Письменники-ювіляри 2011 року
 ББК 83. 3(4УКР)1
П 35
Письменники – ювіляри 2011 року : метод. рек. / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка , Наук.-метод. від. ; (уклад. Г. М. Колотило ; відп. за вип. Л. В. Бабій ; комп. диз. Г. М. Щепанська). – Івано-Франківськ, 2011. – 23 с. – (Серія „Літературна скарбниця України” ; вип. 1).
Методичні рекомендації видані на допомогу бібліотечним працівникам у відзначенні ювілеїв письменників 2011-го року.
Видання вміщує відомості про життєвий і творчий шлях українських письменників: Івана Франка, Василя Стефаника, Марійки Підгірянки, Івана Вагилевича, Маркіяна Шашкевича, Неоніли Стефурак, Марії Вайно, Євгена Барана, Ярослава Дорошенка.
В межах кожного представленого ювіляра рекомендовано орієнтовні форми роботи для масового користувача.
Видання розраховано на бібліотечних працівників, усіх, хто цікавиться творами письменників-класиків та сучасною українською літературою.
Укладач: Колотило Г.М. –
головний методист науково-методичного відділу
ОУНБ ім. І. Франка
Комп’ютерний дизайн:
Щепанська Г.М. – бібліотекар
науково-методичного відділу
ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск:
Бабій Л.В. – директор ОУНБ ім. І. Франка
ДОЛАЮЧИ ЖИТТЯ
ВЕРШИНИ,
ЗДОБУВ ВИЗНАННЯ
СВІТОВЕ...
Іван Якович Франко – розум і серце нашого народу – незрівнянний за своєю багатогранністю і могутнім інтелектом. Автор майже шести тисяч творів. Великий письменник і поет, драматург, критик і дослідник літератури. Історик і філософ, фольклорист і етнограф, мовознавець і мистецтвознавець. Він був першорядним журналістом, видавцем, одним із провідних діячів українського політичного життя початку XX ст.
Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі Львівської області в сім’ї коваля.
У 1873-1875 рр. навчався у Дрогобицькій гімназії, після закінчення якої вступає на філософський факультет Львівського університету.
З 1877 р. І.Франко починає друкувати оповідання з життя Бориславських нафтовиків. Від червня 1877 до березня 1878 р. перебуває у в’язниці за звинуваченням в участі у таємній спілці, яка нібито „була відгалуженням російських соціалістичних організацій”.
Вийшовши на волю, він разом з М. Павликом організував журнал „Громадський друг”, налагодив випуск у світ збірників „Дзвін” та „Молот”.
У 1880 р. Франка заарештовують удруге. Цього року він перебував за ґратами три місяці. У 1881-1882 рр. в журналі „Світ” він друкує повість „Борислав сміється”. А згодом у журналі „Зоря” з’являється його історична повість „Захар Беркут”, в якій опоетизовано героїчну боротьбу Прикарпаття проти монголо-татарської навали.
Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав І. Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. А наступного року він одружується з Ольгою Хорунжинською.
Франко-прозаїк був новатором у багатьох жанрах. Глибокою психологічністю відзначаються повісті „Основи суспільності”, „Для домашнього вогнища”, „Лель і Полель”, у яких показано занепад аристократії та інтелігенції.
Але найбільшої слави Іван Франко зажив як поет.
Особливе місце в поетичній творчості І.Франка займає вірш „Каменярі”. Це гімн, який прославляє працю людей заради однієї мети – „скалу оцю розбити”. За цей твір І. Франка з любов’ю називають „Великий Каменяр”.
Шедевром поетичної майстерності стала збірка „Зів’яле листя” (Львів, 1896). Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, герой ніби розкриває жмуток за жмутком, розкидає зів’яле листя своїх пісень, щоб воно підхоплене вітром щезло безплідно.
Творча спадщина І. Франка не обмежується тільки прозою і поезією. Увагу привертає його драматургія, вершиною якої є соціально-психологічна драма „Украдене щастя” (1894).
1889 р. Франко спільно з народовцями засновує національно-демократичну партію, з якою співпрацював до 1904 р.
У тому ж році після двох з половиною місяців ув’язнення йому вдається закінчити Чернівецький університет, а згодом захистити дисертацію на тему „Варлаам і Іосаф, древньохристиянський духовний роман та його літературна історія”.
З великим піднесенням зустрів Каменяр революційні події 1905р. На хвилі піднесення він створює поему „Мойсей”, в якій філософськи осмислює проблему вождя і народу для України.
Праці Івана Франка з історії й теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, економіки, суспільних галузей стали вагомим внеском у розвиток української та світової науки.
Стрижнем суспільно-політичних поглядів письменника була ідея духовної єдності нації. „...Ми мусимо навчитися чути себе українцями: не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціальних кордонів” – наголошував мислитель.
На початку XX ст. ім’я Івана Франка стає особливо популярним. 1905 р. його обирають членом Чеського наукового товариства, наступного року Харківський університет приймає рішення „О возведении галицийского ученого исследователя Ивана Франка в степень доктора русской словесности”, а в 1916 р. Російська академія наук присуджує йому премію за працю „Студії над українською народною піснею”.
Нестатки, ув’язнення, непомірна й важка праця, сімейні негаразди раз у раз підточували його здоров’я. Аж поки не прийшла вбивча недуга – ревматоїдний артрит у варіанті синдрому Рейтера. Його переслідували неймовірні болі, руки спаралізувало й покорчило, мучили галюцинації.
Митець мужньо переносив хворобу, до кінця днів не втрачаючи інтелектуальних здібностей. 28 травня 1916 року Іван Франко помер на руках студентів у своєму будинку у Львові і був похований у спільній могилі. Гірка звістка про смерть великого письменника і мислителя поширилася далеко за межі рідного краю. У 1926 році на Личаківському цвинтарі відбулося перепоховання і був встановлений пам’ятник.
Але й через безупинний плин літ долітає до нас його полум’я і тривожне слово:
Чом рідний стяг не тягне їх до свого?
Чом працювати на власній ниві – стид,
Але не стид у наймах у чужого?
27 серпня 2011 року виповнюється 155 літ від дня народження Івана Яковича Франка.
Бібліотечним закладам належить розгорнути широку популяризацію творчої спадщини письменника, вченого і громадського діяча.
Рекомендуємо передбачити цикли заходів з використанням наочних, усних та масштабних масових форм роботи.
В арсеналі наочних форм ефективними будуть бібліотечні виставки, ювілейні стенди та календарі, літературні експозиції.
Для прикладу подаємо орієнтовний варіант бібліотечної виставки:
„Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин”
(експозиція творів письменника та видань про його життя і діяльність)
Інформаційно-документний ресурс можна представити за такими розділами:
I. ... Я син народу, що вгору йде...
II. Правдива іскра Прометея
III. Філософські поеми
IV. Драматургія письменника
V. І. Франко і Прикарпаття
Для більш глибокого ознайомлення користувачів з маловідомими фактами життя і творчості письменника доцільно практикувати камерні форми роботи: бесіди, діалоги, вікторини, експрес-довідки, бібліографічні огляди, перегляди на теми: „Мойсей української літератури”, „Син великого народу”, „Митець великого таланту”. Корисною буде експрес-інформація „Сьогодні на шпальтах газет і журналів!”.
В ювілейні дні для широкого кола користувачів радимо підготувати і провести „Присвяту”, в якій ознайомити присутніх зі сторінками біографії письменника, його творчістю, відкрити новаторську діяльність. В програмі „Присвяти” слід висвітлити факти періоду перебування Франка на Прикарпатті, його літературну і громадську діяльність в нашому краї.
Для широкого кола користувачів цікавим буде свято ліричної Франкової поезії „Уклін тобі, нев’януча любове” за мотивами збірки „Зів’яле листя”, поетична година „Іван Франко – поет боротьби і кохання”.
Спільно із школами, клубними установами доцільно проводити конкурси читців, на кращу постановку вистави, брейн-ринги на знання творів І. Франка „Іван Франко: таємниця духу митця і його доби”.
В програмі ювілейних заходів користувачам прислужаться Франкові читання „Каменяр поступу”, святочні сходини „Наш безсмертний сучасник”, круглі столи за участю літературознавців, публіцистів, письменників „Речник національної ідеї”, „І.Франко: погляд у третє тисячоліття”, „Пророк у своїй Вітчизні”, вечори політичного портрету „Дух, що тіло рве до бою”, „Лицар правди і добра”, „Іван Франко у вимірах епохи”.
З метою глибокого ознайомлення користувачів про перебування видатного письменника в різних куточках Івано-Франківщини, бібліотечні працівники можуть з активом підготувати літературно-мистецьку експедицію „Стежками Каменяра на Прикарпатті” з використанням Франкознавчих праць та публікацій П. Арсенича, І. Білинкевича, Р. Горака, М. Давидової, архіви та рукописні фонди, маловідомі факти з життя Каменяра.
Заключним акордом в програмі ювілейних заходів стане літературно-музичний вечір „Апостол правди і науки” (або „Пророк у своїй Вітчизні”).
ЗАБУТТЯ НЕ СУДЖЕНО МЕНІ
 Лариса Петрівна Косач, в одруженні – Квітка, відома читачам як Леся Українка. Славній дочці українського народу по праву належить одне з перших місць серед визначних представників прогресивної суспільної думки, найвидатніших діячів передової української культури кінця XIX і початку XX сторіччя.
Багатогранна творчість Лесі Українки залишила глибокий слід в культурі та літературі українського народу. Спадкоємці кращих традицій класики – письменники, драматурги і критики України відчувають на собі плідний вплив літературної творчості видатної української поетеси. Художня правдивість її творчості, полум’яна любов до трудового народу, батьківщини, пристрасність і сьогодні надихають митців на високу ідейність і художню майстерність.
Художні твори, публіцистичні і критичні статті Лесі Українки вражають своєю ідейною силою, високою художньою майстерністю, багатством поетичної мови близькі і дорогі нашому суспільству. Вони увійшли у велику скарбницю української і світової культури.
Однією з найбільших вершин у творчості поетеси й в усій українській літературі є драма-феєрія „Лісова пісня”, сторіччя з дня виходу якої відзначаємо в ювілейному році письменниці.
ОУНБ ім. І. Франка видала каталог книжкової виставки „І схиляю в шанобі чоло перед світлим безсмертям твоїм”, приурочений 140-річчю від дня народження Лесі Українки.
У виданні подано коротку біографічну довідку, бібліографічна частина складається з розділів: „Видання творів Лесі Українки” та „Література про життя і творчість поетеси”. Каталог охоплює документні джерела з фондів Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та Інтернет-ресурси про поетесу.
Рекомендуємо бібліотечним працівникам скористатися матеріалами, представленими у каталозі книжкової виставки в практичній роботі.
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК У ЖИТТІ І
ЛІТЕРАТУРІ
 Василь Стефаник - талановитий український письменник-реаліст, неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Його творчість припадає на кінець XIX – початок XX ст.
Ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Як тільки з’явилися перші реалістичні новели письменника, вони захопили і схвилювали читачів. Художник Іван Труш писав, що В. Стефаник зумів представити „душу мужика” так знаменито, як ніхто інший перед ним. Раділа Леся Українка, що молодий новеліст дуже швидко „став знаменитістю на своїй Батьківщині”. Іван Франко в 1901р. відзначив, що з’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, „яким уже нині можемо величатися перед світом”, що „його новели – як найкращі народні пісні”.
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 році в мальовничому селі Русові, неподалік м. Снятина, що на Івано-Франківщині. Навчався він у Русівській і Снятинській школах. У 1883 р. вступив до польської класичної гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем.
Великий вплив мали на письменника твори Тараса Шевченка та Івана Франка. За участь у таємному гуртку та агітаційну роботу серед селян В.Стефаника виключили з гімназії в 1890 р. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. У 1892 р. В. Стефаник за бажанням батька вступає на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі, проводить політичну й культурно-освітню роботу в селах. За це його не раз заарештовували. Вивчення медицини письменник залишив у 1900 р. Восени 1903 р. у складі делегації відвідав Київ. Тут він зустрівся з Лесею Українкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та іншими відомими письменниками.
У 1904 р., одружившись з Ольгою Гаморак, Стефаник на деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. Тоді його обрали депутатом (послом) до австрійського парламенту. А оскільки вибухнула світова війна, то нові вибори не проводилися, й Василь Стефаник носив титул посла десять років, аж до розвалу Австро-Угорщини, коли утворилася ЗУНР, де заступником прем’єра став його товариш Левко Бачинський.
У творчості Стефаника було два періоди. Перший охоплює 1897-1901 роки. За цей час написано 39 новел, що ввійшли у чотири збірки „Синя книжечка” (1899), „Камінний хрест” (1900), „Дорога” (1901), „Моє слово” (1905). Збірка „Синя книжечка” одностайно визнана критиками своєрідним явищем в українській літературі. А сам автор назвав цей твір „малесенькою трагедією усіх хлопів на світі”.
Прощанню емігрантів з рідним краєм В. Стефаник присвятив своє знамените оповідання „Камінний хрест”, написане й опубліковане в 1899 році. Адже упродовж 1890-1910 рр. тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тис. українців. Втрата батьківщини для багатьох тоді була рівноцінною смерті. Так і з’явився камінний хрест на „могилі” живих людей, як символ трагедії у житті українців.
Велика бідність і голод у селах породжували родинні трагедії. У ряді творів „Ангел”, „Осінь”, „Діти”, „Святий вечір”, „Вістуни”, „Озимина”, „Сама-саміська” та інших розкрита гірка доля старих і нездатних уже до роботи людей у бідняцьких родинах.
Другий період творчості В. Стефаник розпочав з антивоєнних новел і перша з них „Діточа пригода”, в якій діти стають свідками смерті своїх матерів.
Страшним судом стала Перша світова війна. Смерть, грабунки, звірства, терор стали повсякденними. Тягар війни лягав на плечі трудящих. Війна виганяла людей з рідних місць („Вона-земля”), деморалізувала („Мати”), забирала синів („Марія”, „Сини”).
Західно-українське село під гнітом шляхетської Польщі показане у творах „Воєнні школи”, „Morituri”, „Дурні баби”, „У нас все свято”.
А після війни приходить нове лихо – окупація західноукраїнських земель польським урядом на чолі з маршалом Пілсудським. Про те, як жили покутські селяни під окупаційною владою розповідається в новелах „Дід Гриць” та „Воєнні школи”. Із творів, написаних під час Першої світової війни склалася нова книжка новел В. Стефаника „Земля”, що вийшла 1926 року у м. Львові.
Коли розвалилася царська імперія, і на її руїнах постала Українська Народна Республіка письменник привітав її утворення як волевиявлення українського народу. У численних виступах цього періоду він утверджував ідею незалежної України. Письменник разом з багатьма діячами української культури болюче пережив трагедію нашого народу, який не зміг відстояти свою незалежність. До нього дійшла інформація про наближення жахливої дійсності, що йменується беззаконням, сталінськими репресіями, більшовицьким червоним терором, страшним голодомором 1932-1933 рр. Тому відомий вислів В. Стефаника 1927 року: „Стою на вуглі моєї хати і протягаю до Вас руки”, стосувався лише певної групи письменників, які декларували духовну єдність В. Стефаника з чесними, відданими народові митцями у Великій Україні.
У 1928 р. уряд Радянської України призначив Василеві Стефанику пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна і моральна підтримка.
Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936р. Спочиває він на високій горі в с. Русові, де могила його матері, де прах його сина Юрка, перевезений з далекої Канади.
Його новели перекладалися білоруською, польською, болгарською, чеською, словацькою, німецькою, англійською та іншими мовами.
Олесь Гончар порівнював Стефаникову новелу з класичним відшліфованим сонетом, бо „у кожній з них – згусток почувань народної душі”.
14 травня 2011 року минає 140-років від дня народження видатного українського письменника-новеліста, громадсько-політичного діяча Василя Стефаника.
Завдання бібліотечних працівників у ювілейному році письменника ще раз доторкнутися до його творчого надбання. З метою його популяризації серед широкого кола читачів бажано використати наочні та усні форми бібліотечної роботи.
В бібліотеках можна організувати ювілейні дні, в яких передбачити: літературні експозиції, відкриті перегляди літератури, бібліографічні огляди, літературні читання, цикли бесід, літературні вечори, вечори-портрети письменника-краянина. Слід показати його внесок в історію рідної і світової літератури та культури.
Орієнтовно пропонуємо тематику окремих форм розкриття життя і творчості В. Стефаника, якими можна скористатись під час святкування його ювілею:
- Бібліотечна виставка „Співець знедоленого селянства”
- ювілейний календар „Володар дум селянських”
В рамках стефаниківських днів радимо провести літературний вечір „Василь Стефаник – покутський велет слова” для широкого кола користувачів. Його програму можна побудувати у формі пізнавальної розповіді, а саме:
- ознайомлення з головними періодами біографії письменника;
- виступи-повідомлення;
- штрихи до портрету.
У творчій спадщині В. Стефаника чільне місце займає новела, яка охоплює широке коло проблем того часу, що ними жила громадськість на західно-українських землях і зокрема в Галичині.
Одним з найпопулярніших творів В. Стефаника є знамените оповідання „Камінний хрест”, в основі якого справжній факт. Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест, який і понині стоїть на найвищому пагорбі в с. Русові. Тема еміграції співзвучна з виїздом громадян України за кордон і в нинішньому часі.
Новелу „Камінний хрест” можна винести на обговорення, творчі діалоги, дискусії. Ідея теми прислужиться в індивідуальних бесідах. Успішним буде і День однієї книги -новели „Згадався всім тяжкий камінний хрест”, під час якого провести оглядову бесіду „На поклін до автора „Камінного хреста”.
Цікавим буде цикл стефаниківських читань „І приріс він до села серцем і душею” (за новелами збірки „Синя книжечка”) та тиждень Стефаниківської прози „І досі осягаємо його”.
