Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Горить золотослова пектораль



Поетичним роздум'ям зосенілої меланхолії, алегоричним словозором  через призму сучасної екзистенційної містики візеруниться „Пектораль" - нова збірка лірики Ольги Слоньовської. З авторського художнього „литва" виогранюється її пектораль - не просто як прадавня скіфська декоративна оздоба, а як виразно символічна креативність, наповнена суб'єктивною приреченістю митця. Осягання верховіть поетичної творчості, як і носіння царської відзнаки, - це жертва, що буде прийнята лише від сильних духом світу сього, бо „для рабині ця прикраса смерть!".

Версифікаційна площина першого розділу книжки „Зимове яблуко" скомпонована на своєрідному зіставленні художніх описів природи та настроєвих психологічних авторських візій. На перший погляд - еклективна гама світовідчуттєвих рефлексій поетеси малює  хаотичну картину буття із психоемоційними реакціями на так звану стабільну „природну" невизначеність.

Скажімо, пора першого „опалолистого розмоклого печаттю", виповнена летом м'яких на дотик, лагідних, шовкових днів, ще купається в прозелені підосіннього шалу: „Ще тільки серпень! Весь з одних дифузних згустків // Тонкого плаття, і кінця відпустки, //І реготу (і смутку без причини). // Високе сонце! Небо голубе! // Ще лірика! Які там мемуари?". Та все ж депресивні настрої осені, що „втомою, як грим, розпливаються на обличчях в маршрутці", нависають  стабільною невизначеністю буття з його хронічною зашарпаністю, доганянням втрачених миттєвостей і нездійснених можливостей. А вже хризантемоквітне пізньоосіння викликає елегійну тужбу меланхолійної душі за осоненими досвітками юності: „Ой, осене, досить! Не вернеш нічого, крім болю! // Щасливе колишнє лиш в спогадах манить теплом, - // Насправді ж шипшиною голою в сутінках коле, // Лишає сліди, наче мряки брудне помело".

Превередний настрій грудневого передзим'я - „теплінь, теплінь, теплінь на всі чотири сторони. // Вже й кликано, але не випадає сніг" - викликає цікаві художні антропоморфні асоціації: „Ця плюсова зима - мов пристаріла панна: // Лякається простуд і вірить у казки", а також шеренгу настроєво-очікувальних ремінісцентних алюзій: „Така сира зима! Ні віхол, ні морозу. // Така дурна душа: страждає, живучи // В очікуваннях, що, як наркотична доза, // Зумовлюють залежність без видимих причин". А крицево-біле снігозимове розіскр'я творить статичну картину простору: „Сонячно. Засніжено. Глибоко. // Тиша. Ні стежок, ані слідів. // Рококо заметів. Білий спокій. // Денний сон зимових білих дів ...// У гіпнозі масовім (аж лячно!), - //Й тінь не ворухнеться на землі", здатну накладатися й на певну чуттєво-емотивну площину авторського сприйняття: „Взимку завжди почуття вгамовані: // Он навіть клумба, - як чистий аркуш. // Взимку відлиги - поза законами // (І потепління в стосунках - також)".

Художнє слово циклу „Поглядом тіні" водить нас манівцями найпотаємніших розмислів поетеси, вигойданих на крилах її творчої уяви, душевнотремних споминів. Тут же автор збірки провадить читача ірраціональними лабіринтами анатомії творчості із виплесками підсвідомих візій і так званої невмотивованої доречності, описуючи стан, коли „Ані мрій, ні надій, ані радості. Ні найменшої// забаганочки, опріч // того, що в тобі млосно і болісно зріє, як щось, // що - ти не сама. // Щось таке, як наврочення чи пороблення", а муки творчості уподібнюються „повторному приступу стенокардії".

Наскрізною ниткою поетичної тканини збірки проходять феміністичні мотиви. Образ жінки у ліриці Ольги Слоньовської прибирає широку гаму психологічних візій. Це і характерна парижанка Жозефіна (поезія „Лист"), світоглядно-життєві принципи якої непохитні ні перед якими авторитетами: „Що мені, бездержавній, політика?! //І прогрес, і регрес, і застій - не мої напасті. // Ти хоча і Бонапарт, та мене не заставиш // Збирати досьє на твого наслідника //Чи на ту компромат, що її підбирали для тебе // 3 кількох найдавніших в Європі династій", і романтично вознесена Анна Ахматова з її екзистенційною фатальністю, натхненням, жагою, прокляттям. Не може полишити байдужим читача майже свята простота майстрині-писанкарки Доцьки, жертовний образ якої, понівеченої каліцтвом, ніби уособлює фатум нашого національного страдництва: „Підіпре чимось двері в хаті, //Занавісить всі вікна коцами - // Писанки сідає писати // Одинока горбата Доцька". Та все ж, жінка у творчій уяві письменниці постає возвеличено-романтичним образом петрарківського ідеалу: „Жінка, прекрасна, немов європейська столиця. // Жінка, безцінна, немов артефакт - статуетка - // Руку лише простягни - і бери, і не думай!".

Фантасмагоричні візії творчої уяви поетеси художньо довершують „Космацьку феєрію", душевно-трепетні спомини триптиху „Дитинство" відсилають нас у незабутні часи дитинства відзеркалюючи найпотаємніші асоціативні враження.

Октологія „Станиславівська містика" наповнена відлунням притишеної мазурки зимового балу, фантасмагорією горобиної ночі „в місті графа Потоцького", містичними рефлексіями „високосного року, тринадцятого у п'ятницю", означена часопросторовими зсувами „на цілих три століття: „Уночі скукурічилася ріка: // Вирвала з берегом півчвертьста сажнів мосту //І вітри танцювали аркан... //Та Потоцький намислив рицарський герць, - //І панство з'їжджалося, як годиться".

Не можна поминути увагою багатство мови, художніх особливостей „Пекторалі". Поетичне письмо тяжіє до метафоризації, розкриття сутності одних явищ чи предметів через інші за подібністю чи контрастом. У цьому разі метафора концентрує і узгоджує у своєму семантичному полі асоціації, які, декодуючись, розгортаються у внутрішній сюжет, що почасти не доступні для раціонального тлумачення. Так, поезія О. Слоньовської густо всіяна художньо-стилістичними конструкціями на зразок: „Перший сніг ішов босоніж пішки", „Примерзало сонце до акацій", „Осінь з вітром напідпитку", „Срібний місяць розбризкує ртуть", „Літній дощ реготав", „Навшпиньки здивований пролісок".

Багата художня мова збірки насичена компаративістичними фігурами, що передбачають пояснення одного явища почерез інше, їхнє зіставлення. Це такі поетичні словоформи, як „По швах тріщав похмурий світ, як міх", „Місто, як мавр чи варвар", „Сліди, наче мряки брудне помело", „День волосатий, неначе пірат" тощо.

Лірична тканина „Пекторалі" художньо пронизана звукоповторами, що неабияк посилює інтонаційну, інтерпретаційну та семантичну виразність вірша, об'єднання логічно наголошених слів: „Осінь хмари крала", „Наркоз подібний на некроз", „Тло зелене викладено пазлами", „Пече печаль", „Пори зеленої зелені тіні", „Уранці чорні коні привезли". Саме таке поєднання слів дозволяє посилювати ідеографічну акустику цілісного звукового образу, його ритмомелодику.

Поезія О. Слоньовської збагачена авторськими новоутворами на кшталт „Сріберно", „Снігом на перхає", „Поля медвяно-хлібні". Це красномовно демонструє багатство ліричного хисту письменниці, її тонке ставлення до слова.

Збірка Ольги Слоньовської засвідчує яскраво виражену тематичну наповненість поезій, добірне слово, просякнуте тонким ліризмом, органічними переживаннями, психологічними рефлексіями. „Пектораль", безумовно, -  знакова книжкова з'ява у нашому літературному сьогочассі.

Сулятицький М.

// Перевал. - 2010. - № 3. - С. 170-172.

Оновлено 15-07-2024
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка