СІВАЧ МУДРОГО, ВІЧНОГО

  Гринюк В.

   Ім'я І.Франка стоїть у першому ряду, коли йдеться про українську поезію, прозу, його називають серед найвидатніших українських драматургів. Але й у ці широкі рамки далеко не вкладалось обдаровання Каменяра: він зайняв почесне місце в історії української громадської думки, філософії, ряду галузей української науки-історії, літературознавства, етнографії, фольклористики, мовознавства; був також найталановитішим з українських критиків свого часу.
    «Мало, як мало маю розради,- писав великий письменник у роки , коли його край був пристановищем неправди й пітьми. - Скільки задумав і як багато з того немає спромоги зробити й віддати на пожиток людям...От вельми хотілося б дещо зробити на ниві педагогічній ( хоч то для мене лиш одна із стежок, а не широка дорога), і поробив вже тут для себе немало, та на люди воно не вийде. Моє імення зі словом «педагогіка» не лучитиметься».
    Та письменник помилився. Пройшов час, і тема «Франко і педагогіка» вже стає у нас предметом серйозної уваги, хоч не все ще потрапило в поле зору дослідників.
    З біографії автора «Вічного революціонера» відомо, що був період, коли він думав жити з уроків. Цьому перешкодив арешт. Не вдалось І. Франкові стати й професором Львівського університету. Отже , хоч далеко не всі задуми пощастило реалізувати, але І.Франко мав цілком сформовані педагогічні погляди.
    У 1920-30-х роках на Західній Україні ще можна було розшукати людей,які зустрічалися з І.Франком, слухали його виступи й були хоча б частково обізнані з його уявленням про завдання педагога. Знайшлась і людина, яка вирішила здобути від них такі відомості, щоб зробити їх загальним надбанням. Це був Ярослав Галан - видатний публіцист, письменник, а свого часу й педагог.
    У роки Великої Вітчизняної війни Я. Галанові не вдалося зберегти зібраний ним матеріал. Але ознайомити інших з найважливішими педагогічними поглядами І.Франка він деякою мірою зміг. Це Ярослав Олександрович зробив у Саратові, де працював в евакуйованому Українському радіокомітеті. На прохання колективу комітету він виступив з розповіддю «Невідоме про Франка».І, зокрема, виклав ряд думок великого письменника про школу й проблеми навчання та виховання.
    І.Франко орієнтував учителів і студентів на те, щоб вони «не лиш вчили, але й вивчали люд». Учитель, особливо сільський, повинен бути одночасно й етнографом, фольклористом, діалектологом. Вчителі історії мають створювати в учнів правильне розуміння ходу історії: її творить народ, а не королі, цісарі, імператори. Учителі літератури повинні не просто викладати зміст вказаних у шкільній програмі творів, а й виховувати смак, естетичність, неприйняття фальші, документських та інших «модних вивертів» і прищеплювати «почуття життєвої, реалістичної правдивості». Викладаючи літературу, треба знайомити учнів і з цінностями, здобутками мистецтва.
    Та всі завдання вчителя, казав І.Франко, відступають на друге місце порівняно з головним: учитель повинен не тільки дати учням знання-не менш важливо виховувати в них чесність, благородство й прагнення бути корисними для людей. Педагог , який не робіть цього і дбає лише про збагачення знань, говорив великий Каменяр,подібний до скульптора, що створює постаті з однією рукою.
Мало ще давати знання: треба виховувати відчуття потреби в знаннях, інтерес до них, прагнення збагачувати їх у себе.
    Маючи цілком певні уявлення про те, яким повинен бути педагог, І.Франко надав серйозного значення зображенню постаті вчителя в художній літературі. Тут він дещо підказав І.М. Коцюбинському (за свідченням самого Коцюбинського). Відомо також про вплив І.Франка і на С.Васильченка, який у своїх творах теж змалював образи вчителів.
    Максим Горький у розмові з українськими письменниками говорив: «скільки у творчості обдарованих літераторів є ще не розглянутих, неоцінених належно скарбів.
   Зокрема, це стосується такого поприща, як педагогіка. Згадую , наприклад, наші бесіди з покійним Коцюбинським. Він , не маючи глибокого зв'язку з педагогікою, висловлював проте тут чимало цікавих , цінних думок і гадав дещо з них опублікувати, але, на жаль, наскільки мені відомо, так і не зібрався. І не тільки своїх, а й думок інших людей, особливо знаменитого письменника і мислителя Франка, роздуми якого, коли б вони були опубліковані, становили б яскраву сторінку в історії педагогічної думки, представляючи при цьому благородний напрям - демократизму, народолюбства, інтернаціоналізму...»
    Великий Каменяр заслуговує на вічну повагу і вдячність народу.