Василь Ганущак - лавреат обласної премії ім. В. Стефаника 2011 року за книгу «На буринах часу»

Василь Ганущак - поет, пе­рекладач, літературознавець, публіцист.  Народився січне­вого дня 1949 року в гуцульському селі Микитинці, що на Косівщині Івано-Франківської області. Літературні уподобання проявилися у Василя ще в 10 років. По закінченні восьмирічки вступив до Рогатинського вет-зоотехнікуму, де під чималим впливом викладачів - філоло­га Івана Костецького та подруж­жя Паньківих, - почав публікуватися в місцевій газеті „Зоря".

Далі - армія. Після служби - українське відділення філологіч­ного факультету Львівського університету ім. І. Франка. Там провчився два з половиною роки і був відрахований, звичайно ж, за переконання. Через чверть століття Василь Ганущак на­пише про це:

Моє навчання, університет.
Безплідні і безвихідні розмови
Про сенс життя та роль у ньому слова -
Все час злизав, як язиком корова.
Пропав поет...

(„Моє навчання, університет...").

Але поет не пропав. У 1984 році таки закінчив заочно Лі­тературний інститут у Москві. Був аспірантом Інституту літе­ратури АН України, але до захисту з об'єктивних причин не дійшов. З 1985 року працював кореспондентом прогресив­ної на той час обласної молодіжної газети „Комсомольський прапор" (тепер „Світ молоді"). Тривалий час Василь Ганущак був заступником редактора тижневика „Новий час" в Івано-Франківську.

Отак, хоч „Перемелюють жорна байдужі // Душі - розквіт­лі сади..." („Цей день перемолов мене..."), Василь Ганущак за­лишився як „добропорядний шанувальник чести..." („Моє на­вчання, університет..."), якому „...вірші мозок перепалюють..." („Скільки гарних віршів..."), „...не дає... спокою..." і болить „... село...роздерте на конфесії..." („Село моє...") і який ніколи не співав „з чужого голосу".

У скрині творчого надбання поета - збірка „Відрух" (Івано-Франківськ, 1991), за яку був прийнятий в Спілку письменників України; досконалий переклад пое­ми знаної білоруської поетки Ніни Мацяш „Олекса Довбуш" (спецвипуск газети „За незалежність", Івано-Франківськ, 1995); упорядкування книги творів і матеріалів про життя й творчість видатного поета і політичного діяча Олеся Бабія (Дрогобич, 1997). У рукописі довго відлежува­лася збірка віршованих скоромовок для дітей, які почасти вже друкувалися в періодиці України та (в перекладі) у Білорусії, а вийшла в значно скороченому варіанті аж в 2007 році (ви­давництво „Богдан", м. Тернопіль). Крім того, численні пере­клади з білоруської, польської, словацької, російської, німець­кої видрукувано часописами України; публіцистичні і літера­турознавчі статті, рецензії і вірші, вірші, вірші... Бо:

Поезія - вона сльоза немов,
священна й кришталево чиста,
краса, піднесеність, врочистість,
і гнів, і розпач, і любов.

(„Поезія - вона сльоза, немов...").

Слово, розкладене на склади, літери, звуки і зібране в щось цілком інше за конструкцією та змістом, - це сутність непо­вторності поезії Василя Ганущака. Якби структуризувати все, написане ним, то безперечно превалювала б лірика. Не Сосюрівська м'яка, розлога, співуча, а терпка і ритмічна, проте така ж сильна і правдива. Вона жебонить спокійними верлібрами, спалахує блискавицями несподіваних метафор, виблискує ви­багливою римою і легким ритмом. Лірика інтимна і лірика громадська.

Мимо вітром пролинуть дні.
Перетріпочу їх листям-крильцялш.
Зріжуть дерево, і на пні
чи й порахує хто кільця.

(„Кільця статечності").

Сьогодні Василь Ганущак переступив свої 60 - зрілості, мудрості і таки статечності. Повиростали його ластів'ята - донька і син; тішить серце онука. Минулася ейфорія станов­лення української державності. Вивільнилися „стражданням сповнені слова..." („Я, певно, знову ніч провівши..."). Зрештою, осягнуто зміст того, про що колись інтуїтивно здогадувався:

О, як ми дні марнуємо даремно,
А їм же с цілком конкретний лік,
І рахівник (комп 'ютер? чоловік?)
В них скрупульозний дуже і недремний.

(„О, як ми дні...").

Так, дням є конкретний лік, їх не марнує поет. Тонке від­чуття мови, філігранність поетичного слова в поєднанні з ви­сокою вимогливістю до стилю викладу притаманні Василеві Ганущаку і як редактору. „Шевченкіана" та „Франкіана" Богда­на Лепкого, „Книжка горя" Марка Мурави, поетичні збірки  Б. Ковача та І. Ткачика - це лише дещиця плідної редакторської праці В. Ганущака. Але перш за все Василь Ганущак - поет, справжній, з абсолютно чіткою громадянською позицією. Він не блукав ідеологічними манівцями, не пнувся до визнання (воно прийшло згодом), він протиставляв себе і своє слово фаль­шивій рівновазі суспільства. Він писав. Він пише. Він писати­ме. Свідченням цього є книжка „На бурунах часу", укладена з авторських поезій та перекладів різного часу. Це його четвер­тий вимір, безмежний простір, космос нетлінної душі.

...знаю
Я про Поезію кажу.
...Вона - немов сльоза,
завжди солодка чи солона.
У ній ніколи
не вигасне і не холопе
вогонь душі людської...

(„Поезія - вона сльоза, немов...").

Нехай і надалі кружляє навколо нього „вихор слів-сніжинок..." („Скільки гарних віршів..."), а руку і серце зігрі­ває „біленький аркуш, на якому вірш аж проситься рядками розпочати..." („Спочатку був собі папір...").

Ольга ЧЕМЕРИС

Ганущак В. Д. На бурунах часу : вибрані поезії та переклади / Василь Ганущак. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2010. - С. 3-6.

Мельник В. Вікно Василевої душі : [про зб. „На бурунах часу"] / В. Мельник // Галичина. - 2011. - 1 лют. - С.8.

Тебешевська О. Нестримні буруни поезії Василя Ганущака / О. Тебешевська // Дзвони Підгір'я. - 2010. - 24 груд. - С. 11.

Мочкодан І. Штрихи до лірики Василя Ганущака / І. Мочкодан // Перевал. 2006. - № 1. - С. 135-140.