Олександр Кошиць - вісник світової слави української пісні
12 вересня минає 145 років від дня народження українського хорового диригента, композитора, етнографа, письменника-мемуариста та громадського діяча – Олександра Кошиця.
Народився Олександр Кошиць на Канівщині, в багатодітній родині священника. Освіту почав здобувати у Богуславській єпархіальній бурсі, а продовжив у Київській духовній семінарії. Та попри отриману освіту, священиком не став, а подався вчителювати на Кубань, де здійснював етнографічні експедиції по козацьких станицях, записуючи від нащадків запорізьких козаків, депортованих з України, народні пісні. Зібраний матеріал з 500 пісень він упорядкував у десяти зошитах та отримав за роботу Золоту медаль.
У 1904 році після повернення до Києва продовжив навчання у класі композиції в музично-драматичній школі Миколи Лисенка. Далі відбулось стрімке становлення Кошиця як диригента та композитора.
Деякий час він був директором та диригентом товариства «Боян», згодом керував студентським хором Київського університету св. Володимира. Учасники цього хору 1916-го року вперше виконали неперевершений «Щедрик» d обробці Миколи Леонтовича.
Згодом Кошиць викладав у консерваторії, здійснював обов'язки капельмейстера у театрі Миколи Садовського, був диригентом Київської опери, а за доби УНР Центральної Ради очолював музичний відділ Генерального секретаріату освіти.
У січні 1919 року Голова Директорії Симон Петлюра зобов'язав Олександра Кошиця та Кирила Стеценка зорганізувати українську республіканську капелу та вирушити у світове турне з метою популяризації України. Репертуар капели складався виключно із народних пісень в обробці Лисенка, Стеценка, Кошиця, Леонтовича.
Протягом 1919 - 1921 років капела здійснила вдале турне країнами Європи, а у 1922 році перетнула Атлантику аби підкорити Америку. З успішними концертами гастролював Український Національний хор (таку назву отримала капела наприкінці 1920 року) США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Кубою. Лише в країнах Південної Америки хор дав близько 900 концертів. Після цих гастролей хор розпався.
Попри бажання Кошиця, повернутись в Україну капела не могла, оскільки радянська влада не давала дозволу. Відтак, диригент з 1926 року оселився у Нью-Йорку, де керував групою зведених українських хорів «Сімкою», викладав у Колумбійському університеті, працював над «Спогадами» та впорядковував щоденник «З піснею через світ».
Помер Олександр Кошиць 21 вересня 1944 року і похований в колумбарії цвинтаря «Глен-Іден» недалеко від Вінніпега.
Багатий талант Олександра Кошиця, його патріотизм, засвідчений перед усім світом, віддана служба украı̈нській музиці і врешті значна творча спадщина заслуговують на поважне місце в історії української музики та вдячність всієı̈ Украı̈ни.
Всіх, кого зацікавив життєвий та творчий шлях Олександра Кошиця, щиро запрошуємо опісля карантину до обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка, де ви знайдете чимало цікавої інформації про талановитого митця.
