Іван Франко про гуманну сутність соціалістичної ідеї

Іван Франко тлумачив соціалістичну ідею як вираження вимріяного людством щасливого майбутнього, в якому буде реалізована соціальна справедливість

 Прихильне ставлення І.Франка до соціалізму як ідеї не викликає сумніву. Твердження окремих сучасних «теоретиків» про те, що в минулому, у радянський час, прагнули «зробити» з Великого Каменяра соціаліста, не витримують критики. З нього не потрібно було «робити» соціаліста, бо він ним насправді був. Не марксистським соціалістом, а соціалістом європейського ґатунку.

Прихід І.Франка до соціалістичної ідеї не був випадковим, і причину цього слід шукати в тогочасних історичних умовах. Остання чверть XIX ст. - це час, коли в Європі йшов інтенсивний пошук шляхів усунення соціальної несправедливості, яку приніс капіталізм, суперечностей між працюючими і працедавцями. Найбільш поширеною доктриною розв'язання цих проблем була соціалістична: спершу соціал-утопічна, ліберально-демократична, а відтак марксистська, соціал-демократична. На соціалізм орієнтувалися представники суспільно-політичної думки багатьох країн і народів, в тому числі й українські.

Інтерес українських діячів культури М.Драгоманова, С.Подолинського, О.Терлецького, Лесі Українки, М.Павлика та інших до соціалізму був умотивований соціально-політичними проблемами. Як відзначав один з дослідників українського національно-визвольного руху І.Витанович, ці діячі «в соціалізмі надіялися найти здійснення своїх ідеалів - демократії, свободи, соціальної справедливості, однозгідної розв'язки соціального і національного питання». Ці мотиви зумовили зацікавленість І.Франка соціалістичною ідеєю, в якій він прагнув знайти відповідь на пекучі тогочасні суспільні проблеми.

Ця зацікавленість підсилювалась як соціальним походженням і становищем І.Франка, так і життям народу, з надр якого він вийшов. «Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом», що бачив своїм обов'язком потребу «віддати працю свого життя... простому народові», він тяжів до ідеалів соціальної справедливості, рівності, свободи. Саме ці ідеали імпонували йому в соціалізмі, прихильником якого став у молоді роки. Пізніше в листі до М.Драгоманова від 26.04.1890 р. він напише, що в ці роки «був соціалістом по симпатії, як мужик, але далекий був від розуміння, що таке соціалізм науковий».

Знайомство І.Франка з постулатами соціалізму розпочалося з праць немарксистських авторів. Протягом 1876-1877 рр. він читає працю діяча німецького робітничого руху Ф.Лассаля «Труд і капітал», окремі праці німецьких економістів Ф.Ланге і Г.Шеля, польського соціаліста Б.Лимановського, зокрема працю «Про робітниче питання», українського вченого й громадсько-політичного діяча С.Подолинського.

Йдеться, зокрема, про його брошури «Парова машина», «Про багатство і бідність», які видав у Відні О.Терлецький - літератор, публіцист, пропагандист соціалістичної ідеї.

Однією з перших марксистських праць, яка привернула увагу І.Франка, був «Капітал» К.Маркса. Його він читав ще до першого свого арешту (липень 1877 р.). Про те, наскільки цей твір справив на нього враження свідчить той факт, що він переклав українською мовою 24-й його розділ, до речі, один з основних розділів цього твору. Крім того, варто зазначити, І.Франкові імпонувала в марксизмі не його політична доктрина, а економічна теорія, і він цінував К.Маркса насамперед як економіста. Після виходу з в'язниці, на початку 1878 р., письменник знайомиться з «Маніфестом Комуністичної партії», «Анти-Дюрінгом» (два розділи перекладає українською мовою) та іншими творами К.Маркса та Ф.Енгельса.

При уважному ознайомленні з оцінками, які І.Франко дав цим творам, його думками щодо викладених у них ідей, кидається у вічі досить однобокий, до певної міри поверховий погляд українського мислителя на марксизм і соціалізм. Він підійшов до них не як марксист (таким він ніколи не був), а як демократ, і в марксівському соціалізмі «вловив» його демократичне спрямування, не добачивши тоді того, що вважається головним у марксизмі, - вчення про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про класову боротьбу і соціалістичну революцію, що пізніше піддасть гострій критиці.

І.Франко усвідомлював марксизм не як ідеологію пролетаріату, теорію його боротьби, а як суму благородних істин, що виражають інтереси найширших трудящих верств суспільства. Цим, на нашу думку, можна пояснити активну діяльність письменника наприкінці 70-х - початку 80-х років з популяризації окремих марксистських ідей в соціалістичному і робітничому русі.

Степан Возняк,

доктор філософських наук,

професор кафедри філософії

Прикарпатського національного університету

імені Василя Стефаника