Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Володимир Гнатюк



Володимир Гнатюк (1871-1926) – видатний український фольклорист і етнограф пргресивного напряму, дійсний член АН УРСР. Працював і розвивався під безпосереднім керівництвом і впливом І Франка. Від 1899 р. був секрктарем Наукового товариства ім. Шевченка, співробітником „Літературно-наукового вісника”. Був секретарем, а потім головою Етнографічної комісії, підготував разом з І. Франком близько 30-ти томів фольклорно-етнографічних матеріалів у виданні „Етнографічний збірник”.

ПРО ЮВІЛЕЙ І. ФРАНКА В 1898 РОЦІ

Іван Франко брав участь у працях товариства зараз від його переміни на наукове, але не віддавав себе цілого тій праці, бо рівночасно працював як журналіст у польськім дневнику „Kurjer Lwowski”, що забирало йому немало часу. В 1897 р. написав він невелику статтю про А. Міцкевича в ліберальнім віденськім тижневику „Die Zeit” під назвою: «Еіп ОісЬіег сіез Уеггаіез», в якій доказував, що польська інтелігенція, вихована на таких творах, як „Ein Dichter des Verrates”, переймається сама його ідеологією, що відбивається опісля в публічному житті. Скоро тільки появилося число тижневика зі статтею у Львові, підняла польська преса страшенний галас проти І. Франка, не полемізуючи з ним, ані не спростовуючи його погляду, тільки лаючи по-вуличному, вміщуючи статті під такими „культурними” назвами, як „Bastard” і інші. Навіть на мурах камениць та парканах виявляло „патріотичне населення Львова” свою „культурність” простацькими написами на Франка.

„Kurjer Lwowski” помістив тільки коротку замітку: „Z dniem dzisiejszym przestal dr I. Franko byc wsholpracownikiem „K. Lw.”” Про дальше співробітництво Франка в якому-небудь польському часописі не могло бути й мови.

Та не лише польську публіку обурив на себе Франко. Також галицько-українська публіка була в більшості настроєна проти нього за передмову до польського перекладу збірки його оповідань п. н. «Оvraski galicyjskie». У передмові п. н. «Nieco o sobie samym» сказав Франко, що «nie kocham Rusi», мотивуючи, якої Русі й за що не любить. [...] Таким чином, Іван Франко опинився нараз без усякого зарібку для себе й родини й без виглядів на скору зміну становища, корисну для нього.

А що лихо, як кажуть, не ходить поодиноко, захворів Франко в часі того безробіття на очі так, що мусив відмовитися від усякої праці,— що було для нього найтяжчою карою,— та лежати довший час прибитим духовно у темній кімнаті.

Та Франко мав вже тоді багато прихильників між молоддю, яка не тільки не відреклась від нього слідом за старшими „патріотами”, але, навпаки, постановила прийти йому в поміч по мірі своїх сил. Автор оцих рядків, що був знайомий особисто з Франком і приміщував дещо в „Житі і слові”, знаючи, що у Франка є нова збірка віршів, запропонував „Академічній громаді” видати сю збірку і виплатити поетові відповідний гонорар. „«Акад. громада” прийняла пропозицію, розпоряджаючи тоді якраз потрібною квотою у своїм запомоговім фонді, і уповноважила мене полагодити справу з поетом, виплачуючи йому 100 зол. (200 кор.) титулом гонорару (на тодішній час доволі значна квота). Ось таким чином вийшла в кінці 1897 р. збірка поезій Ів. Франка п. н. „Мій Ізмарагд”.

Та на тім не скінчилася поміч молоді. Вона ухвалила тоді заснувати фонд для підмоги українським письменникам, із якого вони могли б користати в такім прикрім положенні, як знайшовся І. Франко, та уладити в 1898 році ювілей 25-літньої літературної праці його як демонстрацію проти поглядів старших інтелігентів, що хотіли елімінувати Франка, як колись, з-поміж української суспільності. Для проведення проекту в діло вибрано окремий комітет, головою якого став автор оцих стрічок.

