Фахівцю бібліосервісу

ББК 78. 34 (4 Укр)

Р 68

Роль публічних бібліотек в розвитку туристичного краєзнавства на Івано-Франківщині : матеріали обласного семінару з питань краєзнавства / Івано-Франківська ОУНБ ім. І. Франка, наук. метод. від.; відп. за вип. Л. В. Бабій. – Івано-Франківськ, 2010. – 46 с.

У збірнику серії „Бібліостудія” вміщено доповіді та виступи учасників обласного семінару з питань краєзнавства, що відбувся 28-29 квітня 2010 р. на базі Городенківської центральної бібліотеки, в яких висвітлюються роль публічних бібліотек в активізації краєзнавства на Прикарпатті, збереженні історико-культурних надбань краю, інформаційній підтримці розвитку туризму.

Адресовано бібліотечним спеціалістам, фахівцям краєзнавчої діяльності, студентам фахових навчальних закладів тощо.

Укладачі:  С. Г. Фіцик – завідувач науково-методичного відділу ОУНБ ім. І.Франка

Г. М. Колотило – головний методист науково-методичного відділу ОУНБ ім. І. Франка

Відповідальна за випуск      Л. В. Бабій – директор ОУНБ ім. І. Франка

ПРОГРАМА

обласного семінару з питань краєзнавства

Дата проведення:  28-29 квітня 2010 р.

Місце проведення:  м. Городенка, вул. Богуна, 7, центральна районна бібліотека;     28 квітня, середа

9.30 – 10.00   Реєстрація

10.00 – 10.30 „Силуети прадавніх епох”

Учасників семінару вітають аматори  театру книги „Дивослово”

10.30 – 11.00 Відкриття

В. Федорак -начальник управління культури  Івано-Франківської ОДА

C. Михайлюк – заступник голови Городенківської РДА

Л. Бабій – директор ОУНБ ім. І. Франка

Р. Осадчук – начальник відділу культури Городенківської РДА

11.00 – 12.00 „Туризм і краєзнавство в контексті діяльності публічної бібліотеки”

С. Михайлюк – заступник голови Городенківської РДА

12.00 – 13.00 „Краєзнавчі видання ОУНБ як складова національної бібліографії України”

В. Кононенко – завідувачка науково-бібліографічного відділу НПБУ

13.00 – 13.30 Презентація „Висвітлення краєзнавчої  діяльності на сайті ОУНБ ім. І .Франка”

О. Люба – завідувачка ЦЕЗІ  ОУНБ ім. І. Франка

13.30 – 14.30 Покутський полуденок

14.30 – 14.50  Туристична самобутність Городенківщини.

Медіа- мандри „Дністровський каньйон – один із семи чудес України”

С. Дідич – директор клубу „Золоте руно”

14.50 – 15. 30 Краєзнавче портфоліо бібліотек регіону

М. Підлеснюк – директор Городенківської ЦБС

15.30 – 18.00 Майстер-клас „Краєзнавство – пріоритетний напрям роботи сільської бібліотеки”

О. Малоглова – завідувачка бібліотеки-філії  с. Чернятин

Етнографічна студія „Покутська берегиня”

29 квітня

10.00 – 11.30 Моніторинг якості видавничої продукції з питань краєзнавства ЦБС області

Г. Горбань – заступник директора з наукової  роботи ОУНБ ім. І. Франка

11.30 – 13.00 Роль бібліотек в інформаційній підтримці розвитку туризму

О. Черепович – завідувачка відділу краєзнавчої літератури ОУНБ ім. І. Франка

13.00 – 14.00 Перерва на обід

14.00 – 15.00 Студія бібліотечного краєзнавця

15.00 – 16.00 Підведення підсумків обласного семінару

Додаток № 1

Представлення видавничої продукції бібліотек області краєзнавчого характеру за 2009-2010 рр.

Додаток № 2

Питання для професійного спілкування:

1.Бібліотечне краєзнавство в контексті розвитку культури та туризму на Городенківщині.

2. Публічна бібліотека, як осередок сприяння розвитку зеленого туризму і збереження культурних надбань краю.

3. Бібліотеки і туризм у новому часі і просторі.

4. Туристична Снятинщина – таємниця її величі і краси.

5. Тлумаччина – перлина Покуття.

Оптимізація краєзнавчої діяльності бібліотек

В. Тимків – заступник начальника управління

культури Івано-Франківської ОДА,

кандидат наук з державного управління

Сьогодні спостерігається значне пожвавлення інтересу місцевої громади до вивчення історії свого краю. Не випадково ще в 2002 році в Україні була затверджена „Програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року”. Мета Програми – популяризація краєзнавчих досліджень, залучення широких мас громадськості до національної культурної спадщини, сприяння формуванню у громадян почуття відповідальності за збереження духовних багатств.

Популяризації краєзнавства, підняттю престижу краєзнавчої роботи повинно послужити розпорядження голови обласної ради від 19.03.2010р. №157/42-р „Про премію імені Володимира Полєка”. Згідно цього розпорядження щорічно буде присуджуватися обласна премія у галузі краєзнавства.

Ми народилися і живемо в Україні. Тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. Без знання минулого неможливо побачити майбутнє. Упродовж століть наш народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, глибоко змістовними народними традиціями.

Етнографічна унікальність Івано-Франківщини, адже на території області знаходяться Гуцульщина, Бойківщина, Опілля і Покуття, робить нас привабливими для туристичної Європи. Але роблячи кроки в Європу, прагнучи до об’єднання, ми повинні зберегти свою неповторність. Саме це зумовило визначення краєзнавчої функції бібліотек як пріоритетної, дало новий поштовх для її розвитку. Роль книгозбірень як інформаційних центрів своїх регіонів, поступово виходить на рівень вимог суспільства. Адже бібліотечне краєзнавство сприяє:

-       соціальному, економічному, культурному розвитку краю;

-       охороні і раціональному використанню природних багатств і культурної спадщини краю;

-       всебічному вивченню і науковому дослідженні краю;

-       вихованню поваги до історії і культури краю;

-       розвитку творчих здібностей особистості на основі місцевих традицій та професійного мистецтва.

Проведення семінарів, випуск друкованої продукції різноманітної тематики – це саме те, що найбільше потрібно реальним користувачам. Наявність у бібліотеці краєзнавчих ресурсів, що збиралися впродовж багатьох років її існування, використання найрізноманітніших форм популяризації літератури, навіть краєзнавче забарвлення в оформленні роблять її привабливою для відвідувачів, значущим і дієвим партнером. Адже здійснюючи краєзнавчу роботу публічна бібліотека має налагоджувати партнерські стосунки з культурно-освітніми навчальними закладами, музеями, центрами туризму, громадськими та творчими об’єднаннями, місцевими осередками Всеукраїнської спілки краєзнавців. Надання вільного, якісного та оперативного доступу до різноманітних краєзнавчих джерел допомагає позитивно впливати на національну свідомість особистості, а це в свою чергу, сприяє формуванню в Україні громадянського суспільства.

Роль публічних бібліотек в активізації краєзнавства на Прикарпатті

С. Михайлюк – заступник голови

Городенківської РДА

Впродовж тисячоліть кожний край формувався як самобутня територія із безліччю особливостей: культурних, духовних, архітектурних, геологічних. Наші діди і прадіди творили славні сторінки рідного краю, що не село – то своя історія, а саму Городенку вважають центром Покуття.

Городенківщина – це пишний куточок України, який розташований на межі Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької областей. Ми гордимося сьогодні нашими костелами, замками, оригінальними церквами, ландшафтом Дністровського каньйону, чистими джерелами, а найважливіше – плеядою державних діячів, науковців, творчих людей, які народилися на Городенківщині, творили, працювали, прославляли рідний край, помирали за нього.

Чи знаємо ми добре свій край? Питання не просте. Час високих технологій, бурхливого попиту інформацій віддаляє молоде покоління від пізнання краси рідного отчого краю. Не кожна молода людина знає історію свого села, видатних людей минулого, а без пізнання і оцінки минулого немає майбутнього. Ті, хто творить новітню історію рідного краю, черпають натхнення з духовної криниці минулого. Поряд із школою найбільше можливостей розкрити сторінки славної історії краю є у наших бібліотек. Саме тому надзвичайно важливим завданням, яке постає перед бібліотечними працівниками на сучасному етапі є розвиток туристичного краєзнавства, формування і розповсюдження інформаційних матеріалів про той чи інший об’єкт, населений пункт, особистість тощо.

В цьому плані для учасників семінару будуть корисними практичні поради спеціалістів краєзнавчого відділу ЦРБ щодо форм, методів, напрямків роботи з даної проблеми. Корисні поради та обмін досвідом представників інших районних бібліотек сприятиме напрацюванню конкретних шляхів активізації краєзнавчо-туристичної діяльності бібліотечної системи у взаємодії із школою, церквою, громадськими організаціями, туристичними фірмами тощо.

Запрошуємо Вас доторкнутися до багатого і славетного минулого Городенківщини, сучасної її краси, символічно пройтися туристичними шляхами через призму діяльності бібліотек.

Збереження історико-культурного надбання краю – пріоритетна функція бібліотек

Р. Осадчук – начальник відділу культури

Городенківської РДА

Сердечно вітаю учасників обласного семінару, всіх, для кого відродження духовності, історичної пам’яті, виховання у нашого підростаючого покоління любові до рідного краю, почуття національного патріотизму, відповідальності за збереження історико-культурного надбання стало справжнім покликанням. Ми раді, що Городенківщина – земля святішого владики Миколи Чернецького, стала базою для проведення краєзнавчого семінару.

У розвитку української національної культури надзвичайно велике місце посідає бібліотечне краєзнавство. Саме ваша робота стала одним із провідних напрямків діяльності всього краєзнавчого руху. Популяризувати літературу, яка висвітлює сторінки історії рідного краю, його етнічні, мовні, культурні традиції, творчість його талановитих людей, допомагати молоді в кращому пізнаванні старожитностей регіону, залучаючи в наш край відвідувачів та туристів – ось нинішні прерогативи в роботі сучасних бібліотек.

Бібліотечні працівники гідно виконують своє призначення на цій ниві. Поліпшення краєзнавчої роботи сьогодні неможливе без координації зусиль усіх культпрацівників. Маємо в цьому питанні певні здобутки, напрацювання. У центральній бібліотеці працює театр книги „Дивослово”, який систематично бере участь у районних просвітницьких заходах. У нас уже є єднання установ: бібліотечних, клубних, освітніх і церкви. Проводимо творчі звіти. Вже стало традицією щороку організовувати в СБК мистецькі акції „Мистецтво одного села”, де мешканці сіл представляють свої творчі „принади”: вишивки, гончарні вироби, вироби з лози, соломи, національний одяг, свою літературну та пісенну творчість. Саме завдяки такій акції популяризується серед населення наша праукраїнська культура з її багатющим творчим потенціалом.

Взяти хоча б регіональний „Покутський фестиваль”, до проведення  якого долучаються бібліотечні працівники району. Кращі зразки нашої народності, мистецтва та культури побачили не лише покутяни. Слава про наш край пішла за Дністер, оскільки серед запрошених були гості з Буковини і Тернопілля, Львова і Києва. Нашими здобутками втішалися польська делегація, багаточисельні групи туристів.

Приємно, що економічні негаразди не відобразились на умінні бачити прекрасне, бажанні поділитися цією здатністю з іншими. Нам усім зараз дуже нелегко, але духовна сила нації якраз і проявляється у таких ситуаціях.

Тому краєзнавчий семінар дуже важливий: висококваліфіковані бібліотечні фахівці у співдружності з усім краєзнавчим рухом можуть і повинні навіть у цих складних умовах дати новий імпульс розвитку. Впевнений, що саме завдяки зусиллям бібліотечних працівників проводиться значна робота з вивчення історії та культури, природо-заповідного фонду регіону, вшанування пам’яті героїв-односельчан, повернення незаслужено забутих імен, майстрів культури тощо. Важко переоцінити плідну працю в галузі бібліотечного краєзнавства у підготовці та збору експозицій для формування музеїв на селі, музейних кімнат при бібліотеках. Часто ця робота здійснюється за велінням серця, на громадських засадах.

Висловлюю вдячність бібліотечним працівникам, нашим гостям, учасникам обласного семінару по краєзнавству, за невтомний пошук, безмежну відданість улюбленій справі. Бажаю успіхів у вашій творчій праці, нових здобутків у справі збереження і популяризації нашої національної та культурної спадщини, успішного залучення туристів та відвідувачів до нашого краю.

Туризм і краєзнавство в контексті діяльності публічної бібліотеки

С. Михайлюк - заступник голови

Городенківської РДА

Сьогодні ми розглянемо надзвичайно важливу проблему, яка має велике значення для  виховання молодого покоління. Ця проблема стосується не тільки Городенківського району. В роки панування Радянського Союзу, комуністичної ідеології ми були просто радянським народом, з надуманою історією, не знаючи, з якого ми роду, що являє собою наш край – село, район, область. За роки незалежної України з’явились краєзнавчі дослідження про те чи інше село, його людей, походження, традиції, історичні постаті, пам’ятки історії та архітектури, інші важливі об’єкти, які становлять цінність. Саме на прекрасних природних комплексах, цікавих геологічних  утвореннях, пам’ятках історії і культури будується туризм у багатьох державах світу. Ми прагнемо цього, ми вчимося, ми робимо перші кроки, маємо перші успіхи. Проте роботи в даному напрямку – непочатий край. Запитаймо сьогодні молоду людину про той чи інший пам’ятний знак, могилу, про ту чи іншу історичну особу, що походить з її села, міста, чиє ім’я носить конкретна вулиця, що означає та чи інша звична традиція і ми не завжди почуємо правильну відповідь. А все це є краєзнавство, все це є туристична привабливість краю. І особлива роль в розвитку туристичного краєзнавства належить бібліотекам.

Протягом двохденного семінару ви послухаєте виступи своїх колег, спеціалістів-краєзнавців, обміняєтесь досвідом про шляхи і напрямки роботи щодо сприяння розвитку туризму.

Я постараюсь коротко зупинитись на окремих об’єктах туристично- краєзнавчої привабливості Городенківського району.

Район розташований на межі трьох географічних та етнографічних регіонів, що туляться до сивого Дністра: Поділля, Буковина ї Покуття. Це мальовничий закуток Прикарпаття, де легендами оповиті старовинні замки й будівлі, колоритна говірка, дзвінкоголоса народна пісня.

