Лолин – столиця Франкового кохання
Щороку у бойківському селі Лолин, що в Долинському районі Прикарпаття, відбувається обласне свято Франкової ліричної поезії за участю письменників, митців, представників влади, усіх шанувальників Івана Франка. Відбулось воно й цьогоріч. Й було приурочене ювілею - 150-річчю від дня народження Великого Каменяра. Але нині мова піде не про свято, хоча й воно варте похвали, а про Франкове кохання у Лолині.
Лолин... Тут одвіку жили працьовиті, горді і мужні горяни. Історики з'ясували, що в 1648 році його мешканці брали участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. У 1901 році священик Йосиф Охримович заснував сільську „Просвіту", яка мала великий вплив на мешканців цього гірського села. Перебуваючи тут, Іван Франко писав: „Лолин - це невеличке гірське село, що має 80 хат, розташоване біля річки Свічі в дуже бідній лісовій місцевості. Тамтешні люди, відірвані від решти світу і пригнічені злиднями, не знають майже ніяких заробітків, ніякого промислу". І наводив тодішню місцеву приповідку: „Лолин голий, довкола ліс, а посередині один біс". Але сьогодні Лолин - сучасне село. Свідченням цього - і високі телеантени, і нитка газопроводу, і асфальтна дорога, і красива двоповерхова школа, і ті пісні, що лунають над селом.
У липні 1874 року юний Франко у супроводі свого гімназійного друга Ярослава Рошкевича вперше йшов незнайомим йому селом. Та пройде небагато часу і він напише тут оповідання „Лесишена челядь", „Вугляр", окремі розділи повісті „Петрії і Довбушуки". Тут він записав пісню про шандаря, яка лягла в основу п'єси „Украдене щастя".
Франко і Лолин... Упродовж усього життя великий письменник жив радощами і болями цього села. Воно ввижалося йому, коли мандрував галицькими дорогами, коли згадував роки своєї молодості. Не заросли Франкові стежки тереном забуття, а цвітуть отим дивоквітом, що скликає сюди гостей зблизька і здалека. У Лолині письменник зібрав багато фольклорно-етнографічного матеріалу для майбутніх поетичних та прозових творів. Записана тут „Пісня про шандаря" була взята за основу для створення однієї з найзнаменитіших його драм „Украдене щастя". Певною мірою історію кохання передає герб села Лолин, на якому зображено церкву, два серця, перо письменника.
Лолинський музей зацікавить фотографіями письменика, його братів - Захара та Онуфрія, сестри Юлії, фотодокументальними свідченнями з життя і творчості Великого Каменяра. Почесне місце займають побутові речі родини пароха Лолина Михайла Рошкевича, фото його дітей - Ольги, Михайлини, Ярослава.
Лолин завжди викликав зацікавленість у письменників, дослідників літератури, краєзнавців. Тут у родині Щуровських не раз бував син Франка Тарас, відомі поети Дмитро Павличко, Степан Пушик, учасники Міжнародного Шевченківського свята „В сім'ї вольній новій" 2001 року.
Свої твори йому присвятили багато поетів і, зокрема, наші земляки Степан Пушик, Володимир Михайлів, Галина Пухта та ін.
Ми звикли сприймати Івана Франка насамперед як борця, Каменяра, Мойсея. Трагедія закоханого серця поета відкрилась нам у збірці „Зів'яле листя" й виявилась несподіванкою. Нещасливе кохання видобуло з душі Франка трагічні вірші цієї збірки. Тричі він кохав, і тричі не знаходив відповіді й розуміння.
Але ці три кохання, можливо, є пошуком одного ідеалу жінки, чи Кохання з великої літери. І тому, мабуть, вірші збірки „Зів'яле листя" попри автобіографічність - це відображення одразу багатьох людей, що зазнали нещасливого кохання.
Та повернімося до першого кохання Івана Франка, котре він знайшов у Лолині. Тут запалений у студентські роки вогонь кохання між донькою місцевого пароха Ольгою Рошкевич та Іваном Франком залишив глибокий слід у серці обох.
Біль розлуки вилився у першу збірку письменника „Баляди і роскази", яка присвячувалась втраченому коханню - Ользі Рошкевич.
Франкове кохання до Рошкевич догоряло, він закохався в іншу дівчину, юну українську революціонерку, котра дорогою на студії до Женеви зупинялася у Львові. Франко згадує її принагідно в одному зі своїх листів як свій взірець жінки і каже, що мав її за справдешню святу...
Ольга до кінця життя не хотіла оприлюднити свого листування з Франком. У 1926 р. таємно від неї, стверджує професор Ярослав Грицак, вдалося скопіювати частину епістол. З їхнього змісту випливає, що мали існувати ще й інші, але Ольга Рошкевич рішуче відмовилася віддати їх. Вона заповіла після своєї смерті покласти собі ці листи у домовину, під голову, що й було зроблено...
Тема Франкових любовних захоплень завжди притягувала франкознавців, декотрі з них збиралися написати про це окрему книжку. Лише одному з них, Романові Гораку, це по-справжньому вдалося. Він написав повість „Тричі мені являлася любов", котру й досі перечитують із задоволенням.
Дмитрів І. Лолин - столиця Франкового кохання : [про музей І.Франка у Лолині Долин. р-ну та взаємини письм. з О. Рошкевич] / І. Дмитрів // Вечірній Івано-Франківськ. - 2006. - 1 груд. (№22). - С. 8.