Не можна оминути ролі письменника в політиці. Як депутат від селянської радикальної партії він бачив ріст політичної свідомості бідноти, яку відобразив у новелі „Лист”, що була присвячена „політичним арештованим мужикам на святий вечір”. В окремому читанні цієї новели увагу користувачів слід акцентувати на тому, як письменник звеличував тих, які сміливо „неправду корчували й вірили у справедливість революційної справи”.
Коли розвалилася царська імперія і на її руїнах постала Українська Народна Республіка, Стефаник з радістю говорив, що „в Україні в найбільшій величі встає новий світ. Звідти йде світло для нашого розвою”. У численних публічних виступах цього періоду він утверджував ідею державної незалежності.
Ці штрихи слід детально розкрити учасникам вечора-портрету „Цілюща вода із Стефаникової криниці”,” та в заходах, присвячених 20-тим роковинам Дня Незалежності України, які будемо відзначати у серпні нинішнього року.
З користувачами, які цікавляться літературою про Василя Стефаника, рекомендуємо провести екскурс за спогадами про письменника. Сторінки його життєпису та творчої біографії допоможе відкрити книга Т. Виноградника „Нащадки Василя Стефаника” (статті, спомини, нариси).
Україна наділила В. Стефаника щедро: незрадливою любов’ю і болем до рідної землі й людини на ній; геніальним талантом відтворити душу, думи і голоси своїх краян, їх жалі і турботи, їх душевну красу і силу творчого розуму.
Він не вмер, бо такий талант не вмирає ніколи. Він у Русові живе і буде вічно жити – Месія праведного селянського світу, вірний син українського народу.
ДИВОСВІТ ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ
МАРІЙКИ ПІДГІРЯНКИ
 Чудовий край. Карпатське Підгір’я. Звідси родом багато митців. Серед них і поетеса Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська, відома в літературі як Марійка Підгірянка. Народилася 29 березня 1881 року в с. Білі Ослави (нині Надвірнянського району на Івано-Франківщині) в сім’ї лісничого.
Марійка була допитливою, талановитою. Але через матеріальні нестатки батьки не могли їй дати освіту. Дівчинка прагнула вчитися. Часто Марійка їздила в с. Заріччя до свого дідуся, в якого була велика бібліотека. Тут переважала класична література різними мовами. Дідусь знав багато мов і навчав онуку володіти ними. А там початкова школа і… її навчання скінчилося. Освіту далі довелося здобувати самотужки.
Уже з малих літ мріяла стати вчителькою. В 1896 році здає іспити до Коломийської школи. А в 1900 р. захистила атестат вчительки народної школи. З того часу понад 40 років вчителювала в різних школах Галичини та Закарпаття.
За свідченням самої поетеси, писати почала з 14-ти років. Перший її вірш „Ой не нам в кайданах ходити” з’явився в газеті „Діло”. З 1904 р. вона друкувалася в багатьох виданнях Галичини, Буковини та Закарпаття.
Окремими виданнями вийшли збірки її поезії: „Відгуки її душі”, поема „Мати-страдниця” (1919-1926), оповідання „Малий Василько”, п’єси „Сон в могилі” (1918), „Вертеп” (1921), „В чужім пір’ї” (1922). На той час в усіх підручниках читання для початкової школи друкувалися вірші для дітей Марійки Підгірянки.
Життєва доля недовго тішила молоду вчительку. Влада була незадоволена її діяльністю. І ось війна. Чоловік в армії, а Марійка з чотирма дітьми депортована з прифронтової зони до Австрії. Але і тут вона пише вірші, навчає дітей.
Важко пережила письменниця цю страшну війну. Від ворожої бомби згорів її будинок, а сама через нещасний випадок стала калікою.
Після війни займалася літературною творчістю, багато друкувалася. Перу поетеси належать кілька п’єс. Жахливе життя галицьких виселенців до Австрії зображено в творі „Мати-страдниця”, а які прекрасні вірші у збірках „Безконечні казочки”, „Грай бджілко”, „Ростіть великими”.
Марійка Підгірянка володіла німецькою, чеською, словацькою, польською, російською та українською мовами, успішно займалась перекладацькою діяльністю. У її перекладі публікувалися вірші чеського поета і педагога Юзефа Кожішека, вийшов у світ знаменитий „Робінзон Крузо”. Її поезія відома в Чехії, Словаччині, Польщі, Канаді, США, Австралії та інших країнах.
В наш час ціла низка віршів покладена на музику і зробила це наша краянка А. Басова з Івано-Франківська.
18 травня 1963 року Марійки Підгорянки не стало. Похована вона на Личаківському цвинтарі.
До 130-річчя від дня народження Марійки Підгірянки, дитячої письменниці, педагога, громадського діяча працівникам бібліотек належить привернути увагу читачів-дітей та керівників дитячого читання до літературної спадщини письменниці та використання її поезій у заходах виховного процесу.
В індивідуальній та просвітницькій роботі ключовими мають бути поняття: патріотизм, рідна земля, природа рідного краю, трудове та екологічне виховання.
Для користувачів молодшого шкільного віку рекомендуємо організувати цикл бесід „Дитина і навколишній світ”, під час яких твори поетеси поведуть маленьких читачів стежинами рідного краю. Зокрема, це вірші: „Дзвенить, грає срібна річка”, „Над горою місяць ясний пасе зорі”, „Блакитне небо в головах”, „Село в садах й хатиночка весела”.
Для ознайомлення із звичаями, традиціями, величними українськими святами доцільно використати твори зі збірки „Ростіть великі”. А під час обговорення драматичного твору „У чужому пір’ї” бібліотечний працівник допоможе спрямувати думку дитини на те, що „Красна ця земля, зродить та накормить тя”, не можна в чужому пір’ї зраджувати рідну землю, бо це ганьба для роду.
Для читачів-дітей молодшого та середнього шкільного віку прислужаться ігрові та святкові форми роботи. Цікавими будуть дитячі свята до Нового року та Різдва Христового, Великодня, до Дня Святого Миколая (за творами „Святий Миколай”, „Коляда”, „Писанка”).