Найбільш цікавою в туристично-краєзнавчому плані є, звичайно, Городенка, районний центр, місто, яке дихає сивою давниною і, разом з тим, заявляє про себе новаціями, стрімко розвиває туристичну інфраструктуру.

Гордістю і окрасою Городенківщини є костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1760). Мистецтвознавці відносять його до найвизначніших споруд стилю пізнього барокко в Центральній Європі. Побудував його відомий італійський архітектор Бернард Меретин, якого запросив граф Потоцький, спільно із талановитим скульптором, німцем за походженням, Йоганном Георгом Пінзелем. Багато декоративних елементів костелу пізніше повторили при побудові собору св. Юра у Львові та ратуші у м. Бучачі. З півночі до храму примикає двоповерхова будівля монастиря місіонерів. Під будинком монастиря і костелом є глибокі підземні ходи, які на даний час обвалені. За останнє десятиліття виконано повний обсяг відновлювально- реставраційних робіт. Зараз у костелі проводиться богослужіння для греко- католицької і римо-католицької громад.

В 1763 році було завершено спорудження ще однієї окраси міста – церкви Успення Пресвятої Богородиці, яка також, як і костел оздоблена витворами Пінзеля. Сьогодні тут відбуваються богослужіння греко-католицької громади.

Після надання Городенці Магдебурзького права (1668) активізувалась діяльність єврейської общини. Також за сприяння графа Потоцького було побудовано єврейську синагогу. Зараз це ДЮСШ. В 1993 році на будівлі встановлено пам’ятну таблицю на 4-х мовах.

Своєрідним символом Городенки є комплекс „Три мости”, аналогів якому немає. Цим триарковим мостом з’єднується і сьогодні Городенка із Котиківкою.

Вірменський костел (1706) є найдавнішим храмом Городенки. Його фундатором був Стефан Потоцький. Костел також має ряд оригінальних особливостей, потребує реставраційних робіт.

За роки незалежності України в місті зведено величну символічну могилу борцям за волю України, пам’ятник провідникові ОУН Степану Бандері, діє етнографічний музей „Покуття”, музей „Борцям за волю України”, який організовано у приміщенні, де катували героїв визвольних змагань.

В м. Городенці є ще ряд привабливих, цікавих історико-краєзнавчих об’єктів, які можуть становити певну цінність для туристів. Це і колишній будинок єврейського товариства „Бунд” (тепер кінотеатр), будинок товариства „Сокіл” (тепер ЦДЮТ), повітовий суд (ЦРБ), будинок колишньої польської гімназії на 3-х мостах, приміщення української гімназії  ім. А. Крушельницького.

Городенківщина славна своїми родоводами.

Крушельницькі

Незбагненним трагізмом позначений рід Крушельницьких. Одночасно з їхніми здобутками у національно-суспільному житті Городенківського краю, де ця велика родина проживала на початку XX ст., приходить на думку нелюдська жорстокість і трагізм долі загиблих та пропалих людей цієї родини. Всі вони – просвітителі, вчителі найвищого ґатунку, інтелігенція, – пішли до більшовиків з найкращою вірою, а впали там, наче з неба до пекла,  розтрощилися психічно і фізично. Великий хрест перенесли вони, а передовсім, батько родини – письменник, директор гімназії м. Городенки Антон Владиславович та його вірна дружина Марія, яка залишила свою сценічну кар’єру заради сім’ї. Повіривши більшовикам та повернувшись на велику Україну, їм судилася Голгофа: розстріли синів, божевільна смерть  дружини, вивіз самого Антона на Сибір та сумна доля доньки Володимири. Так загинули великі духом люди, що своєю смертю заплатили за шляхетність і патріотичні пориви під час проживання в Галичині.

Окуневські

Нікому з українців Австро-Угорщини не вдалося досягнути такого високого становища в суспільстві, дослужившись до різних титулів та орденів, як родині Окуневських. Доктор Теофіл Окуневський був знаним адвокатом в Городенці, активним засновником читалень Просвіти, Народних домів Городенківської округи, був послом до австрійського парламенту в Відні, членом Національної Ради ЗУНР. Його брат Ярослав Окуневський – знаний лікар флоту, багато хороших справ зробив для медичної допомоги УСС та медслужби УГА. Написав чимало нарисів-вражень про своє перебування по світах. Після війни присвятив своє життя лікуванню людей Городенківського повіту, мав намір відкрити в Яворові санаторій. Та не судилось.

Шухевичі

Півтори століття с. Тишківці були пов’язані з славною когортою родини Шухевичів, починаючи від Осипа – пароха села і активного суспільного діяча. Йому належить переклад „Пісні про хліборобство” Вергілія, сонети Шульце, знаменитої „Іліади” Гомера. Успадкували працелюбність і наступні покоління: Зенон – священик, просвітитель, Степан – отаман УСС, знаний адвокат, доктор Володимир – дослідник народності Гуцульщини, Роман – генерал  УПА Тарас Чупринка. Усі вони жили в Тишківцях. Там залишили відбиток своєї національної свідомості.

Городенківщина славиться майстрами: художниками, скульпторами, ковалями… Тут творить справжні мистецькі роботи член-кореспондент Української Академії Архітектури, член правління Національної спілки майстрів ковальського мистецтва, Кавалер лицарського ордену Святого Сильвестра від Папи Римського, заслужений художник України Богдан Новосельський, член Національної Спілки письменників України поетеса Орися Яхневич, майстер з художньої обробки каменю, живописець, співак – Андрій Кучмей, художники Галина Теремко, Микола Грицик, Роман Іванишин…

Прославив наш край Іван Борковський, що належав до тієї гілки української інтелігенції, яка після Першої світової війни покинула Батьківщину й емігрувала в чужі краї. Лише два роки тому це ім’я повернуто в Україну. Пам’ятник славетному односельцю, археологу, професору Українського Вільного університету у Празі Івану Борковському відкрито в його родинному селі Чортовець, а також кімнату-музей у місцевій школі.

Візитною карткою Городенківщини є село Далешево. Перша письмова згадка сягає 1474 року. Люди тут живуть щирі, доброзичливі та глибоко віруючі. Напевно, саме за ці чесноти Господь нагородив їх Своєю милістю та обдарував Чудотворною іконою Матері Божої. Ця ікона прославлена багатьма чудесами. Історична довідка свідчить про те, що на околиці Далешевого був чоловічий монастир. Оскільки, отці-монахи не хотіли прийняти унії в часи панування Польщі, вони зазнали багато гонінь. Коли Галичина потрапила під владу Австро-Угорщини, під час правління імператора Йосифа II, монастир було знищено, а прославлений образ перенесено до парафіяльної церкви Святих Безсрібників Косьми та Дем’яна, яка була збудована у 1772 році.

Овіяне таїною минувшини с. Чернелиця. У ньому зберігся костел 1661 року та замок 1659 року, які належали брацлавському воєводі    М. Чарторийському. Саме цей замок неодноразово відвідував польський король Ян Собеський ІІІ. Ця давня місцина цікава для туристів та відвідувачів краю.

Видатні постаті нашого краю

Лесь Мартович – український  письменник-сатирик, народжений в селі Торговиця, яскравий представник Покутської Трійці поряд з Василем Стефаником та Марком Черемшиною. „Чудовий знавець народного галицького життя”, – так назвав його І.Франко. Ще будучи гімназистом,разом з товаришем В. Стефаником створює літературну спілку, редагує журнал „Хлібороб”, „Громадський голос”. Поряд з літературною діяльністю при званні доктора права був призначений наглядачем групи в австрійській армії. В рідному с. Торговиця діє музей письменника.

Блаженний владика Микола Чарнецький - уродженець с. Семаківці заслужив своїми подвижницькими діями, духовною працею, чудесними зціленнями і численними наверненнями вірних імення Чудотворець. Під час візиту Святішого Отця Вселенської Церкви Папи Івана-Павла ІІ в Україну в червні 2001р. кир Миколай Чарнецький, владика-ісповідник, мученик і чудотворець був беатифікований і проголошений Блаженним.

Параска Хома - народна художниця України, лауреат всеукраїнської премії ім. Катерини Білокур, лауреат першої обласної мистецької премії ім. Ярослава Лукавецького, кавалер двох орденів Княгині Ольги – ось неповний перелік регалій та нагород майстрині із с. Чернятина. Не маючи ніяких художніх академій та університетів, вона сягнула тих вершин мистецтва, на яких стала рівною з відомими народними мисткинями Катериною Білокур та Марією Приймаченко. Понад 2,5 тис. робіт – такий її творчий доробок. Картини художниці прикрашають виставкові зали та приватні колекції як в Україні, так і за її межами.

Полковник Михайо Колодзінський – наш краянин з с. Поточище, який значну частину свого життя провів у підпіллі. Однією з граней таланту Михайла Колодзінського було вивчення й розвиток військової справи. Його фундаментальну працю „Українська військова доктрина” широко вивчала українська молодь. Це був один із визначних теоретиків військової науки Європи. А коли стали потрібні керівні кадри, М. Колодзінський одним із перших прибув у Карпатську Україну і був направлений як фахівець до військового штабу Карпатської Січі під псевдонімом полковника Гузара.

Володимир Шухевич – визначний український етнограф, фольклорист, публіцист, педагог, культурно-освітній і громадський діяч. Народився в с. Тишківці, а приніс своїм іменем, своєю титанічною працею славу всій Україні. Одним із перших в Україні видавав дитячий журнал „Дзвіночок”, журнал для освітян „Учитель”, був засновником і головою товариства „Боян”, товариства „Руська бесіда”. В. Шухевич був одним із дослідників Гуцульщини, її звичаїв і обрядів та багатющої пісенної творчості.

Гордістю нашого краю є дитячий оздоровчий комплекс „Перлина Придністров’я”. На її базі 26-27 вересня 2009 року відбувся Всеукраїнський туристичний форум „Пізнаємо Україну”. Основною метою проведення форуму було громадське обговорення проекту Концепції державної цільової програми дальшого розвитку туризму і курортів в Україні на 2011-2015 роки. В обговоренні взяли участь члени Українського географічного товариства, Національної спілки краєзнавців, викладачі географічного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка, представники провідних вузів Львова, Харкова, Тернополя, Івано-Франківська, Донецька, Києва, Полтави, представники туристичних фірм. Кожен міг висловити свою точку зору щодо тексту документу та запропонувати ідеї, які зробили б його більш досконалим. Підтримали присутні думку про те, що необхідно створити загальноукраїнський кадастр туристичних об’єктів, а також те, що розвиток туризму потребує патріотичного виховання молоді, виховання, завдяки якому людина ще з дитинства знала б та гордилася культурними, туристичними скарбами своєї держави. Форум відбувся за фінансової підтримки президента Всеукраїнської благодійного фонду „Україна – Свята Родина” Івана Матієшина. 27 вересня відзначили Міжнародний день туризму учасники форуму під час тригодинного сплаву мальовничим Дністровським каньйоном.

Інші населені пункти району (48 сіл і 1 селище) теж надзвичайно багаті розмаїттям об’єктів, які представляють туристично-краєзнавчі особливості краю і є цікавими для туристів. Серед таких об’єктів є традиційні для кожного села:

- церкви, пам’ятки архітектури із унікальними шедеврами;

- стрілецькі могили;

- пам’ятні хрести, каплички на місці загибелі воїнів ОУН-УПА;

- братські могили, обеліски на честь загиблих у ІІ світовій війні;

- пам’ятні хрести односельчанам, які не повернулись із заслання;

- пам’ятні хрести на честь скасування панщини;

- пам’ятники українським письменникам, політичним діячам, борцям за волю України та ряд інших.

Проте, практично кожне село має унікальні об’єкти краєзнавчого характеру. Саме вони є і повинні бути у полі зору публічних бібліотек.

Городенківський район цікавий ще і привабливими природними об’єктами. Я маю на увазі Дністровський каньйон – одне із семи чудес України. Це рідкісні зелені насадження, мальовничі скелі, таємничі гроти, печери, водні маршрути. Але я залишаю дану тему для виступу директору туристичного клубу „Золоте руно” Сергію Дідичу.

Шановні учасники семінару. Я назвав тільки найважливіші об’єкти туристично-краєзнавчої інфраструктури, їх є набагато більше в районі і наше з Вами завдання довести до жителів району, області України та іноземців наше багатство, виховати почуття гордості за свій край, свою історію, своє минуле заради майбутнього. І в цьому ми, представники органів влади, органів місцевого самоврядування, значною мірою спираємося на бібліотеки. Я сьогодні хочу висловити щиру вдячність директору ЦРБ Марії Михайлівні Підлеснюк, завідуючій краєзнавчим відділом Марії Юріївні Сороці, всім бібліотечним працівникам району за ту туристично-краєзнавчу, творчо- пошукову роботу, яку вони проводять. Про це сьогодні ще буде йти мова в ході обміну досвідом, але не назвати традиційні Стрітенські зустрічі з відомими людьми краю, презентації творів кращих митців, відкриття мистецької творчої світлиці, де експонуються кращі твори митців району не можливо. Особлива вдячність нашій бібліотеці за музей „Покуття”, в який вкладено стільки праці, любові до рідного краю, творчості, ентузіазму. Слід додати також велику рекламно-інформаційну, видавничу діяльність, яку проводить краєзнавчий відділ ЦРБ.

На завершення хочу сказати, що туризм, туристичне краєзнавство тільки починає на наших теренах стрімкий розвиток, тому вдосконаленню роботи бібліотек немає меж у пошуках нових форм, методів.

Я вдячний за увагу, бажаю плідної праці та відпочинку на Городенківській землі.

Краєзнавче портфоліо бібліотек регіону

М. Підлеснюк – директор

Городенківської ЦБС

Шановні гості, колеги! Ми раді вітати вас на Городенківській землі -серці Покуття.

Придністров’я, Городенківщина – край чудових працьовитих людей. Хлібодайна, багата і щедра перлина Покутського краю. А ще – край сивочолого Дністра, чистих джерел, запашних покутських сіл.

Краєзнавство надає місцевості історизму відкриваючи в її минулому, навіть і не дуже давньому, щось зовсім нове, неоціненне.

Краєзнавство вже давно набуло великої популярності, оскільки дозволяє людям більш глибоко пізнати свою Батьківщину, її історичний спадок, відкривати на своїй землі скарбниці та чудеса світового рівня.

Зважаючи на це, в Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, покликаних підтримувати краєзнавчу діяльність. Це Програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.06. 2002 р. №789), Положення про краєзнавчу роботу бібліотек системи Міністерства культури і мистецтв України (наказ МКіМ України № 314 від 11.06. 96 р.)

