ОБРАЗ ІВАНА ФРАНКА В УКРАЇНСЬКІЙ ПРЕСІ ПРИКАРПАТТЯ:СУСШЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ (1918-1939 РР.)

Видатний український письменник, політик і вчений Іван Франко (1856-1916) ще за життя став знаковою фігурою для сучасників, образ якого розглядався ними згідно власних політич­них, соціальних та особистих упереджень. Став­лення громадськості  до постаті І. Франка зав­жди було неоднозначне. Ця неоднозначність трактовки його образу перейшла і в українську пресу Прикарпаття міжвоєнного періоду. Авто­ритет Івана Франка в очах західноукраїнської громадськості намагались експлуатувати на свою користь представники різних політичних сил часто протилежних ідеологічних спряму­вань.

З огляду на 150-річний ювілей І. Франка ви­дається актуальним розглянути те, як висвіт­лювався його образ на сторінках української преси Прикарпаття у міжвоєнний період.

На трактування образу Івана Франка у пресі мали вплив його політичні і конфесійні переко­нання. Як вказує М. Камариця, церковнослужи­телі не любили І. Франка, вважаючи його атеї­стом та матеріалістом, відкидаючи його культ, що поширювався на той час у Галичині. По­яснювалось таке ставлення не лише загалом антицерковною позицією І. Франка, а й тим, що навіть останнє причастя І. Франко хотів прий­няти не в греко-католицького, а в православно­го священика. Цієї упередженості до Фран­ка з боку духовенства не могло змінити навіть позитивне ставлення до нього митрополита А. Шептицького та впливового у церковних ко­лах о. Григорія Костельника, які були проти такого однозначного трактування світогляду І. Франка, цінуючи його як вченого і письменни­ка.

Це призвело до загалом негативного став­лення УГКЦ до І. Франка. Свідченням цього є те, що навіть у 10-річницю з дня смерті І. Франка 1926 р. у Тернополі Франківський комітет ухва­лив провести панахиду "за гріхи Франка" по цілому краю. Натомість ідеолог українсь­кого націоналізму і знаний публіцист міжвоєн­ного періоду Д. Донцов вважав Івана Франка

чи не найбільшим виразником української на­ціональної ідеї "наперекір духові своєї доби і своєму вихованню". Все це говорить про назагал неоднозначне сприйняття образу І. Франка навіть за багато років по його смерті. Зрештою, І. Франко - постать настільки бага­тогранна і суперечлива, що його просто немож­ливо цілковито підвести під жодну потрібну тим чи іншим дослідникам схему.

Проте, преса Прикарпаття того часу ста­вилась до Івана Франка загалом позитивно, адже її очолювали прогресивні люди, які добре усвідомлювали всю велич І. Франка та ва­гомість його внеску у духовне і політичне жит­тя Галичини зокрема, і України в цілому. Серед них, зокрема, були О. Кисілевська, знана діяч­ка жіночого руху, яка редагувала і видавала часописи для жінок "Жіноча доля" і "Жіноча воля" (виходили в Коломиї в 20-30 рр.) та І. Вільде, яка у 30-х роках в тій же Коломиї ви­пускала часопис-місячник "Світ молоді". Все це сприяло кращому ознайомленню наших краян міжвоєнного періоду з життям, творчим доробком і політичною діяльністю І. Франка.

Відзначення роковин пам'яті І. Франка зав­жди знаходило широкий відголос на сторінках тогочасної української преси Прикарпаття. Особливо це посилювалось тим, що святкуван­ня різних національних та релігійних українсь­ких свят у тогочасній Західній Україні в цілому, і в Прикарпатті зокрема - були не просто свя­тами заради свят, а й способом згуртування ук­раїнського громадянства довкола державниць­кої ідеї та демонстрацією окупаційній польській владі національних почуттів і сили українства. Все це спричиняло те, що будь-яке національне святкування знаходило жвавий відгук на сто­рінках преси.

