Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail:

Відділ комплектування:
E-mail:
тел. 0342 752479

Відділ мистецтва:
E-mail:

Краєзнавчий відділ:
E-mail:

Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31

Графік роботи:

Щоденно: 10:00 - 18:00
Субота - вихідний день
Cанітарний день - останній четвер місяця

Видатнi дiячi Прикарпаття







письменники | поети | громадсько-культурнi дiячi | педагоги | журналiсти-видавцi | лiтературознавцi | перекладачi | iсторики | спiваки | громадсько-полiтичнi дiячi | вченi-науковцi | краєзнавцi | народнi майстри | художники | бiблiографи | полiтики | юристи | iсторичнi постатi | актори | дiячi української дiаспори | музиканти | церковнi дiячi | лiкарi | скульптори-митцi | промисловцi | спортсмени | архiтектори | винахiдники i рацiоналiзатори |


А | Б | В | Г | Д | Е | Є | Ж | З | И | І | Ї | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ю | Я |


Галицький Данило

(1202 - 1264) – дипломат і полководець, волинський та галицький князь, з 1253 р. король Русі. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича. Народився в м. Галич. Після смерті батька, внаслідок заворушень галицького боярства перебував при угорському дворі, згодом – у невеликих волинських володіннях. Після впертої боротьби із сусідами й галицькими боярами об’єднав Волинь (1227), а згодом оволодів і Галичем (1238). 1239 р. Данило зайняв і Київ, що вже перед тим був під його впливом. Татарська навала 1240-1241 рр. перешкодила подальшому об’єднанню українських земель. Проти Данила виступила Угорщина в союзі з поляками, чернігівськими князями та при підтримці ворожих Данилу бояр, але 1246 р. під Ярославом Данило переміг коаліцію й остаточно поширив владу на Галичину. Готувався до подальшої боротьби з татарами, будував укріплення й шукав союзу із Заходом, зокрема з Папою Римським Інокентієм ІV. У зв’язку з цим погодився на унію й прийняв від Папи королівську корону. Але ці взаємини не принесли сподіваної допомоги. У 1254 р. Данило успішно відбив новий напад татар на Пониззя й Волинь, проте 1259 р. під натиском війська Бурундая знищив укріплення й відмовився від подальших протитатарських планів. Данило збудував ряд нових міст (Холм, Львів), реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство, провадив активну західну політику. Переніс столицю держави зі зруйнованого татарами Галича до Холма, де і був похований після смерті 1264 р.
Галярник Роман

(народився 1 листопада 1945р. в с. Ямниця Тисменицького району) - науково-просвітницький діяч, провідник науково-технічної творчості серед учнівської молоді. ,,Відмінник освіти України". За фахом - вчитель фізики і математики. З вересня 1970р. працює методистом обласної станції юних техніків (з 1992р. - обласний державний центр науково-технічнох творчості учнівської молоді), з 1972 - її директор. Сформував при СЮТ мережу первинних організацій ТВР, яких в 1987 році було 40 (в них нараховвалось понад 2 тис. школярів), що функціонують і сьогодні. В ногу з часом акцент в організації творчих об'єднань гуртків в області зміцнює в бік науково-технічної творчості, активного пошуку шляхів вивчення основ інформатики і обчислювальної техніки в позакласній роботі. Працював, щоб Центр як координатор роботи з науково-технічної творчості опирався на міські, районні станції юних техніків. Саме завдяки такій творчій цілеспрямованій праці юні раціоналізатори, авіамоделісти і ракетомоделісти протягом останніх років завойовують призові місця на Всеукраїнських та Міжнародних змаганнях, Всеукраїнських конкурсах Малої Академії наук, на всеукраїнській виставці технічної творчості. За вагомий внесок на царині позашкільної освіти в 1992 році удостоєний звання ,,Відмінник освіти України" і нагороджений чисельними Грамотами Міністерства освіти і науки України, облдержадміністрації, Українського аерокосмічного об'єднання ,,Сузір'я" та низки інших.
Ганущак Василь

Народився 25 січня 1949 р. в давньому й мальовничому с. Микитинцях на Косівщині. Закінчив місцеву восьмирічну школу (1964), після неї -- Рогатинський зооветеринарний технікум (1968). Навчався у Львівському державному університеті імени Івана Франка (1970-1973), був головою університетської літературної студії ,,Франкова кузня". Заочно закінчив Літературний інститут ім. Ґорького у Москві (1984). У 1985--1990 pp. --- кореспондент газети «Комсомольський прапор» (тепер «Світ молоді»). Від лит» 1990 р. аж до припинення виходу газети в світ -- заступник редактора тижневика «Новий час» (м. Івано-Франківськ). З жовтня 1999 по травень 2000 р. -- редактор тижневика «Оріана» (м. Калуш). Навчався в аспірантурі інституту літератури АН України У Києві. Вивчав творчість українських письменників Румунії, Словаччини, Польщі. Поет, публіцист, перекладач, літературний редактор. Друкувався в регіональній та всеукраїнській пресі альманахах та колективних збірниках «Вітрила-85», «Калиновий спів». «Відлуння», журналах «Жовтень», «Дніпро», «Вітчизна», «Всесвіт», «Барвінок», «Дзвіночок», «Перевал», «Сучасність» тощо. Переклав з білоруської мови поему Ніни Мацяш «Олекса Довбуш», яка вийшла спецвипуском газети «За незалежність» (1995). Автор поетичної збірки «Відрух» (Івано-Франківськ, 1991).
Гарагаш'ян Ара

(1902, м.Ерзерум, Туреччина -- 12.03.1969, Івано-Франківськ) -- укр. вчений-медик. Доктор медичних наук (з 1959р.), професор (з 1961). Вірменин за національністю. 1915 під час вірменських погромів турки знищили всю родину. З 1919 працював в Україні. Закінчив Харківський медичний інститут (1927). З 1951 зав. кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров'я Станіславського медичного інституту, з 1961 -- проректор з навчальної роботи. 1959 захистив доктарську дисертацію «Ендемічний зоб у Станіславській області і боротьба за його ліквідацію». Організаторзатор протизобного диспансеру і третьої у кол. СРСР радіоізотопної лабораторії для діагностики і лікування зобу за допомогою радіоактивного йоду. Автор двох монографій і 70 статей.
Гаталевич Мирослав

(26 жовтня 1953 р., м.Калуш) - художник, оформлювач багатьох краєзнавчих видань. Закінчив Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва (1977). Оформлювач книги В.Грабовецького "Історія Калуша", поштових конвертів, присвячених 560-річчю першої письмової згадки про м.Калуш, буклету "Калуш: сторінками історії" (1990), багатьої інших видань.
Геляс Ярослав

Український актор і режисер, народний артист України (з 1964). Закінчив Львівську консерваторію (1948). Працював разом з В. Блавацьким, М. Бенцалем, І. Рубчаком. Як кіноактор знявся у ролях: Стефан Дзвінчук (\"Олекса Довбуш\"), Іван Франко (\"Родина Коцюбинських\"), Михайло Павлик (\"Іван Франко\", 1956), Ганський (\"Помилка Оноре де Бальзака\"). Помер 1992 році у м. Львові.
Геник Степан

(народився 1 січня 1936р. в с. Нижній Березів Косівського району) - Заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наук, вчений-винахідник. Після закінчення Станіславського медичного іституту направляється на роботу в Войнилівську районну лікарню хірургом. Ще на 6-му курсі своєю доповідю \"Характер і динаміка тимчасової непрацездатності працівників паровозоремонтного заводу\" на конференції захоплює завкафедрою охорони здоров\'я профессора А.А.Гарагашьяна, який переконує його зайнятися науковою роботою. Вивчає архівні документи, які стосуються розвитку охорони здоров\'я в Галичині і на Прикарпатті упродовж 1875-1960-х рр. і захищає з цієї теми, в 1964р., кандидатську дисертацію. Науковим розмахом привертає до себе увагу тодішнього ректора Івано-Франківського медичного інституту, який пропонує йому вивчити функціональні, біохімічні і морфологічні зміни в організмі після поширеної резекції тонкої кишки в експерименті і клініці. Основну частину цієї роботи виконує в районі і в 1967р. переходить на науково-педагогічну роботу в інститут. З 1968 по 1970 роки працює асистентом кафедри патологічної фізіології. Тут закінчує еспериментальну частину докторської дисертації, а в 1970 році, з переведенням асистентом кафедри госпітальної хірургії, закінчує клінічну частину дисертації і успішно захищає її в 1974р. З присвоєнням вченого звання професора преходить на факультетську хірургію. З 1983 року очолює кафедру загальної хірургії. Зростає до заступника декана, а згодом і до декана інституту, теперішнього університету. В цей період разом із асистентом В.М.Крисою, нині професором, започатковує конструкції зшивачів м\'яких тканини, хірургічних зшивальних апаратів, пристроїв для з\'єднання судин, для проведення гемостазу. Одержує на всі ці конструкції 19 авторських свідоцтв на винаходи колишнього СРСР і 7 патентів з США, Англії, Франції, Японії, Іспанії, Бельгії. Визнаються винаходами способи пересадки нирки, печінки і підшлункової залози, детоксикації організму, лікування цукрового діабету в експерименті, ампутація пальця при діабетичний стопі, способи лікування ішемії нижніх кінцівок тощо. Творчий доробок вченого-винахідника на часі налічує 37 авторських свідоцтв і 7 патентів на винаходи та 43 посвідчення на раціоналізаторські пропозиції. Упродовж праці в університеті стає автором 4 монографій з хірургії, співавтором збірника ситуаційних задач, автором 8 книжок на громадсько-культурно-виховну тематику, публікує 297 наукових праць, 5 методичних рекомендацій з вивчення хірургічних захворювань тонкої кишки, сорбційної детоксикації, конструкції зшиваючих апаратів м\'яких тканин, лікування облітеруючих захворювань судин нижніх кінцівок та гнійно-некротичних процесів при цукровому діабеті. За вагомий внесок в галузеву науку і винахідницькі надбання в 1995р. Указом Президента України удостоєний почесного звання \"Заслужений діяч науки і техніки України\". Веде велику наукову роботу з підготовки науковців як член спеціалізованої вченої ради Львівського медичного інституту із захисту кандидатських і докторських дисертацій. Удостоєний почесного знака \"2000 років Різдва Христового\" і медалі \"Будівничий України\" в 2004р. товариства \"Просвіта\" ім. Т.Шевченка. Активний громадський діяч, член виконкому обласної Ради народних депутатів, 1992-1994рр. Відомий на ниві науково-просвітницької діяльності як заступник голови обласної організації Конгресу української інтелігенції, як член президії обласного товариства \"Просвіта\" ім. Т.Шевченка.
Геник Степан Миколайович

(народився 1 січня 1936р. в с. Нижній Березів Косівського району) Заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наук, вчений-винахідник, конструктор оригінальних хірургічних інструментів, автор спільного з вченими Дюсельдорфського університету проекту „Нові медичні хірургічні технології”. У 1953 р. С.М.Геник вступає на лікувальний факультет Станіславського медичного інституту. Вже з ІІІ курсу активно працює у фармакологічному студентському науковому гуртку, а на 4 і 5-курсах з доповідями „Біофлавоноїди в 90 рослинах Прикарпаття” займає перші місця на наукових конференціях за місцем навчання і в Львівському медичному інституті. У 1959 р. закінчує з відзнакою медичний інститут і направляється на роботу хірургом у Войнилівську районну лікарню. Своєю доповіддю „Характер і динаміка тимчасової непрацездатності працівників паровозоремонтного заводу” на конференції захоплює завкафедрою охорони здоров’я професора А. А. Гарагашьяна, який переконує його зайнятися науковою роботою. Вивчає архівні матеріали, які стосуються розвитку охорони здоров’я в Галичині та на Прикарпатті упродовж 1875-1960 років і у 1964 р. захищає кандидатську дисертацію з цієї теми. В 1967 р. Степан Миколайович переходить на науково-педагогічну роботу в медичний інститут, працює асистентом кафедри патологічної фізіології, асистентом кафедри госпітальної хірургії, захищає докторську дисертацію. З присвоєнням вченого звання професора переходить на факультетську хірургію. З 1983 року очолює кафедру загальної хірургії, зростає до заступника декана, а згодом і до декана інституту, теперішнього університету. В цей період разом з асистентом В. М. Крисою, нині професором, започатковує конструкції зшивачів м’яких тканин, хірургічних зшивальних апаратів, пристроїв для з’єднання судин, для проведення гемостазу. Одержує на всі ці конструкції 19 авторських свідоцтв на винаходи колишнього СРСР і 7 патентів з США, Англії, Франції, Японії, Італії, Іспанії та Бельгії. Визнаються винаходами способи пересадки нирки, печінки і підшлункової залози, детоксикації організму, лікування цукрового діабету в експерименті, ампутації пальця при діабетичній стопі, способи лікування хронічної ішемії нижніх кінцівок. Творчий доробок вченого-винахідника налічує 37 авторських свідоцтв і 7 патентів на винаходи та 43 посвідчення на раціоналізаторські пропозиції. С. М. Геник є автором 4 монографій з хірургії, збірника ситуаційних задач, 8 книг на громадсько-культурну тематику, публікує 297 наукових праць, 5 методичних рекомендацій з вивчення хірургічних захворювань тонкої кишки, сорбційної детоксикації, конструкції зшиваючих апаратів м’яких тканин, лікування облітеруючих захворювань судин нижніх кінцівок та гнійно-некротичних процесів при цукровому діабеті. У 1995 р. удостоєний почесного звання „Заслужений діяч науки і техніки України” за вагомий внесок в галузеву науку і винахідницькі надбання. Під його керівництвом 6 науковців захистили кандидатські і 3 – докторські дисертації. Веде велику роботу з підготовки науковців як член спеціалізованої ради Львівського медичного інституту із захисту кандидатських і докторських дисертацій з хірургічних спеціальностей. Активний громадський діяч, член виконкому обласної ради народних депутатів (1992-1994), заступник голови обласної організації Конгресу української інтелігенції, член президії обласного відділення НТШ та член президії обласного товариства „Просвіта” ім. Т. Шевченка. За громадсько-культурну діяльність Французьке Товариство нагороджує Степана Миколайовича медаллю Северина Наливайка V ступеня (1997). У 2002 вчений визнається Кембріджським університетом „Людиною року”. У 2004 удостоюється почесного знака „2000 років Різдва Христового” і медалі „Будівничий України” Товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка. Джерело інформації: Етюди про галицьких кмітливців : збірка портретних автобіографічних нарисів винахідників Прикарпаття : довід. вид. / Б. І. Середюк. – Івано-Франківськ : ПП Супрун, 2005. – С. 69-71.
Герасим'юк Василь

(18 серпня 1956р., с.Прокурава Косів. р-ну) - поет. Друкується з 1972 р. (перші вірші були надруковані в косівській районній газеті "Радянська Гуцульщина"). Автор збірок "Смереки" (1982р.), "Потоки" (1986р.), "Космацький узір" (1989р.). За збірку " Діти трепети" відзначений літературною премією "Благовіст", за збірку "Поет у повітрі" - літературною премією ім Т.Г.Шевченка (2003р.).
Герасимович Ганна

(28 березня 1889 р., с.Пилипче Терноп. обл. - 31 березня 1974 р., м.Косів) - вишивальниця, член СХУ (1958р.), заслужений майстер народної творчості (1960р.). У 1939 - 1955рр. працювала в Косівському училищі прикладного мистецтва, навчаючи молодь вишивці. Найвідоміші твори - портрети І.Франка (1956р.), Марка Черемшини (1959р.), Т.Шевченка (1961р.), панно "На полонині".
Геренда Зеновій

нар. 9.04.1950 р. у с. Ямниці Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша, 1969 р. Викладач: Варення М.Р. Твори знаходяться у Івано-Франківському художньому музеї, а також у приватних колекціях України, Польщі, Німеччини.
Гілязова Наталія

Нapодилась 15.08.1976 p. у м. Івано-Франківську. Закінчила Косівський коледж декоративно-прикладного мистецтва, 1996 р. Викладачі: Берізка В., Перегінець В., Гуменюк В. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Іспанії, Німеччини, Канади, Великої Британії.
Гімер Роман

(народився 05 червня 1934р. в с. Крехів Жовтківського району на Львівшині) - вчений-винахідник, доктор технічних наук, професор, дійсний член Української нафтогазової академії, заслужений працівник Укргазпрому. В 1957р. з відзнакою закінчив Львівський політехнічний інститут, за фахом гірничий інженер-геолог. В 1963-1967рр. заочно навчався в аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту природних газів (ВДНГ аз. м. Москва). Перший науковий ступінь кандидата технічних наук здобув у 1970р., захистивши кандидатську дисертацію на тему \"Прогноз обводнения и снижения давления в газовой залежи при упруговодонапорном режиме\" (Стрийське газопромислове управління, 1968р. с.217). Наступний науковий ступінь доктора технічних наук здобув у 1988 році, захистивши докторську дисертацію на тему \"Развитие методов проектирования, создания и эксплуатации подземных газохранилищ в истощенных залежах\". Після закінчення інституту упродовж 1957-1973 рр. працював на промислах і в підрозділах Стрийського газопромислового управління на різних посадах - від оператора з видобутку газу до головного технолога управліня. Зростає як вчений, отримуючи вчені звання. З 1973р. - доцент кафедри транспорту і зберігання нафти і газу Івано-Франківського інституту нафти і газу, з 1976р. обіймає посду завідувача кафедри нафтогазової гідромеханіки інституту, а з 1994р. - університету нафти і газу. Чергове вчене звання професора отримує у 1991 році та обирається дійсним членом Української нафтогазової академії в 1993 році. На визнання заслуг та особистого внеску в розвиток нафтогазової промисловості в 1995 році удостоюється звання \"Заслужений працівник \"Укргазпрому\". Автор більше 140 опублікованих наукових праць. Розробив методики визначення оптимального діаметора фонтанних труб, конструкції експлуатаційних свердловин, необхідного інтервалу вторинного розкриття пласта великої площини, оптимальної депресії на пласт в місцезцементованих колекторах, розрахунку коефіцієнтів фільтраційного опору \"середньої\" свердловини та ін. А ще розв\'язав важливі задачі циклічної експлуатації газосховищ: визначення об\'єму \"застійних зон\" пласта, впливу темпів нагнітання-відбору газу на величину воронки депресії - депресії на пласт, розкрив особливості фільтрації газу при нагнітанні і відборі газу та ін.
Гімер Роман

(народився 05 червня 1934р. в с. Крехів Жовтківського району на Львівшині) - вчений-винахідник, доктор технічних наук, професор, дійсний член Української нафтогазової академії, заслужений працівник Укргазпрому. В 1957р. з відзнакою закінчив Львівський політехнічний інститут, за фахом гірничий інженер-геолог. В 1963-1967рр. заочно навчався в аспірантурі Всесоюзного науково-дослідного інституту природних газів (ВДНГ аз. м. Москва). Перший науковий ступінь кандидата технічних наук здобув у 1970р., захистивши кандидатську дисертацію на тему ,,Прогноз обводнения и снижения давления в газовой залежи при упруговодонапорном режиме\" (Стрийське газопромислове управління, 1968р. с.217). Наступний науковий ступінь доктора технічних наук здобув у 1988 році, захистивши докторську дисертацію на тему ,,Развитие методов проектирования, создания и эксплуатации подземных газохранилищ в истощенных залежах\". Після закінчення інституту упродовж 1957-1973 рр. працював на промислах і в підрозділах Стрийського газопромислового управління на різних посадах - від оператора з видобутку газу до головного технолога управліня. Зростає як вчений, отримуючи вчені звання. З 1973р. - доцент кафедри транспорту і зберігання нафти і газу Івано-Франківського інституту нафти і газу, з 1976р. обіймає посду завідувача кафедри нафтогазової гідромеханіки інституту, а з 1994р. - університету нафти і газу. Чергове вчене звання професора отримує у 1991 році та обирається дійсним членом Української нафтогазової академії в 1993 році. На визнання заслуг та особистого внеску в розвиток нафтогазової промисловості в 1995 році удостоюється звання ,,Заслужений працівник ,,Укргазпрому\". Автор більше 140 опублікованих наукових праць. Розробив методики визначення оптимального діаметора фонтанних труб, конструкції експлуатаційних свердловин, необхідного інтервалу вторинного розкриття пласта великої площини, оптимальної депресії на пласт в місцезцементованих колекторах, розрахунку коефіцієнтів фільтраційного опору ,,середньої\" свердловини та ін. А ще розв\'язав важливі задачі циклічної експлуатації газосховищ: визначення об\'єму ,,застійних зон\" пласта, впливу темпів нагнітання-відбору газу на величину воронки депресії - депресії на пласт, розкрив особливості фільтрації газу при нагнітанні і відборі газу та ін.
Гірник Олекса

(28.03.1912, смт.Богородчани - 22.01.1978, м.Канів) - укр. громадсько-культурний діяч. Член «Пласту» і молодіжної організації ОУН. Працював у «Соколі» (Станіслав), організував по селах пластунські і сокільські осередки, а з більш надійних -- ОУН. Служив у польській армії, проводив націоналістичну пропаганду серед вояків-українців. 25.03.1937 заарештований і засуджений до 5 років ув'язнення. Покарання відбував у концтаборі Береза Картузька, в тюрмах Львова (Бригідки), Кракова і Тарнова. 11.11.1939 заарештований енкаведистами і засуджений до 8 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. Покарання відбував у Норильську і Магадані. 1948 повернувся, жив і працював у Калуші. 22.01.1978 на могилі Т.Шевченка у Каневі спалив себе на знак протесту проти московсько-більшовицької окупації України. Похований у Калуші, де 1993 його ім'ям названо вулицю і відкрито меморіальну дошку. У Богородчанах, де народився, також відкрито меморіальну таблицю (1992)
Гнатюк Остап

народився 23 жовтня 1933 р. у с. Козині Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва, 1962. Викладачі: Гуз В., Соломченко 0, Варення М.Р., Федірко М. Член НСХУз1965. Твори закуплено МКМУ, дирекцією виставок НСХУ. Твори знаходяться в музеях: Івано-Франківському художньому та краєзнавчому музеях, музеї села Крилос, музеї 0. Довбуша, музеї бойової Слави, картинній Галереї ЗОШ №11, м.Івано-Франківська, музеї-заповіднику Т.Шевченка, м. Канів, Українському державному музеї образотворчого мист-ва, м. Київ, а також у приватних колекціях України, Канади, США, Німеччини, Великої Британії, Австралії, Росії, Аргентини.
Гнатюк Юрій

