Іван Франко-це розум і серце нашого народу

  Лазорко Я. 

    Український Мойсей,який чим далі у віки, все вище і вище піднімається на Голгофу свого безсмертя.
    Увесь свій невмирущий талант, серце і життя він віддав Україні.
    Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах, у мальовничому куточку галицького Передгір'я Карпат, неподалік від Дрогобича.
    Великий художник слова, громадсько-політичний діяч , вчений філософ, етнограф  і фольклорист, видатний літературний критик, публіцист і перекладач , драматург , пристрасний народний трибун - ось хто такий Іван Франко.
    Максим Рильський писав: «Іван Франко ...Низько і глибоко ми клонимося чолом перед цім іменем , як чоло клонять люди світу перед іменем Вольфгенгга , Гетте, Джорджа Байрона , Олександра Пушкіна , Тараса Шевченка.
    Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України і людськості».
   Народ великого сина української землі назвав його титаном мислі і праці. У національній культурі він залишив незгладимий слід.
   Осмислюючи сьогодні широчінь, висоту й глибину невичерпного Франкового феномену , мусимо задуматися -які ж чинники створили для нас цю незбагненну, невтомну і велику людину з винятковою пам'яттю і працьовитістю , освіченістю й ерудицією. Його могутній природний талант понад сорок років дав йому здатність творити геніальні полотна національної літератури.
   Воістину Іван Франко титан праці. Він писав: «...як син селянина , вигодуваний твердим мужицьким хлібом , я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові. Вихований у суворій школі, я від малку засвоїв собі дві заповіді : перша-то почуття святого обов'язку  перед народом, друга - необхідність невтомної праці».
   Результатом цієї праці є сотні творів: оповідань, повістей, поезії, п'єс , літературно-критичних і публіцистичних статей.
   Окрім напруженої важкої щоденної праці в літературі  і сфері громадсько - політичної діяльності, Іван Франко ще й був редактором , видавцем багатьох книг і періодичних видань. Він не обмежувався творчою діяльністю, а виступав перед народом у селах і містах Галичини. Був головою філософської секції наукового товариства ім.. Т.Шевченка, членом етнографічної та інших комісій
   Найвище духовне піднесення І.Франка припадає на останнє десятиліття ХІХ ст. Тоді ж виходять найкращі його ліричні поезії - збірки «Зів'яле листя» (1896) і «Мій Ізмарагд» (1898), декілька збірок оповідань, драма «Украдене щастя»  (1891);, на повну потужність розгортається його наукова  діяльність. Івана Франка визнають далеко за межами Галичини.  Великого розмаху набуває його суспільно-політична діяльність . Здійснюється його мрія про створення в жовтні 1890 р. русько-української радикальної партії , яка мала об'єднати передову інтелігенцію для захисту національних та інших інтересів  селянства краю. Під редакцією Івана Франка і Михайла Павлика  при активній допомозі М.Драгоманова у 1890 р. був заснований журнал радикальної партії «Народ». Він і став на чолі радикального руху.
   У 1890-1892 роках І.Франко та М.Павлик редагували журнал  «Народ» . !894-1897 рр. з допомогою прогресивної інтелігенції Наддніпрянщини Франко видавав у радикальному дусі власний журнал «Жите і слово».Він входив у керівні органи партії, головував на кількох з'їздах радикалів. Виступав на шістьох із семи з'їздів як доповідач з найважливіших питань порядку денного.
   Заслуги І. Франка в організації радикального руху невіддільні від його участі у селянських вічах. Кожного року він брав участь у трьох-чотирьох вічах, виступаючи з промовами із різних питань. Як згадували сучасники , його промови були доступними - він говорив короткими реченнями, без риторичних зворотів , пафосу і демагогії, не демонструючи перед публікою надто глибокі знання , і тому його виступи мали надзвичайне піднесення серед селян.
    ... Як Шевченко для всіх нас , для всіх земель , де живе наш народ , творив цілу епоху , таку ж епоху для галицького  й буковинського народу представляв свою творчість Франко. Бо не можна Франка - поета, письменника  відділити від Франка - провідника нових думок , борця за краще наше життя , за той великий вклад у нашу культурну скарбницю , писав Всеслав Іванюк.
   Багато з того , що написав Іван Франко , під час комуністичного режиму не друкувалось. Навіть у 50-томному виданні його творів не вся поезія знайшла своє місце. Це вірші «Пролог», «Лях», «Великі роковини», « Гей Сич іде», «Успіх фортуни» та інші. Тільки тепер Франкова поезія в повному розкриллі, без заборон йде до шанувальника його слова.
    Ми пишаємося , що й по нашій надвірнянській землі у 1884 році ступала нога великого українця Івана Франка.
     У парку культури в Надвірній в 1958 році було встановлене погруддя Каменяра. Погруддя Іванові Франку  встановлено у с. Саджавці 20 серпня 1961 року ; в селищі Делятині - у 1962 році.
   «Вогонь в одежі слова» - цими Франковими словами можна назвати його творчість, полум'яну й пристрасну , роздмухану найголовнішими  вітрами життя і звернену  сяючими спалахами своїми вперед, в майбутнє. Він - прокладач шляхів, рубач нетрів , знищувач скель неосвіченості, як говорив М.Бажан.