На сторінках коломийського часопису "Жіноча доля" стабільно кожного року відзна­чались Франкові дні великими редакційними статтями. Так, у статті "Геній галицької землі" було сказано: "Умер Франко. Вже двадцять літ, як умер - але живуть його ідеї і заповіти. Ми горді, що наша нація видала Івана Франка. Горді, що видає й таких, що беруться сповняти його заповіти", Але і тут не обійшлось без спроб поділити І. Франка між угрупованнями, що існу­вали на той час. Автори статті спеціально на­голосили, що серед понад 10000 учасників по­хорону І. Франка була і представниця "Жіночої громади", яка несла вінок з написом на стрічці: " Оборонцеві поневоленої жінки - "Жіноча гро­мада". Таке наголошення пояснюється про­сто - "Жіноча доля" була рупором дещо фемін­істичної організації "Жіноча громада". По­давала "Жіноча доля" інформацію про святку­вання Франкових днів і на інших теренах Захід­ної України. Так, подано статтю Ірини Л. (Чернівці) під назвою "Героїчна муза Франка" про святкування у Чернівцях 7 червня 1936 р. 20-роковин смерті І. Франка. Загалом, под­ібна стаття виходила до кожних роковин смерті Івана Франка. Так, у 1926 р. було подано одра­зу дві статті про І. Франка. Перша була за підпи­сом Н. Слобожанки (в основному, тоді писали під псевдонімами) "Любі читачки!", де про І. Франка говорять як про "першого Каменяра і українського Мойсея", та стаття С. Кабаровської, де описується її відвідини у 1913 р. помешкання І. Франка. Схоже виглядає "Жіноча доля" до Франко­вих роковин і у 1931 р. Вміщено редакційну стат­тю "В 15 річницю Івана Франка", де, зокрема, говориться: "Гарний звичай... щороку в дні 28 травня віддавати поклін цьому одному з найк­ращих синів України". Також вміщено вірш У. Кравченко, частину з якого сконфіскувала польська цензура.

У трьох розглядуваних нами номерах вміщено, як і було прийнято того часу в рокови­ни тих чи інших визначних постатей, на перших сторінках великі портрети Івана Франка, що саме по собі свідчить про неабияке значення, яке надавало це видання його постаті в ук­раїнській історії.

Майже ідентичні за духом матеріали про І. Франка вміщувала газета "Жіноча воля", яку редагувала все та ж І. Кисілевська, і яка при­значалась для "сільського жіноцтва". В цілому, ця газета є дуже близькою до "Жіночої долі", але більш спрощеною з огляду на ниж­чий рівень освіти її читачок.

І. Франку у ній приділялось не менше уваги, ніж у "Жіночій долі". Так, до роковин смерті по­ета у 1932 р. в газеті поміщено статтю С. Парфанович "Шістнадцяті роковини , де про і. Франка говориться, як про "Великого сина га­лицької землі", що все життя "лупав темряви скалу - себто боровся за світло знання і свобо­ди для свого народа". 1 червня 1933 р. є не підписана стаття "І. Франко", де йдеться про причини, чому люди "найбільше шанують і про­славляють своїх письменників і поетів", а та­кож вміщено коротку біографію і перелік творів. В цьому ж номері на першій сторінці повідомлється про "відслонення пам'ятника-надгробка на могилі Поета на Личаківському кла­довищі".

Більш обширна і аналітична стаття вміще­на до роковин І. Франка в 1936 р. під назвою "Іван Франко (в 20-ліття смерті)", де вказано, що він і письменник, і науковець, що "знав він такі старовинні мови, що ними тепер ніхто не говорить, а дуже мало вчених розуміє їх", а та­кож "небуденний патріот".

Схожа стаття вміщена у 1938 р. "До роко­вин галицького генія (до 22-річчя від дня смерті)", де вказується, що він був не лише поет, вчений - "доктор", а й патріот, та наголошуєть­ся, що: "День 28 травня визнано в цілім ук­раїнськім світі за "Франковий день". Та­кож у ній йдеться про походження І. Франка від села до "провідника українського народу", що с без сумніву одним з гіперболізованих пе­ребільшень, властивих для тогочасної преси Галичини в цілому, і Прикарпаття зокрема.

У статті "В зелені свята", поміщеній до ро­ковин І. Франка в червні 1939 р., з огляду па жіночий характер газети, підкреслюється, що окрім того, що він був великим просвітянином, відповідальною за людство особистістю, І. Франко був ще й співцем сімейного щастя і жіноцтва. На підкріплення цих тез наводяться цитати з його творів.

