Роман Фабрика - лавреат міської премії ім. І. Франка 2006 року за фотоальбом «Лемки: роки і долі»

   (18 жовтня 1940, с. Радча Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл.).
  "Скільки себе пам'ятаю, - згадує Роман Фабрика, - мріяв про журналістику. Але перш, ніж вступити до вузу, довелося пройти нелегкі життєві університети. У дитинстві пережив голод, школярем працював. Юнаком добував вугілля у заполярній шахті засніженої Воркути. Потім з голубими погонами авіатора готував до польотів реактивні бомбардувальники. Задовго до університетської кафедри старший брат Ярослав дав перші уроки фотосправи. Робив світлини, друкував фото в газетах, знимкував суодів, друзів, колег, ровесників. Був завжди у мандрах, у пошуках нового, небаченого. Усього в житті досяг самотужки, сам своїм розумом та наполегливою працею. Завжди знав ціну і шану хлібної скоринки, на власній шкірі відчув добро і зло. Можливо, цей гарт допомагав мені пізніше у професійному репортерстві".
  Працював у багатотиражній газеті, був кореспондентом "Комсомольського прапора", заввідділом інформації "Прикарпатської правди", 5 років кореспондентом Українського радіо, друкувався в республіканських та центральних газетах "Известия", "Труд", "Строитепьная газета", започатковував в Івано-Франківську місцеве телебачення.
  50 років репортерства, останніх 20-ть працював власкором Українського національного інформаційного агентства Украни (ТАРС, РАТАУ, ДНАУ, УКРІНФОРМ).
Лауреат обласної премії імені Богдана Бойка та міської премії імені Івана Франка, Всеукраїнського конкурсу на краще висвітлення історії Галича. Двічі визнавався дипломантом та лауреатом загальнонаціонального конкурсу "Українська мова - мова єднання", отримав премію журналу "Соціалістична культура". Був на стажуванні у США.
  Нагороджений медаллю "Журналістська гідність" та Золотою медаллю української журналістики, медаллю "За заслуги перед Прикарпаттям" та знаком "За подвижництво в культурі Прикарпаття".
Мав три персональні виставки: "Америка в Галичині " та дві фотовиставки "Кличуть у гори трембіти" і "Діти втрачених Бескидів". Першим в Україні видав фотоальбом "Лемки: роки ідолі".
Автор книг "Наодинці зі словом", "Я - репортер".
  Заслужений журналіст України.
  Член Національної спілки журналістів України з 1969 року.

Фабрика Р. Лемки : роки і долі [Фотоальбом] / Р. Фабрика. – Коломия : Вік, 2005. – 104 с.

   Лемки... Діти втраченої землі, вигнанці з прадідівської вітчизни. 60 років тому саме вони стали жертвами масової депортації, знаної як операція «Вісла». Нині їхній рідний край лежить у межах двох держав - Польщі та Словаччини. По-різному склалися їхні долі. Все пережите не переповісти. От хіба що вдивишся в очі літніх чоловіків і жінок, у яких досі - незагоєний біль втрат, та піймаєш погляд їхніх онуків - сповнений юної віри в майбутнє. Лише тоді осягнеш ту відстань завбільшки з життя, яку подолало кілька поколінь лемків, наново здобувши своє місце у світі.
   Власне отак, пильно «спостерігаючи» мало знану етнічну групу через об'єктив фотокамери, збагнув її дух і культуру заслужений журналіст України, лауреат премії «Золоте перо» Роман Михайлович Фабрика. Шість років він збирав матеріали для омріяного видання, яке щойно вийшло друком. «Лемки: роки і долі» - саме так назвав автор свій фотоальбом, до якого увійшло 450 із понад 2000 тисяч світлин, зроблених на різноманітних мистецьких акціях, лемківських фестивалях. У центрі уваги журналіста, як завжди, - люди, які відроджують свою культуру, власноруч вписують славні сторінки в історію свого роду.
   Роман Фабрика зізнався: - Я не лемко. Але хотів зробити для цих людей щось цінне, що залишилось би для них як пам'ятник, спомин, своєрідний оберіг. Їхня доля важка і трагічна. Цих людей, силоміць депортованих у Радянську Україну, було розселено на Луганщині, Донеччині, Полтавщині. Згодом вони самотужки переїхали на Тернопільщину, Львівщину, Івано-Франківщину. Та, досліджуючи наш край як репортер, я звернув увагу, що про гуцулів уже написано чимало. А про лемків? Регулярно проводяться гуцульські фестивалі. Однак лемківського на території нашої області не було досі. Словом, цим фотоальбомом я заповнив порожню інформаційну нішу. Тут вміщено карту Лемківщини, декілька лемківських пісень, навіть рецепти лемківських страв. Я вдячний всім, хто мені допомагав її створити, а особливо старшому братові Ярославу, який понад п'ятдесят років тому подарував мені свій фотоапарат. Відтоді й фотографую.
   Наразі фотоальбом вийшов невеличким накладом - 1000 примірників, з яких 500 уже розійшлися бібліотеками області. Та, вочевидь, цього замало. Бо вже на презентації фотоальбому стало зрозуміло: на всіх охочих поповнити ним свої книгозбірні цього видання не вистачить.
З повним текстом можна ознайомитись на  сайті: www.citylife.com.ua/index.php?id=23