Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Земля біля порога



     Про нову книжку Дмитра Павличка та Василя Пилип'юка «Рубаї»

     Я вже звик до Василя Пилип'юка (маю на оці його творчість), як звикають до шарудіння щойно достиглих зернят у ядрі яблука, до цілодобового сутіння у пралісі, дитячого далекого поскрипу прикутої до сволока колиски. Звик, бо все це в мені повторюється. Повторюється, аби щоранку, де – десь перед блиском досвідка — знову закільчитись жаданням нововродження у Василевому «небі», «його» далекому і близькому світлі, його правдивій Новоселиці, димові батьківської цигарки, материних очах...
     Я не звик до поезій Дмитра Павличка, бо вони мене ніколи (від першої і до передостанньої книжок) не заспокоювали, не присипляли, а, навпаки, збуджували до крайньої знервованості, змушували «по-білому» заздрити, гостро і безнадійно ревнувати поетових «жінок» до нього ж самого, занотовувати в голові Павличкові несподівані й авантюрні, як примхливі скрути долі, вередливі філософічні дивацтва.
                    Я забув свій зір на кораблях, на конях,
                    На зорях, на жінках, на струджених долонях,
                    На книгах, на думках, а нині я дивлюся
                    У землю, як старий і почорнілий сонях.
     Велика мудрість великого поета полягає в тому, щоби за «безнадійною старістю» заховати доконечну зрілість соняха. Адже він чорніє лише тоді, коли його зернята-думки стають ваговитими, нарешті од юнацької жовтавої соняхово-сонячної безтурботності роздумують поважною достиглістю.
     Як народилася ідея створення спільної книги «Рубаї»? Сподіваючись на схоже запитання, метр світової поезії так пише у передмові до книжки «До читача і глядача!»:
     «Недавно ми їхали з Василем Пилип'юком у машині, і я наважився прочитати йому кілька дуже коротких, всього на чотири рядки, віршів, щоб якось довести, що моє перо не байдикує. Видатний майстер фотографії задумався і сказав, що він міг би своїми фотодотиками проілюструвати мої поезії. Світлини з філософською, трохи абстрактною лірикою – це ризикований крок, але чому ні? Можна сприймати окремо фотографії, окремо — рубаї. А якщо виникне враження зв'язку між зоровими і словесними рядами цієї книжки, ми, автори її, будемо вважати, що недаремно працювали. Цифра 70, тобто кількість віршів, не пов'язана з жодним ювілеєм. Чистий випадок, що саме на даний момент народилося не менше й не більше цих мініатюр. З Василем Пилип'юком ми вже видали одну книжку. То була «Живиця». Тепер він уже не тільки мій співавтор, але й видавець. Дякую, Василю.
Дмитро Павличко».
     Гадаю, що саме у такому компонуванні фотографії не можуть сприйматися окремо від рубаїв. Вірші, якими би химерними і «штучними» не видавалися, (у Павличка вони звучать напрочуд «заадресовано» і чітко), все-таки розмовляють з читачем автономно. Коли ж сюди додався блискучий відеоряд, окрім внутрішнього вони засвітилися, заяскравіли ще й зовнішнім блиском.
                    Моя земля плодюча і розлога,
                    Розумна й старша від самого Бога,
                    Не дасть мені пропасти. Я вже йду!
                    Виходжу! А вона — біля порога.
     То осьде розпочинається Павличкова, і наша з вами, земля! Біля порога! Зауважте, автор римує: «розлога — Бога-порога». Неримованим, ударним, стержневим залишається центральний рядок, центральна думка: Не дасть мені пропасти. Я вже йду!
     Тепер уважно придивімося до того, якою ж картиною проілюстрував блискучі рядки метра маестро? Навчившись за десять років праці у фотографічно-мистецькому журналі «Світло й Тінь» розумітися на психології і філософії фоторобіт, я одразу збагнув, що Пилип'юк мав би вибрати перший-ліпший карпатський пейзаж. Бо саме Карпати об'єднують душі цих двох митців, а відтак душі їхніх мистецьких творінь. Та знаний світливець вибрав не перший-ліпший сюжет, а саме такий... Який і душі об'єднує, й дорогу двом митцям показує. Придивіться, прошу я вас, до цього розвороту, і ви побачите, і ви почуєте: Я вже йду!
                    Вода втікає вниз. Вогонь втікає вгору.
                    І входить кожен дух до не свого простору.
                    Переселятися не може тільки Час,
                    Бо він є замкнутий зсередини й знадвору.
     Хіба чимось штучним віє од цих рядків? Штучними мені видаються сотні, тисячі рядків нових українців-самовидавців, які випирають псевдофілософію з неймовірними потугами нагору, аби показати, що вони не «пишуть», що вони «мислять». Тут же чітко і вирозуміло: час замкнутий зсередини й знадвору. Хто з сучасників сказав вивіреніше, чіткіше, оригінальніше, самобутніше?
                    Якби з тамтого світу був пором,
                    Я б повернувся навіть хробачком,
                    Метеликом, щоб глянути на сонце
                    В Стопчатові над рідним потічком.
     Стопчатів – рідне село Дмитра Павличка. Біля поетового Стопчатова у книзі — пилип'юкове сонце. І хмари. Все таке незвичне, метафоричне. Ось що таке справжня поезія, як хмара дощик, натягає справжню творчу світлину!
                    Молюсь до Тебе, пане Боже,
                    Дай нам оточення вороже—
                    Бо не згуртує нас любов,
                    Якщо ненависть не поможе.
     Ми вже так втомилися любити одне одного... Старший брат (читай: молодша сестра, бо ж Московія таки молодша од Київської Русі...) так щиро і натхненно "обнімав" нас, що ледь не задушив в обіймах. .. Можливо, справді, лише осторога вив'яже з юнака воя. Воя, ладного й готового оборонити нашу Державу. Осторога павличківського вірша, пилип'юківської картини.
     Що ж напише нам завтра наш Павличко? Що подарує нам вже нині наш Пилип'юк?..

Дмитро ГЕРАСИМЧУК

Герасимчук Д. Земля біля порога : Про нов. кн. Д. Павличка та В. Пилип’юка „Рубаї” / Дмитро Герасимчук // Дзвін. – 2001. – № 1. – С. 148.

Оновлено 03-02-2023
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка