Запрошуємо на перегляд кінофільму

29 червня в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулося чергове засідання Кіноклубу медіа-просвіти з прав людини Docudays UA у рамках проекту «Компанія за права людини в Україні», з використанням інструментів Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Dokudays UA.

Присутні мали змогу переглянути кінофільм Валерія Балаяна «Любіть мене, будь ласка!» (Росія, 2010)).
Перед початком перегляду, Наталія Джус, модератор Кіноклубу, надала присутнім коротку інформацію про фільм та автора, який його створив. Зокрема розповіла, що Валерій Балаян народився 1960 року. Член Спілки кінематографістів, член Гільдії кінодраматургів Росії, член Гільдії неігрового кіно Росії. Працював у телекомпаніях РЕН-ТВ, «Альма-Матер», «Культура», РТР, ТВЦ та АСС-ТВ. З 2003 року викладає кінодраматургію у Всеросійському державному інституті кінематографії. За його сценаріями знято понад 40 документальних кіно- й телефільмів. Як режисер він поставив більш ніж 60 неігрових кіно- й телефільмів. З 2008 року - спеціальний кореспондент радіо «Свобода» в Криму.
Фільмографія:
Англетер (1989), Поміж небом і землею (1996), Александр П'ятигорський. Чисте повітря твоєї свободи (2004), Мераб Мамардашвілі (2005), Александр Аскольдов. Доля комісара (2006), Романс Надіра (2006), Духовні основи цивілізації (2009), История без срока давности (2011), Ностальгия по оконному стеклу (2011), Владимир Войнович. Остаться собой (2012)

Документальний фільм Валерія Балаяна «Любіть мене, будь ласка!» - про вбиту журналістку Анастасію Бабурову. Прем'єра фільму відбулася в Києві 28 березня 2010 року під час VII Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Московська прем'єра фільму відбулася в червні 2010 року, після чого його було показано на низці кінофестивалів. У листопаді 2010 року фільм зняли з програми кінофестивалів «Сталкер» і «Професія: журналіст» через інцидент в Новосибірську між організаторами показу фільму і неонацистами, що закінчився стріляниною. Лише після цього фільм став широко відомим. У рамках фестивалю «Професія: журналіст» фільм зрештою було показано. Кілька років поспіль фільм входив до програми Днів антифашистського кіно, які проводились у Севастополі. 19 січня 2013 року мав відбутися традиційний показ фільму в Севастополі, рідному місті Бабурової. За словами організаторів, сеанс було скасовано під тиском СБУ.
Ми довгі роки намагаємося протидіяти глибинним проявам людської природи: ксенофобії і неприйняттю інших, тоталітарному мисленню і культу сили і агресії, фашизму й ідеологіям ненависті, як усередині себе, так і в світі навколо. Але через одну тільки боротьбу ми не можемо вийти з фундаменталістського дискурсу «свій-чужий», «біле-чорне», «просте-складне» і тому подібне.
Фільм «Любіть мене, будь ласка!» розповідає про життя журналістки Анастасії Бабурової, талановитої дівчини з Севастополя, життя якої обірвала куля кілера-нациста 19 січня 2009 року в Москві; разом з нею загинув і відомий адвокат Станіслав Маргелов. «Любіть мене, будь ласка» - це фраза з одного з її останніх електронних листів, що отримали батьки. Валерій Балаян, за його власним зізнанням, спочатку не збирався робити кіно. Його попросили зняти прощання з Анастасією Бабуровою в Севастополі. Також він протягом лютого зняв її родичів і друзів. До ідеї створити повноцінний фільм В. Балаян прийшов через рік, коли виявилося, що до річниці вбивства вбивць не знайшли , відповідальність за вбивство ніхто не поніс і жодного фільму не було зроблено.
Навесні 2010 року відзнятий матеріал було доповнено документальними матеріалами. У фільмі використані відео та фотоматеріали з неонацистських сайтів. Фільм змонтований таким чином, що він складається з двох компонентів: половину часу займає інтерв'ю з батьками Насті, її друзями, колегами по антифашистському руху, колег по «Новій газеті», її тренера та шкільної викладачки літератури. Всі вони розповідають, якою вона була чудовою і обдарованою. А друга частина фільму - це відео про неонацистів. Демонструються відеоролики, плакати та пісні, взяті з їхніх сайтів й уривки з інтерв'ю. Ці матеріали розкривають справжній масштаб неонацизму в сучасній Росії, де нині офіційно існують 144 зареєстровані організації, які налічують понад півмільйона активних членів.
Яким ми хочемо побачити світ через 10 років, і чи готові ми узяти відповідальність за результат, який одержимо? Як можна попереджати прояви ксенофобії сьогодні? Чи у сучасному суспільстві за прояви ксенофобії відповідальність несе держава? Яку альтернативу ми пропонуємо численним антиутопіям - колективну або, можливо, суто особисту, але таку, що гармонійно вписується в творчі процеси в цьому світі? Хоча в той же час іноді бентежить пафосність деяких закликів до справедливості, до «свободи, рівності і братерства», до «миру у всьому світі», але щось всередині все ж таки вимушує вас задуматися над тим, чи можливо це здійснити? На ці та інші питання після перегляду фільму шукали відповіді глядачі.
В обговоренні питань, що виникли після перегляду кінострічки активну участь прийняли: Катерина Шумська, головний спеціаліст відділу систематизації законодавства, правової роботи та правової освіти Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області та Лілія Кружинська, спеціаліст І категорії цього ж відділу.
Глядачі інтенсивно вели дискусію, висловлювали свої думки з приводу кінофільму.