Д’ГОРІ, ДО ФРАНКА!

У долині річки Чорний Черемош, на схилі найвищого - Чорногірського - гірського хребта Українських Карпат розкинулося мальовни­че гуцульське село Криворівня. Відоме воно насам­перед тим, що на початку XX ст. було такою собі "літньою столицею", місцем відпочинку творчої та наукової еліти. У різні роки тут бували І.Франко, М.Грушевський, В.Гнатюк, Г.Хоткевич, Леся Ук­раїнка, В.Стефаник, М.Черемшина, К.Станіславський, О.Кобилянська, П.Кобринська, О.Маковей, А.Крушельницький та багато інших літераторів, ху­дожників, науковців.

Із Франківська до Криворівні можна дістатися двома шляхами: через Коломию й Косів або через Ворохту й Верховину. Я обрала другий маршрут, адже саме ним до Криворівні щоліта, впродовж 11 років (від 1901 до 1914, окрім 1905 і 1908), при­їжджав Іван Франко: до Ворохти - залізницею, а далі - кіньми.

Уперше на відпочинок до Карпат письменник приїхав 1898 р. (в село Довгополе), а від 1901 р. відпочивав уже в Криворівні, в "малому селі гуцуль­ському", яке "напувало душу супокоєм, тихою кра­сою". Зупинявся спершу в хаті місцевого знахаря Проця Мітчука. Цю "оселю літників", або "оселю хо­лериків", знайшла Ольга Франко, приїхавши на літній відпочинок із дітьми на рік раніше - на запро­шення родини Гнатюків, яка тут уже "освоїлася".

Від 1906 р. Франки почали винаймати житло (одну кімнатку) в іншій хаті, що належала трохи ба­гатшому Василеві Якіб'юку. Господар хати був сла­ветним різьбярем (за витончену різьбу по дереву отримав від цісаря Франца-Йосифа чотири медалі на віденських виставках!), лікарем-самоуком і... фо­тографом. "Знимкував" село, односельців, гори і, звичайно, своїх гостей. Роботи сільського фотогра­фа початку XX ст. нині є частиною експозиції Літе­ратурно-меморіального музею Івана Франка. Му­зей, власне, й створено в його хаті, яка дивом уціліла (горіла у Другу світову війну, та її встигли загасити). У 1944 р. пішли з життя госпо­дарі оселі - Василь та Анна Якіб'юки: енкаведисти розстріляли їх на власному подвір'ї; того ж дня загинули й двоє їхніх синів.

Кімнатку,   в   якій жили Франки, праців­ники музею намагали­ся відтворити якнай­точніше. Тут є "Фран­кове" ліжко, великий стіл, лава, маленький робочий столик і сті­лець, за якими пись­менник        працював.   

А ще - розкішна піч із кахлями Бахматюка. Окрім речей побуту, це єдина в кімнаті річ, що не "пам'ятає" письменника, її перенесено з іншої оселі.

Перебуваючи в Криворівні, І.Франко багато пра­цював, графік його був дуже щільний. Тут він напи­сав оповідання "У кузні", повісті "Як Юра Шикманюк брів Черемош", "Великий шум", "Захар Беркут", поему "Терен у нозі" (з присвятою З.Бурачинській, мешканці с. Криворівня, яка надсилала йому до Льво­ва фольклор), окремі поезії, переклади. Письменник багато читав, активно листувався, збирав народну творчість.

