Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

МИХАЙЛО ЛОЗИНСЬКИЙ



Лозинський Михайло - (1880-1937) - правник, публіцист, політичний діяч, довголітній співпрацівник і редактор «Діла», «Громадської думки», «Ради»; в 1921-1927 роках - професор міжнародного права Українського вільного університету в Празі, пізніше професор кафедри права Інституту народного господарства у Харкові. У 30-х роках заарештований, помер на Уралі.

ПОХОРОН ІВАНА ФРАНКА

Смерть Івана Франка пригадала громадянству в цілій повноті всю великість його заслуг, усю велич його значіння для України. Бо довголітня недуга спричинила, що люди, не бачачи його таким, яким привикли бачити його в розцвіті таланту, не чуючи з його уст тих слів, які тоді лишали таке глибоке вражіння у кождого, хто мав нагоду їх чути, не засипувані все новими й новими та все такими сильними творами його духу, починали забувати того Франка, який перейде яко велика історична постать до нашої історії, й по­чинали привикати до Франка такого, яким зробила його недуга, й переносити сей образ на цілого Франка. На особі Франка можна було бачити, як для великої людини, для її слави небезпечний той шлях, який вона переходить від вершин свого розвитку до кінця своїх днів, шлях повільного завмирання, фізичного й духового, та що для неї найліпша смерть на вершині розвитку та слави, бо тоді той її образ, образ найвищої досконалості, лишається в уяві громадянства навіки. Той образ Франка, образ найвищої досконалості його, почала була затирати його довголітня недуга. Смерть його відсвіжила той образ, і він наново заяснів у всій величі в умах і серцях цілого громадянства, перед духовими очима якого став тепер знову Франко такий, який він був у найвищім розцвіті свого духу та яким перейде до історії.

Під сим вражінням похорон Франка перемінився в тріумфальний похід його земних останків на місце вічного сну. Уладженням похорону зайнялося Наукове товариство ім. Шевченка, розпоряджуючи все потрібне, щоб похорон випав якнайвеличавіше.

Похорон назначено на 31 мая 1916 року, на 5-ту годину пополудні. День випав ясний, сонячний. Вже зараз з полудня почали напливати перед дім жалоби величезні маси наро­ду. Українська молодіж усіх львівських шкіл під проводом учителів, українські організа­ції й товариства м. Львова, Українські Січові стрільці - словом, увесь український Львів прийшов віддати останній поклін великому покійникові. Була також заступлена провінція, щоправда, тільки делегатами, бо висилати масові депутації не дозволив воєнний час і воєнне положення нашої країни. З сеї причини не було також селянства.

Та все-таки число учасників похоронного походу доходило до 10 000. Явилися також колишні польські товариші праці покійного - редактор Вислоух, посол Стапінський, поет Ян Каспрович і ін. Маєстат смерті велів їм забути, що колись їх роз'єднувало з покійником, і вони прийшли віддати поклін його праці й заслугам, а польська преса по­містила з приводу його смерті повні пошани та признання слова. Так, величний був се похорон, гідний величі Івана Франка.

Тільки в однім живучі показалися малими супроти великого покійника. Маємо на думці справу участі духовенства в похороні. В сій справі були два шляхи, однаково гідні імені Івана Франка. Або духовні власті, маючи на увазі значіння особи покійника для народу, зійдуть зі свого формалістичного становища й, хоч покійник не був "вірним сином церкви", похоронять його з усією величавістю церковних обрядів, зоставляючи суд найвищому Судді, особливо що останні роки перед смертю не тільки тіло, але й дух покійного нездужав. Або, коли духовні власті стоятимуть на своїм формалістичнім ста­новищі, похоронити покійника без участі духовенства, маніфестуючи незалежність гро­мадянства від церковного формалізму в оцінюванні й шануванні заслуг великих синів народу. Одначе ані духовні власті не змогли піднятися вище церковного формалізму, ані громадянство не змогло здобутися на незалежність від нього. І вийшов компроміс, не гідний пам'яті Івана Франка: духовні власті вислали одного священика, немов роблячи ласку грішникові, а громадянство ту ласку прийняло.

По похороннім обряді в домі, де лежав покійник, немов у розкішнім цвітнику, - така маса вінків була кругом нього, - домовину винесли на своїх плечах Українські Січові стрільці. Коли її уміщено на похороннім возі, з підвищеного місця перед віллою покійного промовив український парламентарний провідник, голова Загальної Української Ради д-р Кость Левицький. Опісля похід рушив. Ішов з вулиці Понінського в Стрийськім парку вділ вулицями св. Софії, Зиблікевича, Миколи, Академічною, площами Галицькою і Бернардинською і вулицею Пекарською на Личаківське кладовище. Дорогою співав хор українських товариств під управою композитора Василя Барвінського. Доходила 8-ма година вечора, як похоронний похід став у брамі кладовища. Тут домовину взяли знов Українські Січові стрільці й занесли на місце призначення. Зложено її тимчасово в го­товій гробниці, заки вимурується гробниця Івана Франка. Гробницю вкрили вінки.

По відправі похоронного обряду виголосили промови професор Львівського універ­ситету д-р Олександр Колесса від Наукового товариства ім. Шевченка й інших українсь­ких культурних товариств, д-р Михайло Лозинський від української преси, д-р Кирило Трильовський від радикальної партії і Бойової управи, сотник Носковський від Українсь­ких Січових стрільців, делегат Волині від українського населення зайнятих австро-угорсь­кою армією областей російської України, Василь Ратальський від Дрогобиччини, Федь Федорців від української академічної молодіжі, Орися Величківна від українського жіноц­тва, Микола Ганкевич від української соціально-демократичної партії, Сидір Твердохліб від молодших письменників. Доходила вже 10-та година, й зорі вкрили чисте вечірнє небо, як учасники похоронного свята почали розходитися, зоставляючи покійного в новій домівці, в лоні матері-землі.

Л-ра: Лозинський М. Похорон Івана Франка // Спогади про Івана Франка ; упорядкування, вступна ст. і примітки М. Гнатюка. - Л. : Каменяр, 1997. - С. 553-554,609.

 

 

 

Оновлено 16-01-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка