«Променем сонця» – книга живої пам’яті

29 квітня 2026 року фонди Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка поповнилися цінною та важливою книжкою «Променем сонця», що присвячена пам’яті Героя України Михайла Яворського. Видання для читачів головної бібліотеки Прикарпаття подарувала матір полеглого воїна – Марія Яворська.

Є книжки, які не просто розповідають історію, а залишають після себе тишу, що говорить голосніше за слова, які не закриваються на останній сторінці, бо продовжуються у пам'яті. «Променем сонця» - саме така книжка.

Це історія про Героя України, військовослужбовця Михайла Яворського. Вона вийшла накладом у дві тисячі примірників - як спроба втримати життя у слові, у фотографіях, у голосах тих, хто любив.

Михайло Яворський народився в Коломиї - місті, де, здається, навіть повітря зберігає пам'ять про тих, хто колись із нього вирушив у світ і подумки завжди повертався додому. У шістнадцять років він разом із родиною переїхав до Сполучених Штатів Америки. Так почалася інша сторінка життя - далека, однак успішна і впорядкована.

У Чикаго він прожив двадцять п'ять років. Там здобув освіту, створив сім'ю, виховував доньку, працював в ІТ-сфері. Його будні мали чіткий ритм великого міста: робота, плани, відповідальність, комфорт. Ззовні все виглядало так, як називають здійсненою американською мрією, але є речі, які не вміщаються у жодні сценарії добробуту. Десь глибоко у серці Михайла жила інша дорога: невидима для ока, але вперта, як коріння дерева, що навіть крізь камінь шукає рідну землю. То була лінія повернення, не географічна - душевна. Та нитка, яку не обривають ні океани, ні роки, ні чужі паспорти.

Ще у 2014 році, коли в Києві палав Майдан, коли небо над Україною розітнула жалоба за Небесною Сотнею, а на Сході заговорила війна, Михайло рвався сюди. Його стримували рідні, благали залишитися, переконували: ти вже нічого не зміниш. Він мовчки схилив голову, ніби погодився, та лише зовні. Усередині рішення вже було прийняте - як зерно, яке чекає свого часу під снігом.

У 2015 році він знову намагався повернутися, але сімейні обставини затримали його у Чикаго. Доля ніби відкладала зустріч, знаючи, що для кожного шляху існує своя година. І ця година настала з початком повномасштабної війни росії супроти України. Коли рідні були на відпочинку, він мав би купити квиток до Маямі й приєднатися до них. Та замість сонячного узбережжя обрав землю, над якою здіймався дим. Замість відпочинку - тривогу; замість безпеки - обов'язок; замість Маямі він полетів у Київ, наче птах, який після довгих зим повертається туди, де його гніздо, навіть якщо там буря. Він знайшов військкомат і сказав просто: «Хочу воювати». Йому, як громадянину Америки, пропонували іноземний легіон, але для нього це було не про контракт і не про формальність. Це було про кров пам'яті, про голос землі, який він чув крізь роки. І тому відповів: «Ні. Тільки поруч з українцями».

25 травня 2023 року земний шлях Михайла Яворського обірвався, та в цій книжці й сама ця дата не звучить як крапка. Вона радше схожа на тиху межу, за якою людина переходить в інший вимір присутності - туди, де вже немає голосу, але залишається світло; де не помітні кроки, але довго чутно їхній відгомін.

Усе сталося під Кремінною, серед тривожної тиші Серебрянського лісництва, де дерева стали свідками людської мужності й болю. Там, поміж димом, землею і смертельною небезпекою, він робив те, що вмів найкраще: рятував інших. Двох побратимів витягнув на безпечні позиції, повернувся за третім - і саме на тому поверненні зупинився його власний шлях. Смерть була миттєвою, але життя - ні, бо життя людини не вимірюється останньою секундою - воно вимірюється тим, заради кого вона йшла назад у вогонь. Є люди, що йдуть тихо, не порушивши тиші. А є ті, після кого тиша вже ніколи не буває колишньою. Михайло належить до других.