Для користувачів-учнів середнього шкільного віку радимо проводити читання творів Марійки Підгірянки „Вчителька і поетеса з Гуцульщини” з використанням мультимедійних засобів.
Чимало уваги потребують читачі старшого шкільного віку (6-8) класів. В програмах літературних віталень, об’єднань та клубів рекомендуємо провести зустрічі з письменниками, літературознавцями, керівниками літературних студій під назвою „Королева дитячого слова”. Для цієї вікової категорії цікавою буде викладка однієї книги („Три віночки”), дитячий ранок „Дочка смерекового краю”.
За мотивами поеми „Мати-страдниця” з читачами – учнями 6-8 класів можна підготувати міні-інсценізацію.
Заключним заходом в програмі літературних читань може бути літературно-музична композиція „Марійка Підгірянка – квітка у Великому вінку”.
Марійка Підгірянка – неперевершений творець слова, письменниця і вчителька, активістка просвітянського й жіночого руху на Галичині в першій половині XX століття, яка весь свій талант і материнську любов віддала українській дитині.
ІВАН ВАГИЛЕВИЧ – ПРЕСВІТЛИЙ БОЯН
ГАЛИЦЬКОЇ РАТІ
 Український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Іван Вагилевич народився у сім’ї пароха в селі Ясень тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області. Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.
Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок „Зоря” у 1835 році, (заборонена цензурою) та „Русалка Дністровая” у 1837 р. (дозволена цензурою Угорського королівства і видана в Будапешті, але заборонена цензурою греко-католицької церкви).
1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував „Руську Трійцю”. Через діяльність у ній Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він закінчив семінарію.
Під час „весни народів” 1848 року Вагилевич самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції, проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі. Він став редактором газети „Дневник руський” угруповання української шляхти „Руський собор” і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.
Після розгрому революціонерів кардинал Михайло Левицький позбавив Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації Вагилевич вирішив перейти на лютеранство. Таким чином він втратив своїх покровителів – князя Лева Сапігу та графа Маврикія Дідушицького. Останній, який був куратором бібліотеки Оссолінських (тепер Львівська національна бібліотека ім. В.Стефаника НАН України), наполіг на його звільненні і Вагилевич пропрацював лише дев’ять місяців у 1851р. на посаді кустоша (директора) бібліотеки.
Вагилевич, тяжко працюючи, ледве зводить кінці з кінцями, аби прогодувати дружину та дітей працював перекладачем української мови, друкував статті в „Газеті Львівській”, коригував виступи депутатів Галицького сейму, брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року він одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.
Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі №5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, проте існують твердження, що ця могила не автентична.
Іван Вагилевич збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема українсько-німецько-латинського. Етнографічні праці Вагилевича „Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття” (1837), „Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині” (1839), „Лемки, мешканці Західного Прикарпаття” (1841) містять цінний діалектичний матеріал.
Він – автор романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав „Слово о полку Ігоревім” українською і польською мовами, дав науковий коментар (опубліковано у „Записках НТШ”. Т. 234. Праці філологічної секції. - Л., 1997).
2 вересня 2011 року минає 200 літ від дня народження українського поета, філолога, фольклориста Івана Вагилевича.
До відзначення цієї дати радимо бібліотекам взяти активну участь у заходах, які будуть скеровані на ознайомлення з творчою спадщиною письменника. А це оригінальні художні твори, переклади і переспіви.
Для складання інформ-релізу про поета можна скористатись вступною частиною даної сторінки, на основі якої оформити літературний календар чи іменну тематичну поличку, кутки на теми: „Іван Вагилевич – просвітитель, письменник, борець”, „Іван Вагилевич – будитель руху народного”, „В літературному сузір’ї „Руської трійці”. Ролі Вагилевича в діяльності „Руської трійці” радимо присвятити бесіду „Іван Вагилевич” і „Руська трійця”, підготувати історичну розвідку про діяльність Вагилевича в „Руській трійці”.
Корисним буде цикл історико-літературних читань „Іван Вагилевич – перший історик в українській літературі”.
Більшу частину альманаху „Русалка Дністровая”, співавтором якої був Вагилевич, складали народні пісні, переклади, власні твори поета серед яких його поема „Мадей”. Для користувачів можна провести мистецьку годину „Народні пісні в записах Івана Вагилевича”.
Враховуючи те, що поет цікавився опришківським рухом, збирав матеріали до його історії, на основі яких надрукував цикл пісень про опришків і Олексу Довбуша, можна провести годину народознавства „Гуцули, мешканці східного Прикарпаття”.
Добре було в бібліотеках провести музично-поетичну акварель „Безмежний світ думки і слова Івана Вагилевича” та годину взаємної інформації „Збирач народних перлів”. Спільно з клубними установами, закладами, освіти, громадськими організаціями цікавим буде літературно-мистецьке свято „Я для тебе горів, український народе” для широкого кола відвідувачів.
Через інформаційні повідомлення, читацькі діалоги, рекламні оголошення слід акцентувати увагу відвідувачів на видання відомих в краї істориків-краєзнавців Богдана Гавриліва та Зіновія Бойчука „Прикарпаття в історико-краєзнавчих дослідженнях Івана Вагилевича”.
МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ – ПИСЬМЕННИК, ГРОМАДСЬКО-ОСВІТНІЙ ДІЯЧ, ЗАСНОВНИК „РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ”
 Шашкевич Маркіян Семенович – найталановитіший із поетів – членів літературного гуртка „Руська трійця”, ініціатором якого він був.
У його доробку – вірші на історичні теми, ліричні поезії, проза та переклади із слов’янських літератур. Запровадив народну мову в популярні й наукові видання, у шкільні підручники, проголосив ідею єдності всього українського народу.
Маркіян Шашкевич народився в с. Підлісся, на Львівщині в родині священика. Освіту здобув у Львівській духовній семінарії, на філософському факультеті Львівського університету. Працював священиком у селах Львівщини.
У своїх віршах поет прославляє сильні особистості української історії, боротьбу за незалежність України, висловлює впевненість у майбутті свого народу. Його „Читанка” укладена в 1836р. довгий час залишалася в Галичині найпопулярнішим твором для народного читання.