Український диригент, організатор хорів. Закінчив гімназію у Станіславові, Львівський медичний університет і Мюнхенський університет (дантист). Зі шкільних років виявив зацікавлення музикою і співом. Працював в Гуцульському ансамблі пісні і танцю Станіславській філармонії під орудою Я. Барнича. Разом з ансамблем неодноразово бував у мистецькому турне по Україні, Грузії та Вірменії. В 1942 році був музичним референтом чортківської округи, також співав у дивізійному хорі \"Бандурист\". в 1948 прибув до Канади і тут диригував хором \"Сурмою\", українським студентським хором Манітобського університету, збірними хорами Вінніпеґу з нагоди всенародних святкувань (зокрема, століття І. Франка). З 1955 завідував друкарнею Манітобського університету. Нагороджений \"Community Service\" міста Вінніпеґу. Шевченківською медаллю КУК, грамотою УВАН та ін.
Гоголь Марія

(2 серпня 1962р., с.Саджава Богородчанського району) - поетеса, автор поетичних збірок "Намисто душі" (1999), "Дивосад" (2002).
Голинський Гриць (Григорій)

(19.111.1895, с. Березів Вижній, тепер Верхній Березів, Косівського р-ну -- 1941, м. Станіслав) -- учасник національно-визвольних змагань, командант пробоєвого Гуцульського куреня, четар УСС. Зак. Коломийську (?) гімназію, навчався на філософському факультеті Карлового (Прага) університету, а одночасно на вечірніх курсах лісотехнічного факультету. Під час 1-ої світової війни четар УСС, з 31.12.1918 організатор Гуцульської сотні у складі УГА, згодом куреня, його поручник і командант. Прославився у боях під Городком і Вовчухами у березні 1919. Під час польс. весняного наступу з боями відійшов на Борислав, Болехів, Калуш, Галич до Устя Зеленого. У липні Гуцульський Курінь перейшов Збруч, боровся з більшовиками. 7.07.1919 здобув Жмеринку. Щасливо перебувши «чотирикутник смерті», пробрався до Праги. Працював лісником. 1939-1941 завідувач лісопункту в Микуличині. 18.03.1941 у Делятині був заарештований НКВС і, як здається, розстріляний у Станіславській тюрмі. Перезахоронений в Делятині 1990р.
Голинський Михайло

(1.01.1894, за ін. даними 1890; с.Вербівці, тепер Городенківського району - 1.12.1973, м.Едмонтон, Канада) - укр. оперний співак. Навчався у Коломийській, Станіславській і Львівській гімназіях, виступав у шкільних хорах, у студії співака Ч.Заремби, вивчав музику і право у Кам'янець-Подільському університеті і в італійського співака Е.Ґарбіні в Мілані. Під час 1-ої світової війни в лавах австр. армії, закінчив підофіцерську школу. 1915 у Сербії був поранений і 6 місяців пробув у шпиталі. У 1923 на запрошення чеського піаніста Я. Войтка протягом 2-ох місяців Гастролював у Чехословаччині, виконуючи українські, чеські і словацькі народні пісні. 1924 співав на Шевченківських концертах у Відні і Празі. 29.06.1925 дебютував в опері «Паяци» на сцені Львівської опери. 1925-1926 соліст Варшавської опери. 1930 у Великому театрі в Москві у присутності Сталіна співав українською мовою. 1930-1938 знову на сценах Львова і Варшави, концертував по містах Зах. України. З 1938 у США і Канаді, де якийсь час працював також на власній фермі, а пізніше в Едмонтоні, де помер і похований.
Голинський Михайло

Український оперний і концертно-камерний співак. Навчався у Станіславській українській і польській гімназіях, де співав соло в хорах та у постановках Міллєра виступав в малих партіях, роблячи перші кроки своєї майбутньої співочої кар\'єри. Згодом співу навчався приватно у професора Львівської консерваторії Ч. Заремби та у професора Едуарда Ґарбіні в Мілані (1920-1924). Як учасник створення ЗУНРу, ад\'ютант канцелярії Секретаріату військових справ ЗУНРу, особистий секретар отамана Бубели перебував у Станиславові разом з урядом ЗУНРу (з 1919). В 1925 зустрічається з директором Станиславівської гімназії М. Сабатом і погоджується дати концерт для учнів та професорів гімназії у Станиславові. Концерт відбувся з великим успіхом. Дебютував як оперний співак 29 червня 1925 р. у Львівській опері в \"Паяцах\" (Каніо). Його виступи блискуче оцінювали, називаючи його \"українським Карузо\". Помер Михайло Голинський 01. грудня 1973 р. в м. Едмонтон, Канада.
Головатий Михайло

Головатий Михайло (22.01.1943, с. Братишів Тлумацького, району) – український інженер, краєзнавець, дослідник давньої історії Станиславова. Заслужений працівник культури України (2007). Закінчив школу у с. Білий Яр Томської обл. (Росія), куди була депортована його сім\'я, і Томський інститут автоматизованих систем управління і радіоелектроніки (1965). У 1965-1972 працював інженером-конструктором у Омську, з 1972 - в Івано-Франківську на ВО „Промприлад”. Голова осередку ТУМ в об’єднанні, один із засновників обласної організації НРУ (серпень 1989), член її першої крайової ради. Депутат обласної ради 1-го демократичного скликання (1990-94). Від 1992 р. до виходу на пенсію працював у ОДА – заступником начальника управління туризму і курортів. Ще працюючи інженером, захопився краєзнавством. Став найбільш авторитетним знавцем давньої забудови міста, позаштатним екскурсоводом. На основі вивчення архівних матеріалів опублікував у „Комсомольському прапорі” (липень-грудень 1987) дослідження „Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне”, в якому розкрив історію окремих будинків в Івано-Франківську. Автор близько 200 публікацій в наукових збірниках, центральній та обласній пресі, виступів на радіо і телебаченні. Автор книг „Етюди старого Станислава” (2007) та „200 вулиць Івано-Франківська” (2010). Співавтор видань „Історія Івано-Франківського державного об’єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості” (1998), „Довідник вулиць Івано-Франківсьтка” (2000), „Меморіальний сквер в Івано-Франківську” (2004), „Літопис ВАТ „Прикарпаттяобленерго. Віхи історії. Події та люди” (2005), „Сто років історії, сто років праці. ВАТ „Промприлад” (2005). Член редколегії тому „Звід пам’яток України. Івано-Франківська область”. Соліст ансамблю „Черемош” від часу заснування. Лауреат обласної премії ім. І. Вагилевича (2001). Почесний працівник туризму України (2003). Один із авторів проекту та укладач видання „Івано-Франківськ. Енциклопедичний довідник” (2010).
Головацький Яків

(17 жовтня 1814р., с.Чепелі Львів. обл. - 13 травня 1888р., м.Вільнюс, Литва) - український поет, учений, педагог, один із засновників "Руської трійці". Побував на Богородчанщині, зокрема в Маняві і Хмелівці, де записав легенди про Манявський Скит.
Голота Петро

(справжнє Мельник Петро; 12.07.1902, с. Балашівка, тепер у складі Кіровограда -- 8.11.1949, м.Снятин) - укр. поет. Член літературних організацій «Молодняк», «Плуг», «Гарт» і СПУ. Друкувався з 1919. Автор багатьох поетичних збірок, повісті «Дні юності» і збірки оповідань «Бруд». Вірш «Барабани» використав О.Корнійчук у п'єсі «Платон Кречет». З кінця 1944 для уникнення арешту працював у Снятині в редакції районної газети, директором піонерського клубу, редактором колгоспної стіннівки «Комар». Тут написав низку творів, що друкувалися у «Прикарпатській правді» і районній Газеті. У рукописах залишилися віршований роман «Нінель», поезії та уривки п'єс.
Голояд Галина

Народилася 30 червня 1922 р. у Львові. Закінчила гімназію і ліцей, Учасниця підпілля, визвольної боротьби ОУН-УПА з 1939 р. Бук заарештована і 15 літ відбула в тюрмах і таборах ГУЛАГу. Писали твори різних жанрів у підпіллі, j в'язницях, на волі. У творчому надбанні -- дилогії (роман) «Дорога» та «Двобій із дияволом», вірші та поеми, філософський щоденник, прозові твори да дітей.
Гонтюк Роман Володимирович

Народився в м. Надвірна 2 лютого 1984 року. Заслужений майстер спорту України, член національної збірної команди України з дзюдо. Спортсмен представляє фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» та «Україна», вихованець Надвірнянської СДЮШОР «Нафтохімік Прикарпаття». - бронзовий призер міжнародних змагань з дзюдо категорії «А» 2003 року; - срібний призер ХХVІІІ Олімпійських ігор в Афінах 2004 року; - бронзовий призер чемпіонату світу 2005 року; - переможець Кубка світу 2006 року; - переможець Кубка світу 2007 року; - бронзовий призер XXIX Олімпійских ігр у Пекіні 2008 року. Тренер – Заслужений тренер України - Боднарук Євген Миколайович.
Горбовий Володимир

(30.01.1899, с. Оболоння, тепер у межах м.Долини - 21.05.1984, там же) -укр.політичний діяч і юрист. Навчався на юридичному факультетах Ягайлонського (Краків) і Карлового (Прага) університетів. Під час 1-ої світової у лавах австр. армії, офіцер УГА. 1927-1939 адвокат у Долині, член Ради адвокатів у Львові. 1935 на суді у справі вбивства польс. міністра Б.Пєрацького захищав С. Бандеру (див.) і М. Лебедя (див.). 30.06.1941 був обраний міністром закордонних справ в уряді Я. Стецька. Після війни міністр с.г. в уряді Чехо-Словаччини. Після лютневого перевороту 1948 був виданий репресивним органам СРСР і засуджений до 25 років ув'язнення. Покарання відбував у Владимирській централі, концтаборах Сибіру і Мордовії. З 1972 у Долині, де його відвідували і підтримували О. Бердник (див.), М. Коцюбинська (див.), 3. Красівський (див.). В. Стрільців (див.), В. Чорновіл (див.). Автор цінних спогадів, частину з яких передав за кордон, решта -- в архівах НКВС-КДБ. Похований у Долині.
Горбовий Михайло

(9 вересня 1896р., Косів - ?) - педагог, громадський діяч. У 1922 р. створив у Косові молодіжну організацію "Пласт". Організував кооперативну спілку "Гуцульщина", яка пропонувала вироби ткацтва. Виготовлялись також вироби з кераміки, вишивки.
Горбовий Петро

(18.11.1901, м.Косів. - 27.02.1969, м.Косів) -- гуцульський ткач. Чоловік Ольги Гербової. Член СХУ. Після одруження (1927) працював спільно з дружиною Ольгою. З 1966 у Косівських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Кращі твори -- верети, налавники, рушники виставлялися на виставках у Познані (1929), Лодзі, Катовицях, обласних (з 1946), республ. (1949, 1954, 1957, 1961, 1963, 1967) і всесоюзних (1940, 1960, 1961) експонуються у музеях України.
Гординський Святослав

Гординський Святослав (30.ХІІ.1906, м. Коломия – 8.V.1993, м. Нью-Йорк, США) – український поет, перекладач, художник, мистецтвознавець, видавець. У шестирічному віці покинув Коломию. Дитинство пройшло в м. Львові. Закінчив екстерном Львівську українську академічну гімназію (1924). Навчався у Львівському університеті, однак його вабило мистецтво і він переходить до мистецької школи Олекси Новаківського (з 1924). Тут отримав перші фахові знання, сформувався як художник. Вчився в Берлінській Академії мистецтв (з 1928) та Академії Жуліяна в Парижі. Працював в «Модерній академії». Був членом ради Союзу українських митців в Парижі. У 1931 р. повернувся до Львова. З віршів, написаних в Парижі, сформував першу збірку поезій «Барви і лінії» (1933). Сам її оформив. Книжка отримала нагороду Товариства українських письменників і журналістів ім. І. Франка. У 1936 р. видав збірку «Буруни», український і німецький переклад «Слово о полку Ігоревім» (1936), «Слова на каменях» (1937), поему «Сновидів» (1938) та ін. Один з засновників Асоціації незалежних українських митців (1931-1939). Із початком Другої світової війни змушений кілька років жити у Кракові, а з 1944 – у Мюнхені. З 1949 жив у США. Оздобив понад тридцять церков в Америці, Європі та Австралії. Переклав і видав українською мовою антологію «Поети Заходу». Перу С. Гординського належать статті про Т.Шевченка, як художника, про український іконопис. Твори митця зберігаються в музейних та приватних збірках світу. У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й. Кобринського є дві роботи Гординського, подаровані музею 25 листопада 1931 року, зокрема, «Портрет гуцула з Надвірної» і «Гуцульський танок». Похований у Бавнд-Бруку. Одна з вулиць Івано-Франківська названа його ім’ям.
Горкуша Оксана

1973 року народилась у місті Бердичеві Житомирської області. 1995 року стала лауреатом конкурсу молодих літераторів видавництва «Смолоскип», членом Спілки Письменників України, автором друкованої збірки віршів «Коло вікна». 2000 року закінчила Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, отримавши диплом магістра релігієзнавства. На даний час мешкає у Івано-Франківську і працює над циклом «Напередодні Великої Самоти». Нижче наведені тексти є базовим першої його частини «Саме Ти».
Городецький Омелян

(народився 8 листопада 1951р. в с. Якторів Золочівського району на Львівщині) - інженер-гідротехнік, ,,Изобретатель СССР\". Відбувся як особистість на Івано-Франківщині, куди після закінчення Українського інституту інженерів водного господарства в м. Рівному був направлений для будівництва гідротехнічних об\'єктів. Вже в скорому часі був зроблений перший винахід на високонапірну греблю з принципово новою системою погашення енергії водних потоків, з використанням якої був удостоєний нагрудного значка ,,Изобретатель СССР\". В подальшому напрацьовує цілу серію винаходів з протиповіневих конструкцій, котрі побудовані і використані упродовж 20-ти річного періоду більше як в 50-ти захисних спорудах Карпатського регіону. Розроблені на основі винаходів протиповіневі споруди і системи захисту були визнані Міністерством освіти і науки УРСР як перспекивні дя масового використання, представлені на Міжнародній виставці ,,Будекономіка-89\" в м.Москві за участю 70-ти європейських фірм і спеціальним рішенням Держкомітету з науки і техніки при Раді Міністрів СРСР були рекомендовані до зарубіжного патентування.
Горпинко Олександр

(народився 4 січня 1950р. в м. Находка біля Владивостока) - фахівець-винахідник з технологій в\'яжучих матеріалів. В 1967р. поступає в Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут на факультет ,,Технології силікатів\", з закінченням якого в 1972р. розпочинає трудову діяльність. В 1975р. за запрошенням приймає участь у запуску азбестоцементного виробництва на Івано-Франківському цементно-шиферному комбінаті і з того часу трудиться в цьому колективі. Упродовж своєї діяльності нагромаджені знання і практичний досвід втілює у творчий доробок, який нараховує кілька десятків раціоналізаторських пропозицій, 11 винаходів і промисловий зразок. В напрацьованому доробку особливе місце займають ,,Спосіб виготовлення гіпсових бинтів\" та ,,Устаткування для сушіння і просочування рулонного матеріалу\", які дозволили впровадити на підприємстві новітню технологію виробництва гіпсобинтів. Не менш важливий і винахід ,,Спосіб виготовлення гіпсу формувального\". І, звичайно ж, винахід ,,Спеціальний цемент\", з добавкою золи ТЕС, гори якої постійно нагромаджувались, як непотріб, що забруднював довкілля, на Бурштинській ТЕС, з вирішення якого серед групи авторів, очолюваної М.Круцем, став лауреатом Всеукраїнського конкурсу ,,Винахід-2000\".
Горук Сень (Семен)

(12.09.1873, м. Снятин - ?, Соловки) - укр. військовий і громадсько-культурний діяч. З 1897 підстаршина австрійської армії. У квітні 1904 старшина і голова комісії Львівського окружного товариства «Сокіл». 1905-1914 ред. часопису «Руслан». Член Укр. Бойової управи (1914), отаман сотні УСС, учасник боїв з російською армією. 4.02.1918 - 10.12.1918 - начальник Булави (штабу) УГА. 1919 - референт з кадрових питань Начальної Команди УГА у Києві. 1920 - у Польовому штабі ЧУГА. 24.04.1920 був заарештований ЧК і засланий в один з перших концтаборів ДПУ - Кожухів (тепер у складі Москви), а у 1923 переведений на Соловки (СЛОН), де й загинув.
Господарчук Ярослав

народився 17.05.1956 р. у м. Калуші Івано-Франківської обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 1980 р. Викладачі: Вендзилович М., Туманов М. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Росії, Німеччини, Словаччини.
Готв'янська (Добряк) Жанна

(26.02.1951, с.Татарів, тепер Кремінці Надвірнянського р-ну) -- укр. акторка. Заслужена артистка України (з 1981). Лауреатка обл. премії ім. Ірчана (1974). Дитинство провела у Коломиї, де зак. СШ № 1. Закінчила театральну студію при Івано-Франківському муздрамтеатрі ім.І.Франка, на сцені якого протягом 25 років створила понад сотню провідних ролей у п'єсах О. Довженка, М. Старицького, М.Кропивницького, І. Карпенка-Карого тощо.
Гоян Ярема

(11 липня 1940 р., с.Долішнє Залуччя, Снятин. р-ну) - український письменник, директор дитячого книжкового видавництва "Веселка", Заслужений діяч мистецтв України. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім.І.Франка (1964). З 1984 р. член Спілки письменників України. Автор краєзнавчих книг "Моршин" (1973), "Немирів" (1977), "Львівщина" (1982), збірників нарисів "Славичі" (1979), "Рушники" (1975). "Вогні яворові" 1984), книги оповідань "Перстень верховинця" (1989), "Воскреснемо!" (2000) та "Присвята" (2001). Лауреат Національної премії ім.Т.Шевченка за повість "Таємниця Лесикової скрипки", літературно-мистецької премії ім.Марка Черемшини.
Грабовецький Володимир

(24 липня 1928р., с.Печеніжин Коломийс. р-ну) - український історик, професор, доктор історичних наук, академік. Навчався у Коломийській гімназії. Закінчив Малу духовну семінарію у Львові (1942-1944) та історичний факультет Львівського університету (1952). З листопада 1953 р. працював в Інституті суспільних наук АН УРСР у Львові на посаді наукового співробітника. З 1975-го - професор кафедри історії України Івано-Франківського педінституту. У 1958 р. захистив кандидатську дисертацію ,,Селянський рух на Галицькому Прикарпатті у 2-й пол. ХVІІІ ст.', в 1968 р.- докторську ,,Антифеодальна боротьба карпатського опришківства ХVІ-ХІХ ст.". В.Грабовецький створив Прикарпатську історичну школу . Під його керівництвом захищено кілька десятків кандидатських та докторських дисертацій. Він - почесний громадянин трьох міст і трьох сіл Прикарпаття. У 1995 р. В.Грабовецький виступив ініціатором проведення Міжнародної наукової конференції, присвяченої 250-річчю із дня загибелі національного героя України О.Довбуша. 22 вересня 1995 р. в м.Івано-Франківську урочисто відкрито історико-меморіальний музей О.Довбуша на основі матеріалів із приватної колекції В.Грабовецького. Він є автором багатьох історичних досліджень та краєзнавчих видань, зокрема тритомного видання "Ілюстрована історія Прикарпаття", історії міст Івано-Франківська, Коломиї, Калуша, Галича, багатьох населених пунктів краю.
Грабовецький Володимир Васильович

Грабовецький Володимир Васильович Почесний професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, директор Івано-Франківського державного історико-меморіального музею Олекси Довбуша, доктор історичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України, Народився 24 липня 1928 р. в селищі Печеніжині на Коломийщині в сім`ї селянина-ткача, учасника національно-визвольних змагань 1918-1920 рр. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Коломийській українській гімназії (1939 р.), малій Духовній семінарії у Львові (1942 – 1944 рр.), закінчив історичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (1952), після чого вчителював на Львівщині. Науково-педагогічна діяльність В. Грабовецького поділяється на два періоди – львівський та івано-франківський. 23 роки (1953 – 1975 рр.) працював старшим науковим співробітником відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. З 1975 р. працює у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника, в якому 17 років (1990 – 2006) очолював кафедру історії України. Сфера наукових досліджень – вивчення історії України періоду середньовіччя та нового часу. Опублікував понад 1000 наукових і науково-популярних праць, серед яких 45 монографій, 75 окремих видань, 900 статей з історії України, в тому числі і Прикарпаття, автор шести опублікованих „Нарисів історії Прикарпаття” (1992 – 1995) і трилогії „Ілюстрована історія Прикарпаття” (2002 – 2004), двох монографій про життя і творчість та вшанування Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка (2006 – 2007). 50 років досліджував наукову проблему „Карпатське опришківство ХVІ – ХІХ ст.” та життя і діяльність легендарного героя України Олекси Довбуша, видав про нього 150 праць і протягом півстоліття збирав історико-літературно-мистецькі експонати, на базі яких спромігся відкрити Івано-Франківський державний історико-меморіальний музей Олекси Довбуша (1995), директором якого є і сьогодні. Крім того, був ініціатором і організатором встановлення пам`ятника і пам`ятних знаків на місці, де народився і загинув народний герой (1971, 1980, 1988), організував музей історії міста Івано-Франківська та музей кафедри історії України в Інституті історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Протягом 50 років займається дослідженням історичного краєзнавства. Життя і понад півстолітню творчість Володимира Грабовецького на ниві дослідження історії України й Прикарпаття його біографи оцінили в 15-ти монографіях і окремих виданнях. В. В. Грабовецький – двічі відмінник освіти України (1997, 2000), почесний професор кафедри українознавства Українського державного університету (м. Москва, 2003), почесний професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, почесний член 12-ти наукових і освітньо-громадських товариств, нагороджений 35-ма урядовими та громадськими і вишівськими почесними грамотами і дипломами. Наукові праці друкувалися в ряді країн Європи і Америки. Як провідний краєзнавець часто виступає по радіо і телебаченню. Володимир Грабовецький створив свою – Прикарпатську історичну школу. Лауреат премії імені Івана Вагилевича (1991), імені Івана Крип`якевича (1998), імені Василя Стефаника (2001). Нагороджений двома урядовими орденами – „Знак пошани” (1989), „За заслуги ІІІ ступеня” (1998), шістьма, в тому числі срібною медаллю з нагоди відзначення тисячоліття християнства в Україні (1988) та золотою медаллю з нагоди 2000-ліття Різдва Христового (2000). Почесний громадянин десяти міст і сіл Прикарпаття (м. Коломиї – 1996 р.; с. Уторопи – 1997 р.; м. Галича – 1998 р.; м. Калуша – 1999 р.; с. Печеніжина – 2000 р.; м. Княгинина – 2001 р.; с. Іванівці – 2001 р.; с. Грабівки – 2002 р.; с. Долини – 2003 р.; с. Підлисся – 2006 р.). Член Івано-Франківського осередку Наукового товариства ім. Шевченка з 2000 року. Перший лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В. Полєка (2010).
Грепиняк Микола