Найбільш ґрунтовна стаття про письменни­ка "Іван Франко на службі народові в 21-ті ро­ковини смерті Генія Галицької землі" без підпису, була вміщена у трьох номерах "Станіславівських вістей" у червні 1937 р. Вона вигідно відрізняється від публікацій "Жіночої волі" і "Жіночої долі" своєю науковістю, вдумливістю і глибиною аналізу. Підкреслюється, що І. Фран­ко суттєво корегував свою політичну І навіть мистецьку позицію в залежності від того, на яко­му періоді свого життя він перебував, і під впли­вом якої новітньої течії європейської думки зна­ходився. Але навіть тоді, коли Іван Франко захопився соціалізмом, частина його творчості все одно залишалася чисто самостійницькою, зокрема, у вірші "Не пора" (1880) та ще й у вірші "Розвивайся ти, високий дубе"( 1883), де є навіть соборницькі настрої:

"Встане славна мати Україна,

Щаслива і вільна

Від Кубані аж до Сяну - річки

Одна, нероздільна".

Також підкреслюється, що І. Франко розча­рувався у соціалізмі та в союзі з т. зв. "посту­повими (прогресивними) польськими елемента­ми", а відповідно у його творчості вже менше соціальних моментів, а з часом починає ви­ступати проти марксизму, соціалізму, відкрито засудивши його та матеріалізм у праці "Поза межами можливого" (1900). А в праці "Що таке поступ?" (1903) заявив, що: "повного гро­мадського щастя, так сказати раю на землі, люди не діб'ються", а спроби це встановити "пахнуть державним деспотизмом та уніформізмом, який проведений справді у життя, міг би статись великою гальмою. або джерелом но­вих революцій". Автор статті, що волів бути анонімним, підкреслює, що І. Франко не лякав­ся спалаху націоналізму: " Ні, я не лякаюся хви­левого буяння мілітаризму, так само не думаю заломлювати руки над зростом різних національ­них сепаратизмів, але й племінних і расових шовінізмів. Усе це виплоди органічного росту новочасної суспільности, а ніяк упадку".

Автор "Станіславівських вістей" підкрес­лює різницю між І. Франком і В. Винниченком, який дуже боявся спалаху якогось українсько­го шовінізму і дуже нашкодив під час боротьби за українську державу у 1917-20 рр. Ав­тор наводить слова С. Петлюри про І. Франка: "поет національної ідеї"", як авторитетне свідчен­ня поваги до нього.

Загалом, стаття невідомого автора свідчить про нього, як про людину, яка чудово розуміла і знала творчість і життя І. Франка на всіх його етапах. Важливо також те, що сучасна украї­нська історична  та філософська науки поділяють концепцію невідомого автора щодо життя, творчості і суспільно - політичних іде­алів Івана Франка.

- Також у "Станіславівських вістях" є й інші повідомлення щодо святкування річниць пись­менника. Так, у червні 1937 р. у світлиці "Соко­ла" у Станіславові було проведено концерт до річниці І. Франка, де виступала капела "Думка". Магістр Кушнір читав доповідь про ду­ховну еволюцію, яку пройшов І. Франко - від москвофіла, безвірного соціаліста-інтернаціоналіста до геніального національного творця й ре­лігійного чоловіка. Доповідач Кушнір наго­лосив, що спроби комуністів-інтернаціоналів зробити з ї. Франка "свого наємника, й що його ім'я могли б волочити за собою мов рекламу своєї поганої роботи" є фальшивими і не­здійсненними.

Разом з тим невідомий автор статті, що волів заховатись під криптонімом Ю. Є. О., вка­зує, що у Станіславові культ І. Франка нерозвинений, а на вечорі було мало молоді, хоча бага­то з них пишуть слово "нація" з великої букви. Ю. Є. О. з'ясовує, що причиною нерозум­іння багатьма людьми значення І. Франка є те. що "стоять на становищі кількох зачутих вира­зах про його діяльність з першої доби життя й творчості, а не хочуть читати його чудових творів...". Загалом, "Станіславівські вісті" яскраво ілюструють те, що у Прикарпатті в цілому, та у Станіславові зокрема, пам'ятали і шанували І. Франка. Так, 13 червня 1937 р. у Станіславові "на Гірці" було проведено концерт до річниці І. Франка заходом читальні "Про­світа", у якому взяли участь хор "Думка" і було проведено інсценізацію, хоча, як нарікає допи­сувач "Станіславівських вістей", на святі було недостатньо багато людей.

Разом з тим, на сторінках "Станіславівсь­ких вістей" зустрічаємо постійні ремствування на недостатню активність станіславівських ук­раїнців на ниві національної роботи. Так, у "Ста­ніславівських вістях" від 20 червня 1937 р. до­писувач вказує, що на Франковому вечорі було мало людей і тому він зібрав лише 97 злотих пожертв.