Полюбляв І.Франко мандрувати - обходив не ли­ше всі навколишні вершини, а й села: Довгополе, Жаб'е (за "совітів" перейменоване на Верховину), Ясенів та ін. Часто ставав до бесіди з гуцулами - розпитував про побут і звичаї, записував примовки, пісні, казки. Парох Криворівнянської церкви і гро­мадський діяч о. Олекса Волянський, сучасник письменника, у своїх спогадах описав, як до церкви на одне з недільних богослужінь прийшли І.Франко з М.Грушевським, і ця подія "...викликала велике вражіння на населення, яке вимальовувалося на їхніх лицях... за те, що не стидалися зайняти своїх місць у церкві межи господарями і так, стоячи врівень із ними, слухали Служби Божої". О.Во­лянський був одним із близьких знайомих Франків. Нерідко супроводжував І.Франка в його мандрах Криворівнею. Часто ходив із письменником ловити метруга (форель). І.Франко був доволі завзятим ри­балкою (се­ред експо­натів музею є сак для риби, подарований письменни­кові В.Якіб'юком). А ще -грибником. О.Волянсь­кий згадував, як одного ра­зу І.Франко разом із най-молодшою донькою священика   принесли     дуже багато грибів, яких тут ніколи не їли (гуцули досі "гри­бом" називають лише білий гриб, боровик, і тільки його вживають у їжу). О.Волянський заборонив їх готувати, на то І.Франко сказав його дружині: "Ви, добродійко, зваріть, а я прийду та буду їсти". Після того, як нічого не сталося від грибної трапези, криворівняни і собі почати використовувати їх.

Останні роки життя письменник приїжджав до Криворівні вже хворим. Він страждав на хворобу Рейтера, через що мав паралізовані руки. Це дуже ускладнювало йому літературну й наукову працю.

В.Якіб'юк залишив такий спогад про ці роки письменника: "Франко пізно клався спати - о 10-11, встав рано, десь о 5 го­дині, зібрав­ся, з'їв сні­данок, ко­шик на руку - і на гриби. Лише при­ніс - зараз до праці. Читав мало, сидів      під явором, диктував мені, я записував. Подає що з дав­нього століття дату, рік де було, як було - без книж­ки. Обернеться, а я подивлюся в книжку, чи то прав­да. Все то правда. Голову мав дуже велику".

Приїжджав до Криворівні на відпочинок і М.Грушевський. Спершу він також винаймав жит­ло, аж поки 1906 р. купив собі в Криворівні віллу на березі Черемоша та півтора гектара землі у Владислава Пшибловського. Саме в Криворівні застала історика Перша світова війна. Про повернення до Львова не могло бути й мови, тому Грушевські з Криворівні виїхали до Відня. А 1917 р. віллу "пер­шого президента" спалили російські війська, відсту­паючи з Галичини. Тепер па цьому місці сучасна ха­та, у якій живуть інші люди. А через дорогу - музей Михайла Грушевського, у новому приміщенні, максимально точно відтвореному за описами та спога­дами.

Після 1905 р. на Галичину емігрував Г.Хоткевич. У Львові В.Гнатюк порадив йому поїхати на рік до Криворівні - і Хоткевич залишився тут на шість років. Згодом він напише: "Коли я приїхав на Гуцульщину, то роззявив рот. Шість років ходив із відкри­тим ротом і виїхав з відкритим ротом". Оселився він у господаря Петра Потяка, хата якого, зважаючи на вік, не збереглася. Майже рік тут у Г.Хоткевича гос­тював Лесь Курбас. У сусідньо­му селі Красноїлля в 1910 р. Г.Хоткевич ор­ганізував гуцу­льський театр, з яким їздив у Чернівці, Кра­ків, Харків, Ми­колаїв, Одесу, Москву. Одну з вистав його теа­тру - "Довбуш" - мав намір по­ставити К.Станіславський (про що вони активно листувалися), але цим планам перешкодила Перша світова війна. У 1938 р. Г.Хоткевича було репресовано й розстріля­но. І аж 1953 р. до Криворівні повернулася його вдова Платоніда: за сприяння ректора Львівського універ­ситету ім. Івана Франка Євгена Лазаренка вона ство­рила музей Івана Франка й стала його першим дире­ктором.

Ну і, звісно, саме в Криворівні М.Коцюбинський написав повість "Тіні забутих предків", а через півстоліття С.Параджанов зняв фільм з такою са­мою назвою. У Верховині, в хаті, яку на час кінозйо­мок винаймав із трупою С.Параджанов, тепер відкрито приватний музей фільму. Втім "Тіні забу­тих предків" - то вже історія іншої мандрівки.

Троскот І. Д'горі, до Франка! : [про перебування І. Франка в Криворівні Верховин. р-ну] / І. Троскот // Дивослово. - 2009. - № 5. - С. 61-62.