Різноманітні краєзнавчі заходи реалізуються за активної участі бібліотек, в яких акумульовані відповідні ресурси і здійснюється інформаційне забезпечення дослідницької, видавничої та просвітницької діяльності з питань краєзнавства.

Саме тому краєзнавча функція публічної бібліотеки визнана як пріоритетна. Глибока, змістовна робота з питань краєзнавства, інформаційна діяльність, просвітницькі заходи роблять публічні бібліотеки помітними у соціокультурному просторі регіону.

Населення Городенківського району обслуговує 47 бібліотек системи Міністерства культури і туризму України, а саме: 2 центральні (ЦРБ та ЦДБ), 2 міські, 43 бібліотеки-філії із книжковим фондом 523584 прим. книг, з яких краєзнавчої – 3160 прим., 77 бібліотечних працівників.

Краєзнавче портфоліо бібліотек регіону складає книжковий фонд, довідково-інформаційна робота бібліотеки з питань краєзнавства, цікаві форми популяризації краєзнавчої літератури.

Я постараюсь на цих основних питаннях зупинитись детальніше, сконцентрувати вашу увагу.

Центральна районна бібліотека ім. Л. Мартовича – одна з головних інформаційних, освітніх, культурно-просвітницьких установ Городенківщини, організаційно-методичний та координаційний центр для бібліотек району.

Гордістю бібліотеки є Інтернет-центр, створений внаслідок перемоги у Всеукраїнському конкурсі „Інтернет для публічних бібліотек”, організований Посольством США в Україні.

Окрасою центральної бібліотеки стало створення і відкриття мистецької світлиці „Галерея митців Покуття” – постійно діючої виставкової зали місцевих митців, що стало своєрідним продовженням народно-мистецького поступу вперед, власне, післямовою до Покутського фестивалю.

Візитною карткою бібліотеки є відділ краєзнавства та народознавства, створений в 1994 році. Знайомство з краєзнавчою літературою – це не тільки залучення до славетних сторінок історії Городенківщини, а й засіб виховання користувачів, особливо юних. Краєзнавчі документи збираються, формуються і постійно зберігаються. Про кожний населений пункт вишукуємо матеріали в енциклопедіях, словниках, довідниках, путівниках. Краєзнавчий фонд формується з книг, брошур, періодичних видань, публікацій з газет і журналів. Краєзнавчий фонд включає й інформаційно-бібліографічні посібники, буклети.

Доповненням до краєзнавчого фонду є роботи місцевих художників-аматорів, народних умільців (гончарів, скульпторів, вишивальниць тощо).

Книги отримуємо централізовано з обмінно-резервного фонду ОУНБ ім. І. Франка, від районної влади, меценатів, діаспори, платних послуг бібліотеки, читачів, зокрема директора Академвидаву В. Теремка, письменника Я. Гояна, професора Львівського університету Б. Якимовича. В рамках благодійної акції „Подаруй бібліотеці книгу” читачі бібліотеки В. Б.Вережак, В. В. Орищук, Т. В. Іваночко, Р. В. Микитюк подарували літературу, яка дозволяє нам поповнити книжковий краєзнавчий фонд та задовольнити різнобічні інтереси різних вікових категорій користувачів.

Краєзнавець Дмитро Мохорук подарував бібліотекам району своє видання „Село моє Топорівці” (43 прим.). Поповнились бібліотеки і матеріалами Міжнародної наукової конференції в с. Тишківці „Рід Шухевичів в історико-культурній спадщині України” (25 прим.), літературно-краєзнавчим і мистецьким альманахом „Ямгорів” (15 частин), краєзнавчим дослідженням „Скрижалі Покутської Городенківщини” (50 примірників).

Впорядкований і оброблений авторський фонд краєзнавців Івана Романюка та Романа Блонського.

Доповненням до краєзнавчого фонду бібліотек є власна друкована продукція, яка підтверджує високий імідж бібліотеки в регіоні. Бібліотечні працівники району працюють як єдина команда, проводиться велика пошукова робота. Під час фольклорно-етнографічних експедицій селами району працівники відділу краєзнавства та народознавства ЦРБ разом із завідувачами сільських філій на місцях записують від мешканців сіл пісні, легенди, оповіді, збирають старовинні речі та предмети домашнього вжитку. Зібрані матеріали поповнюють фонди бібліотек, етнографічні куточки (ЦРБ, бібліотек сіл Чернятин, Поточище, Колінки та інші.)

Дослідницько-видавниче напрацювання районної бібліотеки – випуск трьох збірок з народознавства „Пісні Городенківщини”, „Легенди Городенківщини” та „Золоте перевесло: прислів’я та приказки Городенківщини”, які підготовлені в рамках проекту „Скарби отчої землі”.

„Пісні Городенківщини” – своєрідна енциклопедія пісенної творчості покутян. Зацікавлений читач знайде в збірнику патріотичні, вояцькі, пісні про кохання, релігійні та обрядові колядки, гаївки, записані в селах краю. Поміщено весільний обряд с. Тишківці з усім його пісенним розмаєм, великодній обряд „Сербен”, записаний в с. Чортовець.

„Легенди Городенківщини” (2008 р., 200 прим.) є підсумком Всеукраїнського конкурсу „Легенди рідного краю”, в якому перше місце в районному і в обласному відбірковому турі виборола робота „Святиня Покуття” про Далешівську ікону Богоматері юної конкурсантки із с. Далешева.

„Золоте перевесло: прислів’я та приказки Городенківщини” – це  скринька коштовних перлів. В ній зібрано близько 300 прислів’їв та приказок, записаних у селах Городенківщини працівниками бібліотек.

„Народні перла” – збірка записаного обряду весілля, пісень та гаївок с. Чернятин, укладачами якого є зав. бібліотекою-філією с. Чернятин О. Малоглова та завідувач відділу краєзнавства та народознавства М. Сорока.

Центральною районною бібліотекою випускаються і малі форми друкованої продукції: буклети, пам’ятки, тематичні і рекомендаційні бібліографічні списки та ін.

Впровадження інформаційних технологій дозволило представити краєзнавчу діяльність на сайті нашої бібліотеки. Тут в розділах „Літературна та мистецька Городенківщина” подані відомості про поетів, письменників та митців краю. Користувачі мають доступ до повного тексту збірок „Пісні Городенківщини” та „Легенди Городенківщини”. Розміщено також інформацію про лауреатів літературних премій різних рівнів. Завдяки віртуальним виставкам „Землі покутської окраса”, „Тут Вітчизни моєї початок”, „Імена, що стали історією”, „Вони спів черпають із джерел народу і самі стають народним джерелом”, „Село моє – краплиночка на карті” можуть помандрувати мальовничими краєвидами покутського краю, познайомитися з цікавими особистостями.

У сільський філіях краєзнавчий фонд зосереджується в читальному залі або спеціально виділеній частині загального приміщення. У бібліотеках оформлені краєзнавчі кімнати, куточки, а Чернятинська бібліотека-філія є бібліотекою-музеєм.

Відомо, що успіх краєзнавчої діяльності бібліотек багато в чому залежить від добре організованого краєзнавчого довідково-бібліографічного апарату. Наша ЦРБ веде зведений краєзнавчий каталог, що систематично поповнюється інформацією про рідний край.

До краєзнавчого каталогу ЦБ додаються картотеки Городенківського району, Івано-Франківської області, лауреатів нашого краю та топографічна картотека.

Сільські та міські бібліотеки-філії ЦБС ведуть краєзнавчі картотеки, які традиційно складаються з трьох частин: систематичної, персональної, топографічної (документи окремих населених пунктів).

Намагаємося, щоб картотеки в бібліотеках були максимально інформативними, допомагали швидко знайти необхідний матеріал. Тому тематичні рубрики постійно поповнюються, відкриваються нові, серед яких: пам’ятні місця міста, села, почесні громадяни міста, сіл, пісні та вірші рідного краю, зовнішньоекономічні зв’язки.

За запитами користувачів постійно виконуються тематичні та фактографічні краєзнавчі довідки.

Не секрет, що в публічних бібліотеках найбільш плодотворною і насиченою є соціокультурна робота. Не є виключенням діяльність ЦБС з популяризації краєзнавчої інформації, яка останніми роками набула нового змісту завдяки зміцненню зв’язків бібліотек із закладами культури, освіти, місцевими краєзнавцями, владою, відпрацюванню нових напрямів, висвітленню актуальних тем, використанню цікавих форм. Зокрема, спільно з туристично-інформаційним центром „Дністровський каньйон” м. Городенка розробили положення про районний конкурс на кращу тематичну екскурсію та розроблений туристичний маршрут „Стежками рідного краю”.

Зацікавлення викликає театр книги „Диво слово”, який дає можливість працівникам бібліотеки разом із читачами поринути у багатий і цікавий світ української класики за допомогою театралізованих вистав і дійств.

Незабутніми в пам’яті читачів залишилися Стрітенські зустрічі з обдарованими дітьми „Крок до зірок”, письменниками, лауреатами Національної премії ім. Т. Шевченка Михайлом Андрусяком та директором видавництва „Веселка” Яремою Гояном, поетом Ярославом Ткачівським, вишивальницею з Городенки Н. Куцик, фольклорним ансамблем „Криниця” с. Чернятин (керівник – завідувач бібліотеки-філії О. Малоголова, яка своїм досвідом по створенню бібліотеки-музею ділилася не тільки з колегами-бібліотекарями, а й з представниками Національної історичної бібліотеки та Національної парламентської бібліотеки України). Гостями бібліотеки були письменники: Роман Іваничук, Дмитро Павличко, Євген Баран, Ольга Бабій, Павло Добрянський, Ярослав Дорошенко, Ярослав Левкун, Орися Яхневич, Володимир Гросевич.

Відбулися презентації виставок картин Романа Іванишина, Михайла Пернаровського, Галини Теремко, вишивальника Романа Візінського, талановитої родини Регушів із с. Глушкова та багато інших.

В рамках II обласного Покутського фестивалю відбулася презентація краєзнавчої літератури „Королівство української книги”, ведучої якої була М. Сорока – завідувач відділу краєзнавства та народознавства ЦРБ. Поряд з відомими виданнями було презентовано й доробок бібліотеки – збірки „Легенди Городенківщини” та „Пісні Городенківщини”.

За активної участі бібліотечних працівників ЦРБ відбувалося організація та відкриття музею Покуття, де нині ми працюємо й екскурсоводами.

Своїх творчих краян ми презентуємо не тільки в районі, але й на обласному рівні. Так, в ОУНБ ім. І. Франка у 2007 р. була представлена талановита родина Кучмеїв: сімейний дует „Я+ти”, Андрій Кучмей – талановитий художник, його дочки – учасниці Гуцульського ансамблю пісні і танцю, а у 2009 р. відбулася виставка робіт нашого краянина Романа Іванишина, на презентації якої зібралося чимало поважних людей.

Популяризація краєзнавчих документів передбачає використання різних форм бібліотечної роботи – книжкових виставок, оглядів літератури, читацьких конференцій, диспутів, літературних вечорів та ін. Серед сучасних форм роботи заслуговують на увагу такі: слайд-розповідь, радіо-прем’єра книги, краєзнавчі аукціони та турніри, звукові виставки.

Крім універсальних заходів, проводяться і спеціальні – для більш глибокого ознайомлення з життям краю та літературою про нього. До них відносяться свята, що відроджують народні традиції та обряди, цикли заходів, присвячені знаменитим місцевим родинам, краєзнавчі уроки, зустрічі-діалоги, історичні екскурсії, уроки історичної пам’яті тощо.

У книгозбірні працюють творчі, віддані справі люди, які роблять усе можливе, щоб бібліотечними засобами показати історію та надбання рідного краю, виховати любов і дбайливе ставлення до нього.

Моніторинг якості видавничої продукції з питань краєзнавства ЦБС області

Г. Горбань - заступник директора

з наукової роботи ОУНБ ім. І. Франка

ОУНБ ім. І .Франка як науково-методичний центр для книгозбірень області приділяє особливу увагу розвитку бібліотечного краєзнавства на Івано-Франківщині. Адже публічні бібліотеки відіграють важливу роль у  дослідженнях місцевої історії. Вони акумулюють усі види краєзнавчих документів, друковані видання, рукописні мемуари, збирають місцевий фольклор, звичаї та обряди, відомості про історичні події, ведуть літопис політичних, економічних, культурних подій, які відбуваються на території їх населених пунктів, представляють своїм користувачам необхідну інформацію, залучають до краєзнавчих досліджень людей, особливо молодь, які цікавляться своїми витоками.

З цією метою налагоджена співпраця між районними, міськими, сільськими бібліотеками та місцевими музеями історії населених пунктів у питаннях вивчення і популяризації історії краю. Спільно проводяться масові заходи, спільно готуються книжково-ілюстративні виставки.

У районних бібліотеках та сільських філіалах створюються інформаційно-краєзнавчі зони, де у всьому розмаїтті друкованої продукції, автентичних документів, світлин, записів спогадів старожилів і місцевого фольклору, речей побуту і декоративно-ужиткового мистецтва, прес-досьє і альбомів появляється перед дослідниками і відвідувачами наша минувшина, визначні події, факти, люди.

Займаються бібліотеки і рекламно-видавничою діяльністю. Адже не можливо займатися краєзнавчою бібліографією, не розширюючи постійно знання про край, не відстежуючи нову інформацію в наукових виданнях, пресі тощо. Усе це допомагає вдосконалювати і розвивати різні види краєзнавчих бібліографічних посібників для користувачів бібліотек, особливо галузеві (історичні, літературні, етнографічні, екологічні тощо), які б задовольняли весь спектр читацьких запитів з краєзнавства. Популярністю у читачів користуються основні типи посібників (покажчики, списки, огляди) та їхні різновиди (пам’ятки, бесіди про книги, закладки).

Впродовж останніх років значно урізноманітнився репертуар підготовлених районними бібліотеками бібліографічних покажчиків, списків, прес-дайджестів і накопичили у цій справі певний досвід. Практика показує, що саме такі посібники користуються найбільшим попитом у читачів.

Сьогодні в центральних та міських бібліотеках області широкому колу користувачів представлені власні видання: поточні інформаційні бюлетені „Нові видання року”, бібліодайджести „Бібліотеки на сторінках періодичної преси”, пам’ятки читачеві та ін.

