Тернівська Лідія
УКРАЇНО, ВСТАВАЙ!
Україно, вставай, єднаймося, друзі!
Лиш разом ми зможем змінити наш світ.
Вирує Майдан. Вся столиця в напрузі.
У перших колонах йде нації цвіт.
Ми вільний народ, є в нас гідність і сила
Здолати неправди підступні ходи.
Наш мирний протест власть кийками косила –
Розгул беззаконня й криваві сліди.
Та ми не з лякливих. Встає вся країна.
В єдинім пориві і Захід, і Схід.
Вже нас не поставить ніхто на коліна,
Кийками не спинить до волі політ.
Луна клич народу: «Вступайтесь з дороги!»
Росте і мужніє наш мирний Майдан.
За правду і волю – відкиньмо тривоги,
Підступності й зраді нема оправдань.
НЕБЕСНІЙ СОТНІ
Прийшла весна уже не ваша,
Не вам співають солов’ї.
Судилась нам гіркоти чаша.
Сповна ми випили її.
Відважні, юні і крилаті
Ви йшли за правду до кінця,
Й на боротьби пекельнім святі
Не поганьбили честь бійця.
Не вам цвітуть ромашки білі,
Рясна калина край води.
Вже на весни гучнім дозвіллі
Свої не лишите сліди.
Ви йшли без страх за свободу
Супроти нелюда і зла.
Несли високо стяг народу,
Любов і віра вас вели.
Здолали підступи ворожі
Ціною власного життя,
Щоб були світлі дні, погожі,
Катам – не було вороття.
У нашій пам’яті вам жити,
Допоки люди і земля.
Несемо вам найкращі квіти.
Ваш подвиг юність окриля.
ІДЕ ВІЙНА
Іде війна жорстока і кривава
В моєму домі, на моїй землі.
Запроданці бездушні і лукаві
Із путінським свавіллям на чолі.
Руйнують все, куди сягають руки,
Вбивають всіх – дорослих і дітей.
За що тобі такі, Вкраїно, муки,
За гріх який несеш цей хрест тяжкий?
Допоки буде Кремль – агресор лютий,
Твої міста палити і сади?
Усі людські чесноти позабуті,
Криваві нелюд залиша сліди.
Найвищу ціну платиш за провину,
Що булаву вручила в руки ті,
Що грабували, крали безупину
Й втоптали в бруд всі цінності святі.
І ллється кров синів твоїх – героїв.
Вгамуйте лють, перевертні-кати.
Їм хліб ростить, а не лічить набої,
В безмеж науки прокладать мости.
Їх кров на тих, що залюбки продали
І честь, і совість за іудин гріш,
Керманичем тюремщика обрали.
У груди неньки застромили ніж.
Тепер нелегко, рана кровоточить.
Іде війна безглузда і страшна.
І смерть-нахаба заглядає в очі
Дітей твоїх. А ти у нас – одна.
За правду й волю станемо горою,
Топтати рідну землю не дамо.
Уміємо в руках тримати зброю.
В надійні руки вручено кермо.
СИНИ УКРАЇНИ
Сини України, чекає вас мати,
Без ліку, довіку буде вас чекати.
Допоки всміхатися буде їй сонце,
Вона виглядатиме сина в віконце.
І доки їй руки не зложать на груди,
І в день, і в ночі надіятись буде.
Не в змозі повірить, що сина немає,
Що він уже пташкою в небі літає
Чи горнеться вітром, їй пестить волосся,
А, може, він там, де пшеничне колосся
Важніє, набравшися ярої сили,
В землі, де сини свою кровцю пролили.
І шепче їй стиха: «Я, мамо, з тобою,
Простелюсь до ніг твоїх вранці росою.
Всміхнуся роменом до тебе у полі,
І шелестом тихим стрункої тополі,
Хмаринкою з неба та сонечком ясним.
Поглянь же, матусю, цей світ – він прекрасний.
Та мусів його, моя рідна, лишити,
Щоби Україні вік вільною жити.
Я тут не один, нас таких є багато.
Під кулі ворожі ми йшли не за плату.
Так було і буде, ніхто нас не кличе,
Цей поклик до волі дарується вище.
Під стяги козацькі і стяги Бандери
Ішли твої діти й до нашої ери.
В борні непосильній кувалася воля,
І нині не лишимо рідного поля.
Прости мене, ненько, за ту гірку звістку,
І що не привів тобі в дім наш невістку.
Прилину у сни твої, ми поговорим,
Біду переможем, здолаємо горе».