На початку 1830-х років у Львові М. Шашкевич, разом із своїми однодумцями Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким, створив літературний гурток „Руська трійця”. Членів гуртка об’єднала ідея праці на ниві загальнонаціональної культури з концептуальною засадою – будити народ, навчати хліборобів і самим навчатися в них.
Молоді галичани хотіли перед усім світом заявити про існування своєї національної мови, народної поезії, прадавньої культури, а також про історичну неминучість возз’єднання всіх українських земель, які на той час перебували в складі двох імперій, а колись складали єдину Київську державу. Свою діяльність гуртківці розпочали з широко запланованих фольклорно-етнографічних студій. Молоді ентузіасти „Руського слова” були окрилені відродженням західних і південних слов’ян і, передусім, появою нової української літератури на Наддніпрянщині, що творилася живою національною мовою намагалися зміцнити свої контакти з громадськими діячами Східної України та братніми слов’янськими народами.
У 1833р. за ініціативи М. Шашкевича було складено альманах „Син Русі”, що за своїм змістом мав виразний загальноукраїнський характер. Проте, віденська і львівська цензури не допустили збірку до друку. Тільки у 1836р. під назвою „Русалка Дністрова” альманах побачив світ у Будимі (Будапешт). „Русалка Дністрова” мала велике національне та історичне значення – вона започаткувала народження нової української літератури в Галичині й утвердила у суспільному житті та культурі живу народну мову. Хоч клерикальна цензура перешкодила поширенню більшої частини накладу, альманах користувався великим успіхом і справив значний вплив на суспільну свідомість. У передмові Маркіян Шашкевич зазначив важкі умови, в яких пробивалися паростки нової галицької літератури. „Русалку Дністрову” знав Т. Шевченко й високо цінував опубліковані в ній твори. Альманах за змістом, мовою і духом став всеукраїнським літературним явищем.
Написав Шашкевич небагато, але його творчість слугувала добрим орієнтиром для І.Франка, В.Стефаника, М.Черемшини.
Для М. Шашкевича важливою засадою був художній історизм. Звертання до історичного минулого народу розцінювалось ним, як чинник пробудження його національної самосвідомості. У старовинних пам’ятках та в історичній славі він бачив джерело духовної сили народу. Тому вагомим для Шашкевича було гасло, адресоване його спільноті: „Пізнай себе”.
Цей напрям його творчості можна показати у темі „Данина шани славетному будителеві”.
Маркіян Шашкевич був пророком єдності розмежованих замель, проповідував братню спілку України з іншими слов’янськими народами.
6 листопада ц.р. експрес-інформація, представлена в бібліотечних закладах області, повідомить наших краян про пам’ятну дату в житті українського письменника, громадського діяча Маркіяна Шашкевича – 200 років від дня його народження.
Для глибинного ознайомлення з його життям і творчістю бібліотечним працівникам радимо скласти інформаційну довідку на основі матеріалів, представлених у виданні. Довідка висвітлить основні теми творчості і позиції письменника.
Ідеї проголошені письменником та його однодумцями – діячами „Руської трійці” актуальні в наші дні. Це можна висвітлити в темі інформаційної довідки „Провісник возз’єднання і свободи” та в бібліографічному огляді „Маркіян Шашкевич – засновник „Руської трійці”.
Мова – важлива ознака самобутності. Шашкевич зазначав: письменство у кожного народу це образ його життя, його способу думати. Це відродження душі в брошурі „Азбука і абецадло” (1838) письменник доводить правомірність української, створивши „Читанку для дітей”, яка методологічно мала виправити недосконалість тодішніх підручників. Зокрема він писав:
Руська мати нас вродила...
Чому ж мова їй не мила,
Чом ся нев стидати маєм,
Чом чужую полюбляєм.
Ці позиції розкриє тема „Наша гордість – рідна мова”.
Визначним є місце творчої спадщини письменника у скарбниці духовної культури нашого народу. Гордістю громади є те, що земля галицька подарувала нам такого подвижника і такого лірика.
Не одна поезія Шашкевича стала піснею. Твори поета поклали на музику відомі галицькі композитори – М. Вербицький, А. Вахнянин, Є. Вахняк, наш сучасник А. Кос-Анатольський.
Прикарпатська музична Шашкевичіана представлена двома композиціями А. Кос-Анатольського. Це солоспів „Думка” та хоровий твір на честь поета „Встала „Русалка Дністрова”. Слова до останнього написав Дмитро Павличко.
Уродженець Рогатина Борис Кудрик залишив нащадкам твір для мішаного хору „Псалми Русланові”, а коломиянин Ярослав Смеречанський переклав на ноти Шашкевичеву поезію „Думка”. Композитор Володимир Парфенюк написав твір для мішаного хору на сл. М. Шашкевича „Зашуміла дібровонька”. Цей напрям інформ-довідки можна представити у темі „Музична скарбниця М. Шашкевича”.
У творах Маркіяна Шашкевича присутні релігійні мотиви. У філософсько-теологічних поезіях, прозі „Псалми Русланові”, у віршах, статтях і нарисах письменник обстоює культ розуму. Іван Франко вважав Шашкевича засновником справді нової, народної літературної школи, а його діяльність – свідченням прогресивних тенденцій у культурі Галичини й України.
ПИСЬМЕННИК І ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ДІЯЧ
ЯРОСЛАВ ДОРОШЕНКО
 Ярослав Дорошенко народився у селі Тязеві Тисменицького району на Івано-Франківщині в хліборобській родині. Батько був членом „Просвіти”, учасником драмгуртка, виховував сина в українському патріотичному дусі. Після закінчення Тязівської семирічки молодий Ярослав був заарештований і засуджений на 25 років. Кару відбував на Воркуті. З настанням „хрущовської відлиги” восени 1955 р. вийшов на волю. Працював рисувальником на скло- дзеркальному заводі і одночасно заочно закінчив історико-філологічний факультет Івано-Франківського педінституту.