Вони віддзеркалюють три основні традиційні напрямки: висвітлення історії та сьогодення краю, популяризацію творчості місцевих письменників і поетів Прикарпаття, поширення інформації про діяльність бібліотек ЦБС.

Аналізуючи видавничу продукцію районних ЦБС, слід відзначити, що вони активно готують видання усіх трьох напрямків. Особливо плідною видавнича діяльність є у Городенківській, Коломийській, Долинській, Надвірнянській, Богородчанській ЦБС.

Останнім часом з’явилося чимало краєзнавчо-туристичних видань, підготовлених працівниками Коломийської та Городенківської ЦРБ. Завідувач краєзнавчого відділу Коломийської ЦРБ Н. Тарновецька є автором текстів і упорядником низки видань, зокрема, альбому „Коломийщина”, буклетів „Коломийщина в культурній спадщині”, „Коломийщина туристична запрошує”, „Перспективи розвитку туризму на Коломийщині” (доповнено списком рекомендованої літератури) та ін.

Заслуговують на особливу увагу фольклорно-етнографічні збірки „Пісні Городенківщини”, „Легенди Городенківщини”, „Золоте перевесло”, зібрані і упорядковані бібліотечними працівниками цього району в рамках проекту „Скарби отчої землі”.

Пропонують своїм користувачам нові цікаві форми друкованої продукції працівники Надвірнянської, Долинської, Снятинської, Косівської ЦРБ.

Активно шукають своє обличчя, свій власний видавничий імідж Богородчанська, Галицька, Рожнятівська, Рогатинська, Тлумацька, Тисменицька ЦРБ.

Для урізноманітнення видавничого репертуару бібліотек можна запропонувати видання серійних видань, зокрема: „Наш район на сторінках преси”, „Календар знаменних і пам’ятних дат району”, „Рекреаційно-туристичні ресурси району”. „Люди твої, мій краю”, „Історики і краєзнавці нашого району”, „Мистецькі скарби району”, „Бібліотеки ЦБС на сторінках преси” (для зручності додати „Алфавітний покажчик назв бібліотек району”), „Історія сільської бібліотеки-філії”, „Наше село на перехрестях віків: історія окремого села”.

Попри окремі зауваження до видавничо-бібліографічного оформлення друкованих видань, слід відзначити, що вони сприяють активізації відвідування бібліотеки, пробуджують інтерес читачів до краєзнавчих документів і зростанню попиту на них. Краєзнавчі бібліографічні посібники орієнтують користувачів не тільки на освітню, а й самоосвітню, дозвіллєву краєзнавчу діяльність. Вони популяризують найкращі книги наших письменників, полегшують пошукові зусилля, підвищують інформаційну культуру користувачів бібліотек.

Бібліотечне краєзнавство в контексті розвитку культури та туризму на Городенківщині

М. Сорока – завідувачка відділу краєзнавства та народознавства Городенківської ЦРБ

У лузі калина, у лузі червона,

Хорошенько цвіте,

Ой роду наш красний,

Роду наш прекрасний,

Не цураймося, признаваймося,

Бо багацько нас є…

Вітаю вас, шановні гості, колеги, цією прекрасною українською піснею, що спонукає із перших слів, першого звуку дослухатися до того вічного джерела нашої народности своїм серденьком,  душею, помислами…

Не цураймося, признаваймося – бо багацько нас є! А й справді: як це добре, коли є нерозривним ланцюг роду і народу. Нам радо, що зібрались у нас на Городенківщині люди, які представляють веселкове різнобарв’я етнічних віток Прикарпатського краю: гуцули, бойки, покутяни… А разом всі ми є тим могутнім древом, що зветься споконвіку Україною.

Отож, ми – бібліотекарі-краєзнавці, маємо зараз змогу поділитися своїми творчими напрацюваннями, починами, досвідом. Бо ж у нашому розпорядженні найбільший скарб – книга.

Як сказала наша краянка М. Войцехівська:

Якщо забракне серцю таємниць,

Захочеш доторкнутися святого, –

Пройди поміж тісних рядів полиць,

Торкнися книги – джерела усього.

Чистим і невичерпним джерелом духовності та культури сучасної людини є почуття любові до отчого краю, його історії, глибокої поваги до віковічних народних традицій, до барвистого маєва природо-заповітного фонду рідної землі.

Та щоб по-справжньому любити рідний край, його треба добре знати. Це знання не лише підносить і звеличує людину, розширює її світогляд. Дослідженням і поширенням знань про рідний край і займається краєзнавство. Письменники і науковці, історики і фольклористи неустанно трудяться на цій благодатній ниві.

Бібліотечне краєзнавство невіддільне від всього краєзнавчого руху. Його мета – виявити, зберегти й допомогти зорієнтуватися читачам у великому масиві літератури про рідний край.

Своїм виступом я б хотіла повідати вам про роботу наших бібліотек та відділу краєзнавства ЦРБ в контексті розвитку культури та туризму на Городенківщині.

Певний досвід у роботі з питань бібліотечного краєзнавства набули бібліотеки нашої ЦБС, провідну ж роль в цьому ланцюгу відіграє відділ краєзнавства та народознавства. Цей структурний підрозділ був заснований в 1994 р. Від часу створення і по сьогоднішній день в ньому працюють три працівники: завідувач відділу, бібліотекар і бібліограф-краєзнавець. Його завдання – виявляти, збирати, поширювати матеріали, інформаційні ресурси, пов’язані з нашим краєм, забезпечити вичерпною бібліографічною інформацією нашого читача.

Нині відділ, як і бібліотеки району, нагромадив значну інформаційну та бібліографічну базу з питань краєзнавства, набув великого досвіду у проведенні історико-краєзнавчих досліджень історії міста і сіл, пам’яток історії і культури краю, його рекреаційно-туристичного потенціалу.

Всі ми розуміємо, що ядром бібліотек є фонд. Він формується з довідкового апарату, краєзнавчих книг, брошур, періодичних видань, буклетів, альбомів, путівників, фотодокументів, та більш сучасних новітніх джерел – Інтернет-ресурсів.

На сьогоднішній день завдяки своєму власному кольоровому принтеру, сканеру, ксероксу ми займаємось видавничою діяльністю. В наявності у нас цілий ряд своєї друкованої продукції: покажчики, списки, буклети, збірники. Все це допомагає нам впевненіше нести інформацію читачеві. Бібліотека має певний досвід пошукової роботи. Працівники відділу здійснюють фольклорно-етнографічні експедиції в села району, де записують від старожилів давні пісні, легенди, притчі. Таким чином ми випустили збірочку „Пісні Городенківщини”, „Легенди Городенківщини”, „Золоте перевесло” (прислів’я та приказки), разом із зав. відділом Чернятинської бібліотеки-філії впорядкували весільний обряд та народні пісні, записані в цьому селі.

Ми є співавторами книг з історії нашого краю – „Городенка – Магдебурзьке право”, „Місто на трьох мостах”. Впевнені, що ці друковані скарби отчої землі – своєрідна енциклопедія народної творчості покутян.

Дякуємо долі за те, що наше покоління ще застало танучі уламки нетлінного скарбу, почутого від старих людей. На жаль, якось тихо, непомітно щезає наш останній скарб – казка, легенда, притча. А так хочеться вірити, що розіллється над селами і містами праукраїнська пісня, а малеча слухатиме, затамувавши подих, бабусину казку, дідусеву легенду, материну колискову… Але це буде лише тоді, коли бодай на папері залишимо неоціненний скарб наших предків – одухотворене слово, зуміємо посіяти його в душах нащадків.

Ці скромні книжечки – лише частинка коштовних перлів народної творчості краю. Тож усім гостям, туристам, які відвідують наші місця, ми люб’язно запропонуємо поринути хоча б віртуально у чарівний світ нашого етносу, ознайомитися з гордістю нашого краю – знавцями народних пісень, переказів, байок, тощо.

Поширенню знань про місто та район, його людей, історію та культуру сприяє і радіосторінка „Землі Покутської окраса”, яку готують до ефіру працівники відділу. Наші публікації з питань краєзнавства радо публікує районна газета „Край”. Для ближчого знайомства з нашими талановитими людьми у ЦРБ відкрито галерею митців Покуття, де представлені кращі художні та вишивані роботи краян.

Слід відмітити, що Городенківщина – це не тільки співаки і фольклористи, це маєво літературно-художнього слова. Це край поетів і музикантів, художників і співаків, науковців… Ця земля дала світові членів спілки письменників України П. Осадчука, О. Яхневич, Ю. Бундзяка, класика української літератури Л. Мартовича, гордість  нашого краю – лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка – М. Андрусяка, неперевершених оперних співаків, чий спів чули сцени Мілана та Парижу, Нью-Йорку та Оттави. Це Юськів-Терен з Поточища та М. Голинський з Вербівців. Справжні розмаї на папері творить народна художниця України, лауреат премій ім. К. Білокур та  Я. Лукавецького – Параска  Хома. А які неординарні колоритні роботи на склі пишуть Г. Теремко з Копачинець та М. Грицик з Королівки. По цілому світі у приватних колекціях є роботи наших художників: І. Михайлюка, Н. Московича, В. Білого… Городенківщина славиться і художнім ковальством Б. Новосельського,  вишивальницями Є. Бойків, Н. Куцик, феноменом – чоловіком-вишивальником С. Візінським.

Це вотчина відомого у всьому світі археолога чеської культури І. Борковського  з Чортівця, генерал-полковника, керівника Карпатської Січі М. Колодзінського з Поточища. Тут, в  Городенці, жив і творив Григорій Ількевич – дослідник, фольклорист минувшини. Городенківщина дала Україні визначні родоводи – Шухевичів, Окуневських, Крушельницьких…

А ще імен та імен… І за кожним з них золота сторінка нашої історії, нашого славного поступу.

Значна увага приділяється популяризації творів письменників, поетів, художників, композиторів, науковців-краян. З ними часто проводяться вечори-зустрічі, презентації, літературні екскурси, публіцистичні студії, бібліотечні гостини. До підготовки цих заходів залучаємо краєзнавців краю: В. Никифорук, Р. Смеречанського, Я. Левкуна, С. Павчака, І. Романюка, Б. Купчинського.

Використовуємо різноманітні  форми  і методи поширення краєзнавчих знань. Влаштовуємо тематичні книжкові виставки: виставка-вернісаж „Покутська жінко!  Славетний буде рід твій навіки!”, виставка старовинного одягу та предметів старовинного вжитку „Мудрості та долі берегиня – бабусина скриня”, виставка-роздум „Ти в моїх мріях! Ти в моїй пісні! Прабатьківська земле моя”,  „Іду до Слова, як на сповідь, і Словом причащаюсь я…”,  „Що не край – то свій звичай, обрядів намисто”,  виставку-календар „Будь благословенний, мій лелечий свідку, я до Тебе, краю, серцем пригорнусь!”,  виставка-панорама „Нас всіх хвилює батьківська земля, її святі гаї, святі поля”, виставка-реклама.

Працівники відділу випускають туристично-краєзнавчий вісник  (краєзнавча стінгазета), де розміщують матеріали з питань туристично-рекреаційної індустрії краю.

Звісно, Городенківське Покуття – край особливий. Величні пагорби, бурхливий дідо-Дністер, предковічні смерекові та грабові праліси, барвисті килими левад – все це створює прекрасний ландшафтний парк для туристів та відпочиваючих.  Перлиною Покутського краю вважається Дністровський каньйон з його унікальним рекреаційно-туристичним потенціалом. Цікаві природні об’єкти „Масьок”, „Червона”, „Чертяк”, „Неопалима купина”,  пам’ятки історико-культурної спадщини, півтора десятка музеїв, які діють в нашому районі, – все це дає можливість розширювати зони відпочинку та ознайомити  відвідувачів і гостей з нашим краєм. Рекреаційні ресурси визначаються наявністю цілющого клімату, цікавою етнографією, самою гостинністю покутян.

Як пов’язане бібліотечне краєзнавство в контексті розвитку культури і туризму? А дуже просто, адже саме бібліотека запропонує:

• повну інформацію про документно-інформаційні ресурси туристично- рекреаційного комплексу покутської Городенківщини на книжкових полицях бібліотеки та послуги бібліотечного Інтернет-центру;
• цікаві та новітні форми спілкування:  літературні подорожі, прес- калейдоскопи,  читацькі діалоги, брейн-ринги, бліц-вікторини, літературно-краєзнавчі експедиції, книгомандри, екологічні турніри, презентації книг, зустрічі з цікавими людьми.

Ми Вам підкажемо:

• куди краще піти, поїхати, попливти;
• де і що цікавого можна побачити;
• що може Вас приємно вразити.

Ви переконаєтесь, що:

• про Городенківську частину Покуття знаєте далеко не все;

• Вас ще можна здивувати;

• старіти завжди рано, пізнавати світ ніколи не пізно.

І якщо вас зацікавили наші пропозиції, ми зробимо вам подарунок: пам’ятку-путівник  „Городенківщина – серце Покуття”, впорядковану працівниками бібліотеки, де ви ознайомитесь з нашою історією, видатними історичними та культурними постатями, цілими родоводами. А якщо вам забагнеться ще відвідати наш край, – ласкаво просимо і на храмові свята сіл, дні яких розписані в путівнику.

При відділі краєзнавства та народознавства працює клуб „Краєзнавець”, створений для популяризації книги та поширення інформації з питань краєзнавства. Нашими гостями не раз були такі знаменитості: С. Пушик, Я. Гоян, Д. Павличко, Р. Іваничук, З. Слободян, М. Шендеровський, Я. Ярош, В. Качкан, М. Івасюк…

У нашому краї, багатому на традиції та прекрасних людей є чималий досвід з впровадження нетрадиційних ідей. Театр книги „Дивослово”, який працює при відділі, систематично готує цікаві форми роботи: вечорниці, інсценізації літературних творів, навіть вистави або уривки із них, присвячені тій чи іншій події. Один із виступів ви вчора мали можливість побачити – літературну  бліц-мандрівку  „Силуети давніх епох”. Нашими аматорами театру книги інсценізовано „Роксолану” С. Плачинди, „За межу” Л. Мартовича, оживали герої Стефанівських новел та ін.

Традиційними стали конкурси, вікторини. Своєрідною візиткою відділу краєзнавства є галерея  портретів видатних людей краю „Землі Покутської окраса” та стінгазета „Городенківщина в народних звичаях та обрядах”.

Пропонуючи великій вибір духовних цінностей, забезпечуючи відвідувачам комфортність і широкий асортимент послуг, бібліотека і надалі залишається центром культури, місцем духовного спілкування, організацією змістовного дозвілля населення.