Концерти проводились і в інших населених пунктах краю. Так, у Тлумачі 7 липня 1937 р. повітовий союз "Каменярів" і Тлумацька філія "Просвіти" під керівництвом д-ра І. Макуха про­вели велике святкування річниці І. Франка, у якій взяли участь багато людей, 95% з яких були селянами, але подію, яка була приурочена до річниці І. Франка, преретворили на партійний захід з використанням партійної символіки. Політизація свята І. Франка була і в селі Хрип­лин 12-13 червня 1937 р., внаслідок чого пол­іція, якій не сподобалась пісня на слова І. Франка "Розвивайся ти, високий дубе", затримала про­мовців і хор.

Загалом, вже в цих статтях видно ту бо­ротьбу серед політичних сил краю за те, щоб присвоїти собі політичні заслуги і авторитет Івана Франка. В цьому немає нічого дивного, адже навіть українські євангелісти того часу на­магались зробити з І. Франка свою людину. Так, станіславівська євангельська газета "Віра і на­ука" публікувала чимало про І. Франка, зокре­ма, стаття Т. Голєнди "Як відносився І. Франко до віри", В. Федіва "Чим цінний для українсь­ких євангеликів Ів. Франко", К. Бучели "Біблійні мотиви в поезії Івана Франка". Також у євангелістському місячнику "Стяг" публікува­ли до його річниць передові статті. Так, у вступній статті "Надходить час" цього органу українських євангеликів "абгсбурзького вірос­повідання", мотивуючи потребу реформації ук­раїнського життя, автори вказували, що про його кризу і потребу такої обнови писали багато ук­раїнців, в т.ч. й І. Франко .

Цікавим у "культі Франка" є те, що його по­стійно порівнювали з іншими діячами українсь­кого національного руху у політичному аспекті. Так, вже згадувалось, як національні та політичні погляди Івана Франка порівнювались з погля­дами на розвиток українського народу В. Винниченка, причому, не на користь останнього.

Але найбільш типовими є згадка імені І. Франка в одному ряду з іменами з Л. Україн­кою та Т. Шевченком, В. Стефаником, М. Грушевським та іншими визначними культурними і політичними діячами. Так, у "Селянських вістях" (Коломия) від 1937 р. вказується: "Кож­ний працюючий прикрашує свою хату портре­тами найкращих синів українського працюючо­го народу Шевченка, Франка, Стефаника". Схожу позицію щодо того, що портрет І. Фран­ка має висіти в кожній українській хаті поряд з портретами Т. Шевченка і Л. Українки, поряд з іконами під рушниками займає і "Жіноча воля". В "Гуцульському слові" (Коломия) ім'я Івана Франка ставиться в один ряд з Т. Шев­ченком, С. Руданським, О.Ю. Федьковичем, який " в історичній перспективі й випов­нює прогалину між Шашкевичем і Франком" .

Цікавим є те, що попри свій регіональний га­лицький патріотизм автори, що друкувались на сторінках української преси Прикарпаття, не на­магались зробити Івана Франка якимсь регіо­нальним явищем, підкреслюючи, що його зна­ють і на "Великій Україні". У дівочому журналі "Світ молоді" І. Франко ставиться в один ряд з Т. Шевченком, Л. Українкою та інши­ми визначними діячами України - " геніями ук­раїнської крови". Власне, вже з цього часу стало прийнято називати І. Франка "Генієм га­лицької землі", "Великим Каменярем" та "ук­раїнським Мойсеєм", що свідчить про куль­тивування його образу серед-громадськості.

Показовим є те, що авторитет Івана Фран­ка був настільки високим, що його ім'я і сусп­ільно-політична творча спадщина активно ви­користовувалась різними політичними силами для прославлення, чи навпаки знеславлення тих чи інших діячів недавньої на той час українсь­кої історії. Так, в статті М. Николишина про М. Грушевського, ім'я якого не було надто попу­лярне у Галичині після провалу української на­ціонально-визвольної боротьби 1917-21 рр., в чому в якісь мірі була і "заслуга" М. Грушевсь­кого, автор намагається покращити його репу­тацію тим, що пише, що він свого часу активно співпрацював у Львові з Іваном Франком. Подібна спроба використати ім'я І. Франка є і в націоналістичному тижневику "Авангард" (Коломия), але на цей раз для дискредитація постаті М. Драгоманова Іван Франко проти М. Драгоманова, який був особливо ненависний українським націоналістичним політикам, як речник українського федералізму з Росією.

В цілому, все це ще раз підтверджує, що навіть після своєї смерті І. Франко залишався своєрідним арбітром і авторитетом західноук­раїнського політикуму, чиє ім'я залишалось ва­гомим для галичан в питаннях щодо суперечок в аспекті суспільно-політичної боротьби того часу.

Політизація Івана Франка у міжвоєнній пресі у великій мірі пояснювалась його активною гро­мадською позицією та участю у створенні й ро­боті ряду партій. Це дозволяло цим партіям, представникам тієї чи іншої ідеології, попри те, що І. Франко ще до своєї смерті порвав з ними, експлуатувати його ім'я на шпальтах їх пресо­вих видань.

Так, станіславівська газета "Воля: орган ук­раїнської соціал-демократичної партії" свої 5-6 номери 1919 р. майже повністю присвятила па­м'яті І. Франка, якого есдеки вважали разом з М. Павликом і О. Терлецьким "соціалістами більш за почуваннями, ніж за переконаннями". Так само намагалась експлуатувати ім'я Івана Франка Українська радикальна партія (РУП), одним з засновників якої він свого часу був . Так, у радикальному станіславівському часописі "Громадські вісти" у вступній статті вказується, що "підемо тим шляхом, який намітили перші діячі - основники українського руху - Франко, Павлнк. Драгоманів...". У газеті "Радикальний голос: Політично-про­світянський тижневик, присвячений справам Селянсько-радикальної партії" (Коломия) по­дасться вірш І. Франка "Гімн селян радикалів". Радикали ігнорували те, що Франко з ча­сом розчарувався у радикальному русі і відійшов від нього, заснувавши разом з М. Грушевським Національно-демократичну партію.

Не менш відверто експлуатувала спадщи­ну Івана Франка газета "Селянські вісти", яка була по суті органом прорадянської Української партії незалежних соціалістів"(УПНС). Вона навіть брала на себе захист пам'яті Т. Франка та інших ''поступових" письменників від "фашистів" (так у газеті називали представників правих українських партій), які намагались про­вести чистки читалень "Просвіти" від "забо­ронених" книжок І. Франка .

Загалом, кожна політична, громадська організація та соціальна група брала з творчої і політичної спадщини І. Франка лише те, шобуло їй потрібне, по суті ігноруючи решту, адже вона могла бути прямо протилежна тому, шо вони про­славляють.

Показовим у цьому аспекті є те, що пропольська антисоціалістична і антинаціоналістична газета "Селянський прапор", орган полоно­фільського "Українського народного союза", яка виходила у Станіславові у 1925-28 рр., в номерах, які були нам доступні, жодного разу не згадала І. Франка, наче й не було такого дія­ча, внесок якого у спроби польсько-українсько­го порозуміння важко переоцінити. Заполітизованість образу Івана Франка сягала такої міри, шо коли радянський консул у приймальні кон­сульства у Львові в 1928 р. вивісив портрети І. Франка і Т. Шевченка, то польський часопис "Газета Варшавська" оголосив це "політичною нетактовністю", про що писала газета "Нове слово" (Станіславів) .

Також творча спадщина письменника актив­но відзначалась при святкуваннях різних украї­нських свят. Особливо це було характерне для сільських свят з нагоди скасування панщини. Так, коли в селі Угорники коло Станіславова про­водилось у 1937 р. "Свято свободи" з нагоди 89-роковин скасування панщини, то цитували уривки з "Панських жартів" І. Франка. Та­кож згадуваний твір цитувався і в статтях, при­свячених скасуванні панщини  та до 45-ої річниці "Просвіти" у 1937 р. в селі Турка коло Коломиї. Це свідчить про близькість твор­чості Івана Франка до потреб селян і її акту­альність на той час.

Таким чином, суспільно-політичне значен­ня творчості І. Франка залишалось актуальним і в 1918-39 рр. Його образ знаходив жвавий відгук па сторінках української періодичної пре­си Прикарпаття 1918-1939 рр., хоча оцінка його громадської діяльності і творчості залежала від тієї політичної позиції, яку займало кожне конк­ретне видання.

Лещишин Р. Образ Івана Франка в українській пресі Прикарпаття: суспільно-політичний аспект (1918-1939 рр.) / Р. Лещишин // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. Вип. 2. - Івано-Франківськ : [б. в.], 2006. - С. 11-17.