(19.03.1933 с.Брустури, тепер Косівського р-ну) гуцульський різьбяр, мистецтвознавець і фольклорист. Член СХУ (з 1960) Працює в галузі декоративного мистецтва - різьба по дереву, інкрустація. Кращі твори - декоративні тарелі «Великий Каменяр» (1956), «Вівці мої, вівці», «Гуцульський танок» (1964), шкатулки «Ой,Іванку, серце моє» (1965), паннотриптиха «Марко Черемшина -- співець гуцульської бідноти» (1960), футляра для альбома «Ю.Федькович». Учасник обл. і республ. виставок з 1957, всесоюзних -- з 1958, декадних -- з 1960, міжнар. (у Бельгії, Канаді, США) -- з 1958. Твори зберігаються у музеях Києва, Львова, Коломиї. Письменники М. Кубик, М. Петренко і М. Яновський присвятили йому свої твори.
Гречаник Василь

(народився 24 листопада 1933р. в с. Угорники, що в межах обласного центру Івано-Франківськ) - вчений-економіст, фінансист, професор, оглядач всесвітньої служби Світової Спілки вчителів України Навчався в Угорницькій СШ (1951), Чернівецькому фінансово-кредитному технікумі (з відзнакою, 1954), Київському інституті народного господарства (1959), аспірантурі (заочно) при Київському технологічному інституті легкої промисловості, на спеціальних курсах з питань ринкової економіки, соціального захисту, оплати праці, управління на Кіпрі, в Греції, Франції (1989-1991), Києві, Львові, Луганську (1999-2001). Творчий доробок наукових досліджень накопичувався, узагальнювався і втілився в кандидатську дисертацію, яку захистив у 1971р. Творчий доробок характеризують чотири життєві етапи. І етап (1954-1961) - початковий етап, пов\'язаний з працею у фінансових та контрольно-ревізійних органах. Характеризується висновками аналізу раціонального використання матеріальних та фінансових ресурсів, що втілились в 10-ти публікаціях. ІІ етап (1961-1990) - розвиток, становлення та публічне визнання як вченого, фахівця, громадського активіста, пов\'язаний з 19-річною працею на шкіряному об\'єднанні та 10-річною працею на науковій ниві (Пермський університет, Івано-Франківська філія Львіського відділення Інститутуту економіки АН України), що втілилися в монографію, 3 брошури та понад 70 наукових праць. ІІІ етап - (1990-1998) - пов\'язаний з роботою в обласній раді на посаді начальника управління праці та соціальних питань, голови депутатської комісії з економіки, фінансів та бюджету. Ініціює прийняття Закону України \"Про статус високогірних населених пунктів\", сприяє процесам розвитку малого бізнесу. ІV етап (1998-2003) - пов\'язаний з науково-педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах як професор ІФТУНГ та професор Івано-Франківського інституту права, економіки і будівництва. В загальному доробку вченого понад 160 наукових праць, статей, чисельних пропозицій та рекомендацій з соціально-економічної та фінансової проблематики. Особливим авторитетом користується як громадський діяч. Відомий своєю діяльністю в Спілці наукових і інженерних об\'єднань України, очолюючи обласне галузеве управління економіки.
Гречаник Василь

(народився 24 листопада 1933р. в с. Угорники, що в межах обласного центру Івано-Франківськ) - вчений-економіст, фінансист, професор, оглядач всесвітньої служби Світової Спілки вчителів України Навчався в Угорницькій СШ (1951), Чернівецькому фінансово-кредитному технікумі (з відзнакою, 1954), Київському інституті народного господарства (1959), аспірантурі (заочно) при Київському технологічному інституті легкої промисловості, на спеціальних курсах з питань ринкової економіки, соціального захисту, оплати праці, управління на Кіпрі, в Греції, Франції (1989-1991), Києві, Львові, Луганську (1999-2001). Творчий доробок наукових досліджень накопичувався, узагальнювався і втілився в кандидатську дисертацію, яку захистив у 1971р. Творчий доробок характеризують чотири життєві етапи. І етап (1954-1961) - початковий етап, пов\'язаний з працею у фінансових та контрольно-ревізійних органах. Характеризується висновками аналізу раціонального використання матеріальних та фінансових ресурсів, що втілились в 10-ти публікаціях. ІІ етап (1961-1990) - розвиток, становлення та публічне визнання як вченого, фахівця, громадського активіста, пов\'язаний з 19-річною працею на шкіряному об\'єднанні та 10-річною працею на науковій ниві (Пермський університет, Івано-Франківська філія Львіського відділення Інститутуту економіки АН України), що втілилися в монографію, 3 брошури та понад 70 наукових праць. ІІІ етап - (1990-1998) - пов\'язаний з роботою в обласній раді на посаді начальника управління праці та соціальних питань, голови депутатської комісії з економіки, фінансів та бюджету. Ініціює прийняття Закону України \"Про статус високогірних населених пунктів\", сприяє процесам розвитку малого бізнесу. ІV етап (1998-2003) - пов\'язаний з науково-педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах як професор ІФТУНГ та професор Івано-Франківського інституту права, економіки і будівництва. В загальному доробку вченого понад 160 наукових праць, статей, чисельних пропозицій та рекомендацій з соціально-економічної та фінансової проблематики. Особливим авторитетом користується як громадський діяч. Відомий своєю діяльністю в Спілці наукових і інженерних об\'єднань України, очолюючи обласне галузеве управління економіки.
Грещук Василь

(2.06.1949, с.Старі Кривотули Отинійського, тепер Тисменицького району) - укр. мовознавець. Кандидат філологічних наук (з 1979). Доктор філологічних наук, професор (з 1993). Вчителюв у Рівненській області (1970-1972) і в с.Петрів Тлумацького району (1972-1973). З 1977 на кафедрі української мови педагогічного інституту, з 1983 - доцент, з 1992 - зав. кафедри української мови. У 1985-1988 - декан філологічного факультету. Автор праці «Типологія відприкметникового словотвору в сучасній українській мові, низки статей з питань мовознавства.
Гривінський Володимир

Український художник, член НСХУ (з 1988). Закінчив СШ №5 (1987), училище № 19 (1988), Прикарпатський університет імені Василя Стефаника (1993). Живе в Івано-Франківську. Працює в техніці станкової графіки, малярстві. Перша персональна виставка відбулася у 1995 в Івано-Франківському художньому музеї. Наступна - у виставковому залі СХУ у 2000. Розробив власну техніку - кольоровий гуаш на чорному папері. Є автором логотипу на вітрила і носової фігури козака для козацької чайки \"Спас\", єдиний із Івано-франківська записаний в її екіпаж. Володимир Гривінський є учасником міжнародних виставок міні-графіки, Барселона, Іспанія (1995); міжнародних виставок мініатюр, Торонто, Канада; персональної виставки, Івано-Франківський художній музей, персональної виставки (графіка, живопис), виставковий зал НСХУ, м. Івано-Франківськ (2000).
Григорів Михайло Семенович

(5 червня 1947, с.Лісний Хлібичин Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.) -- поет, перекладач. Навчався в рідному селі, коломийській та снятинській школах-інтернатах. Закінчив чотири курси Київського університету ім.Тараса Шевченка (1965-69). Належить до Київської школи поетів. Жив у Латвії, закінчив Ризький університет (1970-75); опанував латвійську мову. Працював заступником редактора республіканської профспілкової газети «Ародс» («Праця»). Входив до вищих структур латвійського Народного Руху; заснував українське товариство «Дніпро»; був головним редактором журналу українців Латвії. З 1990 в Києві. Працював директором видання журналу «Сучасність», літературним редактором журналу «Хроніка-2000». Член Спілки письменників України і Міжнародного ПЕН-клубу. Переклав з латвійської книги поезій І.Зієдоніса «Кольорові казки», О.Вацієтіса «Арифметика», Е.Веверіса «Саджайте троянди в прокляту землю», П.Зірнітіса «Сон в тисячу дзвонів». Книга «Прапор». Лауреат літературної премії ім.Павла Тичини.
Гринь Василь

(народився 21 лютого 1933р. в с. Орхівки Люблінської обл., Польща) - заслужений раціоналізатор УРСР, кандидат технічних наук, фахівець нафтогазової промисловості, визнаний господарський керівник. Після закінчення гірничо-промислового факультету Львівського політехнічного інституту направляється на роботу в Долинське нафтопромислове управління, де працює все своє трудове життя аж до 1933р., спочатку на різних інженерно-технічних посадах, а впродовж 1975-1983 років очолює нафтогазовидобувне управління ,,Долинанафтогаз\". Один з перших в Івано-Франківській області, в 1967р., за заслуги в розвитку раціоналізаторської та винахідницької діяльності удостоєний Почесного Звання ,,Заслужений раціоналізатор Української РСР\", як і один із перших практиків-виробничників, який у 1971 році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук. В творчому доробку В.А.Гриня 27 авторських наукових публікацій, 14 авторських свідоцтв на винаходи та більше 120 раціоналізаторських пропозицій. Запропоновані ним методи регулювання і контролю за процесами розробки нафтових покладів знайшли застосування на Долинському нафтовому родовищі. Розроблено і впроваджено спосіб регулювання вод в нафтових свердловинах з допомогою високомолекулярних пін. Запропоновано технологічні і конструкторські розробки, які охоплюють увесь процес видобутку нафти і газу.
Гринь Василь

(народився 21 лютого 1933р. в с. Орхівки Люблінської обл., Польща) - заслужений раціоналізатор УРСР, кандидат технічних наук, фахівець нафтогазової промисловості, визнаний господарський керівник. Після закінчення гірничо-промислового факультету Львівського політехнічного інституту направляється на роботу в Долинське нафтопромислове управління, де працює все своє трудове життя аж до 1933р., спочатку на різних інженерно-технічних посадах, а впродовж 1975-1983 років очолює нафтогазовидобувне управління \"Долинанафтогаз\". Один з перших в Івано-Франківській області, в 1967р., за заслуги в розвитку раціоналізаторської та винахідницької діяльності удостоєний Почесного Звання \"Заслужений раціоналізатор Української РСР\", як і один із перших практиків-виробничників, який у 1971 році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук. В творчому доробку В.А.Гриня 27 авторських наукових публікацій, 14 авторських свідоцтв на винаходи та більше 120 раціоналізаторських пропозицій. Запропоновані ним методи регулювання і контролю за процесами розробки нафтових покладів знайшли застосування на Долинському нафтовому родовищі. Розроблено і впроваджено спосіб регулювання вод в нафтових свердловинах з допомогою високомолекулярних пін. Запропоновано технологічні і конструкторські розробки, які охоплюють увесь процес видобутку нафти і газу.
Гриньків Дмитро

Народився 11 червня 1948 року в селі Марківці на Коломийщині. Навчався в Печеніжинській середній школі, працював на новобудовах Дніпропетровська, відслужив армію (офіцер запасу). Навчався в Івано-Франківському інституті нафти І газу, звідки в 1973 році з третього курсу був арештований за анти-радянську діяльність, засуджений як націоналіст за поглядами. Покарання відбував у політичних таборах ГУЛАГу з відомими правозахисниками Левком Лук'я-ненком, Євгеном Сверстюком, Олесем Сергієнком, поетами Ігорем Калинцем, Тарасом Мельничуком, Олексою Різниченком, літературним критиком Іваном Світличним та іншими. Літературною діяльністю займався ще зі шкільної парти, дописував у районні газети. Після відбуття покарання випускав як головний редактор підпільний альманах «Карби гір» (сім випусків до 1989 року). З 1990 року редагував газету «На переломі», випуск якої припинився в 1995 році. З 1992 року член Спілки Журналістів України. З літературному доробку автора чотири книжки поезії та дві -- прози «Подорож з червоного в синьо-жовте» (1992 p.), «Панас Заливаха» (1993), «Скиби волі» (1995 p.), «Вусатий місяченько» (2000р.) -- поезії. «Мста» -- історична повість (1994), «Тернистими шляхами» (повість про каторжанку) -- 2000 р. В 2000 році прийнятий у члени Національної спілки письменників України. Публікувався в зарубіжних журналах «Визвольний шлях» -Лондон, «Авангард» -- США, різних газетах, що видавались в Мюнхені, Лондоні, Канаді та Австралії. Періодично твори друкувались у часописах «Перевал» та в «Буковинський журнал». Лауреат літературної премії імені Тараса Мельничука.
Гринюк Лесь (Олекса)

(псевд. і крипт.: Г.; Л.; Л. Г.; Гр. Лесь; Ст. В.; Віль; Вільшанський Степан, Лесь Гр...; 25.03.1883, с. Воскресінні, тепер Коломийського району - 7.08.1911, там же) - укр. письменник і перекладач. З відзнакою закінчив Коломийську гімназію (1902), деякий час навчався на юридичному факультеті Львівського університету, але через важку хворобу і матеріальні нестатки змушений був покинути навчання. Редактор газет -- коломийської «Поступ» (1903-1905), де надрукував статтю «Про Василя Стефаника» (1904), і чернівецької «Буковина» (1907-1908). Автор збірки оповідань «Весняні вечори» (Коломия, 1904), перекладів повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» (Коломия, 1909), комедії «Б. Б'єрнсона «Новоженці» (Коломия, 1910), книги Ф. Ніцше «Так мовив Заратустра» (Коломия, 1910) і «Трьох оповідань» Л. Андреева (Коломия, б.p.), вірші (в альманасі «За красою». Чернівці)
Грицай Степан

народився 3 квітня 1949 р. у м. Долині Івано-Франківської обл. Закінчив Косівське училище прикладного мистецтва 1968 р. Викладачі: Федірко М., Соломченко 0., Гавриш В. Львівський державний інститут декоративного та прикладного мистецтва, 1979 р. Викладачі: Крвавич Д., Мисько Е., Овсійчук В. Кандидат у члени НСХУ. Кандидат в члени НСХУ з 2001 р. Твори закуплені ВДНГ (Москва), а також знаходяться у приватних колекціях України, Польщі, Франції, Канади.
Грицан Анатолій

(10.10.1951, с.СтараМощаниця Здолбунівського р-ну Рівненської обл.) - начальник управління культури Івано-Франківської облдержадміністрації (з 1994). Засл. працівник культури України (з 1996). Закінчив Київський держ. ін-т культури (1975). Викладач, а потім директор Калуського держ. училища культури (1975-1994). Директор Інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету ім. В.Стефаника.
Грицан Анатолій Васильович

Заслужений діяч мистецтв України, кандидат історичних наук, професор кафедри театрального мистецтва, член Національної спілки театральних діячів України, директор Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, словом людина котра має найголовніший титул – власне ім’я – Анатолій Васильович Грицан. Народився він на Рівненщині. Закінчив Київський державний інститут культури. Цікавою та насиченою подіями є його творча дорога, плідною – наукова і дослідницька праця. Він – автор монографій, навчально-методичних посібників та наукових статей, людина яка закохана у театр, у культуру і мистецтво нашого краю. Анатолій Васильович несе потужний багаж знань, яким щедро ділиться не тільки із студентством, а й всіма, хто звертається до нього.
Грицей Оксана

(11.05.1915, с.Одиниця, у післявоєнні роки с.Оболоння, тепер передмістя Долини - 14.08.1988, м.Долина) - укр. художниця, заслужений майстер народної творчості УРСР (з 1980). Закінчила Львівську художню школу «штук плястичних». На зібрані українською громадою гроші мала продовжити навчання в Італії, але перешкодила війна. Після 1939 її картини не виставлялися, бо не вписувалися у «соцреалізм». Самотужки створивши електроолівець, продовжила гуцульську традицію випалювання, створила оригінальні портрети діячів укр. культури - Т. Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, Б. Хмельницького, М. Гоголя тощо. Вона вдало використовувала народну орнаментику, геометричні і рослинні мотиви. Учасниця республіканських виставок з 1954, зарубіжних - з 1957. Твори зберігаються у багатьох музеях України і Канади
Грицуляк Богдан

Грицуляк Богдан Народився 16.02.1938 р. в с.Пасічна (тепер м. Івано-Франківськ). У 1956 із срібною медаллю закінчив СШ в с.Устя-Зелене Коропецького району Тернопільської області. Після закінчення школи працював на Івано-Франківському паровозоремонтному заводі. З 1957 по 1963 рр. навчався в Івано-Франківському державному медичному інституті. На перших курсах займався науковою роботою в науковому гуртку анатомії людини, де під керівництвом проф. Мельмана Ю.П. оволодів методами препарування, ін\'єкції кровоносних судин рентгенконтрастними речовинами, виготовлення ангіограм, фотогра¬фування гістологічних препаратів, а на кафедрі патологічної фізіології у радіологічній лабораторії - методом дослідження мікроциркуляції за допомогою радіоактивних ізотопів під керівництвом проф. Мінц С.М. На старших курсах займався в науковому гуртку при кафедрі акушерства і гінекології, де оволодів рядом методів клінічного обстеження хворих. Після закінчення інституту був рекомендований на навчання в аспірантуру, але у зв\'язку із сімейними обставинами відмовився і з 1963 по 1965 рр. працював лікарем-ординатором в с. Жовтень (нині Єзупіль) Тисменицького району Івано-Франківської області. У 1965 році був запрошений професором Мельманом Ю.П. на посаду асистента кафед¬ри анатомії людини Івано-Франківського дер¬жавного медичного інституту. Викладання курсу анатомії людини на 1-2 курсах поєднував з науковою роботою і вже в 1968 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Компенсаторна перебудова кровоносного русла сім\'яників і деякі морфофункціональні зрушення у них в умовах порушеної васкуляризації» (науковий керівник- професор Мельман Ю.П.). Набравши необхідний патолого-анатомічний і експериментальний матеріал, у 1983р. вступив у докторантуру при Інституті морфо¬логії людини Академії наук (м. Москва), де в електронномікроскопічній лабораторії під консультуванням проф. Шахламова В.А. завер¬шив роботу над докторською дисертацією на тему: «Реактивні зміни і відновлювальні процеси у чоловічих статевих залозах при гіпогонадизмі судинного ґенезу і після корекції кровотоку», яку захистив у 1985 році за місцем навчання в докторантурі. У 1986-1987 роках виконував обов\'язки завідувача кафедри патологічної анатомії Івано-Франківською державного медичного інституту. У 1987 році запрошений на роботу в Івано-Франківський педагогічний інститут (кафедра природничо-математичних наук педагогічного факультету) на посаду професора кафедри. З 1989 року - професор цієї кафедри. У 1994-1998 рр. - завідувач кафедри дошкільного виховання і охорони здоров\'я дітей. З відкриттям спеціальності «Біологія» у 1998 р. на пропозицію ректорату організував кафедру анатомії і фізіології, якою завідує до цього часу. У 2002 році при кафедрі відкрита аспірантура за спеціальністю 14.03.01 - нормальна анатомія. За час існування аспірантури виконали і захистили кандидатські дисертації Івасюк І.Й. на тему: «Морфофункціональний стан кровоносних судин та паренхіми яєчка і сім\'яників у нормі та після їх травми» і Спаська А.М. «Морфофункціональний стан кровоносних судин і паренхіми яєчка в нормі, після перенесеного епідидимоорхіту та водянки». Під керівництвом проф. Грицуляка написані кандидатські дисертації Паращин В.М. та Пастуха М.Б. В аспірантурі при кафедрі продовжують навчання 3 аспіранти. Члени кафедри працюють за науковим напрямом - актуальні питання сперматогенезу. Крім того, на кафедрі розробляється науковий проект «Гірська школа. Стан, проблеми, перспективи розвитку» під керівництвом проф. Остафійчука Б.К. За матеріалами досліджень опубліковано дві статті в журналі «Гірська школа». У 2007 році за сприянням ректора університету відкрито науково-навчальну гістологічну лабораторію, в якій виконуються дисертаційні, магістерські, дипломні та бакалаврські роботи Проф. Грицуляк Б.В. є автором 176 наукових праць, 3 монографій, 15 навчальних посібників, 2 винаходів, 12 рацпропозицій. Підготував 5 кандидатів наук. Член вченої ради університету, заступник голови профкому університету, голова методичної комісії Інституту природничих наук.
Гришко Григорій

Народився 26 листопада 1919 року в місті Яготині на Київщині в родині ремісника. Батько був майстром пошиття верхнього чоловічого одягу, завідував кооперативною майстернею. Мама-домогосподарка, виховувала четверо дітей. Мала прекрасний голос і дарувала односельчанам свій спів у гуртках самодіяльності та церковному хорі. У 1933 році родина тяжко перенесла голод. Врятував сім'ю батько, який вивіз усіх до Києва, а сам поїхав у Росію, там обшивав за продукти людей і висилав сухарі, муку та крупу. А ще вистоювали у чергах за хлібом, який давали американці. Після закінчення Яготинської середньої школи, вступив у Харківський педінститут ім. М. Горького, після закінчення першого курсу перевівся у Київський педінститут ім. Горького. З останнього курсу пішов на фронт. Був у складі 911 артелерійського полку 340-ої Сумсько-Київської дивізії, брав участь у форсуванні Дніпра, створенні й утриманні Лютизького плацдарму, визволяв у 1943 році Київ, а потім -- всю Україну. Далі, було визволення Польщі, Чехословаччини. У 1946 році був направлений на педагогічну роботу у тодішню Станіславську область, у місто Надвірну. Тут працював учителем української мови та літератури, інспектором райвно, завідувачим відділом освіти. У 1949 році перевели до Снятина. Тут живе й працює до цього часу. Григорій Гришко завідував районним відділом освіти, був директором Снятинської середньої школи імені В. Стефаника. У1979 році вийшов на пенсію. З 1984 року старший науковий працівник художньо-меморіального музею Народного художника, лауреата Шевченківської премії, Героя праці Василя Касіяна.
Грудз Володимир

(народився 20 квітня 1947р. в м. Бориславі Львівської (тоді Дрогобицької) обл.). У 1970р. закінчив газопромисловий факультет Івано-Франківського інституту нафти і газу. В процесі творчої, наукової і викладацької діяльності здобув ступені кандидата технічних наук - присвоєно ВАК СРСР в 1981р. за захист дисертації \"Дослідження ефективності очисних пристроїв в газопроводах з пересіченим профілем траси\" за спеціальністю \"Будівництво та експлуатація газонафтопроводів, баз і сховищ\" і доктора технічних наук - присвоєно ВАК України в 1996р. за захист в 1995р. дисертації \"Розробка методів діагностування газотранспортних систем на нестаціонарних режимах і підвищення ефективності їх обслуговування\" за спеціальністю \"Будівництво та експлуатація газонафтопроводів, баз і сховищ\", а таккож вчені звання доцента - присвоєно в 1984р. та професора - присвоєно в 1997р. В 1997р. став лауреатом другої премії Української нафтогазової академії за монографію \"Керування режимами газотранспортних систем\". В 1998р. за особистий внесок у розвиток галузі присвоєно почесне звання \"Заслужений працівник \"Укргазпрому\". З 1997р. обраний член-кореспондентом Української нафтогазової академії, з 1988р. - дійсним члном цієї академії. З 1970р. після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу працює у вказаному навчальному закладі (нині Івано-Франківський національний університет нафти і газу), пройшовши трудовий шлях від студента до завідувача кафедрою спорудження та ремонту газопроводів і газосховищ. Основні наукові здобутки викладені в 166 друкованих наукових працях, серед яких 3 монографії, навчальний посібник, 12 авторських свідоцтв і патентів України на винаходи. Нагороджений почесною відзнакою НАК \"Нафтогаз України\" 3 ступеня. Велику роботу веде в напрямку підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників газотранспортної галузі України, Росії, Білорусі.
Грудз Володимир

(народився 20 квітня 1947р. в м. Бориславі Львівської (тоді Дрогобицької) обл.). У 1970р. закінчив газопромисловий факультет Івано-Франківського інституту нафти і газу. В процесі творчої, наукової і викладацької діяльності здобув ступені кандидата технічних наук - присвоєно ВАК СРСР в 1981р. за захист дисертації \"Дослідження ефективності очисних пристроїв в газопроводах з пересіченим профілем траси\" за спеціальністю \"Будівництво та експлуатація газонафтопроводів, баз і сховищ\" і доктора технічних наук - присвоєно ВАК України в 1996р. за захист в 1995р. дисертації \"Розробка методів діагностування газотранспортних систем на нестаціонарних режимах і підвищення ефективності їх обслуговування\" за спеціальністю \"Будівництво та експлуатація газонафтопроводів, баз і сховищ\", а таккож вчені звання доцента - присвоєно в 1984р. та професора - присвоєно в 1997р. В 1997р. став лауреатом другої премії Української нафтогазової академії за монографію \"Керування режимами газотранспортних систем\". В 1998р. за особистий внесок у розвиток галузі присвоєно почесне звання \"Заслужений працівник \"Укргазпрому\". З 1997р. обраний член-кореспондентом Української нафтогазової академії, з 1988р. - дійсним члном цієї академії. З 1970р. після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу працює у вказаному навчальному закладі (нині Івано-Франківський національний університет нафти і газу), пройшовши трудовий шлях від студента до завідувача кафедрою спорудження та ремонту газопроводів і газосховищ. Основні наукові здобутки викладені в 166 друкованих наукових працях, серед яких 3 монографії, навчальний посібник, 12 авторських свідоцтв і патентів України на винаходи. Нагороджений почесною відзнакою НАК \"Нафтогаз України\" 3 ступеня. Велику роботу веде в напрямку підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників газотранспортної галузі України, Росії, Білорусі.
Грушевський Михайло

(29.09.1866, м. Холм, тепер Польща - 25.11.1934, Кисловодськ, похований на Байковому цвинтарі у Києві) -- укр. історик, літературознавець і письменник. Закінчив Київський університет (1890). З 1894 зав. кафедри історії Сх.Европи Львівського університету, голова історично-філософської секції НТШ (1897-1913 голова). 1898-1907 редактор ЗНТШ. 1917 голова Центральної Ради. 1919-1924 на еміграції. Засновник Укр. соціологічного інституту у Відні. 1924-1934 працював на Радянській Україні. Помер при нез'ясованих досі обставинах. На запрошення В. Гнатюка прибув до Криворівні, де відпочивав з 1902, купив віллу, обладнав її у гуцульському стилі. У липні 1917 рос. солдатчина знищила «Грушівку». У 1991 на її місці відкрито меморіальний знак. У Криворівні він написав «Студії з економічної історії України», «Богданові роковини», «На українські теми» (всі 1907), оповідання «На горах», чимало листів (відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника). 1904 побував на гуцульській виставці у Косові, про що писав у статті «Гуцульська вистава». 1900 у Криворівні зустрічався з І. Франком, М.Коцюбинським, Г. Хоткевичем, О.Волянським. 5-8.04.1919 у готелі «Австрія» (тепер «Дністер») у Станіславі зупинявся по дорозі до Відня. Грушевський - дослідник історії Галича, написав працю про князя Ярослава Осмомисла, прочитав реферат «Печатки э околиць Галича» і «Княжий староруський побут в сучаснім укр. обиході», докладно розповів у своїх багатотомних «Історії України-Руси» та «Історії укр. літератури». У статтях «Наталя Кобринська» і «Сучасне укр. письменство в його типових представниках» оцінив творчість наших земляків.
Губаль Богдан

Український художник, заслужений діяч мистецтв України (2002). Член НСХУ (з 1990), член-кореспондент Української Академії Архітектури (за роботи в галузі дизайну інтер\'єру). Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша(1971), Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (тепер Львівська Академія мистецтв, 1978). Живе в Івано-Франківську. У 1996-2003 - голова правління Івано-Франківської обласної організації НСХУ. З 2002 - доцент кафедри дизайну Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Працює а галузі декоративно-прикладного мистецтва (гобелен) та акварелі. Його гобелени нагадують станкові картини, де кольорові нитки, переплітаючись, творять м\'яке мерехтіння неспокійних кольорових плям, де силуєти гір і людей сприймаються наче бажані гості на святі. Його роботи знаходяться в музеях Івано-Франківська, Львова, Хмельницького, Казані (Росія), Вінніпегу та Торонто (Канада), привантин колекціях України. США, Канаді, Польщі, Німеччині, Австралії, Великій Британії, Франції, Чехії, Ізраїлю, Росії, Татарстані. Автор альбому \"Художники Івано-Франківщини\". - К.: Образотворче мистецтво, 2002. Лауреат обласної премії ім. В. Стефаника (1999).
Гуменний Володимир

народився 26 січня 1952 p. у м. Снятині Івано-Франківської обл. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша, 1973 р. Викладачі: Скиба Б., Яцків В. Член НСХУ з 1986 р. Член графічного клубу США, 1994 p., дійсний член Римської Академії модерного мистецтва 2001 р. Нагороджений дипломами і призами: Гран-Прі (м. Сеул, Корея) -- 1990 р. 4-а премія Римської Академії модерного мистецтва -- 2000 р. Бронзова медаль Римської Академії модерного мистецтва -- 2002 р.
Гуменний Володимир

Український художник та графік, знаменитий у світі. Член НСХУ (з 1986). Член графічного клубу США (1994), член Римської Академії модерного мистецтва (2001). Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труща (1973). Живе і працює в Івано-Франківську (від 1973). Працював в Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті (з 1974). Його літографські аркуші з холодними або теплими масками-обличчями зачаровують магічним мовчанням-воланням у світ - до нас, до фарби, що так майстерно ліпить сум у прорізах вузьких очей. Володимир Геменний є учасником персональної виставки у м. Вільнюсі (Литва, 1985), м. Монреалі й м. Оттаві (Канада, 1990); учасник понад 70 міжнародних виставок в Україні, Японії, Індії, Болгарії, Польщі, Німеччини, Бельгії,Іспанії, Франці, Норвегії, Канаді, Росії, США та ін. Нагороджений дипломами і призами: Гран-прі (м. Сеул, Південна Корея, 1990); 4-а премія Римської Академії модерного мистецтва (Рим, Італія, 2002).
Гурко (Дейчеківська) Стефанія

(13.02.1924, с.Ямниця тепер Тисменицького району) - укр. поетка в Канаді. Народилась у селянській родині. Навчалася у Ямницькій народній школі і Станіславській жіночій гімназії. У 1939-1943 вчителювала в Ямницькій та Яблунівській 7-річних школах. 1944 виїхала до Німеччини, де одружилася з юристом Є. Гурком. З 1948 проживала в Австралії, з 1956 -- у Канаді. Друкується з 1945. Авторка поетичної збірки «Три джерела» (Торонто, 1989) та п'єси «Приїзд матері», яку ставить торонтський театр «Заграва».
Данилович Северин

(5 жовтня 1860р., с.Петрів Тлумац. р-ну - 16 жовтня 1931 с.Старі Скоморохи Галиц. р-ну) - укр. публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч. Закінчив правничий факультет Львівського університету, захистив докторат. Був одним із активних членів селянської української радикальної партії. Разом з І. Франком брав участь у випуску журналів "Народ" та " Хлібороб".
Данилюк Богдан

(народився 10 жовтня 1946р. в с. Чернієві Тисменицького району) - педагог, кандидат педагогічних наук, \"Відмінник профтехосвіти\", творець промислових зразків. Після закінчення 11 класу в 1964р. розпочав трудовий шлях з підсобного робітника на Івано-Франківській меблевій фабриці. З 1965р. - служба в армії, після якої повертається на попереднє місце роботи. В 1975р., після закінчення Львівського лісотехнічного інституту здобуває спеціальність інженера-технолога. З 1984р. за призначенням обіймає посаду директора художнього професійного училища №3 і за короткий термін добивається надання йому статусу вищого. Після закінчення заочної аспірантури при Київському науково-дослідному інституті педагогіки захищає дисертацію на тему \"Виховання учнів профтехучилища в умовах бригадних форм організації праці та господарськоо розрахунку\" і здобуває науковий ступінь кандидата педагогічгих наук. Напрацьовує кілька десятків публікацій з проблем вдосконалення профтехосвіти, методики та навчальні посібники, з-поміж яких - навчальний посібник з матеріалознавства та методичний посібник \"Тести для тематичної атестації\", які стали складовою системи розвитку творчих здібностей обдарованих учнів та системи виховання винахідницького резерву, відомої в громадських колах як \"Система Данилюка\". Автор біля 30 промислових зразків, яким забезпечив захист патентами України, при цьому є керівником першого і єдиного на часі з навчальних закладів профтехосвіти і ВНЗ І і ІІ рівнів акредитації області, де забезпечується правовий захист об\'єктів інтелектуальної власності.
Данилюк Богдан

(народився 10 жовтня 1946р. в с. Чернієві Тисменицького району) - педагог, кандидат педагогічних наук, \"Відмінник профтехосвіти\", творець промислових зразків. Після закінчення 11 класу в 1964р. розпочав трудовий шлях з підсобного робітника на Івано-Франківській меблевій фабриці. З 1965р. - служба в армії, після якої повертається на попереднє місце роботи. В 1975р., після закінчення Львівського лісотехнічного інституту здобуває спеціальність інженера-технолога. З 1984р. за призначенням обіймає посаду директора художнього професійного училища №3 і за короткий термін добивається надання йому статусу вищого. Після закінчення заочної аспірантури при Київському науково-дослідному інституті педагогіки захищає дисертацію на тему \"Виховання учнів профтехучилища в умовах бригадних форм організації праці та господарськоо розрахунку\" і здобуває науковий ступінь кандидата педагогічгих наук. Напрацьовує кілька десятків публікацій з проблем вдосконалення профтехосвіти, методики та навчальні посібники, з-поміж яких - навчальний посібник з матеріалознавства та методичний посібник \"Тести для тематичної атестації\", які стали складовою системи розвитку творчих здібностей обдарованих учнів та системи виховання винахідницького резерву, відомої в громадських колах як \"Система Данилюка\". Автор біля 30 промислових зразків, яким забезпечив захист патентами України, при цьому є керівником першого і єдиного на часі з навчальних закладів профтехосвіти і ВНЗ І і ІІ рівнів акредитації області, де забезпечується правовий захист об\'єктів інтелектуальної власності.
Данкевич Лука

(часом -- Данькевич; псевд.: Лука з Ракова; Лука з Р.; Лука Д.; Л^ка; П. из Р; Хуторський К.; Л. Д.). (1791, с. Орява, тепер Львів, обл. -- 4-1-1867, Коломия) - український поет, громадянсько-культурний і церковний діяч. Священик УГКЦ у селах Плав'е, парох Нижнього Синєвідська, окружний гр.-кат. шкільний надзиратель (інспектор) на Скільщині (тепер Львівська обл.), Ракова (тепер Долинського р-ну), а з 1855 -- у Коломиї. 1848-1849 голова «Руської ради» у Стрию. Один з організаторів Руського літ. товариства (1864) і бурси для бідних учнів у Коломиї, клопотався біля будівництва нової церкви. Похований на старому цвинтарі у Коломиї. І.Франко готував до друку твори Данкевича (розшукав 66 вірші 5 прозових творів, ряд біографічних документів. Збереглися у його архіві - фонд 3). Не вдалося видати його твори і К.Студинському. Він автор знаменитого вірша «Гуцули в Парижу 1814 року» (більш відомий, як «Коломия краща»). Данкевич один із творців укр. літературної байки. Написав «Щедри», тобто щедрівки (1864). Див. також Дем'ян Г. «Таланти Бойківщини» (Львів, 1991.-- с. 64-78).
Дворко Григорій

(народився 23 березня 1928р. в с. Криве Коршинського району Житомирської обл.) - Заслужений раціоналізатор Української РСР, фахівець деревообробної і меблевої промисловості. Протягом 1945-1949рр. набуває спеціальності техніка-механіка деревообробного обладнання і за направленням розпочинає трудовий шлях на Болехівському деревообробному комбінаті, з яким пов\'язує подальше своє життя, відрізком майже 50 років. В 1964р. поступає в Львівський лісотехнічний інститут, який успішно закінчує у 1971р. і стає дипломованим інженером-механіком. З-поміж найвагоміших напрацювань - станок для розкрою шпону для тенісних ракеток та станок для виготовленя пружин під м\'які частини меблів, які й досі використовуються на виробництві. Упродовж роботи напрацьовує шорічно не менше десяти технічних новинок, які сприяли вдосконаленю виробничих процесів, механізації і росту продуктивності праці, підвищенню якості продукції, проте документальне підтвердження забезпечив тільки близько сотні найбільш вагомих пропозицій, визнаних раціоналізаторськими. За видатну діяльність одному з перших працівників лісової і деревообробної промисловості області присвоєно почесне звання ,,Заслужений раціоналізатор Української РСР\". Має ряд інших нагород.
Девдюк Василь

(16.06.1873, Косів або Ст. Косів - 3.05.1951, там же) - гуцульський майстер художньої обробки металу. Після закінчення 4 класів Косівської школи на дванадцятому році декілька місьців навчався в Ю. Шкрібляка в Яворові (див.), у Никори і Дмитра Дудчаків (див.) у Брустурах, де навчився художнього литва і різьби по металу. 1907 навчався на курсах художніх промислів у Відні. 1908-1914 викладач у Вижницькій школі столярства, токарства, різьбярства і металалевої орнаментики. У 30-х pp. відкрив школу-майстерню у Косові. З 1930 займався домашнім господарством. Добре знаючи старовинні прийоми обробки металу, орнаментальні елементи і мотиви, створив високохудожні твори, досконалі і щодо композиції, і щодо стилю.
Девдюк Тарас

(нар. 28 липня 1969р., с.Тауйськ Магаданської обл. Росія) - поет, автор збірки "Бенкет на головці цвяха" (1993р.). За збірку поезій " Ти, три хвилини тому", став лауреатом видавництва "Смолоскип" (1999р.).
Дейнега Михайло

Народився 14.01.1951 р. у м. Єзуполі Тименицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 1981 р. Викладачі: Довбошинський Д., Боднар І., Токар М. Кандидат в члени НСХУ з 2001 р. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Польщі, Німеччини, Канади, США, Чехії, Ізраїлю, Великої Британії.
Дейнега Михайло

Михайло Дейнега – член Національної спілки художників України, лауреат обласної премії ім. Ярослава Лукавецького, директор Івано-Франківського обласного художнього музею. Народився в с.Єзуполі Тисменицького району. Закінчив Косівський технікум, а згодом Львівський державний університет прикладного та декоративного мистецтва. Михайло Дейнега є учасником багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. Його картини знаходяться в приватних колекціях України, Росії, Польщі, Німеччини, Англії, Франції, США, Ізраїлю тощо. Автор багатьох персональних художніх виставок, серед останніх яких можна відзначити „Тріумвірат”, „Незнаний Михайло Дейнега” та „Живопис як життя”. Великим досягненням художника стало створення асоціації Музейне коло Прикарпаття. Михайло Дейнега – людина благородної душі, прекрасні творіння якого народжуються в самому серці. Його внутрішній світ завжди випромінює світло і радість, душевний спокій, добро та щирість всім тим, хто його оточує.
Дейчаківський Ігор

Директор Української гімназії № 1 м. Івано-Франківськ. Редактор газети \"Ямниця\". Народився 13 лютого 1963 року в с. Ямниця. Середню освіту здобув у рідному селі. З 1981 р. по 1983 р. проходив військову службу в лавах Збройних сил. У 1983 р. вступив на історичний факультет Івано-Франківського державного педінституту. Навчання поєднував із працею у школах міста. У 1987 р. за індивідуальним планом, а з 1988 p., після закінчення інституту, за направленням працював у школах Рівненської області. Повернувшись у 1990 р. на Івано-Франківщину, працював у ЗОШ № 4, а з 1993 р. - учителем історії та правознавства в Українській гімназії № 1. З 1999 р. обіймає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, а з 2001 р. - директора гімназії. Дейчаківський - автор низки публікацій у місцевій пресі на краєзнавчу тематику, а також монографічних видань \"Історія ямницького футболу\" (1992), \"Ямниця\" (1994), \"Єзупіль\" (1997), \"Юліан Романчук - педагог, громадський діяч, політик\" (1999), \"Ямничани\" (2002), \"Василь Савчак - \"Сталь\" - провідник ОУН Буковини\" (2006), співавтор посібника \"Основи християнської віри\" (1995) та монографії \"Івано-Франківська (Станіславівська) українська державна гімназія\" (2000). У 1991 р. Ігор Іванович став ініціатором і редактором газети \"Ямниця\". За його участю було видано 7 номерів сільської газети. Депутат Тисменицької районної ради від села Ямниця III і IV демократичних скликань (1998 p., 2002 p.).
Дем'янчук Василь

( 13 січня 1897р., Надвірна - 28 листопада 1938р., Карелія) - укр. історик - мовознавець. У 1927 р. закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію. Автор праць з української мови та літератури, історичної морфології та історії мовознавства "До правопису слов'янських прізвищ ", "Морфологія українських грамот ХII і першої половини ХV віку", "До характеристики гуцульського говору". 19 вересня 1929 року заарештований органами НКВС і звинувачений в участі "Спілки визволення України". Відбув 5 років таборів у Карелії. Після повернення знову був заарештований і 28 листопада 1938 року розстріляний.
Дем\'янчук Мирослав

(народився 1 жовтня 1936р. в м. Надвірна) - Заслужений раціоналізатор Української РСР, інженер-механік, новатор виробництва. Розпочав свою трудову діяльність в 1952р. в Надвірнянській автоколоні. Вже в 1961р. стає лінійним механіком, а з 1972 року - головним механіком районного дорожньо-ремонтного спеціалізованого управління. Безперервно вдосконалючи машини і застаріле обладнання, працючи над механізацією, в своєму творчому доробку має більше 100 раціоналізаторських пропозицій і 3 винаходи. За досягнуті успіхи в розвитку народного господарства вже в 1974р. нагороджується бронзовою медаллю ВДНГ колишнього СРСР, заноситься в Книгу Пошани Рай ДРСУ та Облавтодору. В 1986р. займає перше місце в республіканському конкурсі з механізації ручних робіт в дорожньому будівництві і заноситься в Книгу ,,Почесних раціоналізаторів і винахідників об\'єднання ,,Укравтодор\". В цьому ж році Указом Президента Верховної Ради УРСР від 13.08.1986р. удостоюється Почесного звання ,,Заслужений раціоналізатор Української РСР\". Упродовж своєї трудової діяльності виховав десятки раціоналізаторів, що і нині є відомими працівниками в галузі будівництва доріг, ремонту і обслуговування шляхів сполучення.
Держипільський Ростислав

Народився 7 жовтня 1975 року в місті Косові Івано-Франківської області у родині вчителів. 1981-1992 рр. здобував середню освіту у Косівській середній школі №1, яку закінчив із золотою медаллю. У 1992 році вступив до Львівського державного університету ім. І. Франка на історичний факультет, який закінчив у 1998 році. У 1994 вступив до Львівського вищого державного музичного інституту ім. М. Лисенка на акторське відділення і закінчив його у 1998 році з кваліфікацією „актор драми і кіно”. Після закінчення навчання приїхав до Івано-Франківська, де у 1998-2000 рр. працював актором драми в Івано-Франківському облмуздрамтеатрі ім. І. Франка та з жовтня 2000 р. по вересень 2001 р. – викладачем театрального мистецтва дитячої школи мистецтв школи-ліцею №23 Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. У 2001-2003 рр. працював актором у Київському театрі „Вільна сцена”. У червні 2003 року повернувся до Івано-Франківська, працював актором драми в обласному музично-драматичному театрі ім. І. Франка та за сумісництвом – викладачем майстерності актора в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. З 21 квітня 2002 року – член Української республіканської партії „Собор”, Член Проводу Івано-Франківської обласної організації УРП „Собор”. У листопаді 2003 року обраний головою Івано-Франківської обласної організації ВГО „Український Молодіжний Собор”. З лютого 2004 року – заступник голови Всеукраїнської громадської організації „Український Молодіжний Собор” та член Центральної Ради Української республіканської партії „Собор”. Від центральних статутних органів УМС є куратором Рівненської, Тернопільської та Чернівецької обласних організацій Молодіжного Собору. 2007 рік – присвоєно звання заслуженого артиста України. У 2008 р. призначений на посаду директора обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка. 2009 рік – автор інсценізації і режисер-постановник вистави „Солодка Даруся” за однойменним романом відомої української письменниці Марії Матіос, яка була представлена на найвищу національну нагороду у 2010 році. 2010 рік – автор інсценізації та режисер-постановник вистави „Нація” за однойменним романом письменниці – лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Марії Матіос.
Деркач Іван

(30.06.1930, с.Ямниця, тепер Тисменицького району - 26.05.1961, с.Клубівці тепер Тисменицького району) - укр. поет. Закінчив Ямницьку семирічку (1945) і Станіславське пед. училище (1948). Учитель початкових класів Велико-Кам'янської Коломийського району, Добровлянської, Клубовецької, Боднарівської і Узинської шкіл Тисменицького р-ну. Листувався з М.Рильським. Автор книги «Моїм маленьким друзям» (Івано-Франківськ, 1992), публікацій у збірниках «Учительська ватра» (Тисмениця, 92), «Матеріали до трьох уроків учителя Й. Д. Карпіва» (Івано-Франківськ, 1990), «Збірник пісень самодіяльних композиторів Станіславщини» (Станіслав, 1958), «Ми - надія народу» (Івано-Франківськ, 1992) і періодиці. Похований у с. Клубівцях.
Деркач Ігор

Український художник, заслужений працівник культури, член НСХУ (з 1973), Почесний член обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців. Закінчив СШ №5 (1972)і Московський університет мистецтв (1972). З 1959 працював головним художником Івано-Франківсько краєзнавчого музею. Створив низку графічних робіт і картин на історичну тематику: до 1000-річчя Стародавнього Галича; про О. Довбуша; зображення історичних пам\'яток Прикарпаття, Скиту Манявського. Відобразив місця перебування І. Франка на Прикарпатті у графічних роботах, репродукції яких вміщенні в календарі \"Іван Франко на Прикарпатті\" (1996). Помер Деркач Ігор 1 липня 2005 р.
Дзвонковська Юзефа (Йосифа)

(21.10.1862, ? -- 5.05.1892, с.Княгиничі, тепер Рогатинського району) - польс. перекладачка і вчителька. 3 1871 проживала у Станіславі - «за Тисменицькою рогаткою». Восени 1883 познайомилася з І. Франком, який глибоко покохав її. Під його впливом почала перекладати твори французьких письменників, поділяла радість свого «доброго друга» від «щораз більшого пожвавлення політичного життя в Україні». Деякий час учителювала. Похована на цвинтарі при вул. Незалежності (тепер Меморіальний сквер. Могилу знищили більшовики). І. Франко присвятив їй поезії - «Апострофа», «Гей, рибачко чорноока», «До Й.Д.», «Осторога», «Перспектива», «Рік минув, як ми пізнались», «Не схиляй своє личко прекрасне», згадав у вірші «Тричі мені являлася любов». Особисто знайома з Анною Павлик (див.), у домі якої в Косові перебувала влітку 1885 (збереглися її листи до А.Павлик). Про неї писали Г. Вервес (див.) у «Славістичному збірнику» (К., 1963), Р. Горак (див.), у кн. «Тричі мені являлася любов» (К., 1983 і 1987), В. Полєк -- у «Прикарпатській правді» за 29.11.1969 (тут уперше наведені дати життя) і за 6.05.1967 та у «Комсомольському прапорі» за 15.08.1981, Я. Ярош (лірична драма «Горда княгиня»).
Дибко-Филипчак Ірина

(?, с.Більшівці, тепер Галицького району) - укр. поетка і перекладачка. Навчалася у Станіславському учительському (а не педагогічному) інституті (1940-1941). З 1942 у Лодзі (тепер Польща), де продовжила муз. навчання. З 1945 в Австрії, де навчалася у славному Моцартеум у Зальцбургу. Після війни -- у США, де здобула фах медика, працювала у лікарнях і школі українознавства. У Станіславі познайомилася з поетом Олесем Погорілим (літ. псевд. Весняний), який підтримав її літературні спроби і залучив до ОУН. Друкується, здається, з 1942. Авторка поетичних і прозових збірок «На крилах дум» (1974), «По стежинах душі» (1976), «На перехресті років» (1986), «Ахнатон» (1986), «Білий орел» (1980), перекладів шумерійсько-го епосу «Гільгамеш» і сатир, твору Дж. Орвела «Хутір тварин».
Дирковець Леся

Народилась 12 жовтня 1949 року у с.Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області. В 1967 році вступила на факультет журналістики до Львівського державного університету ім. І.Франка. Працювала журналісткою в редакціях радіо і газет на Буковині і Бойківщині. Саме там народжувались її перші вірші для дітей. Перша їх прем'єри відбулась у колективному збірнику творчої молоді «Молодий ден» (1977рік, в-цтво «Карпати»). В 1992 році Леся Диркавець засновує відродження, колись широко відомого на Галичині дитячого часопису «Дзвіночок» і плідно працює в царині дитячої літератури. В 1995 році виходить перша її збірочка для дітей «Заспівайте мені, ненько». А згодом побачили світ наступні збірочки: «Журавлик», «Голуба волинь». В 1997 році в Київському видавництві «Преса України» поема для дітей «Роксоляна». З 1993 року Леся Диркавець є головним редактором Всеукраїнського дитячого журналу «Дзвіночок». Незабаром вийдуть друком три нові її книжечки для дітей. Л. Диркавець -- член Національної Спілки письменників України.
Дичка Надія

(13 червня 1964р., с.Підмихайля Калуського р-ну) - поетеса з Долини. Почала друкуватися з 1985 року. Член НСПУ з 1997 р. Лауреат міжнародних літературних конкурсів ,,Смолоскип-95" та ,,Гранослов-96", міжнародного літературного конкурсу в м. Філадельфії (США) за краще оповідання. Авторка чотирьох поетичних книг ,,Дорога" (1996), ,,Зимові лелеки" (1997), ,,Ввійду у храм" (1997), "Пора півоній" (2002). Вірші та пісні Н.Дички звучали на обласному та всеукраїнському радіо, а також на всесвітньому радіо ,,Україна". За збірку поезії ,,Тебе любити піснею небес" (,,Перевал", № 4, 2000 рік) відзначена обласною премією ім.В.Стефаника (2001 р.).
Дмитерко Софрон

(в миру - Степан) (1.06.1917, с.Бичківці, тепер Тернопільська обл.) - єпископ-ординарій Івано-Франківської єпархії УГКЦ (з 1973). Закінчив Мишківську народну школу, навчався у Тернопільській і Станіславській українських гімназіях. 1932 вступив до Крехівського монастиря оо.Василіян, де він був новіціят, склав перші василіянські обіти. Навчався у монастирських школах у Кристинополі, Лаврові і Добромилі (Львівської обл.). 1939 працював у Перемишлі. Продовжив навчання у духовній семінарії в Оломоуці (Чехія), а після її закриття ґестапо - у Кардовому (Прага) університеті. 14.05.1942 висвячений на священика, але фашисти змусили його працювати на вугільній шахті «Кароліна» у Моравській Остраві. 1943-1944 проферект Бучацької малої семінарії. 1944-1945 у Гошеві, Бучачі і Звенигороді, де заарештований НКВС. Не підписав ганебного львівського псевдособору 1946 і не перейшов на російське православіє. 30.11.1968 хіротонізований на єпископа Катакомбної УГКЦ, коадютора Івано-Франківського єпископа І. Слезюка (див.). 5.12.1973 заарештований, а 7.01.1974 в Івано-Франківську засуджений до 2 років ув'язнення загального режиму. Покарання відбував у «посьолку Лєнінскоє» Ворошиловградської (Луганської) обл. З 1975 - у Коломиї і Королівці, де працював кочегаром, виконуючи свої душпастирські обов'язки, висвятив 65 священиків. 1989 легалізував УГКЦ, боровся за повернення катедри. Учасник наради їєрархів УГКЦ у Ватікані (1990), Синодів УГКЦ у Львові (1992 і 1994), релігійного і національно-культурного відродження України.
Добрянський Василь

Народився 28 жовтня 1954 року під Уманню. Закінчив десятирічку, факультет журналістики Львівського державного університету. Працював на різних посадах в обласних газетах Івано-Франківська, головним редактором журналу «Перевал». З 1999 року -- редактор богород-чанської районної газети «Слово народу». Автор збірок повістей, оповідань, статей «Пізній мед» (1986), «Глибока криниця» (1988), «На зриві тисячоліть» (2000). Член національної Спілки письменників України.
Добрянський Павло

Народився у селі Тарасовці, що на Вінничині 6 березня 1930 року. В 1962 році в Івано-Франківську побачила світ його перша гумористична збірка «Сиджу собі та й думаю». Автор таких гумористичних книжок: «і дзуськи», «Сказано-зроблено», «Лепеха в Раю», «Оце ситуація», «Електронна сваха», «Веселе гроно», «Лукаві замашки», «Нептун в коморі», «Тонка натура», «Тещина стратегія», «Купите -не пожалеете», гумористичну повість «Чиколядовий капелюх» та журнальний варіант повісті «Веселий аптекар». За останню повість удостоєний премії ім. Василя Стефаника. Окремі твори Павла Добрянського друкувалися російською, німецькою, угорською та молдавською мовами. Чи мало не всі літературні критики зійшлися на тому, що Павло Добрянський найкращий гуморист серед аптекарів і найкращий аптекар серед гумористів. Зараз займає скромну посаду заступника головного редактора славнозвісного літературно-художнього журналу «Перевал», що видається в Івано-Франківську.
Довбенюк Володимир

(9.05.1959, Делятин) - укр. скульптор. Член СХУ (з 1990). Закінчив Делятинську 8-річну школу № 1 (1974), Косівський технікум народно-художніх промислів (1978) і скульптурний факультетт (клас проф. М. Вронського) Київського художнього інституту (1987). 1980-1981 учитель малювання і креслення Делятинська СШ № 2. З 1987 в Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті. Автор меморіяльних таблиць митрополитові А. Шептицькому (1993, катедра в Івано-Франківську), С. Бандері (вул. С.Бандери в Івано-Франкіську і Калуші), пам'ятного знаку на місці загибелі Р.Левицького (див.) в Івано-Франківську, пам'ятників Т.Шевченкові в с.Гвізд Надвірнянського р-ну, учасникам війни у с. Міжгір'я Богородчанського району і на могилі хлопчика у с.Вовчинець (з решток мармуру пам'ятника А. Міцкевичу, випадково знайдених біля майстерень на вул.Церковній в Івано-Франківську). Учасник конкурсів на проекти пам'ятників Т.Шевченкові у Львові та І.Франкові в Івано-Франківську.
Довбуш Олекса

(1700 – 1745) – керівник руху карпатських опришків у 30-40-х роках ХVІІІ ст. Народився в с. Печеніжині (тепер Коломийський р-н Івано-Франківської обл.) у сім’ї селянина. Був свідком насильств і знущань шляхти і орендарів над покріпаченим селянством. Перші відомості про героїчну боротьбу Довбуша проти гнобителів містяться в документах 1738 р. Загін Довбуша налічував 30-50 осіб. Опорним пунктом загону була Чорногора в Карпатах. 1738-1745 рр. опришки Довбуша діяли в Прикарпатті, Закарпатті, Поділлі та на Буковині. Захоплене в панів, лихварів, купців майно роздавалося бідним. Селяни заслужено вважали Довбуша своїм рятівником. Усі спроби польської та місцевої шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Партизанська тактика боротьби – несподіваність і блискавичність наступів – була запорукою успіху загону. Загинув Довбуш у с. Космачі від руки зрадника С. Дзвінчука. Про Довбуша складено багато народних пісень і переказів. Його ім’ям названо пам’ятні місця: гори в Карпатах, печера на горі Говерлі, скеля поблизу Яремчі. Образ народного героя відтворений у літературі (роман „Опришки” В. Гужицького), музиці (балет А. Кос-Анатольського „Хустка Довбуша”), образотворчому мистецтві (гравюра „Довбуш” О. Кульчицької), кіно („Олекса Довбуш” за сценарієм Л. Дмитренка та В. Іванова).
Дорош Роман

(народився 9 вересня 1928р. в с. Телешниця Ошварова Дрогобицької обл.) - інженер-конструктор, винахідник в галузі збірно-розбірних польових магістральних трубопроводів і трубомонтажних машин, кандидат технічних наук, активіст ТВР. З отриманям атестату про середню освіту в 1947р. стає студентом механічного фкультету, де набуває спеціальності ,,Технологія машинобудування\". У 1955р. розпочинає свій майже 40-річний трудовий період на 63-му військовому заводі, нині котельно-зварювальному, в процесі якого реалізує свій винахідницький потенціал. В його науковому і винахідницькому доробку 33 наукових статті, в тому числі 24 винаходи і біля сотні раціоналізаторських пропозиції. Оцінений високими державними нагородами, в тому числі двома орденами, ,,Октябрьской революции\" і ,,Трудового Красного Знамени\". Досягнення на ниві творчості, крім вченого ступеня кандидата технічних наук, відзначені двома Бронзовими та однією Срібною медалями ВДНГ колишнього СРСР.
Дорошенко Ганна

Народилася 1 червня 1954 рою в м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ). З відзнакою закінчила філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інститут) ім. Василя Стефаника. Директор Івано-Франківського школи-садка №3, редактор міська, освітянської газети «Посвіт». Перші публікації з'явилися в періодиці навесні 1971 року. Авторка поетичних збірок «Квіт щастях (1997), «Їм шутка шлях у вічністі освятила» (1999), «Білі квіти самотності» (2000). Член Національної Спілки письменників України з 2001 року.
Дорошенко Ярослав

Народився 16 жовтня 1931 року в селі Тязеві, неподалік давнього Галича. Дорошенко писав антирадянські вірші, а з 1948 року входив до існуючої в Тязеві організації українських націоналістів (ОУН). Розповсюджував підпільну літературу, листівки. Дорошенко був привезений у Станіслав на додаткове розслідування справи. Звільнений з-під варти 30 вересня 1955 року за недостатністю доказів для засудження. В 1992 році --реабілітований. 1968 року закінчив історико-філологічний факультет Івано-Франківського педінституту ім. В.Стефаника. Шість років працював у редакціях обласних газет, був прийнятий до Спілки журналістів України, брав участь у роботі обласного літоб'єднання, виступав із власними поетичними творами, рецензіями на художні книжки. Працював старшим редактором методкабінету облуправління кінофікації, кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури Спілки письменників України ( Івано-Франківській області. Автор збірок поезій «Зоряниця» (1972), «Живучість» (19Щ «Жага» (1984), «Весла часу» (1994), «Сонце у сльозині» (Ш), Добірки поезій представлені в журналах, збірниках, періодиці. Автор статтей, рецензій, передмов до книжок художньої літератури, збірників та альманахів. Низка поезій стали піснями. Із 2 червня 1990 року -- голова Івано-Франківської організації Національної Спілки письменників України, член ради НСПУ, правління обласного об'єднання Всеукраїнського товариства імені Т.Шевченка «Просвіта», редколегії Всеукраїнського літератур-художнього та громадсько-політичного журналу «Перевал». Бері діяльну участь у державотворчих процесах, розвитку духовю відродження.
Драбчук Іван

Драбчук Іван (20.10.1966, с. Сілець Тисменицького району) – педагог, поет, історик-краєзнавець. Закінчив історичний (1991) та філологічний (1997) факультети Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Залюблений у минувшину рідного галицького краю. Працює вчителем Сілецької ЗОШ І-ІІ ступенів (з 1991) і старшим науковим співробітником Національного заповідника „Давній Галич” (з 2001). Автор історико-краєзнавчих праць „Непізнана минувшина” (1998), „Сілець: від сивої давнини до початку ХХІ ст.” (у співавторстві, 2002), „Пристань віків” (2003), „Чудотворні ікони Прикарпаття” (2003), „Духова Криниця” (2004), „З вірою у серці” (2004), „Галич запрошує” (2007), „Іван Мирон - міністр ЗУНР” (2007), „Сілецьке весілля” (2008) та ряду статей в обласних часописах. Автор збірок поезій „Білоцвіт” (2004), „Дощ осінніх яблук” (2007) та літературознавчого дослідження „Як почуєш вночі” (2007). Нагороджений грамотами Спілки журналістів України, Галицької районної державної адміністрації та районної ради.
Дувірак Валерій

народився 9 липня 1951 р. у м. Коломиї Івано-Франківської обл. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, 1979 р. Викладачі: Флінта 3., Крвавич Д, Довбошинський Д, Овсійчук В. Член НСХУ з 1989р. Твори закуплено: МКМУ, дирекцією виставок НСХУ. Твори знаходяться в музеях, а також у приватних колекціях України, Канади, США, Голандії, Польщі, Німеччини, Мальти.
Дяк Олесь

(8.11.1959, с. Ст.Мізунь Долинського району) - укр. поет, композитор і співак. Закінчив Івано-Франківський технікум фізкультури і філологічний факультет (укр. відділення) Львівського університету ім. І.Франка. Музичний керівник групи «Без назви». Автор поет, збірок «Tой що летить» (Львів, 1991) і «Тягар всевидющого ока» (Львів, 1991), віршів у періодиці і збірниках.
Євшан (Федюшка Микола)

(19 травня 1889р., Войнилів Калуського району - 23 листопада 1919р., Вінниця) - критик, літературознавець і перекладач. Закінчив Станіславську гімназію, згодом Львівський університет, де студіював україністику та германістику. Однак завершувати університетську освіту довелося у Відні, бо в 1910 році взяв участь у боротьбі студентської молоді за український університет, через що був позбавлений можливості продовжувати освіту. Саме тоді розгортається активна літературно-критична діяльність Євшана, він виступає в журналах ,,Бджола", ,,Будучність", ,,Літературно-науковий вісник", стає одним з основних авторів журналу ,,Українська хата". Період з 1909 року до першої світової війни - найбільш плідний у творчій біографії критика. Він видає у Києві книжку ,,Під прапором мистецтва", у якій сформульовані його основні естетичні засади та здійснено аналіз творчості молодих західноукраїнських письменників Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника. Можна з повною відповідальністю стверджувати, що жодне більш-менш помітне явище тогочасного літературного процесу не пройшло повз його увагу. В багатьох статтях, зокрема ,,Листах з Галичини", відбита атмосфера літературного життя краю, дано своє прочитання - переважно нетрадиційне - багатьох сторінок української класики. З початком війни Микола Євшан був мобілізований до війська. Двічі був тяжко поранений. Тоді ж починається діяльність його як публіциста і громадського діяча. У перші дні виникнення Західно-Української Народної Республіки поручик Федюшка-Євшан одразу ж став її оборонцем. Став за покликом серця, оскільки залишатись осторонь тих бурхливих подій, що стрімко відбувалися довкіл, не міг. 31 жовтня 1919 року він виголошує свою знамениту промову ,,Великі роковини України", присвячену річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. 23 листопада того ж року Микола Євшан помирає від тифу. Тільки тридцять років відміряла йому доля. З них трохи більше десяти він віддав літературі, написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав української мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів.
Житинський Тарас

Український музикант, співак, автор пісень, аранжувальник. Народився у сім\'ї Петра та Олени Ж., репресованих за участь в ОУН-УПА.Закінчив музичну школу(кл.фп.,1973), муз. училище м. Темір-Тау (кл. хор. диригування, 1977). Виступав із ВІА \"Скала\". Останні роки живе і працює а Лондоні, де створив і виступає з групою \"Земляки\", про яку часто згадують в англ. пресі.На зароблені гроші Ж. у 2001 році закупив і відправив в Україну більше ста примірників книг Юрія Горліс-Горського \"холодний Яр\", що вийшла друком у Лондоні(1967). з фінансової допомоги \"Земляків\" вийшли у світ книги про УПА \"За тебе, свята Україно\", Нестора Мизака. Дочка Ірина Ж.(випускниця І.-Ф. муз. уч-ща ім. Д. Січинського), навчається на вокал. ф-ті Нац. муз. академії (м. Київ. Дипломант Міжнар. джаз-фестивалю \"Кришталевий Лев\"(м. Львів 1989), фестивалю \"Мелодія-95\"(Закарпаття, 1995); лауреат фестивалів \"Червона рута\"(1991), \"Слов\'янський базар\"(1992), \"Тарас Бульба\"(1994)та ін.
Завгородня Тетяна

Професор кафедри загальної і соціальної педагогіки Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, доктор педагогічних наук, член спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій з педагогіки Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника. Народилася 18 січня 1949 року в м. Івано-Франківську. Після закінчення в 1970 р. з відзнакою фізико-математичного факультету Івано-Франківського педагогічного інституту працювала вчителем математики та організатором позакласної виховної роботи в Івано-Франківській середній школі № 3 (1969-1975). Після навчання в аспірантурі при Українському науково-дослідному інституті педагогіки у 1984 р. захистила кандидатську дисертацію \"Суспільно-політична діяльність як фактор формування активної життєвої позиції старшокласників\", а в 2000 р. - докторську дисертацію \"Розвиток теорії і практики навчання в Галичині (1919-1939 роки)\". З 1984 р. працює в Івано-Франківському педагогічному інституті (нині - Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника). Коло наукових інтересів Т. Завгородньої - проблеми виховання, історія дидактичної думки на Галичині, дослідження творчих здобутків галицьких педагогів, особливо тих, чиї імена були незаслужено забуті. Автор монографії: \"Дидактична думка на Галичині (1919-1939 pp.)\" (Івано-Франківськ, 1998 р.), у якій на основі архівних документів і матеріалів, що були опубліковані в галицьких виданнях, показано діяльність українських педагогів на західно-українських землях у 20-30-ті роки XX ст. Автор розкриває форми, методи, засоби навчання в школі, вивчає творчий доробок педагогів, які своєю діяльністю вписали не одну сторінку до літопису шкільництва галицького краю. У монографії \"Підготовка вчителів для української народної школи Галичини (1919-1939 pp.)\" (1999) показано стан, систему, зміст і методи підготовки вчителів для української народної школи у міжвоєнний період. Уперше подаються відомості з історії організації навчально-виховного процесу в учительських семінаріях і педагогічних ліцеях краю. Книжка \"Підвищення професійної кваліфікації вчителів Галичини (1919-1939 pp.)\" (1999) знайомить з основними напрямами підвищення професійної кваліфікації вчителів, методами, формами і засобами, які застосовувалися в цьому процесі. У монографії \"Виховати творчого, працездатного і продуктивного громадянина (Педагогічна концепція Ярослава Кузьміва\" (2001) вперше розкривається внесок видатного вчителя Ярослава Кузьміва у розвиток української педагогічної думки міжвоєнної доби. У 2001 р. видано навчальний посібник: \"Науковий доробок українських галицьких педагогів у галузі дидактики: Хрестоматія\". Загальна кількість наукових публікацій - 100. Т.Завгородня є також співавтором дуже актуальних для сьогодення праці - колективної монографії \"Опіка над дітьми в добу трансформації суспільного устрою\" (Івано-Франківськ; Ужгород, 2002). Показником високого авторитету професора Завгородньої є те, що вона є членом редакційної колегії низки авторитетних наукових видань: \"Іторико-педагогічний альманах\" (Київ), Науковий вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, \"Обрії\", \"Джерела\" (Івано-Франківськ), Науковий вісник Горлівського державного університету іноземних мов та ін.
Заклинський Богдан

(9 серпня 1886 р., Станіслав - 12 квітня 1946 р., Львів) - український публіцист, фольклорист і педагог.
Заклинський Корнило

(крипт.:З.К.: 13.06.1857, с.Маріямпіль, тепер Маринопіль, Галицького району 13.02.1884, Львів) - укр. історик і фольклорист. Закінчив Станіславську гімназію і філософський факультет Львівського університету. Вчитель Львівської акад. гімназії (1881-1883) Автор статей «Руські літописи і літописці XVII ст.» («Зоря» -1880), «Літопись Хмельницька» («Зоря» - 1881), «Зношення цісаря Рудольфа ІІ з козаками і їх участь у війні угорсько-турецькій в р.1592 - 1595», «Якого роду і народности був Михайло Хмельницький? Історія Б.Хмельницького від єго молодих літ аж до спорту з Чаплинським» («Весна». -- 1880), «Гетьман Павло Полуботок» («Зоря». -- 1882. На осн. праці М.Костомарова), двох статей з історії Києва («Зоря». -- 1882. На основі праці В. Антоновича, див.). «Про весільні пісні руського народу» («Зоря». - 1881), оповідань «Домарчук» («Правда» - 1878), «Дві вдови» і «Федиха» (дія відбув, у с.Пасічна, тепер у межах Івано-Франківська.
Заклинський Олексій

(27.03.1819, с. Озеряни, тепер Тлумацькиого р-ну - 1891, с.Ст.Богородчани, тепер Богородчанського р-ну) - укр. поет, композитор і священик УГКЦ. Закінчив 6 кл. Станіславської гімназії, 2 класи «філософії» Чернівецької гімназії, 4 курси юрид. факультету Віденського університету (1842) і Львівську гр.-кат. духовну семінарію (1848). Учасник «Руської Ради» у Львові (1848) і Слов'янського з'їзду у Празі і Кромєржіжі (1848-1849). 1853 висвяченміі па священика. 1853-1860 сотрудник каноніка, душнастир у шпиталі і тюрмі, перекладач рос. газет для буковинського краєвого президента у Чернівцях, а з 1803 парох Ст. Богородчан. Автор «Записок Алексея Заклинського, пароха Ст. .Богородчан» (Львів, 1890; передрук - Торонто, 1900), віршів «Коб я крила мав», «Там, де Чорна гора сумно», «Кажуть мені люди, що мій друг живе» і «Молебная ІІіснь к Покрову Пресв. Богородиці» (окрема листівка).
Заклинський Ростислав

(псевд. і крипт.: В'юн; Славко З., Юн В.; Р. 3.; (рз); (сз); Зак, Р.; 20.10.1887, Станіслав - 18.09.1974, Львів) -- укр. публіцист, журналіст, фольклорист і педагог. Доктор права Краківського університету (з 1918). Закінчив Станіславську гімназію і юрид. факультет Віденського університету (1913) і заочно географічний факультет Самаркандського учительського інституту (1941, Узбекистан). Член Укр, радикальної партії і КП(б)У. Працював у ред. газет «Громадський голос» (з 1910), «Народ» (1919, у Станіславі), «Галицький комуніст» (1920), ред. журн. «Шляхи» (1913-1918). Був у рядах УСС і ЧУГА. Викладач Кам.-Подільського інституту народної освіти (1921-1924), Київського с.-г. і художнього інститутів, директор Історичниго музею (1924-1929). Був репресований, висланий до Сибіру, згодом до Карелії і Середньої Азії. 1948-1951 учитель у селах Перегінського і Чернелицького районів, а в 1960-их pp. у с.Малі Кривчичі на Львівщині. Автор праці «Перша повість І.Франка» (1932), статей про творчісті, Т.Шевченка, І.Франка, Ю.Федьковича, Марка Черемшини, В. Атаманюка (див.), Д.Рудика (див.),, спогадів про В.Стефаника (в кн.: Василь Стефаник у критиці та спогадах., -- К.,1970), Г. Хоткевича (рукопис в архіві В.Полєка) та І.Цепка («Укр. робітничі вісті» за (1923), фольк. записів («Коломийки». -- К., 1969)
Залєська Галина

Укр. піаністка, муз. діячка, педагог і письменниця. сестра Л. Верховинки. Дружина О. Залєського (з 1955). Закін. муз. ін-т ім Лисенка у Львові(фп., кл. проф. М. Криницької, теорет дисциплін проф. С.Людкевича). 1921 навч. у Выдны в муз. школіКайзера та додатково гри на фп. у піаністки С. Дністрянської, музикологічні предмети у Віден. ун-ті.1923 повертається до Станіславова, де працює учителькою гри на фп. у філії Муз. ін-ту ім. М. Лисенка.1929 у Муз ін-ті в Дрогобичі, 1930-1941 у Коломиї. 1941- знову у Станіславові до виїзду на еміграцію (1944).Спершу у Відні(Австрія), потім в Аргентині. В Буенос айресі керувала Муз. школою при монастирі с-р Василіянок.1955- переїхала в США (м.Боффало), де працювала учителькою гри на фп. та управителькою відділу Муз. ін-ту в Нью-Йорку.Писала статті, рецензії про музикантів до ж-лу \"Овид\". Авторка повісті \"До сонця, до волі\"(1960), оповідань про УПА \"Ліс\" і книги \"Із днів грози\".
Заливаха Опанас

Український живописець, громадський діяч, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка та премії імені Василя Стуса. Народився на Харківщині. Дитячі та студентські роки провів на Далекому Сході. Пізніше дорога майбутнього митця пролягла до України. Тут Опанаса Заливаху чекали переслідування. У 1965 році був арештований і засуджений на п\'ять років таборів суворого режиму. Після ув\'язнення повернувся до Івано-Франківська. І впродовж свого життя митець ніс свій дисидентський хрест зі спокоєм, без розпачу, ніс, а не носився з ним. Він був великим творцем в царині малярства, книжкової графіки, станкової та монументальної пластики, дизайнерських проектів інтер’єрного оформлення. Його відомі твори: «Автопортрет», «Червона калина», «Дзвонар», «Голодомор», «Портрет Василя Стуса», «Портрет Шевченка», «Тридцять третій рік» та багато інших. Унікальні керамічні панно Опанаса Заливахи прикрашали франківські кав’ярні. Опанас Заливаха – творча особистість, яка світилася і засвічувала усе навколо себе. 24 червня 2007 року покинув цей світ.
Заставний Олег

народився 15 червня 1944 р. у с.Княгиничах Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша, 1970 р. Викладачі: Максисько Т., Перепади В. Член НСХУ з 1993р. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Канади, США, Німеччини, Польщі, Угорщини, Росії.
Затварська (Мельник) Оксана

(15.11.192І, с.Яблунів, тепер Косівського району) - укр. актриса. Заслужена артистка України (з 20.05.1954). Закінчила місцеву семирічку, навчалася у Коломийській гімназії УПТ (до 1937). Із середини 1938 у Галицькому пересувному театрі Ю. В. Кононова. 1939-1940 актриса Станіславського драмтеатру ім.І.Франка. 1940-1941 - у Гуцулському ансамблі пісні і танцю. 1941-1962 артистка Коломийського театру. Тепер проживає у Яблуневі. Учасниця Першого всесоюзного огляду театральної молоді (1954). Авторка статей і спогадів у «Мистецтві» (1957 -Ч. 5), «Прикарпатській правді» за 1.01.1968, «Комсомольському прапорі» за 16.11.1976 і 20.01.1989 та «Прикарпатській правді» за 21.11.1971.
Заяць Богдан

(народився 03.11.1950р. в с. Іваниківка Підволочийського району Тернопільської обл.) - фахівець-винахідник в галузі індустрії будівельних матеріалів. Успішно закінчивши у 1972р. хіміко- технологічний факультет Львіської політехніки, розпочв свій трудовий шлях на підприємстві, з яким пов\'язано все трудове життя. Тодішній Ямницький цементний завод, який сьогодні став гігантом будівельної індустрії, з відомою назвою ВАТ ,,Івано-Франківськцемент\", прийняв його як технолога. Пройшов шлях до першого заступника голови правління, яким був обраний у 2003р. Упродовж тридцяти років трудової звитяги приймає участь та забезпечує більше, ніж різноманітних етапів реконструкції та пусконалагоджувальних робіт, внаслідок яких невеликий завод стає потужним комплексом будівельної індустрії. Особистий творчий доробок налічує 18 винаходів, кілька корисних моделей і промислових зразків, біля сотні раціоналізаторських пропозицій, а ще - сотні нововведень типу ,,ноу-хау\". За п\'ятнадцять років в якості технічного керівника розглянув і на підставі глибокого аналізу кваліфікував більше тисячі раціоналізаторських пропозицій.
Згоба Василь

Народився 22.04.1941 р. у с. Березівці Тисменицького р-ну -Франківської обл. Член НСХУ з 1989. Твори закуплено: МУ. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Канади, США.
Згоба Дарія Ярославівна

Народилася в м. Івано-Франківську 7 листопада 1989 року. Заслужений майстер спорту України, член національної збірної команди України зі спортивної гімнастики. Спортсменка представляє фізкультурно-спортивне товариство «Динамо», є вихованкою Івано-Франківської СДЮШОР №1. - володарка Кубка України зі спортивної гімнастики 2005 року; - бронзова призерка чемпіонату Європи 2005 року; - бронзова призер Кубка світу 2006 року; - срібна та бронзова призерка Кубка світу 2005 року; - чемпіонка Європи 2007 року; - бронзова призерка чемпіонату Європи 2008 року, де здобула ліцензію на участь у ХХІХ літніх Олімпійських іграх в Пекіні. Тренер – Заслужений тренер України - Крижанівська Оксана Іванівна.
Зорій Михайло

(1908р. - 1995р.) Навчався в приватній школі малярства проф. А.Терлецького, м.Краків. Краківській Академії Мистецтв - відділ малярства і пластики. Учасник вистовок: 1932р. - м.Краків, 1941р. - І обласна виставка, м.Станіслав. Персональна виставка: 1995р. - м.Івано-Франківськ, 1992р. - звання Людина Року. Твори знаходяться в музеях: Івано-Франківському художньому, в приватних колекціях Австралії, Канади, Польщі - 13 робіт.
Зорій Михайло

Митець-графік, живописець, театральний художник, монументаліст, педагог, який жив і працював у Станіславові минулого ХХ ст. Народився Михайло Зорій в родині робітника. Батьківське вміння творити красу розбудило в малому Михайлику талант художника, зумовило його ранній потяг до малювання. Саме батько був його першим вчителем і наставником, який всіляко підтримував і заохочував перші спроби сина пізнавати навколишній світ. Після закінчення Станіславської гімназії Михайло Зорій стає студентом Краківської академії мистецтв, де отримує фахову підготовку у відділі живопису та графіки. На долю митця випали важкі життєві випробування в роки Першої і Другої Світової війни. У різні періоди своєї творчості Михайло Зорій успішно займався живописом. До кращих його витворів пензля належить „Портрет Іванки Смик” „Автопортрет”, „Портрет матері”. Оригінальними є роботи „Будяк”, „Липи”, „Старий двір”, „Яблуня цвіте”. Широкий творчий діапазон митця охоплює й графіку малих форм – екслібрис і геральдику.
Іваничук Роман

(27 травня 1929 р., с.Трач Косів. р-ну) - український письменик і громадсько-культурний діяч. Навчався у Коломийській гімназії, Львівському університеті ім.І.Франка. Учителював на Львівщині. З 1963 р. працює в редакції журналу ,,Дзвін" (до 1990 р. - ,,Жовтень"). Роман Іваничук - лауреат премії ім.А.Головка (1979), Національної премії України ім.Т.Шевченка (1985), ім.І.Мазепи (1999). У доробку письменника близько п'ятнадцяти історичних романів, якими він намагається заповнити білі плями в нашій історії. Його твори перекладені, зокрема, французькою, російською та іншими мовами.
Іваночко Василь

Іваночко Василь – педагог, видавець, пластун. Народився 1968 року у м. Бурштині. Закінчив художньо-графічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. Працював вчителем малювання у с. Микуличин. Активний учасник всеукраїнських пластових таборів. В 1995 році зайнявся видавничою діяльністю. Створив видавництво „Лілея-НВ”. Як видавець послідовно здійснює свою програму – видав основну пластову літературу, твори С. Ленкавського, спогади українських партизанів. Від 1998 року співпрацює з сучасними українськими авторами художньої літератури. Як директор видавництва відзначений чисельними нагородами форумів книговидавців. Член громадського об’єднання „Моє місто”.
Іванцев Денис - Лев

(1910 р., с. Делева Тлумац. р-ну - 2003, м.Івано-Франківськ) - художник. Закінчив Тлумацьку гімназію, Академію Мистецтв у Кракові та Варшавський інститут практичних занять. Автор більше сотні високохудожніх творів, у центрі яких краса рідного краю, доля України за багатовікову історію. Учасник численних представницьких виставок у Кракові, Відні, Львові. За вагомий внесок у розвиток світової культури Міжнародний Біографічний Центр (м. Кембридж, Англія) визнав його Міжнародною людиною року (1992р.).
Іванцев Денис-Лев

Народився в сім’ї священика. У 1929 р. закінчив Тлумацьку гімназію неокласичного типу; у 1930—1935 рр. навчався на малярському відділі Краківської академії мистецтв (Польща). Одночасно закінчив школу пейзажу, школу графіки, школу різьби — кермічний відділ (з відзнакою). Працював у майстерні Ф. Павтша. Склав у АМ педагогічні іспити. У 1936—1937 рр. продовжив студії у Варшавському державному інституті практичних занять, які успішно закінчив (з правом викладання мистецтва і ручної праці). Був членом асоціації незалежних українських митців (м. Львів; 1935—1939 рр.). Працював у гімназії Ярослава (під Перемишлем). На короткий час переїжджає до Львова. У 1939 р. вчителює у рідному селі. З 1941 р. — методист Станіславського обласного будинку народної творчості. З початком Великої Вітчизняної війни переїхав до рідного села, де жив до 1970 р.: працював учителем малювання в сільській школі. З 1970 р. (після виходу на пенсію) жив і працював у м. Івано-Франківськ, де й помер. Творчий шлях розпочав ще у молоді роки художніми експериментами в дусі абстрактного мистецтва: «Прамати», «Гротеск», «Кристалізація думки» (усі — середина 1930-х рр.) та ін. Наприкінці 1930-х рр. звернувся до пейзажного живопису: «Зима в Татрах», «Зимовий пейзаж», «Провесна», «Міст», «Вулики», «Віз», «Рибалки на Дністрі», «Місячна ніч над Дніпром» тощо. У більш пізній період творчості (1960—1970-ті рр.) поновив експерименти в абстрактному стилі: «Людина-машина», «Істина — нескінченність», «Кругообіг речовин у природі», «Атомний вік» та ін. Багато працював також над творами монументального характеру, здійснив розписи церков у м. Івано-Франківськ, смт Немирів (Львівської обл.), смт Коропці (Тернопільської обл.) та ін. Спадщина Дениса-Лева Іванцева налічує кілька сот олійних полотен, графічних аркушів і пластичних композицій, які зберігаються в Івано-Франківську, Львові та у багатьох приватних колекціях країн світу.
Івашкун Михайло

(народився 4 вересня 1930р. в с. Невочин Богородчанського району) - Заслужений раціоналізатор УРСР, майстер ,,Золоті руки". Основний відрізок трудового і творчого шляху пов'язаний з Івано-Франківським шкіряним об'єднанням (нині ВАТ ,,Плай"), де пропрацював більше 30 літ слюсарем, електрозварювальником, бригадиром комплексної бригади в ремонтно-механічному цеху. Автор більше 200 раціоналізаторських пропозицій з вдосконалення та відновлення механізмів і машин, механізації ручної праці, нестандартного обладнання для шкіряного виробництва, за що Указом президії Верховної Ради УРСР від 08.12.1976р. удостоєний Почесного звання ,,Заслужений раціоналізатор Української РСР".
Іздрик Юрій

(18 жовтня 1962 р., м.Калуш) - український поет, прозаїк, драматург, художник і журналіст. Вчився у Калуській СШ № 6. У 1984 р. закінчив Львівський політехнічний інститут. Друкувався в журналах "Перевал", "Четвер". "Сучасність" та інших. Автор прозових книг "Воццек" (1997), "Острів КРК" (1998), "Подвійний Леон" (2000).
Ільєва Ганна

Вчитель-методист Далешівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Городенківського району Івано-Франківської області. За фахом - український філолог і музикант. Авторка сценарію численних мистецьких заходів і низки пісенних текстів. Фольклористка. Голова осередку ТУМ імені Т.Г. Шевченка "Просвіта". Нагороджена медаллю "Ветеран праці", Почесними грамотами Міністерства освіти України. Народилася 12 серпня 1938 року в с. Колінки Городенківського району на Івано-Франківщині. Ганна Михайлівна закінчила бібліотечне відділення Снятинського культосвітнього технікуму та історико-філологічний факультет Івано-Франківського педінституту ім. Василя Стефаника за спеціальністю "вчитель української мови, літератури і музики". Працювала бібліотекарем у рідному селі, згодом - вчителькою української мови та літератури в Голинській СШ. За сімейними обставинами повернулася на батьківщину, у придністровське Покуття. Викладає українську філологію.
Ількевич Григорій

(псевд.: Мирослав; Мирослав з Городенки; Мірослав; Мірослав з Городенки; Мірослав І... ч; 13.10.1803, с.Нове Село, тепер Львівська обл. -- 1841, м.Городенка) - укр. фольклорист, етнограф, пареміограф і педагог. Навчався у м.Жовкві. 1822 склав екстерном іспити на народного вчителя. 1824-1835 вчитель у Коломиї, 1835-1841 - у Городенці, де помер і похований. Зібрав і видав «Галицькі приповідки й загадки» (Відень, 1841), де вмістив 2700 прислів'їв і приказок та 60 загадок, які високо оцінив І.Франко (ЗНТШ, 1912), І.Срезневський (ЖМНП. -- 1843 і 1842), П.Шафарик у «Слов'янському народописі», а Ф.Челаковський використав у свому «Мудрослові...» (1852). Десяток прислів'їв і записи народних пісень надруковані у «Русалці Дністровій». Автор статей «Забобони, що існують між простим народом у Галичині» (1836), «Про українську мітольогію відповідно до народних переказів (1839), «3вичаї народу Волині» (1840). У рукописі залишився «Збірник укр. історичних пісень», з якого дещо передрукував Я. Головацький.
Ісаков Олександр Володимирович

Народився 17 жовтня 1989 року. Майстер спорту України, член національної збірної команди України з плавання. Спортсмен представляє фізкультурно-спортивне товариство «Колос», вихованець Івано-Франківської ДЮСШ «Олімп». - неодноразовий чемпіон та рекордсмен України. - фіналіст чемпіонату світу серед юніорів 2006 року; - переможець ІІІ літніх спортивних ігор України 2007 року; - чемпіон України 2007 року; - чемпіон України 2010 року (200 метрів на спині) ; - чемпіон України 2010 року (100 метрів на спині); - переможець Кубку України-2010 (100 та 200 метрів на спині); - І місце на відкритому літньому чемпіонаті України з плавання-2010 (50, 100 та 200 метрів на спині); - І місце на Національному кубку України з плавання-2010 ( 50 та 100 метрів на спині) Тренер – тренер вищої категорії Ісакова Людмила Петрівна.
Іщенко Василь

(народився 14 січня 1951р. в с.Смільчинці Лисянського району на Черкащині) - Заслужений будівельник України, професійний дорожник, раціоналізатор, господарський керівник. Після закінчення Київського автодорожнього інституту і здобуття фаху інженера шляхів сполучення розпочинає більш як 30-річний трудовий шлях в Івано-Франківському дорожньо-ремонтному будівельному управлінні №31 Івано-Франківського ,,Облавтодору\". Геодезист, майстер, виконроб, головний інженер, начальник управління (з серпня 2002р.) - такий трудовий шлях зростання в управлінні, впродовж якого зароджувались і впроваджувались десятки раціоналізаторських пропозицій. Найоригіналнішим із напрацювань вважає установку для переробки гудрону на бітум. На знак визнання заслуг в дорожньому будівництві в грудні 2004р. удостоєний звання ,,Заслужений будівельник України\".
Канюс Микола

народився 3 травня 1953 р. у с.Лисці Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Київський державний художній інститут, 1980 р. Викладачі: Виродова-Готье В., Григорьев В., Ковтонюк I., Вечірко М. Член НСХУ з 1993р. Твори знаходяться у Івано-Франківському художньому музеї, краєзнавчому музеї, у приватних колекціях України, Канади, Ізраїлю, Словаччини, США, Росії, Польщі.
Капак Микола

(25.01.1951, Coлотвино) - український архітектор. Лауреат держаної премії України по архітектурі (1992) і обл. краєзнавчої премії імені І.Вагилсвича(1998). Закінчив Солотвинську СШ (1968) і факультет містобудування Київ. Інженерно-будівельного інституту (1973). Головний архітектор Рожнятів. району (1973-1975), помічник першого заступника голови Івано-Франківського облвиконкому (1975-1980). З 1980 р. перший заступник головного архітектора області. З 1986 - член ради і колегії обл. організації Укр. Товариства охорони пам'яток історії і культури. Автор проектів забудови центрів сіл Ценява і Рівне Рожнятівського, Жураки Богородчанського, Гостів - Тлумацького, Дебеславці -- Коломийського районів. Багато зробив для реставрації церкви святого Пантелеймона у с.Шевченкове Галицького р-ну і Княжої криниці того ж р-ну. Врятував від знищення церкви у Микитинцях Косівського Устя і Хлібичин Снятинського районів.
Капій Мирослав

(5 травня 1888р., с.Коцюбинці Тернопіл. обл. - 24 березня 1949 р., Косів) - педагог, письменник, перекладач, фольклорист. Автор науково-фантастичної повісті "Країна блакитних орхідей" (1932р.), повісті " Із-над Срібного Сяну", збірки науково-фантастичних нарисів " Неймовірні оповідання". Підготував до друку збірку віршів про Карпати. Жив у Косові в 1945 - 1949 рр.
Капущак Іван

(17 листопада 1807р., с. Ляхівці, тепер Підгір'я Богородчан. р-ну - 17 жовтня 1868 р., там само) - громадсько-політичний діяч Галичини. У 1848 р. був обраний депутатом в австрійський рейхстрат (парламент), де виголосив полум'яну промову на захист простого бідного селянства.
Карась Ганна

Карась Ганна (31.10.1955, Раківчик Коломийського р-ну) - укр. хор. диригент, педагог, муз.-громад. діячка. Заслужений працівник культури України (1999), кандидат педагогічних наук (з 1986), чл. Нац. спілки краєзнавців (2007). Закінчила Товмачицьку 8-річну школу (1971), муз.-пед. відділ Коломийського пед. уч-ща (1975), муз.-пед. факультет Івано-Франківського педінституту імені В.Стефаника (1979). Працювала вчителем обл. школи-інтернату для дітей-сиріт, зав. відділу культури Івано-Франківського МВК (1987-90), викл., доцент Ін-ту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (1990-98, з 1998 до 2006 – доц. за сумісництвом, з травня 2006 – доц.), заступник, радник міського голови м. Івано-Франківська (1998-2001, 2003-2006), начальник управління культури ОДА (2001-2003), з 2007 – докторант Нац. академії кер. кадрів культури і мистецтв (м. Київ). Проректор з виховної роботи Прикарпат. нац. ун-ту ім. В. Стефаника. Автор понад 20 публікацій. Вивчає і популяризує історію музичної культури Прикарпаття і діаспори. Художній керівник і диригент народного аматорського хору „Первоцвіт” с. Микитинців, який був заснований у 1899 р. З 1996 - регент собору св. Володимира та св. Ольги. Учасниця міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференцій. Авторка збірника хорових творів \"Повік не зів\'яне \"Первоцвіт\" (Нью-Йорк, 1995 та Івано-Франківськ, 1995). У 2000 р. обрана головою Івано-Франківської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Ініціатор заснування міської мистецької премії ім. І. Франка (2000, голова комісії 2000-2001). Автор видання „Денис Січинський. Хорові твори” та збірки духовних хорових творів „Нехай святиться ім’я твоє”. Редактор „Довідника вулиць Івано-Франківська”, співавтор книг „Мій рідний край Прикарпаття”, „Івано-Франківськ: культурно-мистецька хроніка Незалежності” (2001), „Івано-Франківськ в пам’ятках історії та культури” (2001), „Івано-Франківськ. Енциклопедичний довідник” (2010).
Кардаш Василь

Народився 12.01.1966 p. у с. Загвізді Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут . В.Стефаника (художньо-графічний факультет), 1990р. Викладачі: Фіголь М., Канюс М., Лукань В, Сірко В. Твори знаходяться у приватних колекціях України, Польщі, Німеччини, Австралії, Нікарагуа.
Кардащук Микола

(народився 23 травня 1929р. в с. Старі Кути Косівського району) - лікар-стоматолог, кандидат медичних наук, громадсько-політичний діяч, полковник, Кращий вчений-винахідник області 2004р. Вищу освіту здобуває в Львівському медичному інституті, який закінчує в 1964р. Працює викладачем хірургічної стоматології у Чернівецькому медучилищі, хірургом-стоматологом в нейрохірургічному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні. У 1972 році успішно захищає кандидатську дисертацію. Як винахідник, на кафедрі органічної хімії Чернівецького університету в 1980р. синтезує новий хімічний препарат \"Дісанол-1\" з високоефективними протизапальними, антимікробними, гемостатичними, знеболюючими і стимулюючими регенерацію властивостями і отримує авторське свідоцтво колишнього СРСР на винахід, та тільки через 20 років повертається до втілення цієї великої ідеї. Автор 32 наукових праць і 22 раціоналізаторських пропозицій, отримує 7 патентів України, з яких три - в 2004р.: на речовину, розчин і Дісанолову мазь. З 1980р. за запрошенням ректора Івано-Франківського медичного інституту обіймає посаду асистента кафедри ортопедичної стоматології, де працює до 1986р. Через політичні переслідування вимушений звільнитися з роботи у медичному інституті і в 1987р. влаштовується працювати на заводі \"Індуктор\" лікарем-стоматологом і лише в 1997р. повертається в медакадемію, нині університет. За вагомий особистий внесок у медичнну науку, досягнення на винахідницькій ниві, багатогранну суспільно-політичну і громадську діяльність визнаний Кращим винахідником області (2004р.), нагороджений Дипломом почесного члена ВАТ \"Просвіта\" ім. Т.Шевченка і медаллю \"Будівничий України\", Дипломом та медаллю \"10 років СОУ\" і Грамотами Збройних Сил України, Відзнакою \"Офіцерський Хрест з мечами\" та грамотою і медаллю \"За заслуги в захисті і розбудові Незалежної Української Держави\", Грамотами і медаллю УПА \"50 років С.Бандери\" за співпрацю з Братством ОУН-УПА Карпатського краю та ін. відзнаками.
Кардащук Микола

(народився 23 травня 1929р. в с. Старі Кути Косівського району) - лікар-стоматолог, кандидат медичних наук, громадсько-політичний діяч, полковник, Кращий вчений-винахідник області 2004р. Вищу освіту здобуває в Львівському медичному інституті, який закінчує в 1964р. Працює викладачем хірургічної стоматології у Чернівецькому медучилищі, хірургом-стоматологом в нейрохірургічному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні. У 1972 році успішно захищає кандидатську дисертацію. Як винахідник, на кафедрі органічної хімії Чернівецького університету в 1980р. синтезує новий хімічний препарат \"Дісанол-1\" з високоефективними протизапальними, антимікробними, гемостатичними, знеболюючими і стимулюючими регенерацію властивостями і отримує авторське свідоцтво колишнього СРСР на винахід, та тільки через 20 років повертається до втілення цієї великої ідеї. Автор 32 наукових праць і 22 раціоналізаторських пропозицій, отримує 7 патентів України, з яких три - в 2004р.: на речовину, розчин і Дісанолову мазь. З 1980р. за запрошенням ректора Івано-Франківського медичного інституту обіймає посаду асистента кафедри ортопедичної стоматології, де працює до 1986р. Через політичні переслідування вимушений звільнитися з роботи у медичному інституті і в 1987р. влаштовується працювати на заводі \"Індуктор\" лікарем-стоматологом і лише в 1997р. повертається в медакадемію, нині університет. За вагомий особистий внесок у медичнну науку, досягнення на винахідницькій ниві, багатогранну суспільно-політичну і громадську діяльність визнаний Кращим винахідником області (2004р.), нагороджений Дипломом почесного члена ВУТ \"Просвіта\" ім. Т.Шевченка і медаллю \"Будівничий України\", Дипломом та медаллю \"10 років СОУ\" і Грамотами Збройних Сил України, Відзнакою \"Офіцерський Хрест з мечами\" та грамотою і медаллю \"За заслуги в захисті і розбудові Незалежної Української Держави\", Грамотами і медаллю УПА \"50 років С.Бандери\" за співпрацю з Братством ОУН-УПА Карпатського краю та ін. відзнаками.
Карий Володимир

Володимир Карий, поліграфіст-фахівець, видавець. Народився в 1948 році на Львівщині. Закінчив Львівський поліграфічний технікум, згодом здобув вищу освіту з присвоєнням кваліфікації інженера-механіка. Працював в Галицькій, згодом у Снятинській районних друкарнях. З 1996 року – директор ЗАТ Видавничо-друкарська фірма „ПрутПринт”. Фірма „ПринтПрут” одна з перших впровадила комп’ютер у видавничу діяльність. Видає у співпраці з обласним інститутом ППО всеукраїнський журнал „Обрії”, науково-методичний вісник „Джерела”, альманахи „Покуття” і „Ямгорів”, друкує газети органів влади трьох районів Івано-Франківщини. Основну увагу приділяє виготовленню книжкової продукції. В. Карий – член редколегій науково-педагогічного журналу „Обрії”, альманахів „Покуття” та „Ямгорів”. Голова творчого Клубу ім. М. Черемшини, заступник голови районної ради товариства „Просвіта”. За наукову-технічну діяльність нагороджений Дипломами Центрального правління НТТ, Почесною грамотою Держкомінформполітики, Срібною ювілейною медаллю з нагоди 2000-ліття Різдва Христового. Він лауреат літературних премій ім. Марійки Підгірянки (1995) та ім. Марка Черемшини (2000).
Карпаш Олег Михайлович

Народився 9.01.1949 в м. Тлумач на Івано-Франківщині. Доктор технічних наук, професор, проректор з наукової роботи Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, академік Української нафтогазової академії, Гірничої академії та Міжнародної академії стандартизації, Заслужений діяч науки і техніки України Основні віхи наукового зростання: З 1972 року – після закінчення Івано-Франківського інституту нафти і газу (факультет автоматизації і економіки), працює в науково-дослідних та дослідно-впровадницьких організаціях: - Укрдіпронафта (м. Київ); - ВНДІТнафта (м. Самара); - Івано-Франківський інститут нафти і газу (нині національний технічний університет нафти і газу); - СКТБ „Надра”. 1983 – захист кандидатської дисертації на тему „Підвищення роботоздатності бурильних труб з конічними стабілізуючими поясками”. З 1990 р. – упродовж десяти літ О. М. Карпаш обіймає посаду директора Івано-Франківської науково-виробничої фірми „Зонд”, де за його ініціативою була запроваджена єдина у Західному регіоні України, сертифікована в системі УкрСЕПРО, система якості на відповідність вимогам стандартів ISO, випробувальна лабораторія нафтового обладнання та інструменту. а також Атестаційний центр, який проводить атестацію фахівців з неруйнівного контролю відповідно до європейських норм. 1996 р. – докторська дисертація на тему „Методи і засоби забезпечення роботоздатності трубних колон” із здобуттям наукового ступеня доктора технічних наук і з присвоєнням у 1997 р. вченого звання професора. 1999 р. – присвоєно звання „Заслужений працівник газової промисловості”. Рішенням Міжнародного підтримки соціальних ініціатив в Україні ім. І. Мазепи за поданням Української Асоціації якості Карпаш О. М. занесений в „Золоту Книгу України – 2000”, обраний членом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. З 2001 р. – проректор з наукової роботи Івано-Франківського технічного університету нафти і газу. 2001 р. – присвоєно почесне звання „Заслужений діяч науки і техніки України”. В творчому доробку О. М. Карпаша понад 200 публікацій та 34 винаходи. Сформував власну наукову школу, де проходять становлення як вчені-винахідники обдаровані творчі особистості, 9 із яких уже захистили кандидатські дисертації. О. М. Карпаш – член редколегії науково-технічних журналів: „Технічна діагностика та неруйнівний контроль”, „Методи та прилади контролю якості”, „Розвідка і розробка нафтових і газових родовищ”, „Ринок інсталяційний “. Як авторитетний вчений, обраний членом Клубу лідерів України. Під його керівництвом розроблено та впроваджено у виробництво комплекс технічних засобів, серед яких пересувні установки ПЛНК-1, ПЛНК-2, ПЛНК-5, стаціонарні установки „Ремонт-1”, СОТ-1М; переносні установки „Зонд-3”, „Зонд-6”, окремі прилади, сервісні пристрої, технології, рекомендації та низка інших напрацювань з неруйнівного контролю і технічної діагностики нафтогазового, бурового обладнання та інструменту, які втілені в більш як в 30 нормативних документах різних рівнів (ДСТУ, ГСТУ, СОУ, СТП та інші). За участю проректора-винахідника в університеті створено спеціальний відділ з інтелектуальної власності, формується і завойовує право на життя технопарк, запроваджуються сучасні форми моніторингу, маркетингу, введення в господарський обіг та комерціалізації інтелектуального продукту, забезпечується формування інноваційної культури майбутніх фахівців, завдяки освоєнню спеціального курсу „Основи інтелектуальної власності”, запровадженого в навчальний процес. Джерело інформації: Етюди про галицьких кмітливців : збірка портретних автобіографічних нарисів винахідників Прикарпаття : довід. вид. / Б. І. Середюк. – Івано-Франківськ : ПП Супрун, 2005. – С. 117-120.
Касіянчук Василь

(народився 8 серпня 1948р. в селищі Делятин) - господарський керівник, винахідник, кандидат технічних наук, старший співробітник, член-кореспондент Академії інженерних наук України. Делятинська середня школа робітничої молоді (1966), Київський технологічний інститут харчової промисловості, нині Національний університет харчових технологій (1972), Аспірантура цього ж інституту (1984), Інститут управління Академії народного господарства СРСР в Москві (1985), захист дисертації із здобуттям вченого ступеня кандидата технічних наук, визнання член-кореспондентом Академії інженерних наук України - такий шлях набуття та примноження знань Василя Касіянчука. Упродовж навчання та праці розробив і впровадив у виробництво більше 100 нових технологій, способів, композицій, одержав 55 авторських свідоцтв колишнього СРСР і патентів України на винаходи, серед яких - \"Технологія безвідходної переробки ріпаку на харчову олію\", \"Безалкогольні напої лікувально-профілактичного призначення \"Черемош\" та \"Аметист\", розроблені в творчій співпраці з відомим професором медицини Ф.І.Мамчуром. Спільно з спеціалістами контрольно-виробничої лабораторії Асоціації \"Карпатхарчопром\" розробив технологію виробництва порошку топінамбуру (протидіабетичного засобу), а в творчій співдружності з Київською компанією \"Інвестиції і технології\" під керівництвом відомого профеора О.Ф.Нємчина ведуться роботи над створенням експериментального виробництва цього порошку та харчових добавок. В його творчому доробку також композиції на бальзами \"Чорний Черемош\", \"Полонина\", \"Говерла\" і профілактична паста для дитячого харчування \"Михасик\". А ще, спільно з Академією медичних наук України винайшов високоефективний лікувально-профілактичний продукт для дитячого харчування \"Вітекс\", безвідходну технологію переробки плодоягідної сировини на готову продукцію і напівфабрикати з використанням суперкавітаційних процесів. Очоливши будівельну компанію \"Захід-Моноліт\", активно включився в розбудову житлового комплексу \"Новекс-Дім\", працює над удосконаленням технологій будівельно-монтажних робіт, використаням найсучасніших будівельних і оздоблювальних матеріалів.
Касіянчук Василь

(народився 8 серпня 1948р. в селищі Делятин) - господарський керівник, винахідник, кандидат технічних наук, старший співробітник, член-кореспондент Академії інженерних наук України. Делятинська середня школа робітничої молоді (1966), Київський технологічний інститут харчової промисловості, нині Національний університет харчових технологій (1972), Аспірантура цього ж інституту (1984), Інститут управління Академії народного господарства СРСР в Москві (1985), захист дисертації із здобуттям вченого ступеня кандидата технічних наук, визнання член-кореспондентом Академії інженерних наук України - такий шлях набуття та примноження знань Василя Касіянчука. Упродовж навчання та праці розробив і впровадив у виробництво більше 100 нових технологій, способів, композицій, одержав 55 авторських свідоцтв колишнього СРСР і патентів України на винаходи, серед яких - \"Технологія безвідходної переробки ріпаку на харчову олію\\\", \"Безалкогольні напої лікувально-профілактичного призначення \"Черемош\\\" та \"Аметист\\\", розроблені в творчій співпраці з відомим професором медицини Ф.І.Мамчуром. Спільно з спеціалістами контрольно-виробничої лабораторії Асоціації \"Карпатхарчопром\\\" розробив технологію виробництва порошку топінамбуру (протидіабетичного засобу), а в творчій співдружності з Київською компанією \"Інвестиції і технології\\\" під керівництвом відомого профеора О.Ф.Нємчина ведуться роботи над створенням експериментального виробництва цього порошку та харчових добавок. В його творчому доробку також композиції на бальзами \"Чорний Черемош\\\", \"Полонина\\\", \"Говерла\\\" і профілактична паста для дитячого харчування \"Михасик\\\". А ще, спільно з Академією медичних наук України винайшов високоефективний лікувально-профілактичний продукт для дитячого харчування \"Вітекс\\\", безвідходну технологію переробки плодоягідної сировини на готову продукцію і напівфабрикати з використанням суперкавітаційних процесів. Очоливши будівельну компанію \"Захід-Моноліт\\\", активно включився в розбудову житлового комплексу \"Новекс-Дім\\\", працює над удосконаленням технологій будівельно-монтажних робіт, використаням найсучасніших будівельних і оздоблювальних матеріалів.
Каспрук Степан

народився 1 січня 1934 р. у с.Нових Скоморохах Галицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Косівське училище прикладного мистецтва, 1963 р. Викладачі: Варення М., Соломченко 0., Добринов І. Член НСХУз1986р. Твори закуплено МКМУ, дирекцією виставок НСХУ. Твори знаходяться у приватних колекціях України.
Качкан Володимир

Качкан Володимир (12 серпня 1940, с. Рибне Тисмениц. р-ну) - академік, визначний громадсько-культурний діяч Прикарпаття, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українознавства Івано-Франківського медичного університету. Член НСПУ (з 1989), НСЖУ, почесний член Спілки краєзнавців Прикарпаття (з 1997). Голова Івано-Франківського відділення НТШ (з 2005). Він є знаним в Україні та поза її межами вченим в галузі етнології, дослідником життя і творчості багатьох визначних, довший час призабутих галичан, які зробили вагомий внесок у скарбницю української та європейської культури і літератури. Автор більше 75 книг та близько 2 тисяч публікацій („Смерековий спів” (1972), „Барви веселки” (1981), „Дивосвіти” (1986), „Анатолій Мокренко” (1989), „Чари верховинської книги” (1990), „Грона любові” (1993), „Житні дзвони” (1995), „Кетяги Рибнянської осені” (1995) та ін.), монографічних праць з літературознавства, фольклористики, історії української літератури, пресології – „Народні пісні в записах М. Павлика” (1974), „Петро Козланюк” (1980), „Народні пісні в записах О. Маковея” (1981), „Роман Федорів” (1983), „Традиції і новаторство публіцистики” (1984), „Ірина Вільде” (1991), „Українське народознавство в іменах” (у 2 ч.:1994-1995), „Нариси з історії української культури в персоналіях” (2005). Життєвим подвигом академіка сучасники по праву вважають монографічне багатотомне видання ,,Хай святиться ім\'я твоє: Історія української літератури та культури в персоналіях (ХIХ-ХХ ст.)\", яке є авторською енциклопедією української культури і літератури 19-20 століття в персоналіях. А за десятий том монографії автору присуджено премію ім. І. Огієнка 2010 року. Лауреат премій: Всеукраїнських - в галузі публіцистики (1990) та ім. Братів Лепких (2002), академічної нагороди ім. Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки (1995), літературно-мистецьких – ім. В. Стефаника (обласна, 1999) та міської ім. І. Франка (2000, за літературно- та українознавчі студії 1999 р.), Міжнародної премії ім. Воляників Швабінських (США, 2002). Нагороди: з нагоди відзначення 10-ї річниці Незалежності України (2001) визнаний переможцем в номінації „Діяч культури і мистецтв десятиліття” за підсумками Івано-Франківського міського конкурсу рейтингу і популярності „Людина десятиліття” ; орден Св. Архистратига Михаїла УПЦ КП (2002) ; медаль Всеукраїнського Товариства „Просвіта” – „Будівничий України”. Американський Біографічний Інститут оголосив обрання академіка Володимира Качкана „Людиною року”, що репрезентує Україну за 2009 рік. До 70-річчя вченого обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка за сприяння ОДА підготовлено видання „Володимир Качкан в літературно-критичному ореолі (фрагменти статей, рецеззій, есеїв, нарисів, діалогів, листів)”.
Качмар Юрій

(народився 28 липня 1934 р. у місті Львові) - науковець-дослідник, фахівець нафтогазової промисловості, кандидат технічних наук, винахідник і раціоналізатор. Закінчує Львіський політехнічний інститут і отримує кваліфікацію гірничого інженера з експлуатації нафтових і газових родовищ. Упродовж 1956-1967 років працює в нафтогазовидобувному управлінні ,,Долинанафтогаз\" на різних посадах: оператором з видобутку нафти, інженером з раціоналізації і винахідництва, ст. інженером виробничо-технічного відділу, завідувачем лабораторії інтенсифікації видобутку нафти і газу. Саме тут вперше зарекомендував себе творчою особистістю, нарацювавши 61 раціоналізаторську пропозицію зі значним економічним ефектом. Вперше на Прикарпатті розробляє і упроваджує новий спосіб експлуатації нафтових свердловин з високим газовим фактором - плунжерний ліфт, та отримує два авторські свідоцтва колишнього СРСР на винайдені засоби дослідження і керування роботою таких свердловин. Упродовж 1967-1980 років працює в Цетральній науково-дослідній лабораторії начальником відділу техніки і технології видобутку нафти. Вже в 1971 році захищає кандидатську дисертацію на тему ,,Дослідження і досвід кислотної обробки низькопроникних слабокарбонатних колекторів\" і здобуває науковий ступінь кандидата технічних наук. В науковому і винахідницькому доробку науковця-дослідника на часі 12 монографій, понад 100 наукових статей, 22 винаходи, з урахуванням яких він обирається дійсним членом Української нафтогазової академії та визнається лауреатом премії УНГ в 1998 році.
Качмар Юрій

(народився 28 липня 1934 р. у місті Львові) - науковець-дослідник, фахівець нафтогазової промисловості, кандидат технічних наук, винахідник і раціоналізатор. Закінчує Львіський політехнічний інститут і отримує кваліфікацію гірничого інженера з експлуатації нафтових і газових родовищ. Упродовж 1956-1967 років працює в нафтогазовидобувному управлінні ,,Долинанафтогаз\\\" на різних посадах: оператором з видобутку нафти, інженером з раціоналізації і винахідництва, ст. інженером виробничо-технічного відділу, завідувачем лабораторії інтенсифікації видобутку нафти і газу. Саме тут вперше зарекомендував себе творчою особистістю, нарацювавши 61 раціоналізаторську пропозицію зі значним економічним ефектом. Вперше на Прикарпатті розробляє і упроваджує новий спосіб експлуатації нафтових свердловин з високим газовим фактором - плунжерний ліфт, та отримує два авторські свідоцтва колишнього СРСР на винайдені засоби дослідження і керування роботою таких свердловин. Упродовж 1967-1980 років працює в Цетральній науково-дослідній лабораторії начальником відділу техніки і технології видобутку нафти. Вже в 1971 році захищає кандидатську дисертацію на тему ,,Дослідження і досвід кислотної обробки низькопроникних слабокарбонатних колекторів\\\" і здобуває науковий ступінь кандидата технічних наук. В науковому і винахідницькому доробку науковця-дослідника на часі 12 монографій, понад 100 наукових статей, 22 винаходи, з урахуванням яких він обирається дійсним членом Української нафтогазової академії та визнається лауреатом премії УНГ в 1998 році.
Квятковська Мар’яна Василівна

1987 р. н., майстер спорту України міжнародного класу, член національної збірної команди України з вільної боротьби. Спортсменка ШВСМ, представляє УФВіС МОН, вихованка Калуської СДЮШОР. Квятковська займалася менше півроку, і вже перемогла на турнірі «Світ дитини» у Львові. Через півроку вона одразу стала третьою на чемпіонаті України серед кадетів. Першими тренерами були Ігор Барна та Ігор Кірілов. Згодом вона пішла на навчання у львівський спорт-інтернат. Там тренував Олег Сазонов. А нині вона займається у львівському спортивному клубі «Лідер», вже рік там її тренує Ігор Дух. Квятковська встигає вчитися у двох вищих навчальних закладах — Прикарпатському університеті імені В.Стефаника та Київському МАУПі. Звісно, непросто гризти граніт науки, маючи щільний спортивний графік. Саме тому вона дякує керівництву вишів та викладачам, які з розумінням ставляться до спортсменів. Нині всі регалії калуської борчині можна перечисляти довго. 2003 р. на першості Європи серед кадетів (6 місце) 2004 р. бронзова призерка першості Європи серед кадетів (3 місце) 2006 р. на чемпіонаті світу серед юніорів (5 місце) 2007 р. переможець чемпіонату Європи серед молоді (1 місце) 2007 р. на чемпіонаті світу (5 місце); 2010 р. чемпіонка України у ваговій категорії до 63 кг. Зовсім недавно разом з жіночою українською збірною Мар’яна Квятковська побувала на Кубку світу з вільної боротьби у китайському місті Нанджінг-Сіті, де Україна зайняла четверте місце.
Кива Галина

(12 березня 1930р., с.Пустоварівка на Київщині - 14 грудня 1979р., Косів) - майстер художньої вишивки, заслужений майстер народної творчості. Працювала заступником голови Косівської килимарської артілі. За її сприяння був створений музей гуцульської архітектури проти неба, а в 1970 - Косівський музей гуцульського мистецтва і побуту .
Киселюк Роман

(22.07.1947, с-ще Делятин, тепер Надвірнянського р-ну) - укр. археолог, краєзнавець і літератор. Закінчив 9 класів Делятинської СШ № 1, Яворівське училище художніх ремесел (1966) та історичний факультет Львівського університету ім.І.Франка (1974). Вчитель Зарічанської 8-річної школи. З 1980 екскурсовод Яремчекскурсбюро. З 1981 ст. інструктор-методист Яремчанської дитячої турбази "Прут", з 1985 -її директор. 1969 відкрив археологічну стоянку "Площа-7" (при вул. Шевченка в Делятині), повідомивши про своє відкриття М.Клапчука (див.). Автор збірки віршів, новел і краєзн. нарисів "Камінь Довбуша" (Яремче, 1995) та книги "Папороть Чусайстра" (Яремче, 1996).
Кисілевська (Сіменович) Олена

(24 березня 1869 р., с.Фільварки Тернопіл. обл. - 29 березня 1956 р., Оттава, Канада) - суспільно-політична, громадсько-культурна діячка, організатор і редактор жіночої преси, письменниця. Народилася вона на Поділлі, однак формувалася як особистість на Прикарпатті. Очевидно, з генами батьків передалася дівчині любов до рідної землі і її народу, безмежна жага і дивовижна здатність до суспільно-корисної праці, до просвітництва. Уже п'ятнадцятирічною дівчиною Олена Кисілевська брала участь в установчих зборах ,,Товариства руських женщин", заснованого Наталією Кобринською. Згодом стала діяльним членом-засновником перших жіночих товариств у Станіславі, Коломиї, активно працювала у Львівській жіночій громаді. 1925 р. Олена Кисіленвська засновує у Коломиї і стає впродовж 14 років редактором часопису ,,Жіноча доля". Цей журнал мав значну кількість читачів, вважався авторитетним, глибоко змістовним універсальним ілюстрованим виданням, на сторінках котрого читачі різних вікових груп та художніх уподобань знаходили необхідну інформацію через різножанрові публікації - від політики та громадсько-культурного життя, просвітництва до порад у господарстві. В літературу Олена Кисілевська увійшла під псевдонімом ,,Калина" та ,,Галичанка". 1903 року в редагованому Іваном Франком журналі ,,Літературно-науковий вісник" з'явився цикл її оповідань ,,Лікарка", ,,В поштовім бюро", ,,Каліка", ,,Огонь", де письменниця висвітлювала життя різних прошарків галицького суспільства. А в 1910 році побачила світ перша книжка Олени Кисілевської - збірка нарисів під назвою ,,Враження з дороги". Пізніше з-під її пера виходить чимало оповідань, в яких вдало використано гуцульську говірку, описано красу карпатської природи. У період Другої світової війни, як людина національно-патріотичних поглядів, Олена Кисілевська змушена була залишити рідну землю. Доля привела її в Західну Європу, а потім в Канаду. Живучи за кордоном, письменниця листувалася з широким колом друзів, писала статті, спогади, брала участь у діяльності жіночих організацій. Тут вона видала збірку нарисів ,,По рідному краю", до якої увійшли твори з попередніх книжок карпатського, кримського та поліського циклів.
Кірюк Христина

(народилася 16 серпня 1950 року в м. Івано-Франківську) - заслужений винахідник України. Після закінчення школи та Коломийського фармацевтичного училища, Христина Іванівна започаткувала свою трудову діяльність в 1968 році з посади рецептора аптеки в Заболотові Снятинського району. Через шість років вирішила скоригувати обраний фах і втілити свої знання на виробництві в Івано-Франківському обласному об\'єднанні спиртової і лікеро-горілчаної промисловості. Одночасно, без відриву від виробництва, підвищує свій фах, навчаючись в Київському технологічному інституті харчової промисловості. Саме в об\'єднанні сформувалась як особистість і пройшла шлях від завідувача лабораторією хлібопекаського цеху до заступника генерального директора з якості. Завдяки їй створено і впроваджено у виробництво широкий асортимент горілок: ,,Банкетна\", ,,Корона\", ,,Древньогалицька\", ,,Золота тайстра\", ,,Полонина\", ,,Роксолана\", ,,Гранд\", ,,Карпатська\", ,,Корал\"; лікерів: ,,Королівський\", ,,Чорний оксамит\", ,,Смарагд\", ,,Рубін\"; бальзамів: ,,Прикарпатський\", ,,Княгинин\", Клеопатра\"; серії коктейлів ,,Віват\", які користуються широким попитом і принесли об\'єднанню у свій час славу та визнання. Саме вони здобули більше 50-ти дипломів на вітчизняних виставках і понад 30 - на Міжнародних, торгова марка ,,Княгинин\" визнана Лауреатом популярного Міжнародного рейтингу ,,Золота Фортуна-98\", як еталон якості і вірності старим традиціям. Всього на рахунку творчої особистості більше 50-ти винаходів, промислових зразків і знаків для товарів і послуг. Активний громадський діяч. Як член Президії обласної організації Товариства винахідників і раціоналізаторів і голова низового осередку багато робить для створення сприятливої творчої атмосфери, боляче сприймає неналежний рівень використання інтелектуального потенціалу колективу, краю, України в цілому. Неодноразовий переможець популярного обласного рейтингу ,,Галицький кмітливець року\" у номінації ,,Кращий винахідник серед жінок\" з 1997 року, одна з кращих голів низових осередків ТВР України Івано-Франківщини, Христина Кірюк стала першою жінкою в області, якій Указом Президента України в 2003 році присвоєно почесне звання ,,Заслужений винахідник України\".
Климишин Іван

(17.01.1933, с.Кутиська Кременецького повіту, тепер Лановецького району Тернопільська обл.) - укр. учений-астроном і педагог. Академік Академії вищої школи України (з 1993). Дійсний член НТШ (з 1992). Канд. фізико-математичних наук (з 1961). Доктор фізико-математичних наук (з 1971). Професор (з 1980). Екстерном закінчив Львівську СШ № 8 (1950), фіз.-мат. факультет Львівського університету ім.І.Франка (1955) та аспірантуру за спеціальністю астрофізика при кафедрі фізики Львівського університету (1958). З лютого 1958 мол. науковий співробітник Астрономічної обсерваторії (АО) ЛДУ, 1958-1960 - начальник Львівської станції спостережень штучних супутників Землі, з 1961 - зав. відділу астрофізики АО, 1962-1970 -заст. дир. АО, 1970-1974 зав. відділу. З серпня 1974 до 1993 - проф. катедри фізики Івано-Франкківського педінституту (тепер Прикарпатський університет) ім. В.Стефаника; з квітня 1993 - зав. кафедри теоретичної фізики. З 1991 одночасно проф. Духовного інституту УГКЦ. Досліджує радіаційну космічну Газодинаміку; отримав наближений розв\'язок задачі про структуру зоряної ударної хвилі; вивів формулу для шкали висот; разом з Б.Гнатиком отримав асимптоматичну формулу, що описує зміну швидкості руху ударної хвилі в однорідному середовищі з довільним розподілом густини. Автор праць і підручників - \"Ударні хвилі в неоднорідних середовищах\" (Львів, 1972); \"Ударние волни в оболочках звезд\" (Москва, 1984); \"Календар природи і людини\" (Львів, 1975 і 1983); \"Календарь и хронология\" (Москва, 1981); \"Астрономия\" (Москва, 1976, 1980, 1986; нім. пер. Гайдельберґ, 1991); \"Атлас зоряного неба\" (Львів, 1985); \"Открытие Вселенной\" (Москва, 1987); \"Элементарная астрономия\" (Москва, 1991); \"Перлини зоряного неба\" (К., 1981; рос. пер. - К., 1988); \"Релятивістська астрономія\" (К., 1980, рос. пер. - Москва, 1983 і 1989); \"Наука і релігія: протистояння чи взаємо-доповнення?\" (Коломия, 1991) і \"Вчені знаходять Бога\" (Івано-Франківськ, 1993; Тернопіль, 1995). К. - чл. Міжнар. Астроном, союзу (з 1864). Засл. працівник Вищої школи України (з (989). У серпні 1994 ім\'я \"Климишин\" присвоєно малій планеті № 3653 (обертається між Марсом і Юпітером), яку 25.04.1979 відкрив співробітник Кримської астрофіз. обсерваторії М.Черних.
Климишин Ярослав

(народився 9 лютого 1935 року в с. Сівка Калуського району) - вчений-винахідник, старший науковий співробітник, дослідник, фахівець нафтогазової промисловості. Закінчує Станіславський педагогічний інститут, після чого отримує повістку в армію. У Стрию, на Львівщині, закінчує школу авіаційних механіків електронного обладнання літаків, працює на аеродромі, згодом складає екзамен на звання офіцера. Після демобілізації працює у школі вчителем, завучем, директором, пізніше закінчує курси інспекторів шкіл і кілька років працює інспектором. У 1963р. перейшов до тоді ще тільки філіалу Львівського політехнічного інституту, нині Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Під керівництвом професора Є.М.Скублевського була розпочата перша наукова робота з використання ультразвуку для очистки теплообмінної апаратури. З 1983р. працює старшим науковим співробітником науково-дослідницького сектору. На часі має 32 авторських свідоцтва та 19 патентів України, причому кожен із винаходів відрізняється своєю оригінальністю та стосується різноманітних областей науки і техніки чи галузей народного господарства. Крім того, має багато наукових публікацій і друкованих тез виступів на наукових та науково-практичних конференціях.
Климишин Ярослав

(народився 9 лютого 1935 року в с. Сівка Калуського району) - вчений-винахідник, старший науковий співробітник, дослідник, фахівець нафтогазової промисловості. Закінчує Станіславський педагогічний інститут, після чого отримує повістку в армію. У Стрию, на Львівщині, закінчує школу авіаційних механіків електронного обладнання літаків, працює на аеродромі, згодом складає екзамен на звання офіцера. Після демобілізації працює у школі вчителем, завучем, директором, пізніше закінчує курси інспекторів шкіл і кілька років працює інспектором. У 1963р. перейшов до тоді ще тільки філіалу Львівського політехнічного інституту, нині Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Під керівництвом професора Є.М.Скублевського була розпочата перша наукова робота з використання ультразвуку для очистки теплообмінної апаратури. З 1983р. працює старшим науковим співробітником науково-дослідницького сектору. На часі має 32 авторських свідоцтва та 19 патентів України, причому кожен із винаходів відрізняється своєю оригінальністю та стосується різноманітних областей науки і техніки чи галузей народного господарства. Крім того, має багато наукових публікацій і друкованих тез виступів на наукових та науково-практичних конференціях.
Климкович Ксенофонт

(1835 р., с.Хотимир Тлумац. р-ну - 5 травня 1881р.. м.Львів) - поет, видавець та популяризатор у Галичині творів Т.Г. Шевченка. Син греко-католицького священика, закінчив Станіславську гімназію. Він першим опублікував поему Шевченка "Сон", двотомне зібрання його поезій та перекладав "Кобзаря" на німецьку мову. Кілька років був співробітником, потім редактором газети "Основа", "Славянская Заря", журналу "Мета". Власним коштом видрукував книжкову серію "Руська читальня", куди ввійшли кращі твори українських та зарубіжних письменників.
Климчук Микола

(народився 7 квітня 1943р. в с. Колодівка на Житомирщині) - вчений-селекціонер-винахідник, кандидат сільськогосподарських наук. У 1970 році з відзнакою закінчує Житомирський сільськогосподарський інститут і з набуттям фаху вченого-агронома до 1987р. працює в колгоспі, в с. Романівка Попільнянського району, спочатку головним агрономом, а потім заступником голови колгоспу. Пройшовши сільськогосподарський вишкіл, в 1977р. навчається в аспірантурі при інституті цукрових буряків Української академії аграрних наук (УААН) в м. Києві, яку закінчує в 1980 році, захищає кандидатську дисертацію на тему ,,Способи основного обробітку грунту під цукрові буряки в зоні лісостепу України\", 1983р., та, із здобуттям наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук, далі працює старшим науковим співробітником на Білоцерківській дослідно-селекційній станції УААН. З 1985р. плідно поповнює інтелектуальну скарбницю Івано-Франківщини, де трудиться спочатку як старший науковий співробітник, а з 1988 року - як заступник директора з наукової роботи Інституту хрестоцвітих культур УААН, завідувач лабораторією інтродукції та акліматизації рослин, а з листопада 1999 року і до сьогоднішнього часу обіймає посаду доцента кафедри біології національного університету ім. В.Стефаника, директора Ботанічного саду, створного в 1997р. на основі дендропарку ,,Дружба\" ім. З.Павлика. Упродовж наукової роботи М.Климчуком вперше в Україні зібрано і створено генетичний банк, в якому більше 350 сортів і сортономерів озимого і ярого ріпаку, інших хрестоцвітих культур. Є автором семи нових сортів культур, на які одержав авторські свідоцтва. Систематизував об\'ємні науково-дослідні напрацювання в науковій праці ,,Сівозміни в землеробстві України\". Упродовж наукової роботи в університеті Микола Климчук проводить селекційну роботу з кормових та олійних культур, інтродукції та акліматизації рідкісних видів і форм рослин, в тому числі занесених до ,,Червоної Книги\" України. За результатами цієї роботи опублікував понад 50 наукових праць, є співавтором багатьох наукових розробок з селекції та насіництва рослин.
Климчук Микола

(народився 7 квітня 1943р. в с. Колодівка на Житомирщині) - вчений-селекціонер-винахідник, кандидат сільськогосподарських наук. У 1970 році з відзнакою закінчує Житомирський сільськогосподарський інститут і з набуттям фаху вченого-агронома до 1987р. працює в колгоспі, в с. Романівка Попільнянського району, спочатку головним агрономом, а потім заступником голови колгоспу. Пройшовши сільськогосподарський вишкіл, в 1977р. навчається в аспірантурі при інституті цукрових буряків Української академії аграрних наук (УААН) в м. Києві, яку закінчує в 1980 році, захищає кандидатську дисертацію на тему ,,Способи основного обробітку грунту під цукрові буряки в зоні лісостепу України\\\", 1983р., та, із здобуттям наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук, далі працює старшим науковим співробітником на Білоцерківській дослідно-селекційній станції УААН. З 1985р. плідно поповнює інтелектуальну скарбницю Івано-Франківщини, де трудиться спочатку як старший науковий співробітник, а з 1988 року - як заступник директора з наукової роботи Інституту хрестоцвітих культур УААН, завідувач лабораторією інтродукції та акліматизації рослин, а з листопада 1999 року і до сьогоднішнього часу обіймає посаду доцента кафедри біології національного університету ім. В.Стефаника, директора Ботанічного саду, створного в 1997р. на основі дендропарку ,,Дружба\\\" ім. З.Павлика. Упродовж наукової роботи М.Климчуком вперше в Україні зібрано і створено генетичний банк, в якому більше 350 сортів і сортономерів озимого і ярого ріпаку, інших хрестоцвітих культур. Є автором семи нових сортів культур, на які одержав авторські свідоцтва. Систематизував об\\\'ємні науково-дослідні напрацювання в науковій праці ,,Сівозміни в землеробстві України\\\". Упродовж наукової роботи в університеті Микола Климчук проводить селекційну роботу з кормових та олійних культур, інтродукції та акліматизації рідкісних видів і форм рослин, в тому числі занесених до ,,Червоної Книги\\\" України. За результатами цієї роботи опублікував понад 50 наукових праць, є співавтором багатьох наукових розробок з селекції та насіництва рослин.
Клопотовська Любов

(23.08.1957, м.Тлумач) - укр. співачка і фольклорист. Засл. артистка України (з 1993). Солістка Івано-Франківської обласної філармонії (1986-1995). Закінчила Калуську СІП № 3 та Львівську консерваторію ім. М.Лисенка (1975). Записала понад 100 пісень від Параски Палагній (див.) із с.Цвітова Калуського р-ну. З 1995 р. проживає в Німеччині.
Кметюк Надія Дмитрівна

(25 серпня 1961, с-ще Ланчин Над-вірнянського р-ну Івано-Франківської обл.) - поетеса. Закінчила Коломийську СШ № 1, навчалася в Чернівецькому медичному інституті (не закінчила навчання за станом здоров'я). Публікації в коломийських газетах «Вісник Коломиї», «Християнський вісник», «Вільний голос», івано-франківських «Нова зоря», «Галичина». Вірші звучали по Українському радіо. Премія Івано-Франківського обласного товариства «Просвіта» ім.Марійки Підгірянки (1999).
Княгиницький Йов

(1550р., Тисмениця - 30 грудня 1621р., с.Манява Богород. р-ну) - відомий український церковно-освітній діяч, письменник, полеміст, педагог, один із організаторів книгодрукування, засновник скиту Манявського.
Кобринська Наталя

(8 червня 1855 р., с.Белелуя Снятин. р-ну - 22 січня 1920р., Болехів) - українська письменниця, громадсько-культурна діячка та організаторка жіночого руху. Проживала у Снятині, пізніше у Болехові. У грудні 1884 року у Станиславові організувала ,,Товариство руських женщин". За її участю вийшли жіночі альманахи ,,Перший вінок" (1887), який привітали І.Франко й М.Павлик, а у 1893-1896рр. три випуски альманаху ,,Наша доля". Друкувалася з 1883 року. Автор збірок ,,Дух часу" (1898), ,,Казки" (1904), ,,Ядзя і Катруся" і інші оповідання" (1904). У своїх творах письменниця відобразила трагізм жіночої долі, реалістично показала два непримиренні світи - життя зубожілого галицького села і багатого панського двору, пробудження почуття народної самосвідомості, поетизувала духовне багатство й цілісність народного характеру. Наприкінці 90-х - на початку 1900-х років Н.Кобринська на основі мотивів народної демонології створила низку оповідань ,,Відьма", ,,Рожа", ,,Простибіг" та інші, об'єднаних у збірці ,,Казки" (1904). У Болехові споруджено пам'ятник, відкрито музей письменниці і меморіальну дошку.
Кобринський Володимир

(16.10.1873, с.Білоберізка, тепер Косівського району, а не Тернопільської обл. - 17.10.1958, Коломия) - укр. мистецтвознавець, етнограф і музикознавець. Навчався у Коломийській гімназії, де познайомився з Л.Мартовичем і В.Стефаником, написав про них спогади ("В.Ствфаник у критиці та спогадах", К., 1970). Закінчив Львівську учительську семінарію та офіцерську школу. Перебував на військ. службі в австр. армії. 1896-1898 вчителював у Коломиї. 1898-1933 контролер на залізничних станціях у Коломиї, Коршеві і Станіславі. 1926 при Народному Домі у Коломиї відкрив одну музейну кімнату, що вважається початком Музею нар. мистецтва Гуцульщини ім. Иосафата Кобринського, (у грудні. 1934 відбулося його посвячення). 1939-1954 його директор. Автор статті "Коломия - столиця Гуцульщини", нарису "Опришки" (у рукописі), перекладів балад Ф. Шіллера "Прочанин" і Теро і Леандр" (не опубл.). Похов. у Коломиї ("Комс. прапор" за 19.VI.1990). Див. ще "Коломия й Коломийщина" (Філя-дельфія, 1988), статтю П. Арсенича в "Прикарп. правді" за 17.10.1978, "Словник художників України" (К., 1973), "Рад. енциклопедія Історії України" (К., 1970. - Т. 2), УРЕ (К., 1980. - Т. 5).
Оновлено
© 2020. ОУНБ iменi I. Франка