Володар у царстві духа

У 1914 р. І. Франко писав, що Т.  Шевченко „був сином мужика і став володарем у царстві духа". Такими ж словами можна було б охарактеризувати й автора цього порівняння. Він був усім - і поетом, і драматургом, і прозаїком, і перекладачем, і істориком, і критиком рідного письменства та світової літератури, і філософом, і публіцистом, і дослідником народної творчості, і ще ратаєм на інших ділянках українського духовного поля, словом - він був титаном духа і праці. З ним можна сперечатися і можна не погоджуватися, але в одному не можна сумніватися - у багатогранності його феноменального генія!

У правдивості цього спостереження можна переконатися на прикладі 50-томного „Зібрання творів" І. Франка, що його здійснило академічне видавництво „Наукова думка" протягом 1976-1986 років. Можна б радіти з того, що, врешті, розкидана по різних збірниках, журналах і газетах його творча спідщина стала надбанням широкого кола читачів і спеціалістів, що побачили світ пожовтілі від часу його рукописи, якби не одна обставина - радянська цензура. Вона чинила за відомим принципом: „Якщо ти вкрав, то голосно кричи: „Ловіть злодія"". З якою „повагою і шаною" ствилися радянське франкознавство „до титанічної діяльності І. Франка", як „глибоко і всебічно" вивчало його спадщину, можна судити з названого 50-томного видання „Зібрання творів". Все, що не вкладалося у прокрустове ложе російського марксизму-ленінінзму, пропускалося або подавалося із відповідними купюрами, щоб тільки показати юнацьке захоплення І. Франка марксизмом, а не його пізнішу критику вчення К. Маркса, зобразити Каменяра тільки борцем за соціальні права рідного народу, а не палким патріотом української державності.

Подивимося на те, що не ввійшло до 50-томника „Зібрання творів", і постараємося пояснити, чому так сталося. У першому томі передрукована найкраща поетична збірка І. Франка „З вершин і низин", але, привертає увагу невеличке уточнення: „Із збірки...", тобто вона чомусь не подана повністю, але з пропусками. Про це свідчить і вибіркова подача віршів із циклів „Україна" (передрукована тільки поезія „Моя любов", а де ж інші частини циклу?). Це ж стосується і циклу „Жидівські мелодії". Виявляється, у циклі „Україна" був вірш „Не пора", що за словами письменника А. Крушельницького, став „національним гімном українців", мелодію якого опрацювали композитори з обох частин роз'єднаної тоді поілтичним кордоном України - Д. Січинський і М. Аркас.

Не ввійшли до академічного „Зібрання творів" ще такі вірші І. Франка: „Великі роковини" („Пролог"), „Розвивайся ти, високий дубе", „Гей Січ іде", вірші з поетичного циклу „Жидівські мелодії", через які поет хотів розкрити стан політичного і культурного життя українців і передати свою віру у недалеке визволення нашого народу і його світле майбутнє. Розкриваючи історичне значення виступу І. Котляревського і його поеми „Енеїда", І. Франко закінчив свій вірш такими знаменними словами, до речі, Державного Гімну України:

Досі нас недоля жерла
Досі нас наруга жре
Та ми крикнім: „Ще не вмерла,"
Ще не вмерла і не вмре!.»

7 березня 1883 р. І. Франко написав зірш „Розвивайся ти, високий дубе", який став не тільки політичним кредо його автора, але й політичною програмою українців і в якому є такі рядки:

Розпадуться пута віковії,
Тяжкії кайдани,
Непобіджена злими ворогами
Україна встане.
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна,
>Від Кубані аж до Сяна-річки
Одна, нероздільна.

Як бачимо, І. Франко був перш за все патріотом рідної України і свої думки про її долю передав у чудових поетичних рядках. Від ранніх студій і аж до фізич­ної та духовної зрілості письменник роз­мірковував над майбутнім України. Тому не дивно, що він спочатку захопився вченням К. Маркса, бо у його феєричних фразах побачив щасливі соціальні поряд­ки, що забезпечать всі права його рідно­му народові. Але на зміну юнацьким за­хопленням прийшов зрілий критицизм і розуміння, що вчення К, Маркса „має більше характер релігії, опертої на непо­рушних догмах та на культі осіб, аніж характер науки". Про це писав І. Франко ще 1904 р. у статті „До історії соціаліс­тичного руху", що тільки 1991 р. була передрукована в журналі „Філософська і соціологічна думка". Зрозуміло, що її не­має і не може бути у „Зібранні творів". Ці та інші дослідження І. Франка вперше були зібрані і перевидані Б. Кравцівим (уродженець с. Лоп'янки Рожнятівського району) у виданні „Іван Франко про соці­алізм і марксизм. Рецензії і статті 1897-1906" (Нью-Йорк,. 1966).

Якщо юнаком І. Франко захоплювався соціалізмом, то зрілий Франко критично сприйняв вчення К. Маркса про розв'я­зання соціальних проблем. Він засудив „безглузду й антигуманну доктрину" марксистів-ленінців, за якою нібито тільки тоді настане рай на землі, коли „цілком щез­нуть з лиця землі, яко самостійні госпо­дарі, а всі поробляться наймитами", тоб­то, нібито пролетаризацією селян можна буде досягти рівності всіх людей. Шкідли­вість цієї псевдотеорії виявилась сьогод­ні, коли через примусові колгоспи українські селяни перестали бути господарями на рідній землі, а стали рабами шкідли­вої політичної, системи.

У 1899 р, І. Франко писав, що „соці­ал-демократизм для українства є воро­гом, бо краде душі, наповнює їх пусти­ми і фальшивими доктринами і відвер­тає їх від праці на рідному грунті", У статті „Огляд української літератури за 1906 рік" письменник критикував україн­ських соціал-демократів за те, що „вони не уявили собі гаразд свого національ­ного характеру, не відчули того, що вони наперед українці, а потім соціал-демократи".

Ми раді, що з 1962 .року наш облас­ний центр носить ім'я Івана Франка та „іде у мандрівку століть" з його „духа печаттю".

Полєк В. Володар у царстві духа / В. Полєк // Галичина. - 1997. - 27 серп.