Публічна бібліотека як осередок сприяння розвитку зеленого туризму і

збереження культурних надбань краю

Н. Тарновецька – завідувачка краєзнавчого відділу Коломийської ЦБС

Однією з пріоритетних галузей розвитку економіки нашої області визначений туризм. Загально відомо, що Івано-Франківщина – край туристичний. Тому бібліотеки зайняли вагому нішу у його популяризації. Природа нагородила наш край найбагатшими і винятково різноманітними екосистемами і рекреаціями. Великі туристичні і екскурсійні можливості нашого регіону обумовлені багатьма чинниками: численні пам’ятки історії та архітектури, мальовничі краєвиди, цілюще повітря та ін.

На даному етапі стоїть багато важливих завдань щодо надання регіону туристичної привабливості. Це завдання є комплексним, вимагає системних зусиль влади, населення краю і бібліотеки – інформаційного центру як для туриста, так і для підприємця чи екскурсовода. Нам добре відомі такі види туризму як екскурсійний, паломницький, пішохідний, велосипедний, екстремальний. Та попри традиційні види все більшої популярності набуває сільський зелений туризм, агротуризм, екотуризм та популярна нині послуга – туристичний супровід, що активно розвиваються.

Роль бібліотеки на даному етапі:

• популяризація зеленого туризму, як виду відпочинку, сприяння самоорганізації сільських садиб, як можливість додаткового заробітку для сільського населення;
• навчання і інформування власників садиб щодо основ ведення діяльності, законодавчої бази;
• поширення інформації про потенціал сільських територій та можливі послуги для відпочинку;
• надання інформації власникам садиб про історію свого села, звичаї і традиції, легенди, цікаві місця краю;
• організація семінарів, практикумів для початківців.

Враховуючи зростаючі потреби користувачів у краєзнавчій літературі,  фахівцями Коломийської центральної бібліотеки видано низку видань даної тематики.

Без зайвої скромності скажу, що на планеті є багато прекрасних місць, але той, хто народився і живе на Коломийщині, проживає не одне, а чотири життя. Це край, де рівнинні простори плавно переходять у передгір’я, а далі – в стрімкі гори, утворюючи неповторну панораму краєвидів; регіон, де свято бережуть історичну пам’ять і традиції, де в кожній хаті звучить пісня і з роду в рід передаються народні ремесла.

Чи не найкращою формою репрезентації краю є ілюстрація. Саме такою ідеєю пронизані видання, які умовно можна об’єднати темою „Коломийщина зблизька”, видані за сприяння відділу культури і туризму РДА. Інформація, що передається зображеннями, світлинами, репродукціями будить творчу уяву, вільно сприймається людьми різного віку, різного інтелектуального рівня і фахової належності, краще запам’ятовується.

Найбільшим із нових видань за обсягом і за форматом є фотоальбом „Коломийщина”. На 110-ти щедро ілюстрованих сторінках вміщено інформаційну довідку, карту району, короткі повідомлення про м. Коломию як районний центр та всі населені пункти Коломийського району в алфавітному порядку. Тексти подані на 2-х мовах: українській і англійській (переклад Олени Кіндзерської). Над  текстом і упорядкуванням видання працювали  Наталія Тарновецька і провідний спеціаліст з питань туризму відділу культури і туризму РДА Микола Кавацюк. Для написання передмови було запрошено головного редактора газети „Вільний голос” Ольгу Гаврилюк. Слід зазначити, що книга творилась у надзвичайно стислі, можна сказати рекордні, терміни: від задуму до виходу в світ пройшло всього 3 місяці. Було переглянуто близько 2000 знімків, з них використано – 600.

Книга є своєрідним ілюстрованим довідником, де колоритні світлини дають уяву про кожне село, а лаконічні довідки вміщують інформацію про дату першої писемної згадки, одну з найбільш обґрунтованих версій про походження назви села, найцікавіші пам’ятки історії, культури, природи, що знаходяться на їх території, найвідоміших вихідців того чи іншого села.

Ми не переслідували ідею зробити повний перепис архітектурних пам’яток, видатних людей чи майстрів. Книга повинна інтригувати, запросити до пошуку, пізнання, зрештою, привабити туриста. „Коломийщина” вийшла в світ тиражем в 1000 прим. у Тернопільському видавництві „Наш світ”.

Не меншої уваги заслуговує путівник „Коломийщина: історія, культура, туризм” – видання зручного формату, незамінне для тих, хто хоче пізнати наш край, оснащене картою з умовними позначками архітектурних пам’яток, короткою історичною довідкою, інформацією про музеї, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва і ін. Тираж – 2000 прим.

„Коломийщина в культурній спадщині” – назва говорить сама за себе. В нашому району налічується 273 пам’ятки культурної спадщини, занесених до Державних реєстрів пам’яток культурної спадщини місцевого та загальнодержавного значення. До буклету ми включили найцікавіші і найоригінальніші з них. Звичайно такий буклет хотів би мати продовження, адже культурний потенціал району значно ширший і писати є про що. Тираж цього видання – 1000 прим.

Яскравим штрихом друкованих видань став набір листівок, виданий в друкарні ім. Шухевича: „Коломийщина мистецька”, що відображає мистецтво майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, мистецьких народних колективів району. В наборі 27 листівок, автор тексту – Н. Тарновецька, фото і художнє оформлення В. Іваночка.

Окрім того, краєзнавчим відділом спільно із спеціалістом з питань туризму видано буклети „Коломийщина туристична запрошує”, „Перспективи розвитку туризму на Коломийщині” (доповнено списком рекомендованої літератури).

В 2009 році краєзнавчим відділом спільно з провідним спеціалістом з питань туризму було підготовлено до друку ілюстрований етнографічно-туристичний календар „Коломийщина-2010″. Світлини календаря підкреслюють туристичну привабливість району: природу, садиби зеленого туризму, пам’ятки архітектури і культури, як регіон фестивалів і етнографічних свят. До кожного місяця підібрано віршований епіграф поетів Коломийщини. Також подано інформацію про села, що святкуватимуть ювілеї першої писемної згадки. Лаконічно подана інформація про відомих коломийців, що святкуватимуть свій ювілей у 2010 році, видатні дати краю, храмові свята сіл Коломийщини, яскраві фрагменти фестивалів.

До речі, фестивалі – це ще одна цікавинка для туристів. Вже стало традицією під час проведення таких заходів облаштовувати „садиби” кожного села. Чи не найбільшу участь у їх облаштуванні беруть бібліотекарі. Адже, щоб відобразити весь колорит села на площі 3×4м.кв. в садибі  відтворюють давню кухню, предмети побуту, одяг, вигляд обійстя. Композицію доповнюють альбом з історією села, зібрані обряди, видання місцевих авторів, вироби майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.

Популяризації знань про історію, етнографію, мистецтво, відомих людей села сприяють естетично оформлені виставки, які є в кожній бібліотеці району: „Коломийщина з минулого в сьогодення”, „Мій край, моя земля золотокрила”, „Землі покутської окраса”, „Моє село, моя зелена казка”, „Славу предків своїх збережи”, „З любов’ю до рідного краю”, „Земля мого дитинства”, „Мій рідний край, моя тобі любов”, „Прикарпатський край величний, неповторний дивосвіт”.

В усіх бібліотеках оформлено виставки, тематичні полиці, що акцентують увагу на збереженні та популяризації гуцульської культури (відповідно до Указу Президента України №703/2009). Доповнюють виставки роботи майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. В низці бібліотек-філій (В. Кам’янка, Виноград, Ворона, Матеєвці, Печеніжин мас, Печеніжин дит., Перерив, Назірна, П’ядики, Корнич, Гвіздець мас, Гвіздець дит., Дебеславці, Сідлище, Черемхів) оформлено краєзнавчі етнографічні кутки (загалом – 15).

В бібліотеках організовано виставки робіт місцевих майстрів: смт. Отинія – Михайла Мандзюка та учнів художньо-ремісничої школи; Печеніжин – художника Юрія Дмитерка, майстрів лозоплетіння, різьби, вишивання, художньої графіки, випалювання по дереву, соломи, макраме; Матеєвці – роботи Є. Бутакова, в ЦРБ – Віталія Атаманюка, Є Бутакова.

В закладах культури сіл Корнич, В. Вербіж, Воскресинці, П’ядики діють громадські музеї села, де бібліотекарями проводяться години народознавства, екскурсії. До речі, в музеях знайшли своє місце експонати з їх особистої колекції. У Воскресинцівському музеї, яким опікується бібліотекар Любов Романенчук, впродовж року проведено 12 заходів і екскурсій.

Краєзнавчі виставки доповнюють тематичні списки літератури: „Що читати про Воскресинці?”, „Вам це буде цікаво?”, „Спас: вчора, сьогодні, завтра”, „Серцем торкнись власної історії”, „Познайомтесь зі Слободою”, „Лісна Слобідка – село серед лісів”, „До отчого порога”, „Моє рідне село Корнич”, „Стежками рідного села”, „Тут народились я і ти”, „Село моє, мій рідний край”, „Княждвір – колиска юності моєї”. Загалом, в бібліотеках району оформлено 147 різножанрових альбомів, зібрано і записано понад 280 обрядів, легенд села, що є доброю базою для розвитку етнотуризму та допомогою спеціалістам туристичного супроводу.

В низці бібліотек розроблено туристичні маршрути по визначних місцях села. Цікаві маршрути в поєднанні з легендами, змістовними коментарями розроблено в бібліотеках селищ Печеніжин, Гвіздець, Отинія, сіл Слобода, Княждвір, Рунґури, Молодятин, Спас. Наразі ці екскурсії проводяться для молоді села, хоча на даному етапі бібліотекар є добрим гідом, який володіє не просто інформацією, а й цікавими історіями про той чи інший об’єкт населеного пункту, має дані про майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Минулого року на Першому національному каналі в програмі „Культура” впродовж місяця демонстрували серію фільмів за участю нашого бібліотекаря Любові Мотринець, яка розповідала про Слободу, її кутки, урочища, легенди і повір’я.

В останнє десятиліття в Україні активно формується розуміння сільського зеленого туризму, як специфічної форми відпочинку в селі з широкими можливостями використання природного, матеріального і культурного потенціалу. Центральною фігурою в організації відпочинку в селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчуванням і знайомить гостей з особливостями сільської місцевості. Розглядається як можливість додаткового заробітку і зайнятості сільського населення.

Однією з перешкод на шляху розвитку сільського зеленого туризму є відсутність у людей мінімальних знань про специфіку галузі, сумніви щодо здатності сільського туризму приносити кошти. Саме для подолання таких перешкод власникам необхідний певний інформаційний поштовх, порада, приклад людей, що вже успішно займаються цією справою і мають певний досвід. Цій ідеї служать практичні семінари, що запроваджені в нашому районі і проводяться спільно з відділом культури і туризму РДА.

На семінари запрошуються сільські голови, спеціаліст центру зайнятості, представник адміністрації, власники діючих садиб, бажаючі започаткувати подібний бізнес, бібліотекарі даних сіл, представники ЗМІ. Семінари проходять у формі спілкування. Кілька таких семінарів ми проводили на базі діючих садиб Старжинських, Гоянюків. А в садибі „Княжий Град” ми проводили презентацію наших видань за участю обласної та районної влади, представників ЗМІ.

За всіма господарськими клопотами важливо не забути про історико-культурні пам’ятки, народне мистецтво, святкові дійства краю. Навіть якщо гості приїхали просто відпочити на природі, порибалити – пропозиція познайомити з різноманіттям культури рідко кого залишить байдужим. Тут у пригоді стане бібліотекар, який порадить потрібну літературу, розповість про традиції і особливості, проінформує про фестивалі чи свята, про цікавих людей, співаків та ін.

Тлумаччина – перлина Покуття

Я. Марчук – завідувачка сектору краєзнавства Тлумацької ЦБС

Тлумач – старовинне місто Прикарпаття, перша письмова згадка про яке датована 1213 р. Це знаний районний центр, відомий як місто, де жив і працював відомий громадський діяч Іван Макух, де проходив I-й Міжнародний конгрес тлумачан в 1992 р., відбувся перший на Прикарпатті аукціон, де було продано двоповерховий готель.

Тлумач – край давньої і багатої культури. Окрасою нашого міста є нові храми, збудовані за часів незалежності України, нещодавно відкриті пам’ятники: воїнам-афганцям і нашому Кобзареві Т. Г. Шевченку. Про Тлумач написані книги нашими краєзнавцями: Михайлом Буджаком, Яремою Богайчуком, Михайлом Дземаном та ін. Його оспівали у своїх піснях та віршах наші краяни Наталія Когуч, Михайло Генсіцький, Ганна Яців, Ганна Глушко, Ігор Рибчин, Ігор Танчак і багато інших. На тлумацьких теренах сформувалися письменники Петро Шкраб’юк, Василь Лесів, Марійка Підгірянка, Михайло Буджак, Михайло Батіг.

Тлумаччина – своєрідний куточок України. Кожне село, вулиця має свою неповторну історію, звичаї, традиції, талановитих людей. Гордістю нашого краю є знані в цілому світі видатні особистості: скульптори Григорій Крук та Михайло Бринський, художник Денис-Лев Іванцев, політичний діяч Великобританії Степан Терлецький. Славляться своєю красою роботи сучасних художників: Олега Чуйка, які виставлялися в Українському Національному музеї в Чикаго, працівника культури, режисера В. Слободяна, Б. Татарчука, О. Волкова.

Важливу роль у популяризації туристичного краєзнавства відіграє Тлумацька ЦБС. Тут оформлено книжкову виставку „Прикарпаття туристичне”, на якій зібрані матеріали, що допомагають у виборі місця відпочинку, розповідають про туристичну привабливість даної місцевості, надають відомості про цікавих особистостей краю і, водночас, сприяють поширенню інформації серед населення. Виготовлено буклет „Тлумаччина – перлина Покуття”, „Наш край – святий кут України”.

Зібрані цікаві матеріали: історії бібліотек району, історії сіл району, видатні люди Тлумаччини. Організовуємо зустрічі з шанованими людьми міста. Спільно з об’єднанням інтелігенції „Поступ” проведено презентацію туристичного путівника „Тлумаччина – перлина Покуття”.

Бібліотеки району організовують зустрічі з майстрами ужиткового мистецтва, сприяють популяризації народних ремесел, заохочують до глибокого пізнання історії, вивченню традицій і звичаїв.

Протягом тисячоліть формувався унікальний природний комплекс вздовж ріки Дністер з біологічним багатством природних ландшафтів. Враховуючи те, що багато сіл Тлумаччини знаходяться на берегах Дністра, ми вибрали їх для розробки туристичних маршрутів.

Село Буківна розташоване на правому березі Дністра. Перша письмова згадка про село відноситься до 1436 року. Завідувач бібліотеки Галина Ярославівна Карпаш зібрала матеріал про історико-культурну спадщину села, за яким створено перший туристичний маршрут. Біля села на правому березі Дністра відслоюються гірські породи мезозойської ери. Ці відклади представлені переважно жовто-білими вапняками, мають відбитки кількох видів унікальних морських водоростей, рівних яким немає в Європі! На східній околиці села виявлено сліди Буківнянського городища, літописного міста Биковен, згадка про яке датується 1214 р. Дослідженнями археологів тут зафіксовано 9 культурно-історичних горизонтів від палеоліту до середньовіччя. У 1980р. під час проведення розкопок на цьому місці виявлено 192 об’єкти господарського і ремісничого призначення, 60 житлових споруд X-XIII ст. У центральній частині посаду, навпроти воріт, досліджено залишки дерев’яного храму і 72 поховання. Буківнянське городище одне із найбільших міських комплексів Середнього Подністров’я. Перші укріплення були побудовані тут ще за часів трипільської культури. До цього ж часу відносяться виявлені в околицях городища штольні для видобутку кремнію. Село відоме першим на Прикарпатті колективним господарством.

В урочищі Прачка б’є цілюще джерело, з якого буківнянці беруть воду. Урочище Замчище дотепер обдаровує місцевих жителів джерельною водою, багатою вмістом срібла. Про це згадує у своєму творі „Галицька брама” C. Пушик.

Над Дністром є райська місцина – відпочинкова зона, куди з’їжджаються на відпочинок і риболовлю всі охочі. А гора Виноград, що знаходиться поруч, щедро родить буківнянцям дикий часник (черемшу), яким вони з року в рік торгують на ярмарках.

Визначними пам’ятками архітектури села сьогодні є костел XIX ст., православна церква святого Іллі, клуб, початкова школа та краєзнавчо-етнографічний музей. До своєї садиби гостинно запрошує збирач фольклору і старовини, керівник народного колективу „Буківнянські скарби”, голова правління інформаційно-туристичного центру „Перлина Покуття” Роман Володимирович Рибчин.

Село Нижнів, колишнє містечко, розташоване серед горбів на березі Дністра. Через село проходять автомагістраль Івано-Франківськ – Тернопіль – Київ, протікає річка Тлумачик, яка розділяє цей населений пункт на дві частини. Перша письмова згадка про село відноситься до 1441 року. Історія села оповита легендами. Одна з них розповідає, що монахи, які мешкали самітниками у печерах дністровських круч, нарешті об’єдналися і заснували невеликий монастир. Для свого осідку монаха обрали місце поруч укріпленого поселення – городища. Урочище Городище розташовувалося на схід від села. На північ струмує джерело, яке називають Монастирик. Джерело впадає в річку Тлумачик. За переказами, саме з цього джерела ченці брали воду, тому що на горі води не було.

Багато уваги краєзнавчій роботі приділяє завідувач бібліотеки-філії с. Нижнів Олександра Кліщ. При бібліотеці створено клуб „Краєзнавець”, члени якого розширюють і поглиблюють свої знання про рідний край, збирають і популяризують звичаї, традиції та обряди, вивчають історію, природу рідного села, краю. В давнину село було столицею лозоплетіння, а тепер славиться народними умільцями, майстрами декоративно-ужиткового мистецтва. Це самодіяльна художниця, поетеса, вишивальниця Параска Олексіївна Пилипонько, майстер різьби по дереву, лозоплетіння та народної вишивки Василь Дмитрович Киркуш. Гордістю села є народний родинний ансамбль Губернатів. Сімейний колектив об’єднує чотири покоління людей.

Наступний туристичний маршрут пролягає в с. Одаїв, яке розташоване на правому березі Дністра. За селом на Дністровій кручі на хуторі Думка донедавна ріс легендарний історичний велетенський трьохсотлітній дуб, який називали дубом Б.Хмельницького. За переказами старожилів на дубі тричі з’являвся образ святого Онуфрія Великого. І тоді одному із жителів села Горигляди прийшла думка (від цього – назва хутора Думка) побудувати на високій горі церкву на честь мученика Нухрея (Онуфрія).

Місцевість села з її рельєфами використовується впродовж десятиліть для змагань з дельтапланерного та парапланерного спорту, в яких беруть участь спортсмени з 8-ми країн світу та більшості областей України. Дельтадром в с. Одаїв є унікальним за своєю природно-геологічною будовою. Природна підкова каньйону на березі річки Дністер в с. Одаєві довжиною 4-5 км., висотою більше 200 м., направлена на північний захід, тому збирає усі північно-західні вітри, які створюють чудовий динамічний потік висотою до 300 м. Вже це сприяє відмінним умовам для польотів на дельта- і парапланах. Польоти можуть проводитися круглий рік. Подібні умови є тільки в Криму. Дельтадром є одним із кращих в Європі, але відсутність інфраструктури стримує потік спортсменів з європейських держав.

Село Долина розташоване в затишній закутині Дністра. Перша згадка про село відноситься до 1452 року. Відоме великими людьми: науковцями, вченими, архітекторами, адвокатами, суддями. В селі є пам’ятник сотнику УСС В. Бринському та музей відомого скульптора М. Бринського, збережена пам’ятка культурної спадщини 1882 року – дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці.

За селом є комплексна пам’ятка природи місцевого значення „Дівич-гора” площею 2,5 га. Це степова ділянка, в рослинному покриві якої містяться рідкісні реліктові угрупування: осоки низької, cеслерії Хейфлерової, занесених до Червоної книги України.

Завідувач бібліотеки-філії с. Долина Світлана Михайлівна Василинчук активно збирає краєзнавчі матеріали про село, видатних людей, проводить зустрічі з майстрами ужиткового мистецтва. В бібліотеці оформлена книжкова виставка „Село моє – частина України”, біля якої проводяться бесіди „Заповітними стежками Прикарпаття”, „Наш край туристичний”.

Наступний туристичний маршрут – у с. Делева. Село розташоване на березі Дністра, cхили якого вкриті лісами й чагарниками. Перша згадка відноситься до 1427 року. При в’їзді в село росте стара липа, посаджена на честь скасування кріпосного права в 1848 році, а біля неї стоїть пам’ятний хрест.

Тут народився, жив і працював художник-живописець Денис-Лев Іванцев. Художник володів всіма техніками і напрямками в мистецтві. В 1992 р. Міжнародним біографічним центром в м. Кембрідж (Англія) його титуловано почесним званням „Міжнародна людина Року”, в селі відкрито музей Д. Іванцева. Для кращого ознайомлення з природою, історією, етнографією і культурою рідного краю завідувач бібліотеки-філії Марія Василівна Стефанишин оформила книжкову виставку „Люби і знай свій рідний край,” проводить бесіди „Наше село – краса Покуття”, „Мій край – моя історія”. В бібліотеці зібрані матеріали „З історії села”.

Наступний туристичний маршрут лежить у с. Братишів, яке розташоване на правому березі Дністра. В околицях села знайдено місця видобутку і первинної обробки кремнію. Знайдена пам’ятка західно-подільського культурного типу, курганне поховання – ґрунтовий  могильник. В цьому селі народився і проживав всесвітньо відомий скульптор Григорій Крук, музей якого відкрито у сільській школі. У 1938-1941 рр. тут вчителювала і проживала дитяча поетеса Марійка Підгірянка.

Інформація про туристичне краєзнавство зібрана у бібліотеці села і розміщена на книжковій виставці „Тлумаччина – святий кут України”. Проведено бесіди „Село моє для мене наймиліше”, „Туризм на Прикарпатті”, „Наш край цікавий для туристів” і ін. Завідує бібліотекою-філією Катерина Максимівна Кузів.

Побувавши в наших селах, ви познайомитесь з привітними та щирими людьми, пізнаєте  народні традиції, звичаї та обряди, посмакуєте екологічно чистих продуктів та улюблених страв місцевих жителів. Такий відпочинок подарує вам приємне дозвілля та незабутні враження.

Бібліотеки і туризм у новому часі і просторі

Р. Грушецька –  завідувачка відділу краєзнавчої літератури Надвірнянської ЦРБ

В останні роки самостійною науковою дисципліною стає туристичне краєзнавство, яке пов’язане з подорожуванням по рідному краю, його визначних пам’ятних місцях. Спостерігається зближення краєзнавства з туризмом, який сприяє поширенню результатів краєзнавчих пошуків. Це сприяє поширенню знань серед населення про рідний край, його природу, історію, культуру, пам’ятні місця.

Надвірнянська ЦРБ, зокрема краєзнавчий відділ, проводить роботу з питань туристичного краєзнавства. Бібліотечні працівники надають допомогу любителям туризму, студентам, працівникам відділу культури і туризму та працівникам туристичних фірм інформацією. Для цього широко використовуються книги, статті, Інтернет-ресурси. Випускаємо інформаційний щоквартальний бюлетень „Туризм на Прикарпатті”, складаємо бібліографічні покажчики. Центральна районна бібліотека має свій сайт // www.libnadvirnainfo.ua. Бібліограф краєзнавчого відділу готує індивідуальну інформацію головному спеціалісту відділу культури і туризму РДА.

В краєзнавчому відділі організована книжково-ілюстративна виставка „Наш край від Бога – для туризму”. Така ж віртуальна виставка представлена на сайті бібліотеки. Розділи виставки: „Туристична Надвірнянщина”;  „Зелений дивосвіт Карпат”; „Стежками рідного краю”; „Надвірнянщина запрошує”. На сайті подано програму розвитку туризму в районі. Є схеми, путівники, буклети для любителів туризму, покажчики, рекомендаційні бібліографічні списки, інформаційні списки „Туристичні ресурси Прикарпаття”.

Книжкову виставку доповнюють три карти – Івано-Франківська область, Надвірнянський район, карти-схеми, де позначені всі вулиці, будинки міста та, зокрема, наша бібліотека. Випущено бібліографічний покажчик „Надвірнянщина – наш рідний край”, який складається з чотирьох розділів та в електронному варіанті розміщений на сайті.

При краєзнавчому відділі діє клуб „Краєзнавець”. Завідує клубом історик, краєзнавець, голова районного Товариства охорони пам’яток історії та культури Михайло Максим’юк – лауреат районної премії ім. Надії Попович та обласної премії ім. Івана Вагилевича. Членами клубу є історики, краєзнавці Іван Янко (лауреат премії ім. Івана Вагилевича), Михайло Семкіяш, Василь Левицький, Петро Левицький, Володимир Андрушко. Вони є авторами книг про історії сіл, де вони народились. Як правило, в цих книгах написано і про пам’ятні місця того чи іншого села, де встановлено пам’ятні хрести на честь визволення від кріпацтва (1848), могили борцям за волю України та церкви. У бібліотеці проведені презентації цих видань.

Працюємо спільно з Товариством охорони пам’яток історії культури, музеєм історії Надвірнянщини, заповідником „Горгани”, Союзом Українок.

Спільно з Товариством охорони пам’яток історії та культури була проведена презентація книги „Безцінні скарби нашого краю” та буклету „До чарівної Бистриці”. Книга розповідає про архітектурні пам’ятки регіону – церкви та дзвіниці. Сьогодні на території Надвірнянського району та Яремчанської міськради нараховується 35 споруд архітектури та містобудування, які включені до реєстру пам’яток національного та місцевого значення. До найдавніших церков належить церква с. Камінна і дзвіниця (1700р.). У ХVІІІ ст. зведені церкви у Білих Ославах, Делятині, Зелені, у ХІХ ст. – Гвізд, Добротів, Лоєва, Назавизів, Бистриця. З пам’яток архітектури м. Надвірна інтерес представляють церква Воздвиження Чесного Хреста (1840р.), римо-католицький костел (1739р.), собор Благовіщення Пресвятої Діви Марії, православна церква УПЦ КП св. Володимира.

Цікавим і надзвичайно інформативним є буклет „До чарівної Бистриці”. Студенти, які навчаються в інституті туризму і менеджменту та інші категорії читачів, часто ним користуються, тому що в ньому описаний туристичний маршрут з Надвірної до Бистриці через Пнів (Пнівський замок), Пасічну (могила Софії Галечко, Бухтівецький водоспад), Зелена (пам’ятник учасникам ОУН-УПА, церква 1796 р.), Бистриця (криївка полковника Грома). Тут є туристичні оселі „Любава”, „Водограй”, ресторан „Карпати”.

Під час презентації цих видань демонструвався документальний фільм про церкви Надвірнянського району.

Цікаво пройшла презентація книги „Пнівська твердиня” перевидання Михайла Максим’юка та туристичний маршрут до замку. Зараз тут залишились тільки руїни. Саме будівництво замку розпочалось в другій половині ХVІ ст. польськими магнатами Куропатвами, які ще в ХІV ст. отримали ці землі. Цей замок неодноразово планували відновити. В кінці 2007 р. розпочались роботи з реставрації Вежі з корпусом. В плані – роботи з відновлення Західної Вежі. Пнівський замок порівняно з іншими прикарпатськими замками зберігся найкраще і навіть в такому стані є цікавим туристичним об’єктом.

Члени клубу „Краєзнавець” проклали туристичний маршрут до міського парку ім. І. Франка, в якому є руїни форпосту міста. Після проведення археологічних робіт історики встановили, що саме тут, на території міста, у другій половині ХІV-ХV ст. була споруджена фортифікаційна споруда, руїни якої збереглись. Поблизу неї могли поселятися люди, які під час ворожих нападів знаходили тут притулок. Можливо, вони заснували місто Надвірна.

До 105-ї річниці від дня народження Ярослави Лагодинської (Лесі Верховинки) в Делятинській бібліотеці-філії відбулось літературне віче, яке благословив о. Андрій, мовивши, що великі українці – це ті, які від щирого серця використовували Богом дані таланти для розвитку світу.

Про життєвий і творчий шлях письменниці розповіла завідувач відділу краєзнавчої літератури ЦРБ Раїса Грушецька. Краєзнавець Василь Левицький з Білих Ослав продемонстрував папки з матеріалами, які назбирав у архівах, наукових бібліотеках та рукописні матеріали щодо творчості письменниці. Бібліотекар Галина Ковальчук з Делятина зробила огляд збірників, в яких поміщено твори Лесі Верховинки. Гармонійно вплилися в дійство пісні про Делятин, виступ бандуристок, хор Союзу Українок. Присутні відвідали могилу Лесі Верховинки, яка похована в родинній гробниці на місцевому цвинтарі. Дбайливо доглядає могилу Василина Яцюк, ровесниця дочки Лесі Верховинки.

Цього року на засіданні клубу „Краєзнавець” була проведена година краєзнавства „Михайло Клапчук – науковець і патріот” (до 90-річчя від дня народження археолога та етнографа) з відвідинами його могили в Делятині.

До 125-ліття від дня народження поетеси Марійки Підгірянки та 10-річчя створення музею в с. Білі Ослави відбулось літературно-музичне свято, на яке прибули союзянки Надвірнянщини. В сільській церкві була відправлена панахида пам’яті славної дочки цього села. Вдячне шанобливе слово про поетесу виголосили: голова районної філії Союзу Українок Ольга Багрійчук, директор музею історії Надвірнянщини Олександра Зварчук, завідувач відділу краєзнавчої літератури Раїса Грушецька. Екскурсію по музею Марійки Підгірянки провів завідувач Василь Левицький. Музичні сувеніри подарували: дует з Молодкова та оркестр народних інструментів с. Заріччя.

Працівники районної бібліотеки спільно з працівниками музею провели презентацію книги „Надвірнянщина. Хресна дорога народного болю” (упорядник Олександра Зварчук).

На одне із виїзних засідань клубу „Краєзнавець” були запрошені працівники заповіднику „Горгани”. Інспектор Товариства охорони природи  Людмила Кравчук розповіла, що 12 вересня 1996 року було створено заповідник. Він розташований в басейні р. Бистриці Надвірнянської, в центральній частині Карпат – Довбушанських Горганах, площа – 5344, 2 га. Головне завдання заповідника – охорона рідкісних рослин і тварин. З Людмилою Кравчук працівники краєзнавчого відділу давно співпрацюють, допомагають інформацією з охорони природи. Вона подарувала краєзнавчому відділу книги, буклети про заповідник „Горгани”.

Нещодавно була організована виставка самодіяльних фотохудожників – Володимира Гринішака та його друзів – Станіслава Кернаджука та Василя Маковійчука. У їхньому творчому доробку понад півсотні робіт-фотографій, які кличуть у мандри на найвищі хребти і вершини гірських масивів: Карпати (Чорногору, Свидовець, Горгани, Мармароси, Чивчини) та Кавказ (найвищу гору Європи – Ельбрус). В майбутньому хочемо провести вечір-зустріч з Володимиром Гринішаком – фотохудожником і від працівників ЦРБ запропонувати його кандидатуру на здобуття районної премії ім. Надії Попович в галузі образотворчого і народного мистецтва 2010 р.

У районній бібліотеці проводилась зустріч із художниками: Ярославом Лозинським, Михайлом Гаврильчуком, Остапом Мальгівським, Степаном Герелишиним, які на своїх картинах так відобразили красу карпатських гір, що хочеться подорожувати разом із митцями.

Наступного року виповнюється 15 років з дня створення заповідника „Горгани”. Краєзнавчий відділ ЦРБ планує організувати еко-туристичне свято в Горганах для тих, хто любить природу, яка в цьому заповіднику на Прикарпатті збереглась у первозданному вигляді. Найцікавіші заходи і надалі будуть подаватись на сайті бібліотеки.

Туристична Снятинщина – таємниця її величі і краси

В. Лакуста – завідувачка краєзнавчим відділом Снятинської ЦРБ

Овіяна легендами древня Снятинщина, крізь терни століть передає нашим сучасникам високий злет діянь багатьох поколінь людей цієї чарівної землі.

Найвірогідніша версія походження назви міста Снятин йде від імені воєводи, боярина Коснятина Сірославича, який у 1158 році відстоював місто від військ Івана Берладника.

Розмістившись на перехресті важливих торговельних шляхів, місто виникло як сторожова фортеця з метою охорони чумацькою шляху, який вів до соляних місць, та служило опорним пунктом для князівських дружин.

Ця земля знаменна легендарною історією, яку творили Іван Муха і Семен Височан, отаман Січового Стрілецтва Сень Горук і полковник ОУН-УПА Василь Андрусяк. На нашій землі композитор Порфирій Бажанський та історик Антін Лотоцький. Тут плекали літературно-мистецькі традиції шляхетні родини: Кобринських, Озаркевичів, Гамораків, Калитовських, Стефаників, Трильовських…

На Снятинщині запалили першу ватру національно-визвольних змагань ХХст. члени спортивно-руханкового товариства „Завальська Січ”. Покутська земля стала колискою для Президента України в екзилі Миколи Плав’юка. Як з духовної криниці – рідної Снятинщини, черпають нині творче натхнення лауреати Шевченківської премії письменник і видавець Ярема Гоян, фотомитець Василь Пилип’юк, композитор Ганна Гаврилець. У цьому заповідному куточку нашої держави живуть талановиті, працьовиті й волелюбні люди. Вони пам’ятають багату історію Покутського краю, а тепер примножують її традиції славними ділами в ім’я матері України.

Історична довідка

Снятинщина – складова частина Покуття, південно-східного кута Галичини, між річками Дністром, Прутом, Черемошем і Карпатами. Головні центри – місто Снятин, відоме з 1158 року (Магдебурзьке право 1448р.), і селище Заболотів (перша письмова згадка 1528р.)

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що наш край був заселений ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок давнього, середнього і нового кам’яного віку. Найдавніші з них мають вік близько 100 тисяч років.

У кінці кам’яного віку, на початку Ш-го тисячоліття до Р.Х., на теренах району сформувалася культура давніх землеробів, яка широко відома під назвою трипільської (виявлені поселення на території сіл Олешкова, Хом’яківки).

На території району чимало могильників і городищ часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х-ХІУст.).

Після захоплення західноукраїнських земель Австрійською імперією для міста дипломом цісаря Леопольда II 1790 р. надано герб – на синьому тлі срібна міська стіна з трьома вежами, на якій зображена цифра „8″. Цей знак Снятин використовував до 1939 р.

Снятинщина – край давніх літературно-мистецьких традицій, інтелігентних родин: Бажанські. Кобринські, Озаркевичі, Трильовські, Гамораки, Калитовські, Стефаники, Гоїви.

Засновником першої народної школи на Галичині в с.Залуччя над Черемошем у 1825 році був священик Степан Григорович (1787-1843).

Літературну „Покутську трійцю” (Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович) та Наталію Кобринську (с. Белелуя) високо оцінив Іван Франко, який неодноразово відвідував край Черемоша й Прута.

Майстрами образотворчого мистецтва найвищої проби стали Василь Касіян – академік-графік, Ольга Плешкан, Емануїл Храпко (с.Завалля), Ярослав Лукавецький, Галина Лакуста, Борис Гуцуляк (м.Снятин), Дмитро Лазаренко (с.Русів), Тарас Москалик (м.Снятин).

В царину декоративно-ужиткового мистецтва внесли свою лепту вишивальниці: Євдокія Аннюк (смт. Заболотів), Марія Гарилюк с.Стецева, Євдокія Ткачук (с.Задубрівці), Зіновія Личук (с.Стецева), Лариса Онищук (м.Снятин);

ткацтво: Жураківський Дмитро (с. Шевченкове);

художня обробка шкіри: Іван Гринчак (с.Залуччя), Люба Гумен (с.Попельники);

художня обробка дерева: Родина Дубенчуків (с.Стецева);

витинанка : Марія Ляшкевич, Ліля Носачова (м.Снятин);

вишивка бісером та бісероплетіння: Оксана Ткачук, Зоряна Забродська, Наталя Кіцул (м.Снятин);

писанкарство: Наталія Радиш (с.Джурів), Зоя Григорчук (м.Снятин), Тетяна Шибовська (смт. Заболотів);

лозоплетіння: Василь і Оксана Матійчуки (с.Задубрівці).

Музичне українське мистецтво збагатили Порфирій та Олеся Бажанецькі, (Белелуя), Роман Сімович (Снятин). Ярослав  Барнич (Балинці), Петро Корж (с.Зібранівка). Володимир Бадейчук (с.Устя), Дмитро Лесюк (м.Снятин), Ганна Гаврилець (с.Видинів). Також молоді виконавці А.Бигар (с.Підвисока), М.Дутчук (с.Тулова), І.Зінковська – заслужена артистка України) (м.Снятин), В.Хобзей (с.Завалля), М.Неп’юк (с.Красноставці), Світлана Загарук (м.Снятин).

Туристичні маршрути

До Другої світової війни Снятин, Косів та Заліщики були відпочинковими зонами Польщі. В наш час формується ряд ознайомчих та відпочинкових маршрутів.

Маршрут № 1 пропонує ознайомлення з історичними, культурними, архітектурними та природними пам’ятками Снятина та його околиць.

Маршрут № 2 - загально ознайомчий по району. Він пролягає із Снятина через Запруття до Завалля (Завальська Січ, австрійське поховання першої Світової війни, місце злиття Прута та Черемоша). Далі він прямує до с.Залуччя (могила О.Григоровича), с.Тучапи (музей „Депортації”), с.Джурів, с.Трійця, с.Іллінці, с.Хомів, с.Потічок (меморіал голокосту 1942-1945рр.), смт.Заболотів (пам’ятник М.Шперберу, поховання хасидів), с.Олешків (городище княжих часів), с.Устя, с.Белелуя (Н.Кобринська), с.Русів (музей Стефаника).

Маршрут №3 – ознайомлення з історією виникнення Завальської Січі, створення першої української школи на Покутті в ХІХст.

Маршрут №4 (літературний) дає можливість відвідати музей М.Черемшини в Снятині, В.Стефаника в с.Русові, музейну кімнату Н.Кобринської в с.Белелуя, покласти квіти до пам’ятника письменнику, філософу М.Шперберу в Заболотові, оглянути експозиції кімнат-музеїв М.Бажанського та Народного музею Визвольних Змагань у Снятині.

Маршрут №5 (художній) пропонує оглянути експозицію музею художника В.Касіяиа, садибу художниці О.Плешкан.

Маршрут №6 знайомить з єврейською культурою та із сакральною спадщиною: кладовищами в Снятині і Заболотові, де поховані хасиди, які є місцем поклоніння. Голокост часів Другої світової війни позначений місцями масових страт у с.Потічок та Хомові недалеко с. Іллінці.

Снятинська ратуша – символ і гордість міста

Гордістю снятинської землі є прекрасна архітектурна споруда – ратуша, яка вважається найвищою на Західній Україні. Побудована вона на місці дерев’яної вежі, яка в далекі неспокійні часи служила спостережним пунктом за навколишньою територією. При наближенні ворогів, спостерігачі підпалювали смолу у бочці, і дим, простираючись над містом, давав знати жителям навколишніх поселень про небезпеку.

Вежі почали з’являтися у XVII столітті. Вони свідчили про заможність і економічний потенціал міст. Складалася вежа з двох частин: високої будівлі з прямокутною основою, спорудженої з каміння або цегли, і легкої надбудови для дзиґаря із загостреним дахом.

Снятинська вежа, зведена на майдані в центрі міста, надаючи йому певного характеру, виразно вимальовується на тлі ясного неба.

Фундамент ратуші заклав перший бургомістр Снятина Марцелі Нємчевскі., який був чільником міста від 1836 року аж до своєї смерті в 1870. При ньому було збудовано три поверхи радниці, в якій урядували бургомістр, його заступники, магістратський суд, лавники-райці.

Вежа ратуші будувалася три роки за урядування бургомістра Титуса Нємчевскі по проекту чернівецького архітектора Иосифа Шрейберга. Шрейберг сам керував будівництвом при допомозі будівельника Антона Берки. Будова ратуші приурочена до 750-ї річниці першої писемної згадки про заснування Снятина.

Висока вежа стоїть на міцному фундаменті, до якого за давньою технологією додавали яйця. Будівничі гарантували її стійкість 300 років. І дійсно, навіть землетруси в 3-4 бали, що струшували прикарпатську землю, не порушили стрункості архітектурної споруди. Тільки ледь помітний нахил вежі у сторону Прута нагадує про стихійні лиха.

На флігелі, що увінчує ратушу, дата завершення будівництва – 1909 р. Нижче флігеля при різних владах вивішували державні прапори. На ратуші кожну чверть години і кожну годину відбиває час годинник. Його вказується в знайденому документі в 1958 р., до міста доставив Міхель Менсович з Кросна, а дзвони – відливник Карло Швабе з Бялої. Щоб накрутити і завести годинниковий механізм та мелодію дзвонів потрібно зробити 24 оберти коловоротом, щоб підняти шестидесятикілограмові гирі на висоту 9 метрів.

Під годинником зображено герб міста: кам’яна стіна на гербі означає, що місто було фортецею. Три вежі на стіні стверджують, що в місті був князівський замок. По обох сторонах герба орли символізують стійкість і незламність міста протягом багатьох століть, а лаврове і дубове листя – символи його слави й звитяги. Латинська буква 8 під гербом – це початкова літера назви міста. Старожили твердять, що один з багаточисельних ходів під містом має вхід в районі ратуші.

Під час Першої світової війни ратуша горіла. У той час зруйновано багато будинків, серед яких будинок торгівлі ( нині кафе „Лілея”), будинок повітової ради (нині районна бібліотека), які в 20-х роках були відреставровані і збереглися до наших днів. Ратуша зазнавала реставрації тричі.

Після Другої світової війни в стінах будинку магістрату до 1977 року (поки не перевели до м. Калуша культурно освітнє училище) сотні юнаків і дівчат одержували спеціальності „бібліотекарів” та „клубних працівників”. А сама вежа слугувала місцем студентських побачень. Від основи ратуші до годинникового механізму нараховується 252 сходинки. „Часто, а найбільше молодь любила числити сходи на гору вежі й з самої гори дивитися, що робиться в сусідній Буковині, що діється в горах Карпатах. Рідко коли стояли з північного боку, бо там самі поля, долини і знов рівнини», – писав М. Бажанський у своїй книзі „Творчий динамізм патріотизму моїх земляків”.

Снятину і його символу – ратуші, присвячено багато творів письменників і робіт художників. З серпня 1990 р. у місті виходила газета „Снятинська вежа”, редактором якої був Зіновій Сав’юк. В даний час випуск „Снятинської вежі” відновлено.

До 800-ліття міста по проекту Ярослава Лукавецького було виготовлено з кольорової емалі та металу значки, де ратуша символізує Снятин. Зображення снятинської ратуші, як символу, знаходимо на марках, випущених до першого з’їзду снятинців на американському континенті. Ескізом марки служив виконаний по пам’яті малюнок ратуші на схилах Прута Іваном Кейваном із с. Прутівки Снятинського р-ну, який проживав у Канаді.

В 60-х роках у Дітройті виходець із Снятина М. Бажанський заснував видавництво „Снятин”, де видавав однойменний журнал. Перший номер журналу вийшов із малюнком ратуші у виконанні Ярослави Гоїв на обкладинці, у другому – було поміщено її фотографію. У видавничій фірмі „Прут Принт” виходить багато книг краєзнавчого характеру із зображенням красивої стрімкої снятинської ратуші. Височіє мальовнича вежа на високому горбі, де відлунює багатовікова історія та культура краю, звідки проглядаються ліси й розлогі поля, примхливі гірські ріки Прут і Черемош, гостроверхі карпатські скелі й неозорі покутські рівнини. Жителі міста пишаються своєю п’ятдесятиметровою красунею-ратушею, яка стрімко злетіла у височінь і гордо зустрічає та проводжає гостей покутського краю.

Завальська Січ

5 травня 1900 року в с.Завалля Снятинського повіту Кирилом Трильовським була заснована перша „Січ” – спортивно-руханкове товариство. Сама історія січового руху на Західній Україні свідчить про величезне значення цієї події, про її масштабність. Із невеличкого гурту, який зав’язався в малому покутському селі, за короткий час виріс у велику і широко розгалужену організацію, що охопила народні низи та захопила українську молодь.

Своїм швидким розвитком Січова організація  завдячує невсипущій праці свого засновника, який задля неї не жалів ні сил, ні часу віддаючись їй до самозабуття. Тому не дивно, що „Січі” дуже швидко і густою сіткою охопили Покуття і поширилися звідти по всій Галичині, а далі по Буковині. Тут були сприятливіші політичні умови, ніж у Галичині, якою правила польська шляхта, що вбачала в „Січах” лютого ворога свого панування та всіляко намагалась спинити їх розвиток.

З утвердженням у 1908 році центрального органу Головного Січового Комітету, перейменованого у 1912 році на Український Січовий Союз (знаходився з 1908 р. у Станіславі, 1912-24рр. – у Львові; генеральний отаман – К. Трильовський, головний осавул – Я. Веловський, головний обозний – Д. Катамай, головний четар – Ф. Калинович), рух січовиків охопив велику кількість молоді. У 1913 році в Галичині діяли понад 900 первинних організацій „Січі”, в яких налічувалось біля 80 тис. членів. Всі вони були зобов’язані працювати над своїм фізичним і моральним вдосконаленням, дотримуватися національного одягу, приходити на спортивні змагання і свята в одностроях, з малиновою стрічкою через плече. Сільські і повітові „Січі” мали свої прапори.

Найбільш масовими виховними формами діяльності „Січі” було проведення сільських, повітових і крайових демонстрацій та спортивних змагань. У спортивному святі, проведеному у Львові 1914 року брало участь 12 тис. членів „Січі”, „Сокола”, „Пласту”, а також представники чеських, хорватських, словацьких і румунських спортивних товариств.

Це був величезний збір нашого українського селянства! Раніше ніхто такого не бачив, так як всі січові свята відбувалися у провінціях, а повітових містах, а тут уперше виступив весь український край, засвідчуючи хто в ньому є господарем!.. Масові заходи сприяли патріотичному і фізичному вихованню української молоді.

Патріотичному вихованню і оздоровчій роботі молоді сприяли також періодичні видання Українського Січового Союзу („Зоря”, „Хлопська правда”, календарі „Отаман”, „Запорожець”). Під час Визвольних змагань 1917-21рр. уряд України намагався організувати фізкультурно-оздоровчі товариства „Січі” на всій території держави. В затвердженому у лютому 1919р. статуті гімнастично-спортивного товариства підкреслювалося, що „метою товариства є фізичне оздоровлення української нації і виховання національного почуття дисципліни і громадськості”. У статуті пропонувалось розвивати такі основні види спорту, як гімнастика, верхова їзда, фехтування, плавання, веслування, футбол, волейбол.

Творче перо нашого генія Івана Франка гідно оцінило отой порив у пісні-програмі „Гей, Січ іде, красен мак цвіте!… Кому прикре наше діло, нам воно святе!..”. Товариський дух, січові звичаї, козацькі назви старшин (кошовий, осавул, писар, обозний) висока громадська мораль, боротьба проти пияцтва, самоосвіта, боротьба проти москвофільства і австрійсько-польського рутинства, патріотична любов до своєї матінки України, повна жертовність для української справи, горде почуття приналежності до великої культурної нації – все це було великою національною школою. Пройшли через цю школу тисячі молодих хлопців і дівчат на початку XX століття.

Воскресали козацька слава і національний дух, спортивно-руханкові діяння породили українську військову формацію – Українські Січові Стрільці (1914-1920 рр.), яка пізніше відіграла активну роль у формуванні Української Галицької Армії та в боротьбі за українську державність.

Внаслідок поразки Української Народної Республіки реалізувати програму створення широкої мережі „Січі” не вдалося. На окупованих Польщею західноукраїнських землях їх діяльність була заборонена з 1924 року (у с. Горбачах, поблизу Львова, „Січ” проіснувала до 1930 р.). У діаспорі найбільш численні та активні організації „Січі” були у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Німеччині.

12 травня 2000 року на Снятинщині широко відзначено 100-річчя Завальської Січі. А 2 травня 2010 року в с.Завалля відбулося велике дійство, присвячене 110-річчю Завальської Січі.

Поблизу пам’ятного знака на білій стеллі в сонячних барвах полум’яніє напис: „На Покутті, де злились воєдино Прут з Черемошем, вічні справи творять люди щедрі. Тут далека п’ята днина травня 1900-го подарувала Україні Завальську Січ, організовану доктором Кирилом Трильовським”.

„Завальська Січ” – слова з кам’яного постаменту ще раз підтверджують про величність події, яка є золотою сторінкою всеукраїнської історії.

Музей с. Тучапи

У долині, на трасі, що веде із Снятина до Косова розмістилося село Тучапи. Побутує в Тучапах переказ, що назва села походить від слова „чіпіти”, що означає чекати, ждати, вичікувати когось.

Початок заселення села відбувався у ХУ-ХУП ст., в часи спустошливих набігів татар і турків на Покутський край – прадавню українську землю. Протягом віків він постійно зазнавав національного, релігійного і політичного гніту. Монголо-татари, угорці і румуни, поляки і австрійці, намагалися знищити мову і культуру українського населення, викинути із його свідомості все національне. Жителі краю героїчно боролися проти загарбників і всупереч їх наполяганням через віки страждань зберегли свою мову, культуру, звичаї і обряди.

Жертвою усіх цих нещасть стало село Тучапи. Пройшло більше ніж півстоліття, як за вказівкою більшовицької влади було прийняте безпрецедентне рішення про ліквідацію села Тучапи і виселення тучапівців у Миколаївську область. Це найстрашніша трагедія села двадцятого століття. Але люди жили там з вірою і надією та просили Бога, щоб повернутися на свою рідну землю. Надія здійснилася. Село воскресло із небуття.

Територія села і більшість його сільськогосподарських угідь розташовані на широкій рівнині долини р. Черемош. На обрії видніються вершини Карпат, а зелені ліси розпочинаються вже відразу за околицею села. Благодатний край з м’яким кліматом, родючими землями.

Головне багатство села – це щирі, працьовиті, добрі люди, які відродили із небуття найдорожчі святині: церкву, школу і Народний Дім.

15 жовтня 2000 року відбулися урочистості з нагоди відкриття і освячення пам’ятника Тарасу Шевченку, хати-музею, освячення закладеного каменя на місці, де буде встановлений пам’ятний знак на честь першої письмової згадки про село Тучапи, відкриття і освячення меморіальної таблиці на будинку школи учителю і директору, дитячому письменникові Володимиру Хроновичу. Багато славних родин, вихідців із Тучап, проживають по всій Україні, в республіках колишнього Союзу. Але вони ніколи не забувають своє рідне село, свій Покутський край.

Знані родини

Село Белелуя розкинулося в долині, якою протікає річка Совиця (Белелуйка). Перші згадки про нього знаходимо в історичних документах за 1410 рік. Але, як засвідчують археологічні  розкопки,   ця територія була заселена ще в давніші часи.

У другій половині XIX століття с. Белелуя стало відомим далеко за межами Станіславської області. В ньому жили і творили ряд видатних громадських, культурних та політичних діячів того часу. Це – священик місцевої парохії Іван Озаркевич, композитор і фольклорист Порфирій Бажанський, громадсько-політична діячка і письменниця Наталя Кобринська, священик Володимир Озаркевич, Ольга Рошкевич.

Відомі діячі того часу часто бували в Белелуї і називали його „руськими (українськими) Афінами”. Саме тут, в домі отця і посла австрійського парламенту С. Озаркевича, виношувалась і визрівала політична та громадська думка, що мала вагомий вплив на суспільне життя краю. Тут бували Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Олександр Кониський та багато інших відомих людей. Вони знайомилися з передовими ідеями національної боротьби в Галичині.

Наталя Кобринська народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя в родині священика Івана Озаркевича. Вона отримала прекрасне виховання та освіту вдома. Ще з дитинства виявила великий інтерес до літератури і здібності до письменства. В 1871 році майбутня письменниця виходить заміж за Геофіла Кобринського, молодого священика із Снятина, відомого як піаніста, композитора і співака. Родинне щастя Наталі тривало недовго. У 1882 році чоловік раптово помер. Після його смерті Наталя Кобринська переїхала до міста Болехова, а пізніше – разом з батьком  до Відня, де знайомиться з провідними діячами української і культури – Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким. Спілкування з Іваном Франком окрилює її до написання нових творів. У Станіславі вона заснувала в 1884 році „Товариство руських жінок”, яке популяризувало ідеї емансипації  жінки. Боротьба Кобринської за звільнення жінки з рабської залежності, ставить її в ряд найвидатніших жінок світу.

Євген Озаркевич – син Івана Озаркевича і Теофіли Окуневської. Народився у 1861 році в селі Белелуя. Закінчив університет у Відні, працював повітовим лікарем у Боснії. До рідного краю повернувся у 1893 році. Крім лікарської практики займався громадською діяльністю. Став активним діячем Наукового Товариства їм. Шевченка у Львові. Головою Товариства на той час був М. Грушевський. Євген Озаркевич почав велику працю складання першого в нашій історії словника української медичної термінології. Він був творцем і організатором „Народної лічниці”. Перший медичний журнал „Здоров’є”, редагований Є. Озаркевичем, вийшов у 1912 році. Він написав першу книжку на медичну тему, а згодом видав „Порадник гігієнічно-лікарський”. Обидві ці книжки мали велику популярність. Помер Євген Озаркевич 1916 року у Відні.

Не всі знають, що Ольга Рошкевич – перша любов Івана Франка, мешкала певний час в Белелуї після того, як вийшла заміж за Володимира Озаркевича, священика і рідного брата Наталі Кобринської та Євгена Озаркевича. Ім’я Ольги Рошкевич, якій великий Каменяр присвятив свою збірку поезій „Зів’яле листя”, відоме в українській літературі не лише завдяки збірці І.Франка, але й як перекладача з французької на українську мову ряду літературних творів, зокрема Е. Золя.

Велику роль у житгі Галичини кінця XIX – поч. XX століття відіграв уродженець села Белелуї Порфирій Бажанський. З уст своїх односельців він записав десятки народних пісень. Іван Франко високо оцінив працю композитора. Зібрані та оброблені П. Бажанським народні пісні, він ставив вище за написані ним опери і музичні твори. Його симфонічні обробки коломийок відзначаються яскравістю колориту. Плідною була праця П. Бажанського як фольклориста, збирача і дослідника народної творчості. Йому належить сім томів записів народної музики різних жанрів із багатьох районів Галичини та Буковини.

Знаною на Снятинщині є творчість Ярослава Лукавецького (народився у 1908р.) – графіка, живописця, архітектора. У 50-х роках був репресований, а реабілітований уже в часи незалежної України. У роботах, які збереглися, а їх близько 100, відчувається самобутність майстра живопису. Відомі твори „Портрет Д. Николишина”, „Портрет Н.Семанюк”, „Портрет режисера В. Блавацького”. Творчість художника гідно оцінена прикарпатцями. Заснована обласна премія в галузі образотворчого мистецтва і архітектури імені Я. Лукавецького. Помер художник в 1993 році.

Снятинщина – край видатних і працьовитих людей, які наполегливою працею вносять свою частку в розбудову незалежної держави – України.

Я розповіла вам про найбільш цікаві туристично-краєзнавчі принади регіону. Ми сподіваємось, що наша діяльність допоможе залучити користувачів бібліотеки, жителів до вивчення історичного минулого свого народу, усвідомити свої корені, знайти моральні орієнтири в житті, виховати в собі почуття національної гідності, патріотизму. І коли людина на запитання: “Де найкраще місце на землі?” із впевненістю зможе сказати: “Там найкраще, де родився ти”, ось тоді ми досягнемо своєї мети.

ЗМІСТ

Програма обласного семінару з питань краєзнавства

Тимків В. Оптимізація краєзнавчої діяльності бібліотек

Михайлюк С. Роль публічних бібліотек в активізації краєзнавства на Прикарпатті

Осадчук Р. Збереження історико-культурного надбання краю – пріоритетна функція бібліотек

Михайлюк С. Туризм і краєзнавство в контексті діяльності публічної бібліотеки

Підлесник М. Краєзнавче портфоліо бібліотек району

Горбань Г. Моніторинг якості видавничої продукції з питань краєзнавства

Черепович О. Роль бібліотек в інформаційній підтримці розвитку туризму

Сорока М. Бібліотечне краєзнавство в контексті розвитку культури та туризму на Городенківщині

Тарновецька Н. Публічна бібліотека як осередок сприяння розвитку зеленого туризму і збереження культурних надбань краю

Марчук Я. Тлумаччина –  перлина Покуття

Грушецька Р. Бібліотеки і туризм у новому часі і просторі

Лакуста В. Туристична Снятинщина – таємниця її величі і краси

Коментарі виключені.