Упродовж 1968-1974 рр. працював у редакціях обласних газет, був прийнятий до спілки журналістів. Друкував рецензії на художні твори, писав поезії, був учасником обласного літературного об’єднання. У 1975-1990 рр. був старшим редактором обласного управління кінофікації, а згодом – кореспондентом-організатором бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України в області. Член Національної Спілки письменників України з 1982 р. У 1990-2006 рр. очолював обласну письменницьку організацію.
Ярослав Дорошенко – автор численних поетичних збірок, друкував свої вірші у всеукраїнських та обласних періодичних виданнях. Композиторами написано низку пісень на слова поета. Зокрема, це „Карпатські дороги”, „Зіронька”, „Мамині мальви”, „Лагідна печаль”, „Журавлі”, „Гуцульські килими”, „Місто моє” тощо.
Я. Дорошенко – лауреат міжнародних літературних премій. В 2004 р. йому присвоєно звання лауреата Всеукраїнської Аркадійської літературної премії за талановиту книжку сонетів „Сонце у сльозині”.
Помер Я. Дорошенко 20 березня 2007 року.
16 жовтня ц.р. громадськість Івано-Франківщини відзначить 80-річчя від дня народження Ярослава Дорошенка, українського поета і журналіста. До цієї дати працівникам бібліотек слід зосередити увагу на розкритті творчого надбання ювіляра, наявного у фондах бібліотек.
Оперативне інформування широкого загалу користувачів про життєвий і творчий шлях письменника забезпечать наочні форми роботи – бібліотечні виставки, ювілейні стенди, виставки-портрети на теми: „Духовний провідник галицької інтелігенції”, „Гетьман поетичної звитяги”, „Сурма і ліра отчої землі”.
Життєві стежки поета розкриє ювілейний календар та поетична візитка „Дорогою добра й любові”.
У циклі камерних форм ефективними будуть години читання поезій, що вміщують поетичні збірки „Зоряниця”, „Живучість”, поетичні хвилини творів, вміщених у збірці „Жага”.
В програмі літературних віталень, клубів „Краєзнавець” варто включити цикл читань-роздумів за поетичною збіркою „Дерев собори золоті”.
Для широкого кола користувачів радимо провести ювілейні вечори „Ярославу Дорошенкові було б 80”, вечір-портрет „Я – духом ясний князь, а не жебрак”, вечір пам’яті „В полум’ї ранків, в росі на калині”, вечори поезії „Дороги, що пахнуть смереками”, „Кожен вірш поета – це душі крихтини”.
Для Ярослава Дорошенка характерною є сонетна палітра, що приваблює багатобарвністю і щирістю емоцій, вражень, почувань, заворожує справжністю вивіреного слова.
У книзі сонетів „Сонце в сльозині” автор розкриває власний внутрішній світ. Сонети збірки – немовби життєпис поета. Тема рідного краю звучить в сонетах про батька, про рідне село Тязів, про Україну. До циклу „Гомін волі” митець використав, як епіграф Франкові слова: „Та прийде час, і ти вогнистим видом засяєш у народів вільних колі”.
Є в Я.Дорошенка сонети, присвячені Кобзареві, Іванові Франку, Богданові Лепкому, Василеві Стефанику, Тарасові Мельничуку.
Розкрити поетичну палітру сонету для широкого кола любителів допоможе вечір поетичного сонетарію „Мужній, гранований сонете, душі клітиночко жива”.
Літературно-музична композиція „Слово, моя ти єдиная зброє” ознайомить присутніх з поезіями, які покладені на музику прикарпатських композиторів.
ПОЕТИЧНИЙ СВІТ НЕОНІЛИ СТЕФУРАК
 Відома на Прикарпатті журналістка і письменниця Неоніла Василівна Стефурак лауреат молодіжної премії ім. М. Ірчана (1986), лауреат міської премії ім. І. Франка (2000р) за поетичну збірку „Проща” та п’єсу „Перстень князя Ярослава”, лауреат обласної премії ім. В. Стефаника (2007) за поетичну збірку „Душа”, член Національної спілки письменників України.
Народилася 10 листопада 1951 року в м. Коломиї на Івано-Франківщині. Закінчила Львівський медичний інститут та Літературний інститут ім. М. Горького в Москві. Авторка 9-ти поетичних збірок: „Мелодія краплин”, „За плугом сонця”, „Голуби і леви”, „Дикі яблука”, „Кольорові гусенята”, „Спалах”, „Проща”, „Терноцвіт”, „Душа”.
Книжки поетеси благословляли у світ авторитетні і мудрі люди – М. Ільницький, П.Осадчук, П. Скунць.
Упродовж 10 років очолювала обласне літературне об’єднання „Іскри юності”. Працювала в редакції Івано-Франківської молодіжної газети, кореспондентом „Галичини”. Входила до складу редколегії Львівських релігійних журналістів „Місіонер”, „Милосердний самарянин”, „Діти Непорочної”.
У перекладах поетеси з польської побачили світ книжки редколегій з католицькими святими, інші духовні твори. До 200-річчя Різдва Христового нагороджена срібною медаллю УГКЦ.
У творчому доробку письменниці є прозові твори, п’єси, вірші для дітей.
Твори поетеси хвилюють, бо вони писані серцем. Вона розповідає про вибранців з кагорти, людей самотніх і спраглих любові – Гомера, Шевченка, Франка, Січинського, які пекли і розтерзували „Божою іскрою ближніх”, несли народові правдиве і чисте слово:
Душа небуджена і незрима
За словом правдивим стоїть
З чуттям невигойним Вітчизни.
Слово авторки чисте і незаймане. А саме нині поезія відчуває брак незайманого, незбаналізованого слова. Тільки істинний митець відчуває потребу в слові, як у молитві. Своє творче кредо Н. Стефурак висловила вагомими словами: Те, що віддав задарма, Воздасться тобі стократ. Те, що зрослося з кров’ю, не вичавлюють і віки...
У співдружності з композитором Павлом Дворським, Остапом Гавришем, Володимиром Домшинським, Зоєю Слободян, Лесею Малько створила низку пісень, які неодноразово ставали лауреатами різних пісенних конкурсів і фестивалів. Полем її журналістської діяльності були культура і духовність: те, без чого не може бути ані сильної нації, ані цивілізованої держави.