Власне, про що ця книжка? Передовсім - про людську пам'ять, про її силу не дозволити зникнути тому, хто віддав за незалежність найдорожче -життя, про людину, яка пішла з цього світу, але залишилася в серцях тих, хто її знав, любив і пам'ятає. Це видання зберігає пам'ять про Михайла у живих голосах - у спогадах побратимів, друзів, студентських товаришів, односельців, а передусім - матері, дружини, сестри та усіх рідних, для яких ця втрата стала не лише болем, а щоденною розмовою з тим, кого вже не можна обійняти.

Та першою іскрою цієї книжки стало серце Матері. Велике, любляче, назавжди зранене серце. Саме у ньому зародилася думка зібрати по крихтах усе, що залишилося після її дитини: слово, спомин, усмішку, світлину, голос... Війна забрала у неї найдорожче - сина. А для матері більшої втрати не існує. Тому повз усю книжку, крізь усі сторінки й голоси, червоною ниткою проходить одна доля - доля загиблого Михайла Яворського.

У кожному спогаді Михайло постає іншим: для когось - надійним другом, для когось - уважним товаришем, для когось - люблячим чоловіком чи братом. Але водночас у всіх цих голосах він незмінний у головному: сильний духом, мужній, жертовний, внутрішньо світлий. Таким, хто не зважував власне життя на терезах користі, хто без роздумів міг піти у небезпеку заради друга, для кого вірність була не словом, а способом бути. Ця книжка складається не тільки зі сторінок - вона складається з тепла чужих спогадів, із болю втрати, з гордості й любові, і саме тому читається як жива присутність людини, що пішла, але не зникла.

Особливого значення цьому виданню надають фотоматеріали - мовчазні, але промовисті свідчення того, яким був Михайло насправді. Вони додають книжці не лише документальної ваги, а й живого людського дихання, повертаючи читачеві не образ героя з офіційних означень, а людину - справжню, близьку, теплу. На цих світлинах він ще живий, усміхається, дивиться просто в об'єктив чи кудись убік, не знаючи, що колись ці миті стануть для когось безцінними реліквіями пам'яті. Перегортаючи ці сторінки, читач відчуває особливий щем: перед ним передовсім згадка про загиблого воїна, але й присутність людини, яка ще сміється, любить, мріє, обіймає рідних, будує плани. І саме тому фотографії болять найбільше - бо на них життя ще триває, та водночас вони й лікують, бо дозволяють побачити Михайла не тільки в трагічному фіналі, а в повноті його земної присутності.

Важливою рисою цього видання є й те, що матеріали в ньому подані двома мовами - українською та англійською. І це, окрім доречного редакційного рішення та зручності для ширшого кола читачів, має глибокий символічний зміст. Українська була для Михайла мовою кореня, першого слова, дитинства, Коломиї, родинного тепла і тієї землі, до якої він повернувся серцем, а згодом і життям. Це мова, якою, певно, найтонше звучали його спогади й найболючіше відлунювала любов до Батьківщини.

Англійська стала для нього другою рідною - мовою дорослого життя, праці, щоденності, міста Чикаго, у якому минули десятиліття. Мовою країни, що дала можливості, дім, сім'ю, іншу частину його долі.

Тож двомовність цієї книжки ніби віддзеркалює саму біографію Михайла - людини, чиє життя пролягло між двома світами і двома берегами.

«Променем сонця» - це книжка про втрату, яка не перемогла любов; про смерть, яка не змогла затемнити світла; про пам'ять, що виявилася сильнішою за час. Її сторінки сповнені болю, але водночас - гідності, тепла і внутрішньої ясності. Після прочитання залишається особливе відчуття: ніби доторкнувся до чиєїсь великої, чесної душі. І розумієш, що є люди, які йдуть із життя, але не йдуть із нашого світу. Саме таким у цій книжці залишається Михайло Яворський - живим у пам'яті, світлим у серцях, незгасним у часі.