронила листя під вікном калина,

А на роздоллі – весняний розмай,

Благословляла мати свого сина

В дорогу, що лягла в немирний край.

 

На серці в неї смуток і тривога,

І сльози на заплаканих очах,

Й молитва щира – ласкою до Бога –

На материнських трепетних устах.

 

Бо син – в тяжкій борні за Батьківщину,

Він став грудьми в нерівному бою

За рідний край, за чарівну калину,

За волю і нескореність свою.

 

Зронила листя під вікном калина,

Уже прийшла й засніжена зима,

А мати жде, все виглядає сина,

Але від нього й вісточки нема.

 

Вона з жалю сумує без упину –

Чи ще пригорне сина, як колись…

І в сподіванні все голосить: «Сину!

Як ти живий – благаю, одзовись.

 

Я стерплю все – журбу й безсонні ночі,

Що на канві життя переплелись,

І біль розлуки, й виплакані очі –

Лише живим додому повернись».

 

Хіба у тому синова провина,

Що в матері так рано сивина?

Невже для нього одцвіла калина,

А їй життя скалічила війна?

 

Та мати вже не тужить, не ридає,

Бо вірить – син із безвісті прийде,

Вона його і досі виглядає –

І мріє, і надіється, і жде…

 

Коментарі виключені.