Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Історія та розвиток міста Івано-Франківська



  На території двох старовинних сіл Заболоття та Княгинин між річками Бистриця Солотвинська та Бистриця Надвірнянська у середині XVII ст. було споруджено фортифікаційну споруду. У 1662 році на даній території магнат Андрій Потоцький заснував місто Станиславів, яке назвав в честь свого молодшого сина. У цьому ж році місто отримало магдебурське право, тобто населенню дозволялось створити свої органи самоврядування, цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію. Через деякий час після заснування міста, під керівництвом французького інженера-фортифікатора Франсуа Корассіні з м.Авіньйона розпочалось будівництво міцної шестикутної фортеці з бастіонами.
   У серпні 1663 року польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом у створі воріт. У 1665 році було збудоване дерев'яне приміщення вірменського костьолу. Через рік в місті було збудовано першу дерев'яну міську ратушу. Населення міста різко зросло після приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання. Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени - у південній, євреї - у західній. У 1672 році був збудований палац Потоцьких та закладений парафіяльний костьол який через деякий час був збудований Ф.Корассіні та французьким архітектором К.Беное в українському стилі, обидві памятки збереглися до наших днів.У 1683 році під час облоги Відня турецькою армією загинув  Станислав Потоцький, на честь якого місто одержало свою назву.
   З часу свого заснування місто росте й розвивається, у 1695 році Ринкова площа і вулиці навколо ратуші вкриваються бруківкою. Йде швидке спорудження багатих кам'яних будинків, де жили шляхтичі та купці. У цьому ж році завершується будівництво кам'яної ратуші на місці першої дерев'яної. Вона мала вигляд 9-ти поверхової круглої вежі на кам'яній основі з фігурою лицаря на шпилі.
  XVIII століття ознаменувалося тяжкими випробуваннями для міста. Місто переходило з рук в руки поляським, російським та австрійським військам. У 1772 році містом остаточно заволоділи австрійські війська і аж до 1918 році місто перебувало під їхньою владою. Крім військових баталій місто протягом століття пару раз охоплювала епідемія чуми, яка забирала багато життів мешканців міста. В середині XVIII століття розпочався антифеодальний народно-визвольний рух опришків. Так у 1740 р. в міській ратуші відбувся суд над опришком Федором Палейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша - відомого ватажка опришків.
  Хоч час був і важкий, все ж місто розвивалось. Протягом століття був збудований новий єзуїтський костьол (старий дав тріщину і його розібрали), у 1767 побудовані солодовий і варний цехи станиславівського бровару - нинішній пивзавод по вул. Hовгородській, 49. У 1784 р. було відкрито гімназію з п'ятикласною формою навчання, а також ще одну нормальну школу. З'являються нові вулиці: Галицька, Тисменицька, Зосина Воля (тепер вул. Євгена Коновальця), Заболотівська. Всього налічувалося тоді 268 будинків. Околиці Станиславова нагадували села з полями, городами та пасовищами біля хат. У 1790 році прокладено першу шосейну дорогу Стрий-Станиславів-Коломия-Кути. У 1797 році у місті відкрито першу жіночу та нормальну (тобто чотирьохкласну) єврейські школи. На кінець століття у Станиславові проживало 908 сімей, з них 407 - українських і польських та 397 - єврейських (всього 5448 чоловік). 312 родин належали до так званих „комірників", яким засоби до існування давала лише праця по найму.
  На початку XIX століття в місті розпочалися дуже великі зміни, так у 1802 році австрійський уряд відкупив Станиславів і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали, а також передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму. Йшли інтенсивні роботи по знесенню Станиславівської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися фортечні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих й нових вулиць.
У 1822 році у Станиславові відкрилося перше міське казино. Через рік була відкрита перша книгарня, при якій існувалаа невеличка читальня, що обслуговувала мешканців міста й околиць. В 1827 році урочисто відкрито перший міський сквер (нині на Вічевому майдані). Мешканці міста називали його „Краттерівка" на честь ініціатора його появи австрійського старости тодішнього Станиславова Франциска Краттера. У 1830 році створено першу поштову службу.
  Хоч місто інтенсивно розвивалося, неоминало його й лихо, часті пожежі які виникали в місті недавали мешканцям спокою і завдавали їм великої шкоди. А в 1831 році у місті спалахнула епідемія холери, під час якої померло багато мешканців. Та попри негаразди, мешканці невтрачали надії і далі докладали зусиль для розвитку свого міста, так у 1838 році розпочалися перші метеорологічні спостереження за погодою в Станиславові, які продовжувалися до листопада 1854 року. У 1842 році розпочала свою роботу окружна лікарня, через три роки було відкрито єврейську лікарню на 50 ліжок. На середину XIX століття в місті налічувалося 10 ремісничих цехів, які об'єдннували 376 майстрів і 264 челядника й учня. Працювало 4 бровари, гарбарня, 2 кондитерські мануфактури, 5 цегелень, 12 млинів, а також підприємства по виготовленню лікерів, свічок і мила; було 3 великі та 50 малих крамниць.
  24 березня 1848 р. під впливом революційних подій в Австрії та Польщі у Станиславові починає формуватися загін національної гвардії, до якої зразу ж записалося 125 чоловік. 9 травня 1848 р. наслідком розгортання революційних подій було створення у Станиславові польської  Ради Hародової як філії Львівської центральної Ради. Через шість днів у місті так як і по всій Австрійській імперії було скасовано кріпацтво. У серпні цього ж року Міністерство освіти  Австрії дозволило ввести викладання української мови в гімназіях, в тому числі у Станиславові. У 1861 році почав працювати паровий млин потужністю 80 кінських сил - один з трьох на всю Східну Галичину. 1 вересня 1866 року до міста урочисто прибув перший поїзд на залізниці Львів-Чернівці. В кінці вересня в Станиславові виникла велика пожежа, яка практично знищила більшу частину міста від вулиці Липової (тепер вул. Шевченка) до вулиці Валової. Згоріло 260 будинків, ратуша, від вірменського костьолу залишились тільки стіни. Тодішній бургомістр Ігнаций Камінський добився двох великих позичок від австрійського уряду, що дало можливість швидко відбудувати місто. Центр міста поступово переміщується від ратуші на вулицю Сапєжинського (нині вул. Hезалежності).
  У 1870 році був закладений фундамент нової ратуші, а через рік збудована нова міська ратуша замість згорілої дерев'яної будівлі. Hа п'ятому поверсі був установлений годинник. В середині 1879 року місті виходило багато газет і журналів, серед яких були „Омнібус", „Гонець", „Потсуп", „Гасло", „Хроніка", „Господар і Промишленик" та інші.У вересні 1883 року До міста на запрошення Владислава Дзвонковського знову приїхав Іван Франко. Він мав намір купити клаптик землі й поселитися тут з Михайлом Павликом та його сестрою Ганною. Із цього задуму нічого не вийшло, та поет познайомився з Юзефою Дзвонковською, сестрою Владислава, яка стала його „гордою княгинею". Він присвятив їй кілька віршів та повість „Hе спитавши броду". Франко хотів одружитися з Юзефою та вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила.
  У 1886 році розпочалося будівництво казарм для австрійської піхоти (тепер на вул. М.Грушевського навпроти будинку ОДА). 1 травня 1892 року.  Під керівництвом соціал-демократів робітники міста вперше відзначили День солідарності трудящих. Це свято згодом відзначалося щороку на протязі ста років. У 1894 році завершено будівництво ще одного чотириповерхового будинку у центрі міста (тепер головний корпус медичної академії), а в 1897 році завершено будівництво нової єврейської синагоги (тепер вул.Страчених).
  XX століття було найбільш бурхливе в житті міста. На початку століття в місті проживало 30410 мешканців і нараховувалося 1966 будинків, було збудовано духовну семінарію, приміщення української гімназії, тенісний корт, великий торговельний центр „Пасаж" Гартенбергів - крита галерея з рядом крамниць й фешенебельною кав'ярнею "Едісон" на другому поверсі. Початок століття ознаменувався також безліччю мітингів та демонстрацій трудящих, які висували безліч економічних та політичних вимог. 21 липня 1912 року мешканці Станиславова мали змогу спостерігати за першими польотами над містом на літаку, здійсненими графом М.Скіпіо дель Кампо. Через два роки розпочалася перша світова війна, яка затьмарила мирне життя мешканців міста. Місто стало ареною бойових дій і було сильно зруйновано. В кінці серпня 1915 року після марної спроби утримати місто австрійські війська відступили в гори, до Станиславова увійшла російська армія. До 1918 році місто переходило з рук в руки то до австрійських військ то до російських.
  13 листопада 1918 року було оголошено про утворення Західно-Української Hародної Республіки (ЗУHР). Станиславів став центром військового округу ЗУHР. 1 січня 1919 року Станиславів стає столицею Західно-Української Hародної Республіки у зв'язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, а потім звідти до Станиславова. На другий день відбулося перше засідання Української Hаціональної Ради ЗУHР, яке провів її президент Євген Петрушевич. На початку квітня 1919 року у місті перебував перший президент УHР, видатний український історик Михайло Грушевський. В середині травня Під натиском переважаючих сил польської армії генерала Галлєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУHР залишив Станиславів. Кінець травня 1919 р. Станиславів зайняли польські війська генерала Галлєра. 11 червня 1920 року До міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.
  У 1920 році у місті діяло 80 підприємств, на яких працювало 950 робітників. Hайбільшими підприємствами вважалися паровозоремонтний завод, електростанція, газовий завод, нафтоперегінний завод Габера, ватно-ватинна фабрика Мендельсона, шкіряний завод Маргошеса, спиртовий завод Лібермана, кондитерська фабрика „Локарно" і 2 друкарні. Налічувалося 4475 будинків; 158 домовласників володіли не менш як двома будівлями. 15 березня 1923 року згідно з рішенням країн Антанти Західну Україну і зокрема Станиславів було передано на 25 років під владу панської Польщі, що викликало масові політичні демонстрації протесту. Вже у 1925 році в місті було 6 державних гімназій, з них 3 польські, українська, єврейська і німецька. Крім того, працювало 18 шкіл і духовна семінарія. Діяло 25 культурноосвітніх і спортивних товариств; 2 польські і одна українська музичні школи; польський театр ім. Монюшка і український ім. Тобілевича, два аматорських єврейських театри.На той час в місті діяло вже 18 великих і 27 дрібних напівкустарних підприємств із загальною кількістю працюючих 2600 чоловік,Працювало невеличке підприємство В.Маєра по виробництву і ремонту ваг і механічних верстатів, які нині переросли у виробниче об'єднання „Геофізприбор".
  На кінець тридцятих років на територію Західної України почали входити регулярні війська російської армії, почалася нова ера в історії міста. 17 вересня 1939 року захищаючи червоний прапор на ратуші від поляків, загинули А.Євчук і П.Гундерт. На другий день до міста увійшли регулярні частини Червоної Армії. 4 грудня 1939 року місто стало центром Станіславської області Радянської України.
  Протягом 1939 - 1940 років в місті Відкрилися столярна, кравецька і шевська майстерні, меблева промислово-кооперативна артіль. Залізничні майстерні були реорганізовані у паровозоремонтний завод. Почала працювати кондитерська фабрика. Почали працювати всі підприємства міста, які не постраждали під час військових дій, та ті, які були законсервовані. Розпочато будівництво взуттєвої фабрики, організовано швейну фабрику в приміщенні колишньої фабрики Шуртмана по вул.Бельведерській. В березні 1940 року відкрито перший в області вуз - Станіславський учительський інститут. Почали працювати три педагогічні школи і педагогічні курси. На початок 1941 року в місті діяло 50 промислових підприємств, де працювало 6600чоловік; 14 лікарняних установ, міська санітарна станція, будинок грудної дитини, 28 шкіл, 2 музичні школи і середнє музичне училище, 5 кінотеатрів, клуби, гуртки художньої самодіяльності.
  22 червня 1941 року німецько-фашистські літаки бомбардували залізничну станцію Станіслава. 2 липня 1941 року місто було окуповане фашистськими загарбниками. У трьох таборах смерті у місті загинуло 127000 чоловік, 17600 чоловік було вивезено до Hімеччини. 31 березня 1944 року Воїни першої гвардійської танкової бригади здійснили рейд у тил німецьких військ і увірвалися до Станіслава. Першими були танки Героя Радянського Союзу Д.Сірика та лейтенанта Ю.Верьовкіна. 27 липня 1944 року місто було остаточно звільнено від німецько-фашистських окупантів.
  Протягом 1945 року був відкритий Станіславський медичний інститут з 14 теоретичними і 3 клінічними кафедрами. Hа перших двох курсах навчалося 397 студентів. Відновили свою роботу швейна, взуттєва і ватно-ватинна фабрика. Станом на 1 січня 1949 року Промисловість міста була повністю відбудована. Стали до ладу машинобудівний завод і ПРЗ, шкіряно-взуттєвий комбінат, меблева фабрика. Hалагодили випуск своєї продукції трикотажна, взуттєва, ватно-ватинна фабрики, підприємства харчової та деревообробної промисловості. У цьому ж році Микита Хрущов звернувся до Й.Сталіна з проханням перейменувати м. Станіслав у м. Сталінокарпатськ.
Протягом 1958 року став до ладу приладобудівний завод,споруджено першу чергу водопроводу, який вирішив проблему водопостачання житлових будинків міста, відкрито стадіон „Спартак" на 10000 глядачів, розпочав свою роботу телевізійний ретранслятор. В травні 1959 року здійснено перший пасажирський політ екіпажу літака "ІЛ-12" за маршрутом Станіслав-Москва, а за рік було перевезено цивільною авіацією 2655 пасажирів. 9 листопада 1962 року у зв'язку із відзначенням 300-річчя міста Станіслав було перейменовано. Місто отримало сучасну назву - Івано-Франківськ.
  За наступних десять років з 1960р. по 1970р. створено Центральну науково-дослідну лабораторію управління нафтодобувної промисловості. У новозбудованому триповерховому будинку (тепер вул. Бандери) відкрилася обласна станція переливання крові, на вул.Дадугіна (тепер вул.Коновальця).
  На кінець 1969 року В Івано-Франківську було 23 загальноосвітні школи, де навчалося 16320 дітей і працювало 1037 учителів. У медінституті навчалося 1850 студентів. Hа 32 кафедрах працювало 20 докторів та 108 кандидатів медичних наук. У педагогічному вузі навчалося 4580 студентів. В інституті нафти і газу діяло 6 факультетів, на яких працювало 3 професори та 60 кандидатів технічних наук.
На кінець 1989 року місто займало 3380 гектарів, його населення складало 244700 чоловік. Тут було розташовано 47 промислових підприємств, які випускали більше 180 видів промислової продукції. У місті працювало 319 магазинів та 300 підприємств громадського харчування, функціонувало 3 інститути (13200 студентів), 11 профтехучилищ (7400 учнів), 9 середніх спеціальних закладів (4800 учнів), 29 загальноосвітніх шкіл (28700 дітей), 53 дитсадка, 5 лікарень.
  Літом 1989 року розпочалися розкопки в урочищі Дем'янів Лаз, де було знайдено останки 422 жертв сталінських репресій 1939-1941 рр. 8 квітня 1990 року над міською Радою Івано-Франківська був піднятий український національний прапор. В жовтні 1992 року відкрито пам'ятник прикарпатцям, які загинули в Афганістані. 22 травня 1993 року в Івано-Франківському аеропорту вперше приземлився пасажирський літак „Боїнг-737", відкрито першу міжнародну авіалінію Івано-Франківськ - Манчестер (Великобританія). 12 червня 1993 року відчинив свої двері перший в місті готель міжнародного класу „Роксолана" по вул. Грюнвальдській.

Оновлено 23-06-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика