Козловська Ольга Любомирівна

«НЕВОЛЯ - ПІДКОРЕННЯ ЧИ ПІДНЕСЕННЯ»

Козловська Ольга Любомирівна,

студент

с.В.Кам'янка, вул. Січових Стрільців, 105,

Коломийський р-н

Невеликий, хоч сильний мужчина. Велике чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте ...А заговорить - і вже здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його очей, а його мова здається не словом, а сталлю,що б'є об кремінь і сиплее іскри. Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою.   (М. Коцюбинський)

Не кожна людина є письменником, але кожний письменник це людина. Тому звісно ж письменники в своєму житті теж переживають багато складних ситуацій, вони також відчувають сум, можуть впадати в депресію та боротися з несправедливістю. На превеликий жаль Іван Франко не став вийнятком із цього правила. Вічно гнаний, переслідуваний владою, з розбитим серцем та душею, яка прагне змін, Великий Каменяр зіткнувся з найбільшим жахом любої особистості в будь-якому суспільстві - тюрмою. Немов той сокіл, що б'ється крилами об клітку, так боровся Франко із ув'язненням аж три рази в своєму і так непростому житті. Так, найтяжчим випробуванням для визначного письменника став його перший арешт, але я б хотіла зосередити увагу на позбавленні волі Івана Яковича Франка на Коломийщині.

1 березня 1880 року коломийський вокзал разом з подружжям Озаркевичів зустрів Велетня української літератури, який в свою чергу зустрів вперше Коломию. Побувши з своїм минулим коханням не цілих три дні, Франко відправився з Кирилом Геником в Нижній Березів, не передчуваючи, яке лихо спіткає їх у дорозі. Іван Франко, який уже на той час був ув'язнений і мав неодноразові проблеми з владою та Геник, який був запідозрений у соціалістичній агітації, зразу не сподобалися жандармам. Тому тільки із зачіпкою відсутності документів, Франка в той же момент відправляють до Коломиї.

Чи міг письменник сподіватися на таке розгортання подій, коли він їхав просто допомогти Геникові підготуватися до іспиту на атестат зрілості? Звісно, що ні.

У Коломийському старостві допитував Івана Франка сам староста Кучковський. 5 березня 1880 року заарештований зізнався, що він є той самий Іван Франко, якого три роки тому Львівський краєвий суд покарав шеститижневим ув'язненням за соціалістичну агітацію. Староста відправив його в слідчу в'язнию, мотивуючись тим, що хоч при ньому не було знайдено нічого підозрілого, не були виявлені документи, як і мета приїзду. Після цього камера №6 стала для Франка нелюбимою, небажаною, незатишною, але домівкою на пару наступних місяців.

З перших днів ув'язнення поет був пригнічений. Він дуже боляче пережив горе, що само собою зрозуміле. Франка огортала повна апатія. Першого тижня він не написав жодного твору. Депресивний стан, що огорнув його з початку ув'язнення, він описав у поезії від 14 березня, яка починається словами «Чи олово важке пливе у моїх жилах». Наступний сум автор описує в творах «Вій, вітре, горою над сеютюрмою», «Непереглядною юрбою ідуть за днями дні мої».

Але потім в його психічному стані наступає перелом. Він переборює в собі зневіру, апатію, і в наступній поезії уже звучать нотки бадьорості. Воскресає віра поета в те, що настане час, коли його край стане вільним і люди заживуть у щасті. У поемі « Ботокуди» Франко висміює усе тогочасне суспільно-політичне життя Східної Галичини. Поряд із цим він показав зародження нових сил у тому краї, якому належить майбутнє. У наступних поезіях поет попереджає всіх сіячів ідеї справедливості, що плоди їхньої праці не одразу з'являться. Бо він свідомий того, що перемога нового суспільного ладу не в пасивному очікуванні, а в запеклій боротьбі на життя і смерть зі старим прогнилим ладом.

На мою думку, за допомогою ув'язнення в коломийській тюрмі, Іван Франко зміг так би мовити на своїй «шкурі» відчути та побачити всю жахливість та несправедливість тодішнього стану суспільства та влади. Також перебуваючи в порожній камері на одинці з своїми думками, Франко міг роздумувати над проблемами України та можливими способами їх вирішення. Що і свідчать заклики боротьби у його тодішніх творах, особливо в поезії «Гімн », яка була написана, по версії деяких істориків, саме в той час. Це прозвучить жорстоко по відношенню до Івана Франка, але можливо не відчувши на собі що таке арешт, він би не став тим ким він є сьогодні - ВІЧНИМ РЕВОЛЮЦІОНЕРОМ.