У фондах бібліотек області є збірки поетеси минулих років і нових видань. Завдання бібліотек – розкрити їх для відвідувачів в повному обсязі в центральних районних, міських та сільських бібліотеках-філіях.
У бібліотеках приверне увагу читачів бібліотечна виставка „Неоніла Стефурак – ювілярка 2011 року”, виставка-портрет „У неї хвилі наче серця океан”, тематична поличка „Заради вічної душі”.
Враховуючи можливості бібліотек, рекомендуємо підготувати пам’ятку користувачу „Ця Богом послана Голгофа”, список рекомендованої літератури „Світ добра і любові Неоніли Стефурак”, інформаційні довідки.
Поетеса заслуговує на нашу повагу. Пропонуємо відзначити ювілейну дату поетеси широким спектром просвітницьких заходів: ювілейний вечір „Благословенна Господом і українським родом”, творчий портрет „До найвищих порогів художності”, літературний вечір „Мелодія прощальна і сумна”(з 2-х частин: любов, як сумна елегія – до збірки „Дикі яблука”, потім сумна молитва – від збірки „Спалах”), вечір високої поезії „Це може навіть не вірші, а спалах болю і прозрінь”. В програмі заходів корисними будуть ознайомлення з публіцистичними висловами про творчість поетеси у різний час і різними людьми. І як сказала поетеса „...Проймімося словом неспокою і залишаймося з надією, вірою і любов’ю. Сьогодні, завтра і завжди...”
НЕОРДИНАРНИЙ МИТЕЦЬ
МАРІЯ ВАЙНО
 13 березня виповнилося 55 років від дня народження, новелістки, кіносценариста, поетеси-краянки – Марії Вайно.
Марія Вайно народилася 1956 року в с. Букачівці Рогатинського району Івано-Франківської області. Дитячі роки провела в м. Калуші. Закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету. Працювала вчителем у школі, викладачем Івано-Франківського технічного університету нафти і газу. Мати двох синів. Друкується з 4-го класу. Автор 11-ти книг (поезія, проза, кінодраматургія).
Двічі лауреат Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова” (в жанрі кіносценарію 2000 та в жанрі роману 2001 років), лауреат міської премії ім. І. Франка в галузі літератури ( 2002р.) Член Національної спілки письменників України. Член Національної спілки кінематографістів України.
Це талановита особистість. Цікава як кінодраматург, ніжний лірик, глибокий психолог. Творчість Марії Вайно вирізняється на фоні сучасної української літератури і формою, і змістом, психологізмом та шляхетністю словесного мислення.
Твори письменниці користуються популярністю серед користувачів різних вікових категорій. Бібліотечним працівникам належить підготувати і провести заходи, які глибше ознайомлять відвідувачів з творчим доробком ювілярки.
Для загального ознайомлення з творчою особистістю послужить пам’ятка користувачу „Творчість як краплиночка води насущна”.
Бібліотечна виставка „Її життя – невиораний лан” представить твори письменниці, публіцистичні матеріали, коментарі літературознавців, відгуки читачів та інші документи.
Серед масових форм популяризації творчості автора ефективними будуть: літературно-мистецькі студії „Сучасна жінка в новому суспільстві”, мистецький диліжанс „Нове слово в українському кінематографії (інсценізації з творів кінодраматургії „Чоловік в кредит”, „Свекрушина”, „Ти мій”)”, творчий вечір „Словесна тайна Марії Вайно”, вечори зустрічі „Письменниця Нового тисячоліття”, „Галицька (Прикарпатська) троянда”, поетичні вечори „Молюсь, не встаючи з колін”.
Фінальним акордом симфонного оркестру М. Вайно буде ювілейна феєрія „Жінка з келихом дощу”, під час якого слід акцентувати увагу присутніх на те, що письменниця завжди залишається Світлою Жінкою серед широкого загалу представниць громадянського суспільства.
Ознайомить відвідувачів з творчістю ювілярки бібліотечна реклама „Запрошуємо до літературно-мистецької світлиці Марії Вайно”.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ, КРИТИК, ОЧІЛЬНИК ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НСПУ – ЄВГЕН БАРАН
 23 травня минає 50 років від дня народження Євгена Барана – літературознавця, критика, кандидата філологічних наук, члена Національної спілки письменниківУкраїни.
Євген Михайлович Баран народився 23 травня 1961 року в с. Джурин Чортківського району Тернопільської області.
Закінчив Львівський державний університет ім.. І Франка (1984). Викладач кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Автор монографії „Українська історична проза другої половини XIX – початку XX століття і Орест Левицький” та збірників літературно-критичних есеїв.
Лауреат премій:
- ім. О. Білецького Національної академії наук України (1999);
- міської ім. І. Франка (2001) за книгу „Звичайний читач”;
- обласної ім. В. Стефаника (2006) за серію публікацій в 2004-2005рр.
- Міжнародної літературної премії ім. Григорія Сковороди.
Наш ювіляр належить до критиків, які здатні підтримати інтерес до літератури, для якого слова „бути” і „читати” є синонімами слова „жити”. Для його есеїв та щоденників характерні етюдність, незавершеність, лаконічність.
У 2009 році Євген Михайлович очолив обласну організацію Національної спілки письменників України.
До 50-річного ювілею літературного критика працівники бібліотек можуть організувати тематичні експозиції „Доробок Євгена Барана”, на яких представлять видання літературознавця, що є у фондах книгозбірень.
Для категорії користувачів, яких цікавить літературна критика, поцінування нових творів, окремий погляд на ці питання письменника-ювіляра прислужаться:
- оглядові бесіди „Найглибше, найсокровенніше завжди невимовне”, „Є критика – буде й література”;
- цикл читань есеїв „У полоні стереотипів”.
У співдружності з представниками творчої інтелігенції з метою ознайомлення з життям і творчістю літературознавця бібліотеки можуть провести вечір-портрет „Сучасна українська література очима Євгена Барана”.
|