Комітет зібрався до праці дуже поважно. Він вніс просьбу до міністерства в справі дозволу збирати добровільні склади на фонд підмоги літераторам і дістав його з початком 1898 р. на три роки. Повидруковував зараз бланки і порозсилав по знайомих збирати на них дрібні датки на фонд. Бажав уладити також фантову лотерею, але за дозволом не було кому походити в міністерство, і проект не здійснився. Поза тим постановив: 1. Уладити ювілейний концерт, який випав опісля, у переддень свята Ів. Котляревського. 2. Зібрати якусь квоту на почесний дар для поета. 3. Випустити перед святом ювілейні видання. 4. Зладити портрет поета на свято.

На фонд підмоги для письменників не зібрано значнішої квоти з причини, що преса не підтримувала акції. Зібрані гроші передав я по зав'язанні „Укр. видавничої спілки” під її заряд, а після (1900) — під заряд Наукового товариства ім. Шевченка. З кінцем 1900 р. виносила квота 1.124,70 кор. Дня 1 липня 1918 р.,— коли ще корони мали вартість,— виносив фонд, названий „Фондом літераторів ім. І. Котляревського”, квоту 3.583,13 кор.

На ювілейний дар поета зібрала молодь близько 700 зол. (1.400 к.). Наукове товариство ім. Шевченка доложило решту від себе (коло 600 к.) і на концерті передало ювілярові в окремій шкатулці 2000 кор.— до того часу небувалий подвиг для Галичини.

Портрет поета змалював І. Труш. У часі концерту висів портрет на сцені, опісля передав я його від імені комітету як дар для музею Наукового товариства ім. Шевченка.

З задуманих видань випущено: 1. „Привіт Івану Франку” — з працями письменників, присвяченими ювілярові. 2. Список його творів, що зладив М. Павлик; список обіймав понад сім аркушів друку. Його мала попереджувати біографія ювіляра, що писав А. Кримський. Її зложено вже було 36 сторінок, та дальшого рукопису автор не прислав ні тоді, ні пізніше, тому по кількох літах зложений склад розібрано. 3. Комітет хотів видати також трилогію І. Франка п. н. „Єзуїт” і надрукував два оповідання з неї. Та третього оповідання автор не написав, тому комітет передав надруковані, але не випущені оповідання пізніше „Укр. видав. спілці”, а вона випустила їх із додатком інших оповідань поета окремою книжкою. 4. Комітет випустив також збірку композицій до поезій І. Франка п. н. „Зів'ялі листки”. Так комітет осягнув, що хотів, і І. Франко, замість пониження в публічній опінії українців, став значно підвищений.

Се мало місце аж восени 1898 р., та приготування комітету розпочалися на рік швидше. Про них знав М. Грушевський, що вже тоді був головою Наукового товариства ім. Шевченка і під тим впливом запросив І. Франка до редакції «Літ.-наук, вісника», зреформованого з «Зорі», незважаючи на обурення народовецьких кругів проти І. Франка.

Сей факт не тільки визволив Франка від безробіття, але мав велике значення для дальшого розвитку Наукового товариства ім. Шевченка. Десять найкращих літ життя (1898—1907) віддав він цілковито праці для української літератури й науки, і найліпші його праці й твори постали, власне, в тім часі. Та не тільки він сам працював у товаристві, але й притягав інших, подавав ініціативу до праць, керував ними.

О. Борковський швидко уступив із комітету, редактором був О. Маковей, а Їв. Франко головним співробітником. Та коли в марті 1899 р. перенісся О. Маковей до Чернівців, став головним редактором І. Франко і на цьому становищі витривав до кінця 1906 р.—до перенесення друку ЛНВ до Києва...

 

 

Л-ра: Гнатюк В. Про ювілей І. Франка в 1898 році / В. Гнатюк // Спогади про Івана Франка. – К. : Дніпро, 1981. – С.252-255, С. 400.

Оновлено 18-06-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка